09/06/2023
Вітер. Вища математика війни
Більшість воїнів, з якими ми щоденно спілкуємось, та про яких розповідаємо, люди абсолютно мирних професій. Лише відсотків десять наших героїв є професійними вояками. Тож, ми звикли до того, що в армії всі професії потрібні, всі професії важливі. Але викладач вищої математики з автоматом у руках у степах Луганщини… Такого співрозмовника в нас ще не було.
Зустрічаємось в одному з місць тимчасової дислокації одного із стрілецьких батальйонів нашої бригади, наш герой щойно повернувся з передової, неозброєним оком видно, що втомлений, невиспаний, але пспілкуватись із «журналістами» погоджується.
Каже, що розуміє важливість висвітлення подій війни. Ми знаходимо більш-менш тихе місце та запалюємо цигарки. Розмова обіцяє бути цікавою.
«Позивний «Вітер» дав мені командир. Це був перший приклад армійської дисципліни. Кажуть, будеш Вітер. Ти не сперечаєшся, бо наказ є наказ. Вітер не спіймаєш, як каже у одному фільмі братній ромський народ», - сміється Олександр, позіхаючи та тре руками очі. Вони і так червоні від хронічного недосипання, на користь це їм явно не йде.
Просимо нашого героя розповісти про себе, про кар’єру викладача вищої математики та солдата.
Вітер замислюється, неквапливо розповідає, що після строкової служби у Чернівцях, поступив на механіко-математичний факультет Харківського державного університету (нині – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна – авт.), що математику любив та цікавився нею з дитинства, вона завжди легко йому давалася. Саме тому Вітер вирішив вступити на один з найскладніших факультетів національного ВНЗ. По закінченні навчання, пройшов шлях від «звичайного» викладача вищої математики до заступника декану відразу декількох факультетів Харківського національного університету будівництва та архітектури.
«Був на керівній посаді, а зараз простий стрілець. Науковцям дають «броню» на посаді, але моя броня ось», - показує на свій бронежилет Олександр та продовжує: «На цій війні я з 14-го року. Теж у цій частині Нацгвардії (5 Слобожанська бригада НГУ) був. Спочатку мобілізували у 14-му, потім сам прийшов 26-го лютого 2022-го. Якщо на твою країну нападають, кожен справжній чоловік має її захищати. Під ворогом моя країна жити не буде!» - значуще каже Вітер.
Далі трошки «філософствує» щодо спільного між армійським життям та викладацькою діяльністю у ВНЗ, шуткує, мовляв раніше керував факультетом та викладав вищу математику, а зараз командує відділенням стрілецького батальйону та «викладає» життєвий досвід - спільне є, але відповідальність набагато більша саме зараз. Тому переводить тему нашої бесіди на військовий період. Повертається до своїх спогадів про початок вторгнення. Як сам зателефонував до нашої бригади та попросився саме до неї.
«На другий день вторгнення не питали, хто є хто, потрібні були люди. Я радий, що мене взяли до 5 Слобожанської бригади та жодного дня не жалкував про своє рішення. З 26-го лютого займався диверсійною роботою. Наша група слідкувала за переміщеннями колон ворога, ми наводили арту, яка працювала по визначеним нами координатам, і ворог застопорився на підходах до Харкова, - розповідає Вітер, - «Під час контрнаступу наша група влилася у батальйон, тут спектр завдань вже був ширший: і розвідка, і штурми, і зачистки. Блок- пости та охорону об’єктів не рахую - це відпочинок, порівняно з іншим».
Зазначимо, що Олександр пройшов з бригадою весь бойовий шлях, від Харкова до лісів під Кремінною, а у Підлимані був поранений.
«У нас було завдання зайти та зачистити селище, потрапили у засідку. Врятувала боковина темповського (марка бронежилету - авт.) броніка, куля «злизалася», а зайшов у тіло лише сердечник. Підлатали, вилікувався та знов до своїх повернувся воювати, що тут розповідати?» - неохоче відповідає Вітер.
На наше запитання, чи допомагає йому зараз вища математика воювати, Олександр, замислившись каже, що математика взагалі навчає мислити та структурувати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, а отже – знаходити найпростіше рішення.
«Математичний склад розуму допомагає на війні вибудувати правильні алгоритми виконання бойових наказів. Як зайняти оборону, як захищатися. Щоб і наказ виконати, і щоб це було найоптимальнішим способом. У нас в батальйоні ще математики воюють, до речі - мої колишні студенти», - знову тре очі Олександр та позіхає.
Ми запитуємо, чи були здивовані його студенти та учні, коли побачили свого викладача у формі з автоматом.
«Вони не дивувались цьому, і я не дивувався. Якщо ми тут, на війні, зустрілися, значить все правильно робимо. Чому тут дивуватися?» - з подивом запитує вже в нас Вітер.
Він дивиться на годинника та знов тре очі, видно що дуже хоче спати.
Наостанок попросили висловити його думку та аналіз про цю війну, як науковця .
Цього разу пауза більше, Вітер цідить кожне слово, видно, що голова зайнята більш насущними проблемами.
«Сенсу у війні з боку росії я не бачу. Хвора нація, хворий на голову президент. Єдиний сенс в них - лише вбивати українців, бо вони настільки нас ненавидять, не знаю навіть за що. Наш сенс- вижити та вбити їх. Романтики тут немає. Війна- це лайно, кров, бруд. Бісить, коли навіть про Другу світову показують щось пафосне, а про цю так тим паче», - Олександр демонстративно ще раз дивиться на годинника, вже явно натякаючи на завершення нашої розмови.
Але у нас є ще запитання, про родину та плани «після Перемоги».
Тут колишній математик трохи оживає.
«Я мрію повернутися до мирного життя, до студентів, конспектів, пар, заліків. Родину не бачив півтора роки. Настояв, щоб вони виїхали за кордон. Донька, дружина пишаються мною, підтримують. Тож, після Перемоги обов’язково повернусь і до родини, і до своєї професії. Війна - це не назавжди. Довоюємо і буду далі вчити своїх студентів», - підіймається з землі та протягує нам руку Вітер.
Ми прощаємося і слухаємо, як над нами вже інший вітер ворушить хмари.
Мирний, у якого немає позивного. Але з нашим Вітром у них є одне спільне. Вони обидва – справжні.
