Домівка - Українське Радіо Діаспори Америки

Вітаю всіх з Днем закоханих! https://www.youtube.com/watch?v=JvXZqhy6wdI

Неймовірні "Конопелечки" від музичного проєкту YELKA

https://www.facebook.com/events/492772355018149

https://www.youtube.com/watch?fbclid=IwAR3iXn0Dq8LxvW6DyJz5lRtT1IalVBAwg1psO5L9pb1MNREHeUkLG17YNOg&v=wnEofo_4Bac&feature=youtu.be

Пані та Панове! Друзі! Шановна Українська Громадо! Наша скромна твірня @OFF Laboratory продовжує працювати на 2-гою частиною документальної стрічки про одного з найвизначніших Українських поетів ХХ століття — Олега Лишегу. Стрічка так і називається: «Lysheha». Першу частину стрічки нам вдалося презентувати на день народження цього непересічного поета, драматурга та перекладача — тобто 30 жовтня. Запрошуємо її переглянути за цією ланкою: https://www.youtube.com/watch?v=gH4IRkvfX1Q На жаль, на завершення 1-ї частини фільму «Lysheha» нам вдалося зібрати лише близько половини необхідної суми, але ми дотрималися взятої на себе обіцянки, і таки оприлюднили цю частину саме 30 жовтня! І ми продовжуємо працювати на «Лишегою» далі. Другу частину відео життєпису Олега Лишеги ми хочемо доробити й представити 17 грудня 2020 року — до чергових роковин: до дня смерти Мистця. Накручування (зйомки) відбуваються в Україні та США. Наша невеличка творча спіла працює цілодобово, аби встигнути це здійснити до оголошеної дати: залишається буквально кілька тижнів.... Ми не втомлюємося дякувати всім, хто вже долучився своїм внеском до 1-ї частини стрічки «Lysheha»! Але нам досі потрібна ваша допомога... Ціна питання порівняно невеличка — $2000. Самі розумієте: така стрічка — це не якась осоружна попсня, це не скандальна політична одноденка, це не тупі цицьки-пуцьки, зрештою — це явно НЕ комерційний проєкт, здатний підтягнути під себе бізнесових спонсорів! Тому й звертаємося до Небайдужих! Збираємо толокою! Сума пожертви — значення не має: будемо вдячні за будь-який внесок! Тож Підіймаймо і Тримаймо Українську Культуру Разом! Офіційна завабка (трейлер) фільму «Lysheha» — дивіться тут: https://www.youtube.com/watch?v=uwLm3DjlRcU РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ОФІРИ PayPal: paypal.me/niwroku USD — SWIFT переказ: IBAN — UA193052990000026201745148386 SWIFT CODE/BIC — PBANUA2X BANK OF BENEFICIARY — PRIVATBANK, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE BENEFICIARY — YURCHENKO RUSLAN, index 01001, Ukraine, city Kyiv, street Lavrukhina, building 5, flat 127 ACCOUNT — 4731219600216851 CORRESPONDENT ACCOUNT — 0011000080 INTERMEDIARY BANK — JP MORGAN CHASE BANK, INTERMEDIARY BANK SWIFT CODE/BIC — CHASUS33 UAH (Українська гривня) IBAN — UA803052990000026208663059442 «ПриватБанк» Приват Банк (поповнення картки) 4149 6293 0041 3622 на ім'я Юрченко Руслан Володимирович (співрозпорядник Фільму) Призначення платежу / коментар до Платежу: Lysheha-2 • • • • • • • • ДОВІДКА Фільм про Олега Лишегу стане VII із нашого циклу “Поети”. https://www.offlaboratory.com/the-poets-series Ще за життя улюбленого поета режисер OFF Laboratory @Oleksandr Frazé-Frazénko встиг відзняти десятки годин відеоматеріалів, поспілкувався про нього з українськими та американськими митцями. Впродовж останніх п’яти років ми працювали над фільмом власними силами й коштами. Наступні 3 тижні ми інтенсивно працюватимемо, щоб завершити другу частину фільму до роковин смерті Олега — 17 грудня. Для цього нам дуууже потрібна ваша фінансова допомога. Ціна питання — $2000, яка необхідна на: — дознімання і опрацювання нових інтерв'ю та відео спогадів про Поета — створення і запис музики, якою займається чудовий композитор Андрій Орел; — монтаж, постпродакшн — організацію онлайн-прем’єри та, якщо це буде можливим — офлайн. Наперед вдячні за будь-яку пожертву на підтримку нашого скромного літературно-поетичного засновку! Обіцяємо ще не раз Вас порадувати цікавою кіно документалістикою! Щиро Ваша OFF Laboratory 💟 https://www.offlaboratory.com/ FB https://www.facebook.com/offlaboratory YT OFF Laboratory Music https://www.youtube.com/OFFLaboratoryMusic YT Frazé-Frazénko https://www.youtube.com/c/OleksandrFrazeFrazenko +380 67 94 65 834 — WhatsApp, Telegram, Viber «Lysheha» (p.1) https://www.youtube.com/watch?v=gH4IRkvfX1Q

Журналісти, час вже відповісти: Те, що українки - браття, Їх талан чи їх прокляття?

