ОТГ-Інформ Сумщина

01/01/2026

📌У Кролевці під час чергової акції родичі зниклих, полонених та загиблих воїнів, а також небайдужі містяни встановили та прикрасили «Ялинку надії». На її гілках кульки з написами «Повертайтеся живими», «Татусю, я тебе чекаю», «Чекаємо вдома».

👉Збираються на акцію у Кролевці родини захисників щотижня. 28 грудня долучилися близько 40 людей. Батько загиблого захисника Євген КОЩЕЄВ вважає, що «Ялинка надії» стала символом віри родин у повернення українських захисників і захисниць додому.

💬«Будемо вважати, що ми будемо вітати не з Новим роком, а вітати наших хлопців і дівчат з поверненням, з поверненням із полону, що кінець кінцем знайдуться наші зниклі безвісти і будуть повернуті загиблі для поховання з усіма військовими почестями».

Детальніше – дивіться у сюжеті.
Джерело: Суспільне Суми
#КролевецькаГромада

01/01/2026

31/12/2025

📌Волонтерство для школярки Валерії ЧАПАК — не просто справа серця, а сімейна традиція. Її батьки Тетяна ЖОГЛО та Сергій ЧАПАК багато років допомагають українським військовим і цивільним. Наразі вони є волонтерами «Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій».

☝Саме в такому середовищі виросла й сама Валерія — учениця 9-А класу ліцею №3 Тростянецької громади, яка з перших місяців війни долучилася до волонтерського руху. Її історія — приклад дорослої відповідальності, небайдужості й сили духу.

◽Перші кроки волонтерства під час окупації
👉 Коли вранці 24 лютого 2022 року російські окупанти зайшли на територію Тростянецької громади, життя зупинилося: обстріли, вибухи, страх, нестача найнеобхіднішого. Але навіть в цих умовах Валерія та її родина намагалися триматися.
На щастя, невдовзі родина Валерії виїхала гуманітарним коридором до Полтави – і саме там почалася її волонтерська дорога.

💬«Ми майже одразу долучилися до «Полтавського батальйону Небайдужих», — згадує Валерія. — Сортували одяг, взуття, речі для переселенців, допомагали хлібом, готували гуманітарні вантажі. Кожен робив те, що міг, і неважливо було, скільки кому років».

☝Юна волонтерка разом із дорослими допомагала харків’янам, які в березні 2022-го жили у метро, а з початком деокупації — людям у звільнених селах та містах.

◽Повернення додому і підтримка громади
👉Уже в травні 2022 року родина повернулася до деокупованого Тростянця і продовжила працювати для громади. Разом із громадською спілкою «Центр соціальних ініціатив Тростянецької громади» вони допомагали людям з інвалідністю, самотнім літнім людям, шукали партнерів, долучалися до соціальних проєктів.

💬«Було важко, але коли бачила вдячні очі людей – розуміла, що це правильно. Кожна допомога — це ще один крок до Перемоги», — каже Валерія.

👉У 2024 році школярка долучилася до реалізації проєкту «ХАБ «Незламні» —першого в Сумській області центру соціалізації для людей з інвалідністю, ВПО, ветеранів та їхніх родин.

◽Підтримка фронту — важливий напрямок роботи

☝Окрема частина волонтерської діяльності родини Валерії Чапак – допомога Збройним Силам України.
Разом із батьками Валерія збирала й передавала військовим турнікети, термоковдри, павербанки, інструменти, ліки, окопні свічки, килимки та інші необхідні речі.

💬«Ми пакували все, що могло допомогти нашим хлопцям вижити на нулі. Це — речі, які можуть врятувати життя», — говорить вона.

➡Сьогодні родина підтримує також ветеринарну клініку, яка безкоштовно лікує тварин військових – забезпечуючи її ліками, медичними матеріалами та інструментами.

☝Валерія активно долучається до ініціатив громади: плете обереги для захисників, допомагає виготовляти маскувальні сітки та кікімори, підтримує однолітків, чиї рідні служать у ЗСУ.

💬«Маленької допомоги не буває. Коли об’єднуємося — тоді й стаємо сильними. І я вірю, що так ми обов’язково Переможемо!» — впевнено говорить 14-річна волонтерка.

