ГО Сучасне обєднання кінематографістів

23/08/2025

Українці, З Днем Незалежності всіх нас!
Нехай свобода мислити і діяти буде нашою перевагою!
Будьмо незалежними і вільними у всіх наших проявах!
Віримо в нашу перемогу, в наших захисників і захисниць, в силу духу!
Хай наша Батьківщина цвіте і розвивається!
Ми українці - і пишаємося цим!

23/08/2025

23 СЕРПНЯ - ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ. ЗІ СВЯТОМ!

23 серпня Україна відзначає День державного прапора. День Державного Прапора – це свято всіх поколінь українців. Це данина поваги символу держави, що пройшов довгий, часом героїчний, часом трагічний шлях. Під рідним прапором український народ утвердив віковічну мрію про державність, соборність і самостійність. Благородні синій і жовтий кольори неба і пшениці символізують велику працю наших людей від сходу до заходу України й з півночі до півдня.

Державний Прапор уособлює усі прагнення та надії українського народу на краще майбутнє.

То ж нехай синьо-жовтий стяг і надалі вселяє в серце кожного українця гордість та спонукає на нові подвиги заради своєї Батьківщини.

22/08/2025

Вітаємо Громадську організацію «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос"» зі 75-річчям заснування.

Головною метою діяльності ВФСТ «Колос» є сприяння організації й проведенню фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи серед широких верств населення України й, перш за все, сільського, всебічне сприяння постійному підвищенню рівня фізичного здоров'я своїх членів, а також задоволення та захист спільних інтересів своїх членів.[1]
Було створене 19 серпня 1950 року постановою Ради Міністрів УРСР і ЦК КС(б) України під назвою Добровільне спортивне товариство «Колгоспник».
Було підпорядковане Комітету у справах фізкультури та спорту при Раді Міністрів УРСР.
У 1957 році республіканські спортивні товариства СРСР були поділені на промислові й сільські.
До «Колгоспника» додалися фізкультурники підприємств меліорації та водного господарства, м'ясо-молочної та харчової промисловості, лісового господарства, сільського будівництва та інші.
У 1969 році «Колгоспник» був реорганізований у Добровільне сільське спортивне товариство «Колос». Під час реорганізації до нього було переведено ряд спортивних колективів з ДСТ «Спартак», «Буревісник» та «Авангард»

Громадська організація «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос"» — українське спортивне товариство, яке охоплює сільське населення.Головною м...

19/08/2025

11/08/2025

https://youtu.be/cz5Li5XrgG4?si=w_hL9QmC_A1h7Xnt

3-й Одеський міжнародний кінофестиваль пройшов із 13 по 21 липня 2012 року в Одесі, Україна.Фестиваль зазнав багато змін. Головний фестивальний майданчик, на...

02/08/2025

Життєво …

Можливо у Вас так само …

Коли берешся комусь допомагати – будь обережний.
Бо добра справа дуже швидко знецінюється. Один раз допоміг – і вже думають, що тобі це легко, що маєш «зайве». І гроші, і час, і сили, і ресурси.

Та є в тому пастка: допомога легко може обернутися на ярмо.
Спершу тобі дякують, низько вклоняються. Потім чемно просять. Далі починають вимагати. А коли ти вже не можеш чи не маєш змоги – з тобою поводяться так, ніби підвів, зрадив, винен. Наче заборгував зарплату чи не віддав борг.

Бо в їхньому сприйнятті ти – «благодійник», отже, маєш і далі «постачати». І твоя доброта вже внесена ними у графу «планові доходи». На тебе ж розраховували! Ти ж підписався бути рятівником, а тепер відмовився? Значить – винен.

У цьому є ще одна гірка правда: іноді твоя допомога викликає не вдячність, а заздрість.
«Якщо він може дати – значить, у нього є надлишок. Чому йому – більше, а мені – крихти?»
І вже твоя підтримка сприймається не як дар, а як приниження.
А потім, коли ти кажеш: «Пробач, я більше не можу», – замість співчуття отримаєш образи й докори.

Схожа історія траплялася не раз. Спочатку щира подяка, потім прохання, далі – вимоги, а наприкінці – гнів і знецінення всього, що ти робив.
Бо допомога дуже швидко перетворює помічника на «боржника». І варто лишень зупинитися – з тебе зроблять винного.

Тож, перш ніж простягнути руку допомоги, пам’ятай: після другого чи третього прохання варто замислитися.
Чи не перетвориться твоя доброта на «пожиттєву службу».
Бо часто від тебе чекають не вдячності, а безкінечного обов’язку. І кінець цієї історії завжди однаковий: колишній рятівник стає «зрадником».

А добро, зроблене щиро, безкорисливо, – не має обов’язку. Воно або цінується, або знецінюється миттєво.
І тут уже не ти винен.

28/07/2025

💔 28 липня: День пам'яті закатованих або загиблих у полоні

Саме 3 роки тому у ніч з 28 на 29 липня росія влаштувала масовий теракт щодо українських військовополонених, нанісши удар по виправної колонії в Оленівці. Загинули понад 50 людей, зокрема захисників Маріуполя, ще 130 – були травмовані.

