УІНП - Одеса

07/11/2025

🔴 Одеська республіка & РУМЧЕРОД — як більшовики намагалися привласнити Південь України

На початку 1918 року Одеса стала одним із ключових фронтів боротьби за долю новоствореної Української держави. Тут перетнулися інтереси місцевих рад, Центральної Ради, Чорноморського флоту та централізованої більшовицької експансії з Петрограда. Розуміння того, як саме більшовики спробували «взяти» Південь, вимагає від нас спокійного аналізу механізмів — політичних, військових і пропагандистських.

🏛️ Що таке РУМЧЕРОД?

РУМЧЕРОД — абревіатура від «Центральний Виконавчий Комітет Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеської області». Це не просто довга назва: орган виник у 1917 р. як один з регіональних центрів радянської влади і на початку 1918 р. перетворився на інструмент більшовицького впливу на Півдні. Перші склади РУМЧЕРОДа включали представників різних партій (меншовиків, соціалістів-революціонерів та більшовиків), але наприкінці 1917 — на початку 1918 у ньому посилилися позиції більшовиків, що дало змогу реалізувати радикальні сценарії.

⚔️ Хронологія ключових подій

кінець 1917 — діяльність фронтових і міських рад; РУМЧЕРОД формує свою структуру.

27–30 січня 1918 — озброєне більшовицьке повстання в Одесі; мобілізовано частини Чорноморського флоту.

17 (30) січня 1918 — часто вказують як дату проголошення Одеської радянської республіки (старий/новий стилі трапляються в джерелах).

13 березня 1918 — падіння радянської адміністрації в Одесі під тиском австро-німецьких військ і сил, пов’язаних із Центральною Радою (кампанія після Брест-Литовського миру).

⚓ Морський фактор: «Алмаз», «Синоп», «Ростислав»

Частини Чорноморського флоту відіграли вирішальну роль. В описах подій згадуються броненосці й крейсери (серед них — «Алмаз»), екіпажі яких підтримали прибічників рад у місті. На деяких кораблях ідолізуються образи «плавучих трибуналів»: суди або імпровізовані допити й арешти, що фактично дали море як інструмент тиску й утримання влади. Образ «Алмаза» увійшов у міську пам’ять як символ цієї фази революційного насильства — проте потрібно відрізняти документально підтверджені випадки від пізніших політичних міфів.

👤 Кадри та командування — Муравйов і місцеві провідники

Серед військових діячів, пов’язаних із операціями на Півдні, називають М. А. Муравйова — одного з командирів експедиційних сил, що діяли в цей період. На політичному фронті в місті діяли органи РУМЧЕРОДа; серед локальних лідерів, згадуваних у хроніках, — особи на кшталт В. Юдовського, які увійшли до радянської міської адміністрації. Роль цих осіб — поєднання політики й сили: армія/флот + ради = тимчасова реальна влада.

🩸 Репресії й «народні трибунали»

У розпал встановлення влади відбулись арешти, конфіскації, місцеві суди й фізичні розправи над тими, кого вважали «контрреволюціонерами» — офіцерами, чиновниками, власниками підприємств. Терміни «червоний терор» ще не були централізовано інституалізовані як у пізніших місяцях/роках, але на місцях застосовувалися жорсткі, каральні заходи. Утім:
методологічна застережливість — сучасні оцінки кількості жертв дуже варіюють. Антибільшовицькі джерела (емігрантська преса, біла пропаганда) дають завищені цифри; радянські матеріали їх заперечують або політично виправдовують. Архіви місцевих трибуналів фрагментарні — історикам варто зіставляти версії й уникати однозначних кількісних висновків без опрацювання архівних справ.

📚 Чому це має значення?

Стратегічно: контроль над Одесою давав більшовикам доступ до порту, ресурсів і вихід на Бессарабію — критично важливі фактори у загальноімперській грі сил.

Ідеологічно: РУМЧЕРОД та ОСР були інструментами радянської політики «влади рад» — спробами підмінити національні проекти пануванням централізованої революційної влади.

Пам’яттєво: образи «Алмаза», «морських трибуналів», Муравйова та постраждалих увійшли в локальні нарації й політичні міфи, впливаючи на міжвоєнні й пізніші історіографічні конфронтації.

