24/07/2025
«Деколонізація — це звільнення. Не лише політичне, а й емансипація мислення»
Цими словами почалась четверта подія діалогової платформи «Місто на лінії» , що пройшла 15 – 16 липня в Харкові. Цього разу ми говорили про постколоніальне минуле й сучасне — відверто, по-дорослому і по-дитячому.
У великій студії Харківського Медіа Хабу зібралися дослідники, історики й культурологи з України, Польщі, Франції та Великої Британії. Подія складалася з двох публічних дискусій, кожна з яких мала свій фокус, але спільну мету — осмислити, як колоніальне минуле впливає на наше сьогодення і майбутнє.
Обговорення охоплювало як самі поняття — «деколонізація», «постколоніальне», «імперське», так і регіональні особливості формування постколоніальних студій і деколоніальної теорії.
Панелістки та панелісти порівнювали дискурси України, Франції, Великої Британії та Польщі стосовно імперського/колоніального минулого, проводили широкі хронологічні та географічні паралелі. Було наголошено на фактичній відсутності постколоніальних студій в Україні.
У першій дискусії — «Деколоніальна перспектива постімперської Європи: регіональні досвіди» — взяли участь історикиня Маша Церович (EHESS, CERCEC, Париж), культуролог Богдан Шумилович (Центр міської історії, Львів) та історикиня Дарина Маттінглі (Чичестерський університет, Велика Британія).
Відкрите питання, чи можна застосовувати постколоніальну теорію до українського досвіду, задало тон усієї розмови. Спікери не дійшли до єдиної відповіді з тим, що термін «колонія» повністю стосується України, але всі визнавали, що в нашій історії простежуються елементи культурного, політичного і мовного насильства, характерного для колоніальних систем.
Дарина Маттінглі наголосила:
«Чи були ми колонією, власне? Можливо, ми не були колонією в сенсі Індії або Уганди,
але наш досвід схожий на досвід, наприклад, шотландців.»
Цей пошук паралелей став точкою перетину дослідницьких позицій.
Маша Церович нагадала:
«Тут немає однієї постколоніальної теорії. Це поле з багатьма різними поглядами, часто між якими виникає напруження і навіть конфлікти. Основою стала потужна школа від Едварда Саїда — ікони постколоніалізму. Він показав, як Європа створювала образ іншого — Сходу, який насправді не був справжнім Сходом, а лише проєкцією уявлень Європи про себе. Європа ніколи по-справжньому не дивилася на цих «інших» — це було лише дзеркало Європи».
Це нагадування про те, що теорія — не догма, а інструмент для критичного осмислення минулого.
У другій дискусії — «Деколонізація крізь призму власного дослідження» — взяли участь історик Володимир Склокін (УКУ, Львів), історикиня і соціологиня Ельжбета Квечінська (Польська академія наук, Варшава) та перекладач і дослідник культурних студій Уям Блекер (Університетський коледж Лондона).
Ця частина зосереджувалась на регіональному досвіді — кожен з учасників говорив про деколонізацію через призму власного дослідницького шляху.
Володимир Склокін, працюючи над дослідженням про Слобідську Україну, говорив про складну історію Харкова як прикордоння:
«Чому Харків — колонія? … Вони не бачили себе колонізованими росіянами. Навпаки — вони бачили себе колонізаторами... Вони вважали, що колонізували цей «дикий степ»...
У риториці тих часів Харків описували як «місто-сад», як центр розвитку науки та освіти, як «українські Афіни»...»
Цей парадокс показав: колоніальність — не завжди про зовнішнє підкорення. Вона може бути всередині — у сприйнятті себе частиною імперії.
Ельжбета Квечінська порівнювала польський і український досвіди, згадуючи дискусії 90-х:
«Метафора — Польща як країна, що водночас колонізувала і була колонізованою — була дуже присутня ще з 1990-х років..Перша дослідниця, яка вживала цю метафору, це була Марія Яніон.. Це був спосіб інтерпретації досвіду, ставлення до Сходу і Заходу…Тоді точилися великі дебати: де ми є? На Сході? На Заході? Це був період перед вступом Польщі до Євросоюзу».»
Це повернуло розмову до ширшого східноєвропейського контексту, де імперія ніколи не була чорно-білою, а ідентичність — завжди напівтональною.
Під час обговорення аудиторія висловила своє занепокоєння, що «українська мова сьогодні наповнена російськими вкрапленнями — це відлуння колонізації. Як з цим бути? Ми, філологи, ратуємо за повернення до українських форм, але народ не завжди їх чує».
Як наголосив Богдан Шумилович
«Африканська деколонізація починалася з мови. Франц Фанон — франкомовний африканець, Стюарт Холл — з британської колонії, створив Cultural Studies, щоб осмислити, як працює імперська влада. Для них мова була ключовим елементом деколонізації…«Decolonize your mind». Якщо ти мислиш мовою колонізатора — ти залишаєшся в його системі. Це говорили не ми — це говорили африканці про себе.»
Ці роздуми поставили гостре питання: чи можемо ми говорити мовою колонізатора — про свободу?
Обидві дискусії показали: деколонізація — це не подія, а процес. Не готова відповідь, а багато питань. Не лише про минуле, а й про майбутнє.
Дякуємо всім, хто долучився до цієї глибокої розмови — по-дорослому і по-дитячому.
Слідкуйте за оновленнями, щоб не пропустити записи дискусій на каналі Харківського Медіа Хабу.
Попереду — ще більше тем, ще більше питань, і ще більше сміливих відповідей, що прозвучать в рамках подій діалогової платформи «Місто на лінії», що була створена Харківський ЛітМузей, Харківським Медіа Хабом та Центр дослідження міжетнічних відносин у Східній Європі.
Діалогова платформу “Місто на лінії” / Dialogue platform “City on (the) Line” передбачає фахове обговорення актуальних для Харкова тем у форматі публічних розмов і закритої зустрічі. На основі осмисленого створюється відео, щоб зафіксувати основні ідеї.
Дискусії в рамках теми “Наше постколоніальне минуле/сучасне: розмова по-дорослому і по-дитячому” організовані за підтримки PENN CULTURAL HERITAGE CENTER (США) та Міжнародний фонд "Відродження".
