19/11/2025
🔶 Як працюють наперсточники. І чому нам сьогодні боляче.
Упродовж останнього року наш Ветеранський простір «Коло побратимів» реалізовував фотопроєкт «Пам’ятаємо». Це — портрети родин наших загиблих Героїв, наших воїнів, наших ветеранів. Це пам’ять, яку ми бережемо — серцем і власною працею.
Ми фотографували сім’ї. Ми слухали їхні історії. Ми друкували ці портрети професійно, за гроші, які знаходили самі.
За цей проєкт ми заплатили близько 20 000 гривень.
Ми ніколи не просили допомоги і не отримували її від Моршинської міської ради чи від Центру надання соціальних послуг.
Вони не мали до нашого проєкту жодного стосунку.
І сьогодні ми побачили допис на сторінці так званого «ветеранського простору» ( у якому на сьогодні нема жодного працівника). Так званий «новий ветеранський простір» та Моршинська міська рада взяли наш фотопроєкт і представили його як свою фотовиставку.
Без згоди.
Без участі.
Без честі.
Це так само, якби ми зайшли в дім до Віктора Анічіна, директора Центру надання соцпослуг, який зробив усе для того, аби знищити наш Простір, або до Тетяни Левкович, керівниці найбільшого управління у Моршинській міській раді, яка перед цим пообіцяла віддати нам наші фотороботи, одягнули їхні особисті речі й пішли в них на роботу.
Так не роблять. Так не чинять порядні люди.
У них тепер є красиві портрети. Бо їх зробили ми. Тому що це — наша щоденна, тиха й важка робота з родинами, яким болить.
А вони просто взяли готове. Як роблять наперсточники: чужими зусиллями прикрили власну порожнечу.
Так, нам прикро. Нам сумно. Нам гидко.
Але є й інше.
Ми не зупиняємось.
🔶 Ми анонсуємо четверту серію фотопроєкту «Пам’ятаємо».
Ми й далі будемо фотографувати родини наших загиблих Героїв.
Ми продовжимо підтримувати родини зниклих безвісти.
Ми будемо робити це за кошти, які знайдемо самі — як робили завжди.
Бо це наш проєкт. Наша робота. Наша пам’ять. Наша відповідальність.
Ми працюємо з людьми, а не з чужими напрацюваннями.
Ми служимо пам’яті, а не власному піару.
І ми продовжимо. Попри все.