Газета «Вільний голос»

18/09/2025

Де ще краще збережеться "Вільний голос", як не в Музеї коломийської книги?
А коли зустрічаються ті, хто багато років очолював, творив і творить газету: Ольга Гаврилюк, Микола Васильчук, Оксана Крохмалюк і Валентина Близнюк - точно народиться крута нова ідея!
Очікуйте!
Будьте з "Вільним голосом"!

17/09/2025

Три роки тому ми вітали Любомира Грабця з 80-літнім ювілеєм. Завтра проведемо в останню дорогу. Вічна пам'ять Великій Людині...

17/09/2025

Ті, хто пройшов крізь вогонь

«ПАН МИКОЛА»:
ВОЇН З БІЛОЗЕРСЬКОГО ПІД ОПІКОЮ ПРИКАРПАТТЯ

До «Вільного голосу» звернулися колеги з Чернівеччини. Їм стало відомо про воїна-захисника, який перебуває у оздоровчому центрі «Тепло крилатої душі» в Ценяві разом з матір’ю, евакуйованою з міста Білозерське. Вдома усе розтрощено ворогами, після важких поранень боєць з матір’ю не мають де прихилити голову. Наші колеги просили по можливості з’ясувати ситуацію.

У Ценяву їду з засновницею ГО «Пізнай свою мрію імені Степана Тарабалки» (проєктом якої є оздоровчий центр), керівницею Центру пані Наталею ТАРАБАЛКОЮ. Дорогою обговорюємо важку ніч під прицілом ворожих дронів і ракет. У «Теплі крилатої душі» нас зустрічають барвисті квітники, запах ранкової кави і домашній затишок. Пані Наталя запрошує до світлиці воїна Миколу ТКАЧУКА і його маму Людмилу. Військова виправка відчувається у кожному русі воїна. Про пережите свідчить глибина погляду. Пані Людмила – у синовій футболці, флісці, камуфляжних штанах і гумових шльопанцях. Більше у неї нічого нема. Знайомимося, починаємо бесіду.

– Я з 15 років працював шахтарем, спочатку на поверхні, з 18 років – у шахті. Добровольцем пішов воювати ще у 2014-му, – згадує воїн з позивним «Пан Микола». – У нас в Добропіллі я тоді був один-єдиний доброволець. Потрапив у 92 бригаду, 22 батальйон, роту вогневої підтримки. Ми, протитанкісти, зупиняли прориви танків на різних напрямках. Пройшов Сіверськодонецьк, Трьохізбенку, чимало міст Донеччини і Луганщини. Часто давав інтерв'ю 5 каналу про ситуацію на фронті. З того часу випало повоювати з різними бригадами. Із 54 стояли за Кримським у 2014-2015 роках, потім 24-та бригада їх змінила. 93-ій допомагали звільняти Холодний Яр. У 2015 з 92-ю і 93-ю бригадами звільняли Красногорівку. Потім Луганщина: Рубіжне, Троїцьке… Перше поранення отримав у 2018-му. Мрія збулася: прокатався на вертольоті, але у фользі, – усміхається «Пан Микола». – Реанімація, Харків. Приїхав голий, все згоріло. Медики, добрі люди-харків’яни, волонтери допомогли, дай їм Боже здоров’я.

ВОЮВАВ З ТРЕТЬОЮ ГРУПОЮ ІНВАЛІДНОСТІ
Друге серйозне поранення Микола отримав у 2022-му в Добропіллі. Жартує: москалі не пожалкували чотири мільйони для цього – ракета коштує два мільйони плюс ще два, щоб її запустити. Був тоді інструктором з бойової підготовки, прямо на нулях хлопців навчав, закохував у зброю. Показав відео прильоту. Крики, ватники бігають. Микола впевнений: сепари коректували удар. Згодом були штурми, Нижні Дачі, Вугледар. Отримав там третє важке поранення. Його довго витягували з-під вогню: поки доповзли, зранку аж до вечора. Микола розповідає, як його в Покровську на евакуації прокапали, як на ногах інсульт переніс. Головний сержант роти, управлінець, він не звик до лікарняного ліжка: ліки взяв, встав і пішов далі. Лікарню в Добропіллі знищено, тому й не встигли подати документи на МСЕК. Визнає: з купою своїх діагнозів працювати не зможе. Тим часом його мамі вже 70. «Я її не кину», – каже. Хоче власний дім, щоб можна було і сина з дружиною повернути з-за кордону. Як інвалід війни, він не має наразі жодних виплат. Залишився без засобів для життя. Чекає на призначення другої групи, всі документи уже в лікаря. Воював з третьою…

