Журнал Благовісник

30/04/2025

Володимир Величко: «Я їхав додому з відчуттям виконаного доручення»

Володимир Величко народився 1962 року в с. Рудники Волинської області. Із 1990 до 2010 року прослужив у Росії, був єпископом Східного Сибіру. Сьогодні він відповідальний за Місіонерський відділ ВОО УЦХВЄ, директор Волинської біблійної школи, старший пастор церкви «Воскреслого Христа Спасителя» смт Ратне. Розмовляємо про зовнішню та внутрішню місію, про минуле та теперішнє служіння.

Десь у 15-річному віці я отримав пророцтво, що буду проповідувати Боже Слово в Сибіру. Вдруге — коли повернувся з армії: «Пустинні простори Сибіру будеш засівати Божим Словом». І через кілька років — втретє: «Готуйся, бо скоро ти переселишся в інше місце для служіння». І у квітні 1990 року ми групою з 13 осіб поїхали в м. Лісосибірськ Красноярського краю, де жила моя тітка. Привезли з собою дуже багато Євангелій, брошур. Кожного ранку виходили в місто — благовістили, дарували духовну літературу. Люди були дуже спрагнені й відкриті. Багато з них взагалі нічого не знали про Бога. Наприклад, коли ми запропонували показати фільм «Ісус» у будинку культури, запитували: «А хто це? Це якийсь бойовик?»

Згодом наша команда зменшилася — дехто повернувся додому. Лишилося четверо братів і кілька сестер. Оскільки люди стали навертатися до Бога, ми вирішили, що потрібен дім молитви. Тоді ще комуністична влада виділила нам ділянку практично на болоті. Та все-таки ми розпочали будівництво, хоча з фундаментом було дуже складно. Ми вручну копали шахти, заливали стовпи по 3 м, привезли близько 200 камазів та кразів землі, щоб підняти ту площу. На це пішов десь місяць. Справа швидко рухалася. Мені довелося набрати боргів, щоб придбати будматеріали. Були випадки, що за кілька Дитячих Біблій нам давали кілька тонн цементу. На допомогу приїхали брати з України. За тиждень ми зробили стіни й покрівлю. У вересні 1990 року дім на 150 сидячих місць уже стояв, хоча внутрішні роботи завершили пізніше. 1991-го почали там збиратися. Держава навіть випустила марку з нашим будинком молитви.

https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_34.html

20/04/2025

Христос воскрес!

Великодня молитва ("До Тебе, Воскреслий, здіймаємо руки")Слова: Юрій ВавринюкМузика: Павло МиронюкВиконавець: Павло МиронюкВідеоформлення: Галина СосновськаВ...

17/04/2025

«Як було тобі, Юдо, ходити із Ним»

* * *

Як було тобі, Юдо, ходити із Ним,
Чорний задум снуючи, мов нитку?
Чим кріпив свою душу? Пишався ти чим,
При собі мавши спільну калитку?

На Таворі не був. Його вибір — тавро:
Кого кличе, із тим і говорить.
Що ти чув, коли в сумніві гинув Петро
Поміж хвиль споночілого моря?

Роздаючи помножені рибу та хліб,
Збитки ти рахував чи набутки?
Тобі пахощі мира немилі були —
Подаяння миліш перестуки.

Ждав царя, що навік римлян геть прожене.
Але де ж їх святець перевершить?
Не чекав, що до дна твою душу збагне,
Але ноги омиє, мов решті?

Він пішов сіячем по кривавій ріллі.
Ти ж — кончину собі заподіяв...
Важко з Богом три роки ходить по землі
І не мати на Нього надії.

Ольга Ткач

Більше віршів:
https://t.me/bogpoet/476

17/04/2025

Юрій Ковальчук: «Усе, що ви понесли в руках, завтра закінчиться...»

Юрій Ковальчук народився в християнській родині, відвідує церкву «Свята Трійця» міста Нововолинська, де нещодавно був рукопокладений на служіння благовісника. Свій перший усвідомлений вибір іти за Богом датує підлітковим віком. А згодом, коли вже навчався в Луцьку, відчув, що не може бути просто пасивним відвідувачем зібрань, а хоче служити людям. «Разом із молоддю з «Церкви Христа-Спасителя», до якої я долучився під час навчання (орієнтовно з 2012 року), їздили в різні євангелізаційні поїздки, — розповідає Юрій. — Тоді моє серце загорілося служінням, але я не думав, що буду багато часу віддавати цьому. Ми їздили у Воркуту, у Марій-Ел, у інші місця. Мені навіть довелося перевестися на заочне навчання, щоб мати змогу долучатися до цих поїздок. І саме в цих поїздках я відчув, що Бог дає мені здібність служити Словом, а також радість від того, що я маю змогу бути частиною Його справи».