ℹ️Її історія — нагадування: волонтером може бути кожен. І навіть одна добра дія здатна змінити чиєсь життя.

Джерело: Сумська ОВА
#Особистості #ТростянецькаГромада

30/12/2025

📌На Сумщині жінки освоюють професії, які донедавна вважалися суто чоловічими. З листопада 2024 року в області діє експериментальний проєкт Служби зайнятості. За його умовами жінки можуть безоплатно здобути нову спеціальність і гарантовано працевлаштуватися.

☝За словами начальниці управління реалізації програм зайнятості Сумського обласного центру зайнятості Оксани ПЕРИНСЬКОЇ, цьогоріч до програми долучилися 36 учасниць, із них 23 вже працюють за новими професіями.

💬«У переліку, за яким здійснюється навчання, є 31 професія. Навчання триває до 10 місяців, його оплачує служба зайнятості. Після завершення учасниці гарантовано влаштовуються на роботу. Курси, які проходять жінки, не мають бути дорожчими за 30 280 гривень. Якщо навчання коштує більше, різницю оплачує роботодавець або сама учасниця проєкту», — говорить Оксана Перинська.

Детальніше – дивіться у відео.
Джерело: Суспільне Суми

29/12/2025

🏘️На Сумщині відкрили ще одне модульне містечко для ВПО. Проєкт Q-tochok 2.0 реалізували у рамках співпраці з УВКБ ООН у Липоводолинській громаді. У містечку вже оселилися перші родини з прикордоння Сумщини – Краснопільської та Білопільської громад. Модульне містечко розраховане на дев’ять сімей, загалом тут зможуть проживати майже 60 людей.

✍Про це йдеться у повідомленні Сумської ОВА.

💬«Для нас важливо, що цей проєкт став продовженням успішного досвіду, який раніше реалізували у Нижньосироватській громаді. Саме за підтримки наших міжнародних партнерів там зʼявилось перше модульне містечко для ВПО, де нині проживають люди», – зазначив начальник Сумської ОВА Олег ГРИГОРОВ.

▪️Представниця УВКБ ООН в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт зазначила, що вони продовжуватимуть підтримувати Сумщину. Основний напрям – допомога екстреного реагування людям, які постраждали від війни, але розглядаються і проєкти, подібні до цього.

💬«Ми дуже цінуємо співпрацю з Сумською ОВА, вони дуже проактивні і це сприяє ефективності таких проєктів», – наголосила вона.

☝Очільник Сумщини подякував УВКБ ООН за послідовну увагу до потреб внутрішньо переміщених осіб і реальну підтримку жителів області. Також Олег Григоров висловив вдячність Міністерству закордонних справ України за підтримку міжнародної співпраці, яка дозволяє залучати партнерів і втілювати важливі гуманітарні проєкти для громад Сумщини.

◽️Подякував міжнародним донорам за підтримку і перший заступник Міністра закордонних справ України Сергій КИСЛИЦЯ.
Для багатьох жителів модульного містечка ця допомога – шанс мати житло і виховувати в безпеці власних дітей.
Олена, в минулому жителька прикордонної Рижівки, є двічі переселенкою. Спочатку з дітьми, чоловіком та матір’ю перемістилися в 2022 році до Білопілля.

💬 «На жаль, в Білопіллі нам прижитись не вдалось, ворог розбив будинок, в якому мешкали. Тож потім переїхали до Липоводолинської громади. Тут чудові люди, гарно нас прийняли. Будинком теж задоволені, ми тут третій день, і нам, і дітям все подобається», – говорила жінка.

▪️Переселенка з Краснопільської громади Аліна щаслива жити в цьому будинку. Тут є все – ванна, кухня, необхідні меблі. Просто заходь і живи:

💬«Вперше виїхали з рідного Краснопілля на початку повномасштабної війни, згодом повернулись додому. Але у березні цього року, коли селище почали обстрілювати КАБами, довелось знову виїжджати. Оселились у Липоводолинській громаді. Ми рахували дні, щоб переїхати у власний будиночок. Діти були просто в захваті. Тепер живемо із задоволенням».

