Домівка - Українське Радіо Діаспори Америки

Журналісти, час вже відповісти: Те, що українки - браття, Їх талан чи їх прокляття?

Так, у назві відео - усі слова на своєму місці. Ми відважилися підняти важкі пласти прихованої теми серед християн. Підняли не для осуду, а для осмислення, чому так є. І що робити, коли гра з вогнем зайшла далеко.

https://youtu.be/37qm8PAaIaY Війна в Україні змусила різко мінятися церкву. Сучасні протестанти в незалежній Україні продовжують плекати радянський вислів: "твоє слово нічого не варте", "ми поза політикою", "ми християни, а не патріоти", "ми не від світу цього", виправдовуючи свою байдужість до політики. Але, коли ти не цікавишся політикою - політика цікавиться тобою. Парадокс, та саме в радянські часи протестанти були найбільшими опозиціонерами. Цим ефіром долучаємося до початку формування сучасної теологічної точки зору до питання християнин і політика у вітчизняному протестантизмі. Бо зараз Церква не має права мовчати і займати позицію відмовчування.

Привіт друзі. Наша сім'я бере участь у конкурсі сімейної християнської пісні. Ми будемо вдячні якщо ви підтримаєте нас(якщо наша пісня вам сподобається звісно)) Для цього потрібно обов'язково: - вподобати сторінку SOBOR art, на якій розміщено відео - вподобати наше відео(за посиланням нижче). Лайки з інших сторінок не враховуються.Дякуємо вам! https://www.facebook.com/SOBOR.ART/videos/2658904324388941/

Сторінки буття нації Федір чи Теодор, або Про чорні справи обожнювачів правописів 1928 та 2019 рр. У новому правописі (§ 123) читаємо: «Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антоло́гія... Теодо́р». Це, звичайно ж, явна нісенітниця. Уже бодай тому, що еллінське письмо виробило свою абетку, і вона значно давніша від латинської. Якщо ж повернутися до суті порушеного питання та розібратися, що й до чого, то виявиться: під буквосполученням «th» мається на увазі грецька буква «θ» (тета / фіта). Та й для нас, українців, вона швидше «фіта», а не «тета». А «th» — настільки чуже, що навіть згадка про нього не доречна. Цього чомусь не розуміють чи вперто не бажають розуміти ті, для кого й сонце сходить на заході, бо звідти, бачте, іде весь розвій, цінності та надбання. Як наслідок, таким діячам латинь, її писемний уклад почали застити очі. Тож із відповідними баченням (чи радше засліпленням) та мірками вони підійшли й до української мови. Я жодною мірою не збираюся ставити під сумнів обраний нашою державою європейський напрямок розвитку. Разом з тим глибоко переконаний: обов’язкова умова при цьому — збереження національної самобутності. Тому вищезазначені підходи — однозначно неприйнятні, якщо не шкідливі як такі. Геополітика — це одне, а рідна мова та її плекання — щось зовсім інше, але не менш важливе. Значення латинської писемності, її друкованих знаків для сучасного світу важко переоцінити. Крім того, це джерело античної культури, наукових досліджень у галузі мовознавства, рушійна сила для вивчення індоєвропейських мов. Водночас ми спромоглися на свою азбуку й, відповідно, писемність. І зобов’язані дбайливо до них ставитися, передати їх для нащадків. Наша мова має свій шлях розвитку, відмінний від того, яким пройшли мови західноєвропейські (зокрема й західнослов’янські). І це одна з ознак її своєрідності. Вони все грецьке всотували через латинь. У нас же, особливо попервах, було далеко не так. Ми багато чого запозичили безпосередньо з Візантії, від якої прийняли християнство. Зокрема, чоловіче ім’я, що походить від грецького Θεόδωρος і перекладається як «подарований Богом», «Божий дар», було пов’язане з православ’ям і в українській мові здавна закріпилось у вигляді «Федір» («Хведір»), а не «Теодор». А тут, ні сіло ні впало, нам так недоладно вказують: «передаємо звичайно буквою т». Потім іде таке недоречне нав’язування — «Теодор». Без будь-яких застережень і згадки про те, що є ж іще й Федір — ім’я, котре з’явилося в нашій мові набагато раніше. Що це, як не повзуча, старанно приховувана початкова латинізація? І, схоже, дехто вирішив: «Усе! Більше немає Федора, відтепер — тільки Теодор!» Уже маємо й першу жертву засліпленості — Федора Гартнера. Що відомо про цього чоловіка? Разом зі Степаном Смаль-Стоцьким він написав підручник «Руська граматика», який у далекому 1893 р. побачив світ у Львові. Книжка витримала чотири перевидання: 2-ге вийшло в 1907-му теж у серці Галицького краю; 3-тє та 4-те, перероблені, під назвою «Граматика руської мови», — у Відні в 1914-му й у Вінніпегу в 1919-му відповідно; 5-те, «Граматика української (руської) мови», — знов у Львові в 1928 р. Також відзначилися ці двоє спільним опрацюванням «Руської правописі зі словарцем» (Вінніпег, 1918). І щоразу ім’я другого з творців значилось як Федір. Однак виявити цього мовознавця за такою особистою назвою, скажімо, у Вікіпедії не вдасться. «Вікіпедисти» добре помізкували й вирішили, що ніколи не було ніякого Федора Гартнера. Натомість жив такий собі Теодор Ґартнер. На жаль, не вперше доводиться стикатись із зухвалими й водночас незграбними спробами переписати сторінки буття української нації. Проте раніше до відвертої підміни, викривлення чи спотворення зазвичай удавалися борці за «московський мир» (який вони, задерши носа, називають «руським»). Утім, видно, різного роду холуї західного світу теж вирішили не відставати. Бачу, якщо дати волю всім оцим обожнювачам правописів 1928 та 2019 рр., то їх може дуже далеко занести. Так, прокинемось якогось дня, а нас уже чекатимуть чергові несподіванки. Виявиться: ніколи не було майстра різьблення по каменю Федора Балавенського (1865—1943), вихователя Федора Білоуса (1827—1892), антрополога Федора (Хведора) Вовка (1847—1918), співака-бандуриста Федора Жарка (1914—1986), старшини київських золотарів Федора Коробки (1789—1867), подільського князя Федора Корятовича (близько 1331 — 1414), живописця Федора Кричевського (1879—1947), мікробіолога й антрополога Федора Омельченка (1865—1924), волинського князя Федора Острозького (1360 — після 1437), співака Федора Стравинського (1843—1902), гетьмана так званої ханської України Федора Сулименка ?—1685), підприємця та жертводавця Федора Терещенка (1832—1894) та його однойменного сина — авіаконструктора (1888—1950), дослідника минулого Кубані Федора Щербини (1849—1936)... Скажуть і напишуть, що то все Теодори. Так само існує висока ймовірність, що не пощастить і єпископу Мукачівської єпархії Андрієві Бачинському (1732—1809), дієписцеві Максиму Берлинському (1764—1838), акторові й кінорежисерові Леоніду Бикову (1928—1979), письменнику Іполитові Богдановичу (1744 —1803), полковнику часів Національно-визвольної війни 1648—1657 рр. Іванові Богуну (?—1664), полковникові Дієвої армії Української Народної Республіки Петру Болбочану (1883—1919), актору й кінорежисеру Сергієві Бондарчуку (1920—1994), поетові та творцеві музики Діонісію Бонковському (1816 — не раніше 1869), поетові Олексі Влизьку (1908—1934), мікробіологу й епідеміологу Миколі Гамалії (1859—1949), зачинателю медичної освіти в Україні Євстафію Звіряці (1748—1829), композиторові й диригентові Івану Карабицю (1945—2002), письменнику Григорієві Квітці-Основ’яненку (1778—1843), словникарю Михайлу Комарову (1844—1913), письменникові та церковному діячеві Анатолію Кралицькому (1835—1894), мореплавцю та землеписцю Юрієві Лисянському (1773—1837), подвижникові створення в Києві лікувальних установ Опанасу Масловському (1740—1804), будителю громадської думки Костянтину Паньківському (1855—1915) та його брату — акторові та перекладачеві Северину (1872—1943), промисловцям і жертводавцям Симиренкам: Василю (1835—1915) та Платону (1821—1863), композитору Ігореві Стравинському (1882—1971), фольклористові й етнографу Миколі Сумцову (1854—1922), правознавцю та любомудру Іллі Тимківському (1773—1853), цирковому забавникові, найсильнішій людині ХХ ст. Івану Фірцаку (1899—1970), письменнику Антонові Хижняку (1907—1993). Ми знаємо їх усіх як Федоровичів, але ті, кому «тетання» не дає спокійно спати, запишуть, що батьків цих особистостей звали Теодорами. Мовляв, так має бути за новим правописом. А по батькові взагалі відкинуть. Бо то величання, яке не притаманне західному світові. А оскільки воно є ще й у росіян, то переконуватимуть, що українцям сам Бог велів його забути. Вищеописаний розвиток подій мене не влаштовує. Отже, щоб так не сталося, ганебним явищам повзучої латинізації слід покласти край. Адже йдеться про замах на заведений порядок, на українську минувшину, на національну сутність.