⚖️ Коротка методологічна ремарка

При вивченні подій 1917–1918 рр. важливо:

працювати з архівами (ЦДАВOУ, Одеський обласний архів), метричними та судовими справами;

зіставляти сучасні газетні репортажі, спогади, еміграційну пресу й радянські документи;

розуміти, що багаточисельні твердження про «тисячі» жертв потребують критичної перевірки.

🕯️ Заклик до пам’яті й дослідження

Події Одеси початку 1918 року — складний приклад того, як ідеологія й сила поєднувались, створюючи тимчасову, але болісну реальність для місцевого населення. Потреба в архівних розвідках, публікації протоколів трибуналів і демографічному дослідженні — відкрита і нагальна.

#ІсторіяУкраїни #Одеса1918 #РУМЧЕРОД #ОдеськаРеспубліка #ЧорноморськийФлот #Муравйов #КрейсерАлмаз #Революція1917 #ПівденьУкраїни #ІсторичнаПамять 🇺🇦📚

07/11/2025

06/11/2025

💔 Голокост на Одещині: між нацистським терором і радянською байдужістю

Одещина — одна з найтрагічніших сторінок історії Голокосту в Україні. Тут, на південному узбережжі, зійшлися дві катастрофи — нацистська політика знищення та байдужість радянської влади, що фактично залишила тисячі євреїв напризволяще.

🕯️ До війни
Перед 1941 роком в Одесі проживало близько 180 тисяч євреїв — майже третина населення міста. Євреї становили основу місцевої інтелігенції, торгівлі, науки, ремесел. Однак радянська влада, попри очевидну загрозу, не організувала системної евакуації, і лише небагатьом вдалося втекти перед приходом німецько-румунських військ.

⚔️ Жовтень 1941 року — початок катастрофи
16 жовтня 1941 року Одеса впала. Нацистські війська разом із румунськими союзниками окупували місто. Вже за кілька днів стався вибух у штабі румунської комендатури, що забрав життя понад 60 солдатів і офіцерів. У відповідь окупаційна влада розпочала масові розстріли єврейського населення.

🔥 23–25 жовтня 1941 року — справжня різанина.
Близько 25 тисяч одеських євреїв були розстріляні або спалені живцем у бараках на Слобідці та поблизу села Дальник. Інші десятки тисяч було депортовано до трансністрійських таборів смерті — Богданівки, Доманівки, Акмечетівки, де більшість загинула від холоду, голоду й тортур.

🕯️ Голос очевидців
Одна з тих, хто вижив, — Сара Каган, пізніше згадувала:

“Ми йшли колоною через усе місто. Хто падав — того стріляли. Біля Слобідки вже стояли палаючі бараки, а вогонь чувся за кілометри...”

📜 Після війни — мовчання
Радянська влада не визнала Голокосту окремою трагедією, зводячи пам’ять до абстрактної “боротьби з фашистами”. Тисячі єврейських родин не дочекалися реабілітації чи офіційного вшанування. Лише з 1990-х років почали з’являтися меморіали, зокрема пам’ятник жертвам Голокосту на Люстдорфській дорозі, що нині є символом колективної пам’яті Одеси.

🕊️ Сьогодні
Пам’ять про Голокост на Одещині — це не лише історія минулого, а й нагадування про ціну байдужості. Бо коли одна імперія вбиває, а інша мовчить — гинуть люди, міста і цілі культури.

#Одеса #Голокост #ІсторіяУкраїни #Одещина #Память #Трагедія #НіколиЗнову #ОдесаПамятає #Розстріли #ІсторичнаПамять

05/11/2025

05/11/2025

✨ ЮРІЙ ЛИПА — ОДЕСИТ, ЯКИЙ ПРОРОКУВАВ ГЕОПОЛІТИЧНЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ 🇺🇦🌊

У часи, коли Європа хилилася під тягарем імперій, одесит Юрій Липа (1900–1944) мислив категоріями, що випереджали століття. Лікар, письменник, стратег — він створив українську геополітичну школу, яка не втратила актуальності й сьогодні.

