20/11/2024
"Лідерство в часи випробувань: натхнення, відповідальність і шлях до змін"
У повсякденному, одноманітному, рутинному житті звичайного українця рідко можна почути роздуми про велике, глибоке, змістовне. Усі найбільш «великі» розмови відбуваються на кухні й нагадують скиглення, випускання пари та нарікання на тяжкість повсякденного життя чи перекидання відповідальності за всі негаразди на інших: владу, політиків або кого завгодно, аби тільки не на себе.
Емоційно ми живемо в період масової агресії, люди втомлені, виснажені. Нам важко критично мислити; ми більше зосереджені на виплескуванні своїх негативних емоцій і рідко думаємо про те, що це може завдати комусь болю. Нам легко робити оціночні судження, довіряти неперевіреній чи нічим не підкріпленій інформації, шукати всюди зраду. Ми рідко розмірковуємо про глобальні процеси, зосереджуючись на дріб’язкових, буденних справах.
Звичайно, важко думати про великі матерії, коли не знаєш, як прожити завтрашній день. Адже сьогодні близько 60-67% українців перебувають на межі бідності або за її межею. Це викликано впливом повномасштабної війни, яка суттєво вплинула на економіку, спричинивши зростання цін, безробіття та загальне погіршення умов життя. Найбільш вразливими категоріями залишаються молоді сім'ї з дітьми, сільські мешканці та люди похилого віку.
Платон якось сказав: «Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи». Сьогодні в Україні, як ніколи, є запит на лідерство. Можливо, цей запит не завжди чітко викристалізований, але він існує. Напевно, кожен бодай раз замислювався, коли цей «лідер-месія» прийде та наведе порядок, махом чарівної палички змінить усе на краще: подолає корупцію, відремонтує дороги, прибере на вулицях, відбудує парки, сквери, збільшить зарплати та пенсії, зменшить податки для бізнесу або за 24 години завершить війну, тощо…
Чекаючи, ми перекладаємо свої очікування про краще майбутнє на когось іншого, втрачаючи можливість ухвалювати рішення й брати за них відповідальність. Ми обираємо простий шлях замість складного, шукаємо винних, поганих, злих, усіх тих, хто стає незручним або іншим.
Протягом свого життя я бачив різні типи лідерства — добрі й погані. Так, лідерство теж може бути злим, руйнівним, не ціннісним. Але це все одно лідерство. Я бачив тих, хто опанував мистецтво надихати, об’єднувати й вести за собою заради спільної мети, і працював із тими, хто тільки хотів виглядати «лідером». Одне я знаю точно: лідерами не народжуються — ними стають. У кожного з нас різні стартові позиції, але кожен має право ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність і діяти.
Одні будують успішний бізнес, інші стають лідерами думок, треті присвячують життя служінню. Понад 10 років тому в Україні нарешті почали відходити від радянського типу мислення й усвідомлювати, що інвестиції в людину — це ключ до майбутнього. Україна має величезний потенціал для формування нової генерації лідерів.
Інвестиції в освіту, підтримка молодіжних ініціатив і популяризація етичного лідерства можуть стати базою для тривалих позитивних змін. Крім того, досвід війни дає нашій нації безліч прикладів героїчного лідерства, які залишаться орієнтирами для майбутніх поколінь.
Тож я маю велике бажання досліджувати ці типи лідерства, заглиблюватися в їхню сутність, ділитися історіями людей, яких вважаю лідерами, а також думками, до яких приходжу через власні рефлексії. Сподіваюся, що ці приклади надихнуть когось і допоможуть розпочати власний шлях до лідерства.
Як саме? Наразі в пошуках варіантів якісної взаємодії, а що далі — хто знає? Єдине, про що прошу: якщо ви дочитали до кінця, залиште зворотний зв’язок.
З повагою, Богдан Скоропад
Фото для привернення уваги.