Внаслідок чергового російського злочину 28 липня в Україні встановили Днем пам'яті закатованих або загиблих у полоні. Не пробачимо!

Європа UA

21/07/2025

Памʼятаємо…

КА́ЦМАН Ісак Соломонович (21. 07. 1914, містечко Сухарі, нині село Могильов. обл., Білорусь — 03. 09. 1983, Київ) — кінооператор.
Член Національна спілка кінематографістів України (1958). Закін. курси звукорадіотехніків (Київ, 1932).

Працював від 1929 з перервою на студії УкрКіноХроніка (Харків, від 1939 — у Києві): асист. оператора, 1932–36 — звукооператор, 1938–42, 1944–83 — кінооператор. 1942–44 — кінооператор і звукооператор фронт. групи від Центр. кіностудії кінохроніки.
Зняв стрічки:
«День війни» (1942),
«Квітуча Україна» (1951;
Сталін. премія, 1952; обидві — реж. М. Слуцький),
«Перемога на Правобережній Україні» (1945, реж. О. Довженко, Ю. Солнцева; усі — співавт.),
«Україна відроджується» (1946, реж. Г. Тасін),
«Донецькі шахтарі» (1948), «Металурги “Запоріжсталі”» (1952), «Живи, Україно!» (1956; усі — реж. М. Юдін),
«В кримському степу» (1958), «Безсмертя Кобзаря» (1961; обидві — реж. Р. Фощенко),
«Слово про Ванду Василевську» (1965, реж. М. Мельников), «Дніпровська балада» (1967, диплом Вкф у Ленінграді, нині С.-Петербург, 1967),
«П’ять героїчних років» (1971),
«Для тебе, людино» (1973; премія Мкф у м. Заґреб, нині Хорватія, 1974),
«Роменська мадонна» (1973; гол. приз «Золотий голуб» 16-го Мкф у м. Ляйпциґ, Німеччина, 1973, диплом Мкф у м. Тампере, Фінляндія, 1974, співавт.; усі — реж. А. Слісаренко), «Хліборобському роду нема переводу» (1979),
«Юрій Смолич. Розповіді про неспокій» (1980; обидві — реж. О. Криварчук),
«Микола Бажан» (1981, реж. І. Слісаренко).

Пропонуємо вашій увазі фільм: Україна відроджується.

https://youtu.be/XJYBazru7sY?si=V9CeNSpdPYlEASkx

18/07/2025

З Днем Народження шановний Сергій Анатолійович!

Сергій Анатолійович Буковський (нар. 18 липня 1960, Октябрьський, Башкирія) — український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів. Заслужений діяч мистецтв України (1996).
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004).
Лауреат премії імені Василя Стуса (2023).
Народний артист України (2008).
Представник критичної школи української документалістики

Навчався режисурі на кінофакультеті КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-КарогоКиївського (майстерня Володимира Небери).

Понад десять років працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів.УкрКіноХроніка

У 1995–1998 роки очолював відділ телевізійних та документальних фільмів компанії «Internews Network Ukraine».
Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).
Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 фільмів.
Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна).
У 2014 році створив Майстерню документального кіно Сергія Буковського для молодих кінематографісті.
1984 року Сергій зіграв головну роль у батьковій стрічці «Володьчине життя».

За чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні документальних та ігрових кіно- та телефільмів.
До робіт Сергія Буковського, зокрема, належать:
1987 — «Завтра свято»
1988 — «А нічка темна була...»
1989 — «Сон» (документальний фільм)|
1989 — «Дах»
1992 — «Дислокація»
1992 — «Знак тире»
1993 — «Пейзаж. Портрет. Натюрморт»
1995 — «На Берлін!»
1996 — «Десять років відчуження»
1999 — «Міст»
2000 — «Вілен Калюта. Реальне світло»
2001 — «Terra Vermelha. Червона Земля»
2003 — «Війна. Український рахунок»
2006 — «Назви своє ім'я»
2007 — «Усі повинні померти»
2008 — «Живі»
2011 — «Україна. Точка відліку»
2016 — «Головна роль»
2019 — «В. Сильвестров»
Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів.
Так, документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) — Національна премія України імені Тараса Шевченка 2004 року.
Великий успіх мала і остання стрічка режисера «Назви своє ім'я» (2006) — про історію Єврейського Голокосту в Україні.
Фільм «Живі» (англ. Living) (2008) здобув Гран-прі Міжнародного північно-південного медіафоруму в Женеві. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору.
Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до москви енкаведистами.
Прем'єра картини відбулася у листопаді 2008 року в Україні та була присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років.
У Європі фільм представили весною 2009 року, під час Фестивалю українського кіно в місті Кельні. Тоді ж стрічку Сергія Буковського репрезентували на європейському кіноринку в рамках фестивалю «Берлінале-2009».
У липні 2009 року картину було нагороджено спеціальним призом у номінації «Документальне кіно» VI Міжнародного кінофестивалю «Золота абрикоса», що відбувався у столиці Вірменії Єревані.
Члени знімальної групи документальної стрічки «Живі» були відзначені на державному рівні Президентом України Віктором Ющенком.
Сергій Буковський отримав звання народного артиста України, а оператор-постановник Володимир Кукоренчук і звукорежисер Ігор Барба — звання заслужених діячів мистецтв України.
Буковський також продюсер документальних телефільмів «Десять років відчуження» (1996), «Ніка, котра…»,
«Невідоме кіно»,
«Порода» (всі — 1998).