📖 У своїх працях — «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії» — Липа розмірковував не про «романтику патріотизму», а про реальні механізми державної сили.
Його головна думка:

Україна має бути морською державою, центром Чорноморського простору, а не “окраїною” імперій.

🌍 Що Липа бачив у геополітичній мапі світу?

🔹 Вісь розвитку — не Захід–Схід, а Північ–Південь.
Україна — природний міст між Балканами, Кавказом і Середземним морем.
🔹 Чорне море — ключ до незалежності.
Без контролю над морем і портами не може бути ані безпеки, ані добробуту.
🔹 Росія — імперія, заснована на силі, приречена на розпад.
Липа вважав, що внутрішні суперечності, поневолення народів і централізм рано чи пізно розірвуть її зсередини.

⚓ «Чорноморська доктрина»: стратегія, що випередила час

Липа вважав, що Україна має:

будувати власний флот;

створювати альянси з прибережними державами — Туреччиною, Болгарією, Грузією;

розвивати портову інфраструктуру й чорноморську торгівлю;

мислити як морська держава, а не «прибережна губернія».

📜 «Без моря, — писав він, — Україна не буде Україною. Без Чорного моря вона втратить і своє історичне призначення, і свою душу».

🕯️ Пророцтва, що здійснилися

✅ Розпад Російської імперії та СРСР — те, про що він попереджав, стало історичним фактом.
✅ Значення Чорного моря як арени боротьби — очевидне після 2014 і 2022 років.
✅ Українська суб’єктність — Липа доводив, що Україна не частина «руського світу», а окрема цивілізаційна сила.

💡 Липа — це не «письменник минулого», а інтелектуальний провідник у майбутнє.

Він показав, що Одеса, Чорне море, Південь України — це не периферія, а серце нашої геополітики.
Його слова сьогодні — це виклик усім, хто хоче бачити Україну «під кимось».

«Хто володіє Чорним морем — той володіє долею України», — писав Юрій Липа.

📚 Читати обов’язково:

Ю. Липа, “Призначення України” (1938)

Ю. Липа, “Чорноморська доктрина” (1940)

Ю. Липа, “Розподіл Росії” (1941)

✨ Пам’ятаймо свого мислителя з Одеси.
Його Україна — це держава моря, гідності й сили, а не «окраїна імперії».
Ми повертаємо Липу до українського інтелектуального канону.

#️⃣ #ЮрійЛипа #Одеса #ІсторіяУкраїни #ЧорноморськаДоктрина #УкраїнськаГеополітика #Державність #ЛипаПророк #ІсторіяБезМіфів #ОдесаУкраїнська #ІсторичнаПамять 🕊️🇺🇦

04/11/2025

Другий зимовий похід (Листопадовий рейд) Армії Української Народної Республіки відбуався в жовтні-листопаді 1921 року. В операції взяли участь добровольці з інтернованих в Польщі вояків Армії УНР, яких об’єднали в Українську Повстанчу Армію, яка мала підняти масове антибільшовицьке повстання на теренах України окупованих червоною Москвою. Загальне командування Повстанською Армією здійснював генерал Юрій Тютюнник, начальником штабу був полковник Юрій Отмарштейн.

Похід здійснювався трьома групами: «Бесарабською» з територій підконтрольних Румунії та «Подільською» і «Волинською» групами з територій України підконтрольних Польщі. Назви цих груп виводилися з назв теренів, на яких вони формувалися і з яких вони проривалися на територію України окуповано російсько-більшовицьким режимом («УССР»).

Подільська група під командуванням Михайла Палія розпочала Другий зимовий похід ще 25 жовтня 1921 року.

4 листопада 1921 в рейд Другого зимового походу Армії УНР вийшла (головна) Волинська група з району Олевська (Житомирщина). Під командуванням генерала Юрія Тютюнника, подолавши опір радянських прикордонників, перетнула польсько-український кордон (приблизно на межі сучасних Рівненської і Житомирської областей) і пройшла в Коростенський район. 7 листопада здобула Коростень (6 стрілецька дивізія полковника Вержбовця, однак радянська історіографія це заперечувала. Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. Після бою відбулося об'єднання решток 4-го кінного корпусу 4-ї київської дивізії під командуванням полковника Палія-Сидорянського та 6-ї стрілецької дивізії полковника Вержбовця. 10 листопада об'єднаний загін захопив станцію Чоповичі, але після прибуття червоної стрілецької дивізії та бронепоїзда був вибитий. В районі селища Базар (тепер Житомирська обл.) група була оточена більшовицькою кавалерією Г. Котовського.