👉Начальник Сумської ОВА також подякував Липоводолинській громаді – за відповідальність, участь і щире людське ставлення. Громада не лише прийняла родини, а й подбала про благоустрій території, дороги та умови для повсякденного життя.
Обласна влада, зі свого боку, подбала про базову енергетичну стійкість – кожна родина отримала генератор, щоб у домі було світло й тепло навіть за умов відключень.

☑️Для людей, які сюди переїхали, це більше, ніж тимчасове житло. Це шанс знову відчути безпеку, дати дітям стабільність і поступово повертатися до нормального життя, наскільки це можливо в умовах війни.
«Саме такі рішення й партнерства сьогодні справді мають вкрай важливе значення для наших людей. Роботу у цьому напрямку продовжуємо», – підкреслив Олег Григоров.

#КраснопільськаГромада #БілопільськаГромада #ЛиповодолинськаГромада

28/12/2025

▶️ Експерти Urban Reform School назвали 5 українських міст із найбільшим потенціалом стати «містами майбутнього», де варто жити. Охтирська громада — у цій п'ятірці!

✍ Про це йдеться у повідомленні Охтирської ТГ.

👩‍💻 Як зазначають фахівці, формування «міст майбутнього» в Україні сьогодні базується не лише на масштабах інвестицій, а передусім на людському капіталі, стійкості та здатності громади до швидких інновацій.

📌 Експертка з проєктування публічних просторів та співзасновниця Urban Reform School Анастасія ПАЛІЙ включила Охтирку до п’ятірки українських міст, які мають унікальний потенціал стати національними моделями урбаністичного розвитку.

⁉️ Чому Охтирка опинилася в одному ряду з Харковом, Луцьком, Олександрією та Вінницею і як невелике місто на Сумщині стає лабораторією для переосмислення українського простору?

🛜 Візія Urban Reform визначає чотири капітали розвитку: людський, культурний, природний і просторовий. Саме люди — активісти, молодь, підприємці - стали основою нового міського бачення.

💥 Охтирка - це місто, яке першим взяло на себе удар повномасштабного вторгнення. Статус «Міста-героя» став не просто відзнакою, а відображенням внутрішньої сили громади.

⚠️ Саме ця стійкість, за словами урбаністів, є критичною для міст майбутнього. Здатність Охтирки не просто вистояти під обстрілами, а миттєво перейти до процесів відновлення, робить її кейсом для вивчення на міжнародному рівні.

👍 У концепції Urban Reform School майбутнє міст визначають не бетонні стіни, а люди. В Охтирці сформувався потужний запит на зміни «знизу». Місцеві активісти, підприємці та молодь спільно з представниками влади працюють над проєктами, що змінюють обличчя міста. Охтирка демонструє, як невелика громада може бути суб’єктною: вона не чекає на готові рішення «зверху», а пропонує власну візію розвитку.

📌 Охтирка стала одним із небагатьох малих міст, де розпочалася системна робота над просторовим розвитком. Проєкт Okhtyrka Urban Vision — це спроба переосмислити пострадянський простір, зробити його інклюзивним, екологічним та комфортним для життя.

💚 Приклад Охтирки руйнує стереотип про те, що інновації можливі лише в мегаполісах. Якщо Харків — це центр освітньої інновації, а Львів — культурної дипломатії, то Охтирка стає прикладом адаптивного міста. Це модель того, як мале місто може ефективно використовувати свою ідентичність, ресурси та енергію громади для побудови сучасної європейської якості життя.

📘 «Включення Охтирки до топ-5 від Urban Reform School — це аванс і водночас визнання того, що майбутнє України кується саме в таких громадах, як наша рідна Охтирка: сміливих, небайдужих та готових до змін. Охтирка вже сьогодні — це не лише про нафту чи історію, це про новий український урбанізм, де в центрі всього стоїть людина», — йдеться у повідомленні громади.
#ОхтирськаГромада

27/12/2025

🤝🤝🤝Департамент культури і туризму Полтавської ОВА підписав меморандум про співпрацю із Департаментом культури, туризму та релігій Сумської ОВА: документ спрямований на поглиблення міжрегіональної взаємодії та співпраці сусідніх областей у культурній сфері.

