08/10/2025
Чому Україні не потрібен ще один «державний банк»
8 жовтня Верховна Рада проголосувала у другому читанні за законопроєкт №11238 про створення Національного установи розвитку (НУР) — спеціалізованого державного банку, завданням якого стане кредитування «ризикових» проєктів для відновлення України. Влада називає його українським аналогом німецького KfW, але насправді йдеться про чергову спробу створити кишенькову структуру для розподілу бюджетних і донорських грошей.
Чому виникає питання: а хіба у нас немає держбанків?
Сьогодні вже понад половину банківського сектору контролює держава — ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк. Це не просто «ринкові гравці»: вони виконують державні програми, кредитують малий і середній бізнес, беруть участь у пільгових програмах.
То чому ж не використати вже існуючі ресурси? Влада пояснює: «НУР — це банк банків, він не працюватиме напряму з бізнесом». Але чи не могли ті самі функції виконувати вже існуючі установи, наприклад, через реорганізацію Укрексімбанку чи розвиток Фонду підприємництва?
Новий банк = нові чиновники, нові витрати
Створення НУР означає не лише нову вивіску. Це — нова бюрократія, наглядові ради, зарплати «топ-менеджерів» і чергові апетити для розпилу донорських коштів.
Держава, яка ледь справляється з контролем над існуючими банками, чомусь вирішила, що ще одна структура буде ефективнішою. Але практика показує інше: чим більше «державних кишень», тим легше розмивати відповідальність.
Ризики для бізнесу і суспільства
Законопроєкт подається як «рятівне коло» для підприємців із прифронтових регіонів чи переселенців. Насправді ж є великий ризик, що кредити роздаватимуться «своїм» або під політичні інтереси. Адже коли держава бере на себе роль «банкіра останньої надії», вона сама вирішує, хто заслуговує на гроші, а хто ні.
Програма страхування військових ризиків виглядає особливо суперечливо. Чому це не можуть робити приватні страхові компанії під гарантії держави, а обов’язково через новий банк?
Ілюзія німецького досвіду
Посилання на KfW звучить красиво, але контекст зовсім інший. Німеччина у 1948 році отримала План Маршалла, західні інвестиції та сильні інституції контролю. Україна ж у 2025-му — країна з війною, хронічною корупцією і слабкими механізмами прозорості. Копіювати модель без належної інституційної культури — це як давати дорогий спортивний автомобіль тому, хто не має прав.
Висновок
Замість того, щоб знову вигадувати новий «супербанк», влада мала б нарешті зробити прозорими та ефективними ті інструменти, які вже існують. ПриватБанк і Ощадбанк — формально державні, але працюють за комерційною логікою. Укрексімбанк і Укргазбанк теж виконують держпрограми. Чому не дати їм функцію «банку банків»?
Відповідь очевидна: нова структура = новий політичний вплив, новий потік коштів, нові можливості для контролю і маніпуляцій.
Тому законопроєкт №11238 — це не крок до відновлення економіки, а ще одна бюрократична імітація, яка ризикує стати «банком для обраних».
🇺🇦Електорат