17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки українські повстанці були розбиті переважаючими російсько-більшовицькими окупаційними силами. Частина учасників групи потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до окупаційної Червоної армії 359 бійців Української Повстанської Армії 21 листопада 1921 було розстріляно під Базаром (Житомирщина). Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і перейти польський кордон. Прикордонники звітували, що відбулося прикордонне зіткнення біля с. Тернівка із «контрреволюційними силами».

Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою героїчною спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921рр.
Вже через десять років після цих подій, на окупованих російсько-більшовицьким режимом українських територіях, Москва організує геноцид українців Голодомором.

Малюнок з книги "Спогади про Другий Зимовий похід" Рогозний Г. (сотник): http://geroika.org.ua/spohady-sotnyka-hrytska-rohoznoho-pro-druhyj-zymovyj-pohid/

Національно-патріотичне виховання
Ціннісне формування української національної громадянської ідентичності

#ДругийЗимовийПохід
#УНР #АрміяУНР
#НПВ #НаціональноПатріотичнеВиховання
#ЦінніснеНаціональноПатріотичнеВиховання

#НаціональніЦінності #самобутність #воля #соборність #гідність
#ОбороннаСвідомість
#ВПВ #ВійськовоПатріотичнеВиховання

04/11/2025

Мапа Галицького князівства, 2 пол. XII ст.

Джерело: https://ruj.uj.edu.pl/server/api/core/bitstreams/417f5cae-1fc0-43ef-90f5-9bea7d4388b4/content

04/11/2025

Різня в Очакові (1788): як російська армія брала неприступну османську фортецю ⚔️

Морок бою. Відчай оборони. І кривава ціна «великої перемоги».

Восени 1788 року, під час чергової російсько-турецької війни, війська Російської імперії під командуванням Григорія Потьомкіна обложили неприступну османську фортецю Очаків — ключову твердиню Османської імперії на північному узбережжі Чорного моря.

На той час у місті проживало близько 15–18 тисяч осіб, серед яких — приблизно 10 тисяч вояків гарнізону. Решту становили цивільні: українські чумаки, греки, татари, вірмени, євреї та турки. Це був справжній портовий космос, багатонаціональне місто-фортеця, яке поєднувало мусульманський і християнський світи.

Облога тривала з травня по грудень 1788 року. Фортецю безперервно обстрілювали з моря та суші, у ній спалахнула епідемія, не вистачало їжі та води. Коли температура взимку впала нижче –20°, Потьомкін наказав почати штурм.

«У фортеці залишалися лише старі, жінки й діти... Тіла лежали навіть у колодязях», — писав французький інженер Франсуа де Вобан.

Вранці 6 (17) грудня 1788 року розпочався загальний наступ. Колони під проводом Олександра Суворова, Миколи Репніна й Івана Меллера-Закомельського увірвалися до міста з трьох боків. Вуличні бої тривали кілька годин.

«Вулиці стали ровами з тіл. Турки й татари билися до останнього», — згадував австрійський офіцер Йозеф фон Фабер.

Коли опір згас, почалася масова різня. Загинуло від 10 до 15 тисяч осіб — переважно оборонці та мирні мешканці. Російські втрати склали близько 2,5 тисяч убитих. Місто перетворилося на згарище, більшість населення загинула або була вивезена.

«Я не бачив стільки трупів… На вулицях лежали жінки й діти», — писав французький дипломат Жан-Батіст Пейсонель.

Очаків став символом того, як імперські амбіції можуть обертатися гуманітарною катастрофою. Ціна цієї «перемоги» — знищене місто, спустошене узбережжя й тисячі зламаних доль.

У результаті штурму Росія здобула контроль над гирлом Південного Бугу, що згодом закріплено Яським миром 1791 року. Але історія Очакова — це не лише військовий епізод, а й нагадування про те, як насилля змінює демографію, культуру й пам’ять цілого регіону.

