30/06/2026
Пʼять років тому було страшно, чесно кажучи.
Не лише через те, що скальпель акушера-хірурга от-от мав розрізати мій живіт (гуманно це називають кесарів розтин), а й через те, що ж далі.
Чи буду я нормальною мамою, про хорошою взагалі мовчу. Як мені буде в цьому новому житті, де є дитина, а отже — немає шляху назад. Бо тепер відповідатиму не лише за себе і належатиму не лише собі.
А потім мені показали його. Підняли як Сімбу в мультику «Король Лев», тільки не над горою, а над операційною ширмою. І все. Весь страх пішов. Розчинився в дофаміні вигляду і запаху новонародженого малючка.
Безсонні ночі, перше броколі, перші кроки, звуки, а за ними слова. Я не знала про материнство рівно нічого, не читала про це навіть книжок. Мене всього навчив саме ти, сину. Твоя поява раптово наповнила моє життя найважливішим з усіх сенсів.
Ти і далі мене вчиш.
Ловити кожен момент поруч з тобою, карбувати кращі моменти глибоко в серці, мріяти так щиро, як тільки можна собі уявити, любити безумовно і беззаперечно.
Я щодня дякую за тебе, мій неймовірний хлопчику з таким добрим серцем. За можливість бути поруч і бачити, як ти ростеш, як змінюєшся, як відкриваєш цей світ.
Будь нам здоровим, лишайся таким чудовим і завжди вір в себе!
Завжди за тебе і завжди з тобою.
Люблю сильніше сильного❤️
Мама