МАМА
Рідний дім його родини зруйнований. Місто теж. Маму три тижні тому ледь умовив виїжджати. Уже не було жодних можливостей, але вдалося сконтактуватися з «Янголами Спасіння». Микола безмежно вдячний їм за порятунок найріднішої людини: маму на бронемашині вивозили, з РЕБом. Вона ще й досі не адаптувалася. Літак летить – лякається. Ховалася від обстрілів в укритті, не хотіла виїжджати, залишати усе. Але коли влучило майже поруч, вилетіли вікна – зрозуміла: життя дорожче. Сьогодні їй дуже потрібен одяг 54-56 розміру і взуття 40 розміру. Пані Людмила з сумом згадує, скільки всього, милого серцю, назавжди відібрав у неї ворог.

ТЕПЛО КРИЛАТОЇ ДУШІ
– Після третього поранення приїхав звільнятися в Нью-Йорк – хлопці, рота моя там були, – розповідає Микола. – Ще 15 діб з ними побув на позиціях. Останній досвід передавав. Бачив: вони вже самі можуть стати інструкторами. Перед тим, як їхати, треба було знати – куди. Писав всюди, запитував, просив. Я ж не сам, з мамою. З коштами хлопці в лікарні допомогли, волонтери Влада і її мама Алла з Дніпра. Знайшов у єВетерані інформацію про «Тепло крилатої душі», звернувся. Мій побратим з 54 бригади, Мирослав, допоміг сконтактуватися з пані Наталією Володимирівною. Отак Бог скерував нас сюди. Тепер пані Наталія допомагає. Вона всіх на ноги підняла! Свою машину я теж сюди пригнав, не хотів залишати – вона ж мене вивозила. А зараз навіть поремонтувати її нема за що. Дякувати Богу, доїхати допоміг побратим Сашко. Чекаємо документи на інвалідність і дякуємо за все пані Наталії Тарабалці. Я ще хочу бути корисним, щоб гідно в очі дивитися цим людям, які нам допомагають. Казав і буду казати: чим більше вб'ємо кацапів, тим краще і легше буде жити нашим онукам. Війна не закінчиться, поки кацапська мразь не зникне.
Валентина БЛИЗНЮК.
Фото надані Миколою ТКАЧУКОМ.

17/09/2025

Авторська колонка: про книжки і не тільки

КІНО ПРО ВІЙНУ: ТРЕБА ДИВИТИСЯ

Цього разу буде допис про кіно. З 28 серпня в український прокат вийшов документальний фільм режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». Вже відомо, що стрічка представлятиме Україну у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» на 98-й премії «Оскар» (а попередня документальна картина режисера «20 днів у Маріуполі» вже була переможцем «Оскара»). І ми з приятелькою подивилися це кіно в нашій «Стрічці». Безумовно, я готувала себе до того, що фільм буде непростий, психологічно важкий. Це гіперреалістична картина: і сама назва, і сюжет – усе в прямому значенні про події на окремій ділянці фронті 2023 року. Чернов ніби кидає глядача в окоп до солдатів, які виборюють буквально кожен метр землі. Глядач бачить «наживо» смерть, тяжкі поранення, навіть як беруть ворогів у полон. Завдання бійця з позивним «Федя» – встановити український стяг у селі Андріївка поблизу Бахмута, і він встановлює його на стіні зруйнованої будівлі. Андріївка загалом постає як суцільна руїна, де годі знайти більш уцілілу споруду.
Це кіно вириває нас з мирної буденності в екстремальність війни, ми хоча б бачимо, через яке пекло проходять наші захисники, один фрагмент такого пекла… Мене вкотре вражає вмотивованість добровольців, їхня впевненість у своєму Чині. У бійні нон-стоп хотілося, щоб довше тримався кадр, коли не стріляють, не біжать під вогнем різної зброї, як наприклад, епізод знайомства, коли вихідці з російськомовних регіонів діляться, що свідомо перейшли на українську мову, або епізод зі старшим бійцем, який міркує про дружину, про те, як їй тяжко дбати про родину, постійно переживаючи за нього. Українська там домінує, і в цій жорстокій правді війни це чіпає. Є багато ненормативної лексики – така брутальність мілітарної мови.
Чернов каже, що фільм дає надію. Це потребує усвідомлення. Але зловила себе на думці, що коли ми з приятелькою поверталися з кінотеатру і почали скрушно обговорювати новини, які переважно невтішні, я згадала, що так вже з нами не перший рік, а завдяки героїзмові наших захисників Україна стоїть і продовжує боротися. І цей фільм для мене передусім про звитягу ЗСУ, про дорогу ціну, яку ми продовжуємо платити за нашу свободу. Ми часто кажемо і пишемо про подвиг українських військових, а кіно реалістично показує нам його, і це піднесене слово «подвиг» по-справжньому увиразнюється. Так, ця «Андріївка» таки дає надію.
Після фільму я подивилася два інтерв’ю з Мстиславом Черновим (одне Марічки Падалко, друге Сергія Жадана), з яких упевнилася в глибині, вразливості й тонкості натури режисера. Чернов стверджує, що 2025 рік – це золотий рік українського документального кіно. Тож варто прислухатися до нього і підтримувати наших талановитих кінематографістів і гривнею. Коли ми дивилися «2000 метрів до Андріївки», у залі було з десять осіб, і це ще непоганий показник відвідуваності як на документальну стрічку. А кіно таки вартує більшої уваги.
Тож до зустрічі в «Стрічці».
Наталія МОЧЕРНЮК.

