
12/07/2025
Місцеві святі, божевільні та ті, хто не бояться смерті, — у есеї Дар’ї Лук’яненко.
«Можу зізнатися, хоч мені й соромно: у 22 роки мені найбільше кортіло просто кудись поїхати й ніколи не повертатися до Дніпра. Тоді, як і личить людині з Дніпра, я працювала в "ПриватБанку".
Колежанка, з якою я тимчасово ділила офіс, отримала ґрін-карту, несподівано видалила всі хтивки з соцмереж і залишила мене сам на сам із дурнуватими мріями в корпоративному задзеркаллі. Другим заповітним бажанням було ніколи не працювати в корпорації. Але у всесвіту дивне почуття гумору. І тепер моє "ніколи не повертатися до Дніпра" переміщено із зони найпотаємніших мрій до території найтемніших страхів».
Повний текст читайте на pomizh.media — посилання в коментарях.
Дар’я Лук’яненко — міждисциплінарна мисткиня з Дніпра, яка працює з перформансом, текстом і садівництвом. Її дослідження фокусуються на постколоніальній ідентичності, реконструкції колективної пам’яті в Україні після 2014 року та антикосмізмі.