09/12/2024
День 8 грудня - народження «Просвіти» ім. Тараса Шевченка. 156 років!
Найдавніша і найславніша всеукраїнська організація животворила високим національним прагненням, щоби запанувала “в своїй хаті своя й правда” . На грунті її ідеалу бути єдиним і вільним Народом зрощувалися борці за незалежну Україну, учасники національно-визвольних змагань, Воїни і Будителі Української Нації.
“Просвіта” - загальнонаціональне явище, адже ще на початку ХХ століття вона створилася в Одесі, Катеринославі, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві, на Дону, Кубані, Зеленому Клині, на американському континенті.
До її діяльності залучені: М.Грушевський, А.Шептицький, І.Франко, Леся Українка, Ю.Федькович, М.Коцюбинський, М.Лисенко, М.Аркас, Б.Грінченко, К.Стеценко, Д.Яворницький … Вона стала визначальною організацією в поступі української ідеї скрізь, де проживали українці.
Це була (за висловом Б. Лепкого) «невтомна праця для національних ідеалів».
Народжена національними, духовними, політичними, соціальними потребами українців, «Просвіта» свято сповідувала ідеї соборності й державності, була консолідуючою силою українства, віддано стояла на сторожі рідної мови, школи, національної культури, віри, історичної традиції. Створені національно орієнтовані громадські, політичні організації в Україні і поза її межами живилися ідеями української “Просвіти”, яка впродовж ХІХ-ХХІ століть не зрадила в словах і ділах тієї засадничої цінності, що містилася у виступі (1868 року) молодого студента Львівського університету А.Січинського ( земляка видатного Івана Пулюя) - «кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє національне достоїнство й узнала потребу існування нації…”.
Саме “Просвіта” повернула українству, що перебувало в колоніальних умовах бездержавності, велику Ідею свободи, надавши її нового звучання, яку під час європейської “весни народів” 1848 р. проголосили Головна Руська Рада та Собор Руських Вчених. Єдність українського Народу від Карпат по Кубань, його окремішність і воля!
Вона ввібрала в єство своєї світоглядної матриці та суспільної дії ті найцінніші думки, посили, національні ідеали, які містили: «Енеїду І.Котляревського; ”Руську трійця” М.Шашкевича; Кирило-Мефодіївське Братство; Будителів рідної мови С.Воробкевич та Ю.Федькович; Головну Руську Раду, Собор руських учених (перший просвітницький з'їзд у Галичині), що накреслили програму організації української науки і народного шкільництва, розвитку української літературної мови; наукове товариство «Галицько-Руська матиця»; «Товариство народної освіти»; дух селянського повстання під проводом Лук’яна Кобилиці; завдання створеного першого добровольчого куреню українців (передвістник організації Українських січових стрільців); програму об’єднання Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття в єдине адміністративне утворення, розроблену О.Духновичем й А.Добрянським; “Слово перестороги” В.Подолинського…
Ота безперервна боротьба за своє національне «Я», яка нуртувала на всіх українських землях ідейно, світоглядно, організаційно, духовно, лягла в діяльнісну основу “Просвіти”.
Проте беззаперечним, найбільш шанованим і поцінованим для “Просвіти” стало Шевченкове Слово, яке несло народу дух Правди, Свободи, Борні, Справедливості. Він постав для всіх українців як найвище Знамено, як великий Будитель національного відродження.
Високі ідеї визволення від чужинства, що окупували рідну землю, знекорінюючи народ, створення своєї держави, що стає рівною в європейському сппівтоваристві, були надзвичайно значущими для подальшого національного відродження українського народу. Серед українців Наддніпрянщини, як і Галичини, Буковини, Волині, Карпатської Русі, в суспільному житті домінували спільність у поглядах на перспективу власного буття. Передусім вона полягала в звільненні від національного гніту, який ніколи не був «кращим» в одного зайди і «гіршим» в іншого.
А тому всі вони рано чи пізно мають бути поборені на загарбаній ними українській землі. Як писав задовго до появи «Просвіти» М. Костомаров, що “істий українець повинен не любити ні царя, ні пана, а єдиного бога Іісуса Христа”.
Бо коли вникати в програмні положення кирило-мефодіївців, написані напередодні, ще в середині 40-их років ХІХ століття і викладені в «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», “Книзі буття українського народу”, основним автором яких був М. Костомаров, то простежується пряма суголосність у поглядах і позиціях “Просвіти” зразка 1868-го. Така закономірна ідеологічна близькість зумовлена передусім єдиними цілями, якими переймався розділений, пригноблений, знекорінюваний український народ.
Воля, земля, мова, віра, рідна школа, традиція, соборна й незалежна держава – цінності, які сповідували в різних формах українці “від Сяну до Дону”.
Перебуваючи під гнітом тодішніх монархій, позбавлені власної державності, вони на рівні своїх “передніх рядів” усвідомили необхідність переходу від культурницького до політичного етапу боротьби. Засноване професором Київського університету М.Костомаровим, полтавським учителем В.Білозерським, молодим юристом М.Гулаком, до яких пізніше приєднаються Т.Шевченко, П.Куліш, О.Маркевич та інші українські інтелектуали, товариство за короткий період свого підпільного існування (14 місяців) народило ідеї, якими послуговувалися наступні покоління національно-патріотичних сил в боротьбі за Україну. Саме ця організація, опираючись на передову європейську думку (Й.Гердер, Й.Фіхте, Д.Мадзіні та ін.), сформувала засади національного відродження українців, розвинула національну ідею, поєднавши її із загальнолюдськими християнськими цінностями, розпочавши боротьбу проти російського царизму.
Ідея козацької вольності й шляхетської гідності, дух європейського вільнодумства, тяглість історичної пам’яті, високоосвіченість «передніх рядів» характеризували діяльність кирило-мефодіївців, які стали своєрідними провісниками «Просвіти».
Хто противився цьому справедливому прагненню народу? Як завжди, московія, москвофіли, та інші чужинські зайди, хто “неситим оком за край світу зазирає”.
Розділені політичними кордонами імперій, західні й східні українці завжди жили єдиними думками, мріями, надіями, щоби бути, нарешті, вільними, маючи свою державу, бути господарями на своїй землі, бути разом.
Вони живилися взаємно силою та вірою, спільними ідеалами й національними устремліннями. Національне пробудження відбувалося на всіх українських теренах. А тому “Просвіта” черпала ідеї, ідеали, цінності, які народжувалися на всіх українських землях, насамперед від тих національних утворень (громадсько-політичних організацій) українців, які створювалися в Наддніпрянській Україні, що була жорстоко уярмлена деспотичною російською монархією.
Ця доля вже в інших формах та загрозах переслідує нас і досі, ніби екзаменуючи на здатність «бути» Українцями.
У ці трагедійні часи ми всіма голосами єдиного Народу кажемо - «Бути!».
Бо саме цими устремліннями живе «Просвіта» сьогоднішня (2024-го року!), виборюючи святе право Нації на життя, чутливо реагуючи на виклики часу, в якому вмістилася наша віра в Перемогу над клятим московитом.
Щирий уклін і шана Вам, Просвітяни, Просвітники, що дотичні до духовних оберегів і зросту рідної Землі, Народу, України, одержимі Вірою, що таки «Бог нам верне волю, / Розіб’є неволю…/ І пошле їм добру долю / Од віка довіка».
Георгій Філіпчук