16/09/2025

Життя - за Україну, за кожного з нас. Вічна пам'ять Герою. Щирі співчуття рідним, друзям, побратимам...

Коломийська громада у жалобі – загинув сержант Володимир ВОВЧУК.

Володимир Вовчук, головний сержант, інспектор прикордонної служби І категорії – обчислювач вогневого відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, військової частини 9938, загинув 22 лютого 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Іванівське Донецької області.

У середу, 17 вересня 2025 року о 16:00, до Коломиї прибуде скорботний кортеж із тілом нашого захисника. Кортеж пройде вулицями Мазепи, Бандери, Січових Стрільців, Тарабалки, Петлюри, Франка, Театральна – до Катедрального собору Преображення Христового УГКЦ. У цьому ж соборі відбудеться парастас о 17:00.

Чин похорону розпочнеться у четвер, 18 вересня, о 10:00. Поховають Героя на Алеї Слави в Коломиї.

Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам. Вічна пам’ять і слава нашому захиснику.

16/09/2025

Згадуємо нашого колегу, Воїна, Героя, і всіх журналістів, для яких Україна була понад усе. Вічна пам'ять...

16/09/2025

Вшановуємо журналістів, які віддали життя за Україну.

Щороку 16 вересня в Україні відзначається День пам’яті журналістів, встановлений 2007 року за ініціативи Національної спілки журналістів України. Ми вшановує...

15/09/2025

Щира вдячність колегам за змістовний і такий важливий для "Вільного голосу" сюжет, за співпрацю і дружнє плече.
ТРИМАЄМО СТРІЙ!

14/09/2025

Історія свідчить.

14 вересня — День пам’яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.

Депортація супроводжувалась грубим порушенням прав і свобод людини й громадянина, повною забороною повернення на рідні землі, вилученням майна, безальтернативним закріпленням за новими місцями поселення, залишати які було заборонено, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

Це призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низку етнографічних груп українців. Пам'ятаємо.

14/09/2025

Був день поля

СУЧАСНЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ЗЕМЛЕЮ І ЗАХИСНИКАМИ

Кожного року на базі фермерського господарства «Прометей» відбувається «День поля». Захід проводиться задля того, щоб місцеві господарники отримали необхідні знання, побачили щось нове, обмінялися досвідом, відчули дружню атмосферу аграрної спільноти. «День поля» важливий ще й тим, щоб знати і розуміти, які сорти тієї чи іншої с/г культури вирощувати, які гібриди оптимально підходять для наших кліматичних умов. На цей раз мова йшла про вирощування сої, соняшнику і кукурудзи, про захист даних культур від бур'янів, хвороб і шкідників.
До Борщівської Турки задля обміну досвідом прибули аграрії не тільки з нашої області, але і з сусідньої Буковини. У заході також узяли участь представники компаній «RAGT», яка є європейським лідером у виробництві зернових і бобових культур та «ADAMA» – світового лідера з виробництва і постачання засобів захисту рослин.
Спілкуючись з гостями, директор ФГ «Прометей» Василь КНИШУК розповів про особливості вирощування с/г культур в їхній агрофірмі:
– На площі понад 2000 га маємо 10 гібридів кукурудзи, чотири сорти сої різних компаній-виробників. Кожен сорт має різні фази дозрівання, що забезпечує послідовний і вчасний збір врожаю без втрат. Під соняшником у нас 700 га. Особливо радує врожайністю сорт «Вольф» від компанії «RAGT». Він ранньостиглий, з високим вмістом олії, стійкий до посухи й до вилягання. Ми не боїмося експерементувати з сортами і посівами. Завжди треба вчитися, не стояти на місці, а випробовувати щось нове. Коли людина каже, що вона все знає, то насправді вона нічого не знає, – акцентував Василь Петрович.
Регіональний менеджер «РЖТ Семенс Україна» Іван ЗЕВАКО подякував керівництву ФГ «Прометей» за прогресивний сучасний підхід господарювання, відзначивши стійку п'ятирічну співпрацю між фірмами. За словами п. Івана, завдяки належній професійній і технологічній співпраці, цьогоріч на полях родини Книшуків почали закладати наукові демо посіви із новими перспективними гібридами кукурудзи і соняшнику, яких ще навіть немає в комерційній продажі.
Відвідавши безпосередньо широкі лани з соєю, соняшником і кукурудзою, аграрії мали можливість наочно побачитти найкращі приклади селекційної робити і технологій вирощування зернових, олійних та бобових культур.
Підсумовуючи захід, депутатка обласної ради, голова аграрної комісії облради Орися КНИШУК наголосила, що даний «День поля» вкотре нагадав: незважаючи на непрості воєнні будні, агросектор залишається спільнотою, здатною втілювати інновації, формувати високотехнологічне агровиробництво:
– Завдяки співпраці з передовими насіннєвими компаніями маємо можливість з року в рік збільшувати врожайність, впроваджувати нові технології у вирощування тих чи інших с/г культур. У нас відносно сприятливий аграрний рік. Маємо відповідальність перед землею, і найголовніше, перед нашими захисниками, які дають нам можливість працювати на цій землі, – наголосила Орися КНИШУК.
Сергій ГРУДОВИЙ.