🗺️ Ключові факти:

Дата штурму: 6 (17) грудня 1788 р.

Гарнізон і населення: 15–18 тис. осіб

Командувачі: Григорій Потьомкін, Олександр Суворов, Микола Репнін, Іван Меллер-Закомельський

Втрати: до 15 тис. убитих, більшість — цивільні

Наслідки: контроль над лиманом і стратегічним морським шляхом

#Очаків1788 #ІсторіяУкраїни #ОсманськаІмперія #Потьомкін #Суворов #ПівденьУкраїни #воєннаісторія #Очаків #російськотурецькавійна

03/11/2025

03/11/2025

🇺🇦 Як Російська імперія насильно змінила населення Півдня України

📜 У другій половині XVIII століття Південь сучасної України — наші степи, узбережжя, землі навколо Одеси, Миколаєва, Херсона і Криму — пережили одну з наймасштабніших демографічних катастроф у своїй історії.

Російська імперія не просто «приєднала» ці території. Вона насильно змінила їхнє населення, застосувавши класичні колоніальні практики — війни, депортації, конфіскації, примусову асиміляцію та «заселення новими людьми».

⚔️ 1. Початок: знищення Запорозької Січі і анексія Криму

📅 1775 рік — Катерина ІІ знищує Запорозьку Січ. Тисячі козаків переслідують або розселяють, а землі між Дніпром і Бугом оголошують «державними».
📅 1783 рік — анексія Кримського ханства. Кримські татари втрачають свою державу, мечеті спалюють, знатні роди позбавляють маєтків, а землі переходять російським генералам і дворянам.

💀 Уже до кінця XVIII століття десятки тисяч татар і ногайців залишили Крим і степи, тікаючи до Османської імперії від грабунків і репресій. Це була перша хвиля етнічного очищення Півдня.

🏚️ 2. Колонізація і «нові господарі степів»

Щоби закріпити захоплені землі, імперія почала масову колонізацію:

росіян,

сербів, болгар, греків,

німців та молдован.

Їм давали пільги, землю, звільнення від податків і служби. Українців і татар таких прав позбавляли.

📍 Одеса стала вітриною імперського проєкту — містом, де українці були робітниками, а владою володіли російські чиновники й іноземні колоністи.

💬 3. Українці під тиском русифікації

Протягом XIX століття імперія замінила військову окупацію культурною війною.
📝 Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876) заборонили українські книги, освіту й публічне слово.

💬 Так українців на Півдні перетворювали з носіїв місцевої культури — на «малоросів», без права голосу й пам’яті.

🌙 4. Доля кримських татар

Після анексії Криму татари втратили землю, владу і релігійну автономію. Їхні мечеті та школи занепали, а нові російські поміщики скуповували угіддя за безцінь або просто забирали силою.

📦 У XIX столітті з Криму та степів виїхало понад 200 тисяч татар — у Туреччину, Болгарію, Румунію. Села порожніли, роди зникали, а місцева культура ставала «екзотикою для етнографів».

Це була повільна депортація, розтягнута на десятиліття.

⚖️ 5. Південь як колоніальна лабораторія

Росія перетворила Південь України на колонію імперії:

українців підпорядкували соціально та культурно,

татар — вигнали,

чужинців — заселили,

історичну пам’ять — стерли.

А потім — назвали це «Новоросією», щоб виправдати насильство.

🧭 6. Чому це важливо сьогодні

Коли Кремль і тепер говорить про «історичні права на південь України», він повторює колоніальний наратив XVIII століття.
Але правда в тому, що Південь України — це споконвічна земля українців і кримських татар, які тут жили задовго до російських гарнізонів і губернаторів.

🕊️ Відновлення історичної пам’яті — це не лише справа минулого. Це — боротьба за майбутнє, де жодна імперія не матиме права писати нашу історію замість нас.

🔖 #ІсторіяУкраїни #Одещина #КримськіТатари #Деколонізація #НоворосіяМіф #ІмперіяЗла #УкраїнськаПамять #ІсторіяПівдня #Колоніалізм

🇺🇦 Пам’ятаємо, хто ми. Пам’ятаємо, що це — НАША земля. 💙💛

02/11/2025