🔹Меморандум має на меті об’єднання зусиль у розвитку культурної сфери, туристичних ініціатив, музейної справи та охорони культурної спадщини, що є особливо актуальним в умовах воєнного стану.

🔸Співпраця передбачає реалізацію спільних проєктів, обмін досвідом та підтримку культурних інституцій обох областей.

❕Особливу увагу сторони приділять розвитку адаптивного туризму. Цей напрямок передбачає створення умов для доступності туристичних об’єктів і сервісів для всіх категорій населення.

💬Під час підписання, директор Департаменту культури, туризму та релігій Сумської ОВА Юрій ГЛАДЕНКО доповів про стан адаптивного туризму на Сумщині. Директор Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Ірина УДОВИЧЕНКО представила інформацію про доступні для відвідування об’єкти на Полтавщині

26/12/2025

➡️📌Війна забрала в нього здоров’я, проте дала усвідомлення, заради кого він має рухатися далі та в чому цінність життя. Після того як Микола ЗАРІЦЬКИЙ підірвався на міні й пережив ампутацію, довелося подолати чимало викликів, проте він не зупинився. Сьогодні Микола розвиває ветеранський спорт на Сумщині, створив ветеранський простір, де об’єднує побратимів та доводить: сила — не в кількості випробувань, а в тому, як ми на них відповідаємо.

🔸Війна, що змінила життя

➡️Микола родом із Білопілля. Ще у 2014 році був мобілізований як офіцер запасу та служив у прикордонній службі на Краснопільщині. Після демобілізації повернувся до цивільного життя: працював у будівництві, займався підприємництвом. Проте 24 лютого 2022 року все змінилося.

💬«Перші дні — палки, рушниці, щось схоже на тероборону, — згадує Микола. — А потім я зрозумів: хтось же має піти захищати країну. Хто, якщо не ми?».
Чоловік добровільно призвався до ЗСУ й одразу потрапив на Лисичанський напрямок. Служив старшим офіцером реактивної батареї, виконував по кілька бойових завдань на день. Потім брав участь в операціях на Чернігівщині та Херсонщині.

💬11 жовтня 2022 року стало переломним моментом у житті — Микола підірвався на протипіхотній міні: «Не вистачило трьох днів — хлопці зайшли до Херсона вже без мене», — каже він.

☝Внаслідок вибуху чоловік втратив частину ноги та, говорить, психологічно впоратися тоді було важче, ніж фізично. Після поранення було велике бажання повернутися у підрозділ. Бойове братерство, втрати побратимів, відповідальність за своїх людей — усе це кликало назад. Проте життя повело іншим шляхом.
Реабілітація стала справжнім випробуванням. За кордоном, у США, куди він поїхав на протезування, Микола зрозумів: він ще зможе повноцінно рухатися, займатися спортом, бути прикладом для інших. Проте справжнім поштовхом стала маленька донька.

💬«Коли я був у лікарні в Одесі, до мене приїхала дружина з півторарічною донькою, вона тільки навчилась ходити. І ми вийшли гуляти на вулицю, донька пішла вперед і біля бордюру впала прямо переді мною, а я — без ноги, на милицях — не зміг її підстрахувати й підняти. І тоді зрозумів, що моя дитина ніколи не повинна відчувати, що її тато чогось “не може”, бо він на протезі. Це стало моєю мотивацією стати сильнішим і не покладати рук. Я думаю, саме тому мені все вдається зараз, багато хто і не помічає, що я на протезі та маю інвалідність».
Відтоді ця думка стала його точкою опори, мотивацією та новим сенсом, говорить чоловік.

🔸Спорт як шлях повернення до себе

➡️Спорт завжди був у житті Миколи. У юності він шість разів вигравав чемпіонати України з легкої атлетики. Але у професійний спорт хлопець не пішов. Після поранення, говорить, спорт став зовсім іншим — не заради змагань, а заради шляху до нової версії себе.