14/09/2025

Турбота

Воїни захищали нас, маємо захистити їх

У Коломиї почав діяти осередок ГО «Захист Держави». Обласний діє в Івано-Франківську, ще один – у Калуші, незабаром відкриття у Надвірній.
– Є дуже багато запитань у наших захисників, які повертаються у мирне життя після поранень, часто вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами, – зазначила Оксана КРИНИЦЬКА, очільниця обласного осередку ГО «Захист держави». – Виплата пенсій, черга на житло, отримання земельних ділянок, медичні послуги – це все та багато іншого потребує якісних правових консультацій. Ми маємо на меті зробити життя наших ветеранів комфортнішим, допомогти їм з юридичним супроводом у різних аспектах. Вони захищали нас, ми маємо захистити їх.
– Спілкуючись із воїнами, які звільнилися зі служби, ми зрозуміли: потрібен простір, куди кожен із них може прийти і отримати фахові відповіді на свої запитання, – каже Микола БАКАЙ, координатор офісу. – Часто люди не знають, як правильно написати ту чи іншу заяву, які документи подати. Ми не тільки з цим допоможемо, але й надамо супровід у різні інстанції.
– У нашому офісі об’єднаємо зусилля для допомоги військовим, ветеранам, ВПО, усім, хто потребує підтримки, – наголосила керівниця Коломийського осередку ГО «Захист держави» волонтерка Галина БЕЛЯ. – Наш офіс завжди відкритий до співпраці з волонтерами, ветеранськими організаціями, небайдужими громадянами. Приємно, що багато хто виявив бажання працювати з нами, надавати допомогу на громадських засадах усім потребуючим. Приєднуйтеся, приходьте до нас. Наш офіс знаходиться у середмісті Коломиї, на площі Шевченка, 4.
– Такі заклади дуже потрібні моїм побратимам, усім, хто сьогодні потребує фахового супроводу з тих чи інших правових питань, – впевнений ветеран війни Юрій КЛИМ’ЮК. – Є багато інформації, яку ми не знаємо, тож вчасна підказка і допомога дуже важливі.
– В Україні війна. Маємо думати насамперед про допомогу фронту, але й не забувати про воїнів, які повертаються після важких боїв з контузіями, з пораненнями, – стверджує капелан Сергій ДМИТРУК. – Ми маємо створити для них комфортні умови, щоб вони не просто повернулися додому. Головне – дати їм відчути підтримку тут, в мирному житті. Повагу, вдячність і допомогу. Це завдання усього нашого суспільства.
Василина КОЖУШНА.

14/09/2025

У Музеї історії міста Коломиї відбулася зустріч з письменницею, перекладачкою, поеткою Галиною Петросаняк.
Модерувалала діалог літературознавиця Наталія Мочернюк.
Авторка презентувала коломийській публіці роман «Матриґан» (2024) - про киянку-переселенку, яка через повномасштабне вторгнення росії в Україну виїхала до Німеччини. Там дізналася, що її родина вже проходила подібний шлях в роки Другої світової...
Детальніше читайте у газеті "Вільний голос".