Перед юнаком тоді постав вибір: перспективна робота в Луцьку, яку йому запропонували (вона вимагала постійного кар’єрного зростання, багатьох зусиль та часу), чи служіння, яке до серця й вимагало посвяти. Ще з 2016 року група, у складі якої був і Юрій, стала відвідувати Маріуполь. Брат по можливості служив військовим як капелан-волонтер, а також цивільним, які мали як матеріальні, так і духовні потреби.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій мав змогу перетнути кордон у перший же день. Але вирішив залишитися в місті. Ще під час служіння в Маріуполі йому порадили: «Коли дізнаєтеся, що почалася війна, одразу ж заправте автомобілі й майте запас продуктів». «Я заправив машину, як мені й казали. А коли, як зазвичай, почав уранці читати Біблію, то мій погляд упав на текст, де йшлося про господаря, який залишив свого раба роздавати їжу своїм челядникам, і від нього очікувалося, що він своєчасно даватиме поживу. Для мене це була однозначна відповідь: я лишаюся, і моя праця — роздавати їжу. Я тоді не думав буквально про хліб чи їжу. Думав, що ми будемо, як і раніше, підбадьорювати людей словом».

— Багато наших знайомих із церкви вирішили виїжджати за кордон. У них були багатодітні сім’ї. І в перші дні вони буквально застрягли на митниці. Коли ми приїхали туди, то побачили катастрофічну ситуацію. Там були тисячі людей із дітьми й тваринами, які на холоді чекали, коли зможуть перетнути кордон. І 33 дні ми провели там, годуючи та підтримуючи людей. Потім митниці спорожніли, і ми стали евакуювати людей із регіонів, неподалік яких велися бойові дії.

Читати інтерв’ю:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_30.html

14/04/2025

Микола Синюк: «Наша мета — виконати повеління: «Ідіть по цілому світові...»

Церква ХВЄ України зі свого заснування була і залишається церквою місіонерського спрямування. Заснована майже 100 років тому завдяки місіонерській діяльності та маючи великий духовний потенціал і бажання нести Євангелію іншим народам, вона продовжує місіонерську діяльність і сьогодні. Департамент місій УЦХВЄ представлений різними місіями (серед яких «Голос надії», «Добрий самарянин», «Єдина надія»), а також відповідними обласними департаментами, завданням яких є підготовка місіонерів та підтримка їхньої праці.
Спілкуємося на тему номера з директором Департаменту місій УЦХВЄ та керівником місії «Голос надії» Миколою Синюком.

Читати:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_24.html

14/04/2025

Велике доручення. Станіслав ШИНКАРЬОВ

У Євангелії від Матвія, 28:19–20, записане Христове доручення Церкві: «Ідіть і навчіть!» Ісус Христос так вирішив, що ми не можемо просто сидіти. Якщо ми просто сидимо й нічого не робимо, то, імовірно, перебуваємо не в християнстві, а в якійсь власній релігії. Можна бути в церкві просто релігійною людиною, але можна бути в русі Божому.

Бог нас кличе, щоби ми йшли. Це не означає, що кожен із нас має зібрати валізи, закрити свою справу, звільнитися з роботи чи навчання й десь кудись одразу йти служити. Хоча, можливо, є й такі люди, які покликані до цього. Але більшість із нас має бути місіонерами на своїх робочих місцях, серед свого оточення. І це також дуже важлива місія.

Читати:
https://www.blag.org.ua/3_mision/2025_1_8.html

13/04/2025

* * *

Могили гріли боки на осонні,
Тут пахла тиша, віяло теплом.
А ген, внизу — оливи в пишних кронах
Тримали, як в промолених долонях,
Гробницю, де спочив Авесалом.

Прочани мляво сходили в долину,
З долини — вгору, он до тих воріт.
Тут зупинялись, розминали спину,
Обтрушували пил із одежини,
Втирали із чола солоний піт.

Давидів град збирав дітей Єгови.
За тиждень свято, скоро вже Песах.
Тут у воротах — гам і крик, розмови,
Хтось піший йшов, хтось їхав на ослові.
Лилася з неба сонячна яса.