💬«Ще не маючи протеза, я все одно займався спортом, ходив в Білопіллі у спортзал. Намагався підтримувати форму, тому що розумів, що це певний виклик — стати на протез та пристосуватися до нього».

➡️Згадує, пізніше — під час реабілітації товариш запросив його спробувати себе в адаптивному спорті — ветеранських змаганнях «Invictus». Микола поїхав у Львів, виступив і показав настільки високий результат, що потрапив до збірної.
Знаєте, я не можу робити щось для галочки. Я одразу усвідомив, що це моя нова місія, треба буде представляти країну, готуватись, тренуватись. Я розумів, що на протезі в посадці я не дуже ефективним буду. Тому в мене був вибір, як обмежено придатним десь в армії залишитися або ж піти іншим шляхом — у спорт.
З часом Микола зрозумів, що тут — у цивільному житті він потрібніший — і своїй родині, і побратимам, тож вирішив робити по максимуму те, що може.
«Потрапив у збірну, зрозумів, яка це відповідальність. І спорт повернув мені життя, дав нову мету. Плюс я активно зайнявся ветеранською політикою».

🔸Рівний-рівному

➡️Переїхавши до Сум після поранення, Микола побачив: ветерани часто губляться у цивільному житті, їм бракує спільноти, розуміння та простору, де можна бути «серед своїх». Так поступово народилася ідея створити комунальний заклад для ветеранів області, а також розвивати адаптивний спорт і соціалізаційні заходи.

💬«Захотілось бути корисним у себе в регіоні, бо хлопцям дійсно це треба. Адаптивний спорт допомагає покращити і фізичне, і ментальне здоров’я. Також на власному прикладі зрозумів, з якими бюрократичними проблемами стикаються військові після поранень та при оформленні інвалідності і цю систему треба змінювати».

➡️Сьогодні команда «Ветеранського простору «Ветеран ПРО Сумщина» проводить для ветеранів тренування з волейболу сидячи, організовує заняття в спортзалах, бере участь у всеукраїнських і міжнародних змаганнях, влаштовує воркшопи, навчання, виїзні події для ветеранської спільноти та планує збудувати власний ветеранський простір із залами, інклюзивними приміщеннями та басейном.

💬«Волейбол сидячи – це командна гра. Вона краще заходить, ніж просто якісь зали, качалки, реабілітації. Тому що хлопці довгий час відчували себе частиною підрозділу, були в колі побратимів, разом їли, спали, виконували бойові завдання. А в цивільному житті ще й після поранення дуже тяжко знайти своїх. На таких адаптивних заходах, тренуваннях хлопці відкриваються, спілкуються. Є навіть свої жарти на тренуваннях, наприклад, танкіст у нас фугасом падає, умовно, артилерист якусь міну кидає замість м’яча. Тобто, знаєте, десь в цивільному суспільстві ветерана б не зрозуміли. А тут вони серед своїх — бо всі ж ми з травмами й втратами», — розповідає Микола.

➡️Серед його підопічних — чоловіки з важкими травмами, ампутаціями, спінальними ураженнями. Для деяких навіть вихід з дому — подвиг: “Є у нас ветеран із подвійною високою ампутацією, який живе на шостому поверсі без ліфта. Для нього спуститися вниз — вже перемога. Але він приходить. Він грає, він живе і це надихає всіх. І коли ми їздимо десь по громадах, він розповідає про себе, і інші хлопці теж доєднуються за принципом рівний-рівному”.

➡️У ветеранському просторі працюють і фахівці, які допомагають інтегруватися після поранення та звільнення з армії: з оформленням документів, виплат.

💬 «Хоча я не був професійним кадровим військовим, але все ж, знаєте, коли я повернувся у цивільне життя, був величезний бар’єр, і мабуть, до двох років мені знадобилося, аби прийти у форму і відчувати себе повноцінним членом суспільства. Хоча іноді здається, що просто зараз би вдягнув військову форму, спокійно залетів би у посадку і виконував там бойові завдання», — говорить чоловік.