Так, у назві відео - усі слова на своєму місці. Ми відважилися підняти важкі пласти прихованої теми серед християн. Підняли не для осуду, а для осмислення, чому так є. І що робити, коли гра з вогнем зайшла далеко.

https://youtu.be/37qm8PAaIaY Війна в Україні змусила різко мінятися церкву. Сучасні протестанти в незалежній Україні продовжують плекати радянський вислів: "твоє слово нічого не варте", "ми поза політикою", "ми християни, а не патріоти", "ми не від світу цього", виправдовуючи свою байдужість до політики. Але, коли ти не цікавишся політикою - політика цікавиться тобою. Парадокс, та саме в радянські часи протестанти були найбільшими опозиціонерами. Цим ефіром долучаємося до початку формування сучасної теологічної точки зору до питання християнин і політика у вітчизняному протестантизмі. Бо зараз Церква не має права мовчати і займати позицію відмовчування.

Привіт друзі. Наша сім'я бере участь у конкурсі сімейної християнської пісні. Ми будемо вдячні якщо ви підтримаєте нас(якщо наша пісня вам сподобається звісно)) Для цього потрібно обов'язково: - вподобати сторінку SOBOR art, на якій розміщено відео - вподобати наше відео(за посиланням нижче). Лайки з інших сторінок не враховуються.Дякуємо вам! https://www.facebook.com/SOBOR.ART/videos/2658904324388941/