У гомоні запрудженого міста
Не всі звернули погляд до села,
Де гурт якийсь під вигуки врочисті
Ламав із пальм лапате свіже листя
Й стелив під ноги сірого осла.

«Це ж Він, що, кажуть, нібито Месія.
Он, на ослі — Учитель і Пророк!
Чи то Ісая, чи то Єремія...»
«А я от чув, Він єресь дивну сіє,
Друг митників, рибалок і жінок…»

Гудуть, як вулик. Місто, зустрічає
Царя, що має втішити народ.
Здавалося б, зоря зійшла над краєм
Що пережив полон, ворожі зграї
І дочекавсь обіцяних щедрот.

Осанна, вигуки, захоплення, вітання.
Осля зеленим килимом іде...
А Він... мовчить, немовби то остання
Його дорога... І оце мовчання
Таке невчасне в криках: «Ось гряде!»

Всміхнися, Вчителю! Скажи слова утіхи.
Проголоси Свій царствений указ!
Вуста тремтіли й вирвалося тихе:
«Єрусалиме... Скільки стрінеш лиха!» —
Й сльоза урвала біль пекучих фраз.

Заслала місто біла поволока.
Нові прочани сунули з села...
І з тих осанн, з тих вигуків високих
Були правдиві — лиш сльоза Пророка
Й проста покірність сірого осла.

Юрій Вавринюк

Читати у Telegram:
https://t.me/bogpoet/474

09/04/2025

Олександр Григорчук: «Ми маємо виховати таких служителів, які житимуть місією»

5 лютого 2025 року під час стратегічної наради трьох відділів, дотичних до місійної стратегічної ініціативи (зокрема місіонерського, соціального відділів та відділу благовістя), було обрано координатора роботи цього напрямку. Ним став Олександр Григорчук — пастор церкви «Еммануїл» міста Чернівці.

— Я дуже люблю індивідуальні бесіди з людьми, схожі на ту, як у Христа з самарянкою. Люблю розмовляти з людьми в транспорті, десь за чашкою кави чи на домашній групі.

Тому пораджу всім людям, які бояться Бога й хочуть виконувати Його волю: «Навчіться дружити з людьми ради того, щоб донести їм Євангелію». Згадайте, хто вплинув на вас найбільше. Це близькі вам люди. Це люди, яким ви були небайдужі. І саме такою людиною ви покликані стати для когось іншого.

Звісно, це нелегко. Христа називали другом митників та грішників, тому що Він був відкритий до цих людей ради Божого Царства. Апостол Павло казав, що ради всіх став усім, щоб спасти хоча б декого. І це все він робив ради Євангелії.

Ми можемо дружити з кимось ради власного комфорту, але можемо й дружити ради Царства. І я вас прошу обрати дружбу ради Царства як пріоритетну.

Читати:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_4.html

09/04/2025

Анатолій КОЗАЧОК: «Тільки потужна системна робота буде давати відповідні результати»

— Кожен час має свої виклики. І коли ми говоримо про стратегію, то для того, щоб добре зрозуміти головні напрямки розвитку церкви та братства, а також знайти найкращі методи праці для розвитку стратегічних напрямків.

Місію ми вважаємо одним із головних напрямків розвитку церкви, бо Христос залишив для нас повеління йти по цілому світові та проповідувати Євангелію. І нині ми шукаємо й обговорюємо найкращий досвід, який мають наші церкви, щоб зібрати його й запропонувати пасторам церков для розвитку місійної праці в кожній із них.

Читати інтерв’ю:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_2.html

09/04/2025

Вийшов друком журнал «Благовісник» 1,2025.

Напередодні Другої стратегічної конференції УЦХВЄ, яка пройшла 26–27 березня 2025 року у Рівному, вийшов друком журнал «Благовісник» 1,2015. Саме до цієї дати він готувався, бо його тема суголосна темі конференції, а саме: «У фокусі — місія».

Як зауважив старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок, відповідаючи на запитання «Чому місія — один із п’яти ключових пунктів стратегічного бачення УЦХВЄ?»:
— Місію ми вважаємо одним із головних напрямків розвитку церкви, бо Христос залишив для нас повеління йти по цілому світові та проповідувати Євангелію. І нині ми шукаємо й обговорюємо найкращий досвід, який мають наші церкви, щоб зібрати його й запропонувати пасторам церков для розвитку місійної праці в кожній із них.

Більш детально про стратегічне бачення Української церкви ХВЄ старший служитель розповідає в інтерв’ю, яке публікує видання.

