17/04/2025
Юрій Ковальчук: «Усе, що ви понесли в руках, завтра закінчиться...»
Юрій Ковальчук народився в християнській родині, відвідує церкву «Свята Трійця» міста Нововолинська, де нещодавно був рукопокладений на служіння благовісника. Свій перший усвідомлений вибір іти за Богом датує підлітковим віком. А згодом, коли вже навчався в Луцьку, відчув, що не може бути просто пасивним відвідувачем зібрань, а хоче служити людям. «Разом із молоддю з «Церкви Христа-Спасителя», до якої я долучився під час навчання (орієнтовно з 2012 року), їздили в різні євангелізаційні поїздки, — розповідає Юрій. — Тоді моє серце загорілося служінням, але я не думав, що буду багато часу віддавати цьому. Ми їздили у Воркуту, у Марій-Ел, у інші місця. Мені навіть довелося перевестися на заочне навчання, щоб мати змогу долучатися до цих поїздок. І саме в цих поїздках я відчув, що Бог дає мені здібність служити Словом, а також радість від того, що я маю змогу бути частиною Його справи».
Перед юнаком тоді постав вибір: перспективна робота в Луцьку, яку йому запропонували (вона вимагала постійного кар’єрного зростання, багатьох зусиль та часу), чи служіння, яке до серця й вимагало посвяти. Ще з 2016 року група, у складі якої був і Юрій, стала відвідувати Маріуполь. Брат по можливості служив військовим як капелан-волонтер, а також цивільним, які мали як матеріальні, так і духовні потреби.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій мав змогу перетнути кордон у перший же день. Але вирішив залишитися в місті. Ще під час служіння в Маріуполі йому порадили: «Коли дізнаєтеся, що почалася війна, одразу ж заправте автомобілі й майте запас продуктів». «Я заправив машину, як мені й казали. А коли, як зазвичай, почав уранці читати Біблію, то мій погляд упав на текст, де йшлося про господаря, який залишив свого раба роздавати їжу своїм челядникам, і від нього очікувалося, що він своєчасно даватиме поживу. Для мене це була однозначна відповідь: я лишаюся, і моя праця — роздавати їжу. Я тоді не думав буквально про хліб чи їжу. Думав, що ми будемо, як і раніше, підбадьорювати людей словом».
— Багато наших знайомих із церкви вирішили виїжджати за кордон. У них були багатодітні сім’ї. І в перші дні вони буквально застрягли на митниці. Коли ми приїхали туди, то побачили катастрофічну ситуацію. Там були тисячі людей із дітьми й тваринами, які на холоді чекали, коли зможуть перетнути кордон. І 33 дні ми провели там, годуючи та підтримуючи людей. Потім митниці спорожніли, і ми стали евакуювати людей із регіонів, неподалік яких велися бойові дії.
Читати інтерв’ю:
https://www.blag.org.ua/3_intervyu/2025_1_30.html