Dear Ukrainian community, I'd like to invite you to help Ukrainian military medics to buy Combat Application Tourniquets (C-A-T, Tactical Medical Solutions). They save soldiers' limbs and life. Ceasefire does not work, on the contrary, our losses on the frontline have increased. Each bag requires 5 items. https://www.facebook.com/donate/475902103359332/

Громадська організація “НАРОД БЕЗ КОРДОНІВ” займається реалізацією соціальних проектів, розбудовою місцевого самоврядування, захистом конституційних прав громадян та членів територіальних громад. В Харкові ми відкриваємо інформаційно-навчальний центр, в якому на постійній основі будуть проводитися навчальні семінари та лекції про переваги та порядок утворення органів самоорганізації населення та територыальних громад, основні положення Коонституції України, взаємодію з представниками влади та комунальними підприємствами. Наша громадська організація взаємодіє з громадянами, громадськими організаціями та об’єднаннями, підприємцями, компаніями різних сфер, сторонніми соціальними проектами. Запрошую наших земляків з діаспори підтримати наші проекти по будуванню прямої демократії в Україні! Детальна інформація про наші соціальні проекти - у приватних повідомленнях. https://www.facebook.com/watch/?v=188966435515796 Голова ОСН "Околиця" Дмитро Іванов ділиться досвідом утворення Органа Самоорганизації Населення и роз`яснює переваги на власному досвіді. Як будується пряма демократія?

Рекомендую послухати і включити мамі їй сподобається. Це цікаво

Рекомендую послухати мамі сподобається

14 грудня на Різдвяну ялинку 🎄 в Український Інститут Америки🗽у Нью - Йорку завітайте , Приємні спогади у пам'яті довгий час зберігайте ❗ 🎂🎉🍷🎭🎁🎆🎵🎶🎵🎸🎼