Власне то, цей номер багатий на інтерв’ю. Усі вони присвяченні темі журналу: різним напрямкам та аспектам місіонерського служіння. Читачі мають можливість почути думки таких відомих служителів братства як:
— Олександра Григорчука, координатора стратегічної ініціативи розвитку місій («Ми маємо виховати таких служителів, які житимуть місією»);
— Миколи Синюка, завідувача місіонерського департаменту, директора місії «Голос надії» («Наша мета — виконати повеління: «Ідіть по цілому світові...»);
— Ростислава Боришкевича, директора місії «Добрий самарянин» («Бути місіонером — це бути покликаним і посланим Ісусом Христом»);
— Юрія Ковальчука, місіонера та благовісника («Усе, що ви понесли в руках, завтра закінчиться...»);
— Володимира Величка, єпископа, колишнього місіонера в Росії, відповідального за Місіонерський відділ ВОО УЦХВЄ, директора Волинської біблійної школи («Я їхав додому з відчуттям виконаного доручення»);
— Юрія Веремія, заступника старшого єпископа в Південно-Західному регіоні, відповідального за церкви УЦХВЄ в Європі («Нині Євангелія стає ще потужнішою відповіддю на потреби людей»).

Темі місіонерства присвячені матеріали «Робота і служіння — чи варто шукати баланс?», Олександр Григорчук, «Місія Церкви: минуле й сучасність», Михайло Мокієнко, «8 систем здорової церкви» Віталій Клодницький.

Читачі журналу мають змогу ознайомитися з коротким оглядом місіонерського служіння за 20 століть християнства у статті «Від Єрусалима і до краю землі. Історія місіонерства в датах та іменах».

Загалом номер журналу планувався як своєрідний посібник по місіонерству та мав за ціль заохотити, змотивувати служителів усіх рівнів до більш активної місіонерської роботи.

Дивитися номер:
https://www.blag.org.ua/arhiv/arhiv_2025_1.html

07/04/2025

Олеся БАНАХ: «Щоб почати шлях до здоров’я душі й тіла, спочатку з Господом робімо здоровим свій дух»

Олеся Банах — релігійна та громадська діячка, координаторка всеукраїнського служіння жінкам в онлайні, душеопікунка та нутриціолог, за першою освітою — економіст. Хоча, як сама зізнається, у школі дуже не любила математику, фізкультуру й писати твори. «Урешті-решт у мене є економічна освіта та десятилітній стаж роботи з цифрами, — розповідає жінка. — У останні роки здоровий спосіб життя, рух, фізичні навантаження — моє величезне захоплення. Ну й багато років пов’язано з написанням текстів. А тепер скажіть, що в Бога немає почуття гумору?»

Читати інтерв’ю:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2024_4_30.html

07/04/2025

Марічка Галюк: «Багато жінок марнують власний дар, тому що бояться вийти за межі упереджень...»

Спілкуємося про жіноче лідерство та саморозвиток із Марічкою Галюк — дружиною, мамою, блогеркою та спікеркою на теми жіночого та сімейного служіння.

— Треба визнати, що жінки були лідерками навіть при патріархаті — і в Старому Заповіті, і в Новому. Наприклад, без лідерства матері, старшої сестри, дочки фараона, бабок-повитух (кожної на своєму місці) не було би Мойсея та його масштабного служіння. Сьогодні ми живемо в час, коли жінки отримали право здобувати освіту, будувати кар’єру на рівні з чоловіками. Звісно, що це відкрило значно ширший спектр впливу на суспільство. Очевидно, що не кожен чоловік володіє беззаперечними дарами лідерства й здатний не тільки опанувати себе, а й вести за собою інших. То чому має надаватися перевага лише за статевою ознакою, якщо жінка може бути більш обдарованою та освіченою?

Чомусь деякі християни досі плекають радянську традицію, що жінка має закінчити школу й відразу народжувати дітей. Народжувати дітей — це добре, але чому це не можна поєднувати з навчанням? Адже якщо жінки отримають моральне право від свого оточення всесторонньо розвиватися, набувати авторитету в суспільстві, то церква стане удвічі ефективнішою, а її голос гучнішим. Багато жінок — недооцінені, багато марнують власний дар, тому що бояться вийти за межі уявлень, традицій, упереджень своєї спільноти. Навіть якщо є діти, але вони вже підросли — ніколи не пізно навчатися. Мудрий чоловік підтримає в цьому дружину, адже в перспективі це принесе тільки користь для сім’ї.

Читати інтерв’ю:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2024_4_40.html