Протягом 1982—1995 років знімав документальне кіно на студії «Укркінохроніка».

1995 — 98 років керував Департаментом документальних проектів в «Інтерньюз-Україна». 1999 року був виконавчим продюсером телекомпанії ММЦ-СТБ.
Від 1998 практикував як викладач у КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого.

Міцного здоровʼя та мирного неба над головою.
Пропонуємо вашій увазі фільм Сергія Анатолійовича :

https://youtu.be/Ojkq0yPJ4ak?si=aUdAev2M3ntb7IYK

https://youtu.be/CLXpe85JHoQ?si=A26TlqMchlV3A4Kt

https://youtu.be/Rxts1ABdxdg?si=_HUxYQokO4cJMJsZ

https://youtu.be/nP3Un_esetc?si=aT55osSfq_rwQGsa

https://youtu.be/53QAfB1xnLs?si=IIiqyCWljxMSOPdG

https://youtu.be/O2jHOsGueLo?si=INNYDNlVs7dsj_7n

17/07/2025

⚡️Знакова подія: Україна нарешті стала членом Європейської аудіовізуальної обсерваторії

Україна стала 42-м членом Європейської аудіовізуальної обсерваторії (ЄАО - Страсбург, Франція) - дослідницької і аналітичної неприбуткової організації Ради Європи, що проводить моніторинг та аналіз аудіовізуальної сфери, включно з кіно, на європейському рівні. Про це повідомляють Нацрада з питань ТБ і радіо та ЄАО.

Приєднання України до ЄАО стало можливим завдяки рішенню Комітету міністрів Ради Європи про звільнення нашої країни від сплати обов’язкових внесків до бюджету Обсерваторії. 22 держави-учасниці ЄАО взяли на себе добровільне зобов’язання щодо фінансової підтримки участі України в організації на 2025 – 2026 роки. Загальний бюджет організації на 2025 рік - 4 млн євро.

Членство України означає, що Європейська аудіовізуальна обсерваторія зможе включати факти та цифри про Україну до своїх звітів та баз даних. Крім того, Україна зможе стати членом різних мереж, які сприяють і отримують вигоду від цього інформаційного потоку. Це сприятиме більшій впізнаваності України та підтримає зусилля її професіоналів, які працюють у різних аудіовізуальних секторах.

І навпаки, українські фахівці з кіно, телебачення та стрімінгових сервісів зможуть отримати доступ до інформації Обсерваторії та збагатити власні знання про європейський аудіовізуальний сектор.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення як регуляторний орган виступила ініціатором приєднання і представлятиме Україну в ЄАО. Свою роботу медіарегулятор провадитиме у координації з Міністерством культури та стратегічних комунікацій.

Відповідно до процедури українська сторона поінформувала Генерального секретаря Ради Європи про свою готовність приєднатися до ЄАО.

Європейська аудіовізуальна обсерваторія проводить моніторинги аудіовізуальних ринків Європи; надає інформацію про ці ринки та їх фінансування; складає звіти про розвиток кіно- і телеіндустрії, а останніми роками – і ринок аудіовізуальних послуг онлайн; аналізує і звітує про правові питання, що впливають на різні сектори аудіовізуальної індустрії. Доєднавшись до ЄАО, Україна стала частиною цієї мережі спостереження за європейською індустрією.

Крім того, Нацрада підкреслює, що це посилить імідж України як країни, що інтегрується у європейський простір з глибокою повагою до стандартів свободи слова та вираження поглядів.

ЄАО була створена Радою Європи ще у 1992 році. Україна вступила до Ради Європи ще 1995 року, і майже 30 років українські державні органи не цікавились участю нашої країни в ЄАО.

Як сказали в ЄАО, першими представниками України, які відвідали офіс Обсерваторії у Страсбурзі (Франція) у 2014 році, було керівництво Асоціації продюсерів України. Тоді гендиректор АПУ Денис Масліков (зараз директор Українського кіноінституту) зустрівся з виконавчим директором ЕАО Сюзанною Нікольчев і обговорив можливість вступу України до організації. Після цього Масліков звертався до Верховної ради, де його з цим питанням перенаправили до Міністерства культури, яке навіть не відповіло на запит.

За словами співробітників Обсерваторії, Україна завжди їх цікавила як один із найбільших аудіовізуальних ринків Східної Європи, і вони не могли дочекатися нашого вступу до них.

Поза межами ЄАО залишились тільки Білорусь, Молдова, Косово і Росія, яку виключили з організації і Ради Європи у 2022 році через повномасштабний напад на нашу країну.