09/12/2025
Її талант розкрився зовсім випадково.
🌻Навесні 1940 року вона почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була», яку співала Оксана Петрусенко. Виконання пісні так вразило Білокур, що вона сіла за стіл і написала співачці листа. У конверт, окрім листа, художниця поклала шматок полотна зі своїм малюнком калини.
І стається диво, конверт, підписаний – «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко», доходить до адресатки. Співачка вражена малюнком, показує його своїм знайомим художникам... Через деякий час із Центру народної творчості в область приходить розпорядження знайти Катерину Білокур і подивитися на її картини.
У Богданівку до Катерини приїжджає Володимир Хитько з обласного Будинку народної творчості, і художниця дає йому кілька картин.
І того ж року в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка художниці з Богданівки.
Виставка мала такий успіх, що Білокур преміювали поїздкою до Москви і вона, у супроводі Хитька, їде до столиці СРСР і відвідує Третьяковську галерею та Пушкінський музей.
У 1944 році, після звільнення України від нацистської окупації, Музей українського народного декоративного мистецтва купує у Катерини Білокур багато її полотен.
У 1949 році її прийняли до Спілки художників України.
А у 1954 році три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі.
Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
👇Переглянути деякі роботи художниці можна тут:
https://www.wikiart.org/uk/katerina-bilokur/all-works