Сторінки буття нації Федір чи Теодор, або Про чорні справи обожнювачів правописів 1928 та 2019 рр. У новому правописі (§ 123) читаємо: «Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антоло́гія... Теодо́р». Це, звичайно ж, явна нісенітниця. Уже бодай тому, що еллінське письмо виробило свою абетку, і вона значно давніша від латинської. Якщо ж повернутися до суті порушеного питання та розібратися, що й до чого, то виявиться: під буквосполученням «th» мається на увазі грецька буква «θ» (тета / фіта). Та й для нас, українців, вона швидше «фіта», а не «тета». А «th» — настільки чуже, що навіть згадка про нього не доречна. Цього чомусь не розуміють чи вперто не бажають розуміти ті, для кого й сонце сходить на заході, бо звідти, бачте, іде весь розвій, цінності та надбання. Як наслідок, таким діячам латинь, її писемний уклад почали застити очі. Тож із відповідними баченням (чи радше засліпленням) та мірками вони підійшли й до української мови. Я жодною мірою не збираюся ставити під сумнів обраний нашою державою європейський напрямок розвитку. Разом з тим глибоко переконаний: обов’язкова умова при цьому — збереження національної самобутності. Тому вищезазначені підходи — однозначно неприйнятні, якщо не шкідливі як такі. Геополітика — це одне, а рідна мова та її плекання — щось зовсім інше, але не менш важливе. Значення латинської писемності, її друкованих знаків для сучасного світу важко переоцінити. Крім того, це джерело античної культури, наукових досліджень у галузі мовознавства, рушійна сила для вивчення індоєвропейських мов. Водночас ми спромоглися на свою азбуку й, відповідно, писемність. І зобов’язані дбайливо до них ставитися, передати їх для нащадків. Наша мова має свій шлях розвитку, відмінний від того, яким пройшли мови західноєвропейські (зокрема й західнослов’янські). І це одна з ознак її своєрідності. Вони все грецьке всотували через латинь. У нас же, особливо попервах, було далеко не так. Ми багато чого запозичили безпосередньо з Візантії, від якої прийняли християнство. Зокрема, чоловіче ім’я, що походить від грецького Θεόδωρος і перекладається як «подарований Богом», «Божий дар», було пов’язане з православ’ям і в українській мові здавна закріпилось у вигляді «Федір» («Хведір»), а не «Теодор». А тут, ні сіло ні впало, нам так недоладно вказують: «передаємо звичайно буквою т». Потім іде таке недоречне нав’язування — «Теодор». Без будь-яких застережень і згадки про те, що є ж іще й Федір — ім’я, котре з’явилося в нашій мові набагато раніше. Що це, як не повзуча, старанно приховувана початкова латинізація? І, схоже, дехто вирішив: «Усе! Більше немає Федора, відтепер — тільки Теодор!» Уже маємо й першу жертву засліпленості — Федора Гартнера. Що відомо про цього чоловіка? Разом зі Степаном Смаль-Стоцьким він написав підручник «Руська граматика», який у далекому 1893 р. побачив світ у Львові. Книжка витримала чотири перевидання: 2-ге вийшло в 1907-му теж у серці Галицького краю; 3-тє та 4-те, перероблені, під назвою «Граматика руської мови», — у Відні в 1914-му й у Вінніпегу в 1919-му відповідно; 5-те, «Граматика української (руської) мови», — знов у Львові в 1928 р. Також відзначилися ці двоє спільним опрацюванням «Руської правописі зі словарцем» (Вінніпег, 1918). І щоразу ім’я другого з творців значилось як Федір. Однак виявити цього мовознавця за такою особистою назвою, скажімо, у Вікіпедії не вдасться. «Вікіпедисти» добре помізкували й вирішили, що ніколи не було ніякого Федора Гартнера. Натомість жив такий собі Теодор Ґартнер. На жаль, не вперше доводиться стикатись із зухвалими й водночас незграбними спробами переписати сторінки буття української нації. Проте раніше до відвертої підміни, викривлення чи спотворення зазвичай удавалися борці за «московський мир» (який вони, задерши носа, називають «руським»). Утім, видно, різного роду холуї західного світу теж вирішили не відставати. Бачу, якщо дати волю всім оцим обожнювачам правописів 1928 та 2019 рр., то їх може дуже далеко занести. Так, прокинемось якогось дня, а нас уже чекатимуть чергові несподіванки. Виявиться: ніколи не було майстра різьблення по каменю Федора Балавенського (1865—1943), вихователя Федора Білоуса (1827—1892), антрополога Федора (Хведора) Вовка (1847—1918), співака-бандуриста Федора Жарка (1914—1986), старшини київських золотарів Федора Коробки (1789—1867), подільського князя Федора Корятовича (близько 1331 — 1414), живописця Федора Кричевського (1879—1947), мікробіолога й антрополога Федора Омельченка (1865—1924), волинського князя Федора Острозького (1360 — після 1437), співака Федора Стравинського (1843—1902), гетьмана так званої ханської України Федора Сулименка ?—1685), підприємця та жертводавця Федора Терещенка (1832—1894) та його однойменного сина — авіаконструктора (1888—1950), дослідника минулого Кубані Федора Щербини (1849—1936)... Скажуть і напишуть, що то все Теодори. Так само існує висока ймовірність, що не пощастить і єпископу Мукачівської єпархії Андрієві Бачинському (1732—1809), дієписцеві Максиму Берлинському (1764—1838), акторові й кінорежисерові Леоніду Бикову (1928—1979), письменнику Іполитові Богдановичу (1744 —1803), полковнику часів Національно-визвольної війни 1648—1657 рр. Іванові Богуну (?—1664), полковникові Дієвої армії Української Народної Республіки Петру Болбочану (1883—1919), актору й кінорежисеру Сергієві Бондарчуку (1920—1994), поетові та творцеві музики Діонісію Бонковському (1816 — не раніше 1869), поетові Олексі Влизьку (1908—1934), мікробіологу й епідеміологу Миколі Гамалії (1859—1949), зачинателю медичної освіти в Україні Євстафію Звіряці (1748—1829), композиторові й диригентові Івану Карабицю (1945—2002), письменнику Григорієві Квітці-Основ’яненку (1778—1843), словникарю Михайлу Комарову (1844—1913), письменникові та церковному діячеві Анатолію Кралицькому (1835—1894), мореплавцю та землеписцю Юрієві Лисянському (1773—1837), подвижникові створення в Києві лікувальних установ Опанасу Масловському (1740—1804), будителю громадської думки Костянтину Паньківському (1855—1915) та його брату — акторові та перекладачеві Северину (1872—1943), промисловцям і жертводавцям Симиренкам: Василю (1835—1915) та Платону (1821—1863), композитору Ігореві Стравинському (1882—1971), фольклористові й етнографу Миколі Сумцову (1854—1922), правознавцю та любомудру Іллі Тимківському (1773—1853), цирковому забавникові, найсильнішій людині ХХ ст. Івану Фірцаку (1899—1970), письменнику Антонові Хижняку (1907—1993). Ми знаємо їх усіх як Федоровичів, але ті, кому «тетання» не дає спокійно спати, запишуть, що батьків цих особистостей звали Теодорами. Мовляв, так має бути за новим правописом. А по батькові взагалі відкинуть. Бо то величання, яке не притаманне західному світові. А оскільки воно є ще й у росіян, то переконуватимуть, що українцям сам Бог велів його забути. Вищеописаний розвиток подій мене не влаштовує. Отже, щоб так не сталося, ганебним явищам повзучої латинізації слід покласти край. Адже йдеться про замах на заведений порядок, на українську минувшину, на національну сутність.