☝Сьогодні найбільший виклик для ветеранського простору — доступність приміщень та ресурси. Багато спортивних залів на другому поверсі, вони недоступні для людей з інвалідністю, а спеціалізоване спортивне обладнання — дороге. Зараз знайшли кілька місць, де можуть тренуватися, проте аби збиратися частіше та розширювати спектр послуг, команді потрібне власне доступне приміщення. Микола розповідає, він разом з побратимами вже розробили проєкт такого закладу, де будуть і зали, і басейн, і місце для консультацій. Зараз же їм у користування дали частину будівлі, де намагаються облаштувати зручне та інклюзивне місце для зустрічей, нині тут активно ведуться ремонтні роботи.
Микола та команда залучають підтримку ПРООН, благодійних фондів та громади. Пишуть гранти, представляють проєкти на міжнародних платформах, шукають партнерів. «Ми не чекаємо, що хтось усе зробить за нас. Ми самі будуємо. Бо ветерани залишаються тут, у Сумах, під обстрілами, і ми маємо створити для них можливості».

***
☝Микола говорить, зараз його найбільше мотивують не медалі, не статус, не змагання, а люди: «Коли чоловіки по 50 років дзвонять і питають: “Тренере, ми йдемо сьогодні в зал?” Коли хлопці на протезах роблять те, чого не могли уявити. Коли приходять, не здаються, рухаються далі й у них безмежна довіра до мене, це і є моя мотивація».

💬Микола зізнається: у цивільному житті він знову знайшов роль, схожу на ту, що мав у підрозділі — відчуває відповідальність за своїх.
У мене, як у більшості ветеранів, після поранення та нового етапу у житті, підвищилося почуття відповідальності. Після того як ти пережив такі моменти, коли тебе просто могло не стати, починаєш інакше ставитися до життя. Хочеться не просто проживати, плести за течією, а щоб залишити після себе якийсь слід, щоб бути корисним, чогось досягти, раз мені випав цей шанс вижити.
Історія Миколи Заріцького — це історія про незламність. Про те, як він зміг не просто стати на протез, а і підняти навколо себе інших. Про те, як зміг створити спільноту, яка підтримує, дає сили й повертає віру в себе. Історія про силу, що народжується з відповідальності та про ветеранів, які сьогодні не просто живуть після війни — вони вибудовують нове майбутнє.

Джерело: Трибуна.Суми
https://surl.lt/stthve
#Особистості #СумськаГромада

24/12/2025

📌Проєкт Svitlo Concert виконав «Щедрик» на тепловій електростанції (ТЕЦ), зруйнованій російськими обстрілами, як символ стійкості української енергетики. Відео з’явилося 19 грудня на сторінках компанії ДТЕК у соцмережах.

💬«Цей виступ — частина нашої спільної ініціативи зі Svitlo Concert, звернення до світової спільноти з проханням посилити підтримку української енергетики в умовах безпрецедентних випробувань. …Світло тримається!» — йдеться у підписі до відео.

☝️Виступ став елементом масштабної кампанії ДТЕК "Битва за світло", яка вже отримала міжнародне визнання. У 2024 році вийшов однойменний документальний фільм про роботу ППО, ДСНС та енергетиків ДТЕК, у якому розповідаються історії героїв, які щодня захищають, рятують і відновлюють українську енергетичну інфраструктуру.

👉У 2025 році комунікаційну кампанію відзначили премією European Excellence Awards у категорії «Кризове реагування». Як зазначається: «Жодна сучасна енергетична система не зазнала таких масштабних атак російських ракет та дронів-камікадзе, як українська. Команда ДТЕК привезла до центру Києва 40-тонний трансформатор, знищений під час удару по ТЕЦ, і перетворила його на артоб’єкт. Він нагадує мільйонам українців про безпрецедентні руйнування та є живим свідченням енергетичного терору».

👉«Щедрик» Миколи ЛЕОНТОВИЧА відомий не лише в Україні, а й у всьому світі. Композитор працював над ним понад десять років, створив кілька редакцій, і вперше представив композицію у 1916 році в Києві — її виконав студентський хор Київського університету імені Св. Володимира.

👉Пізніше Українська республіканська капела, створена за ініціативи Симона ПЕТЛЮРИ, включила «Щедрик» до свого репертуару і гастролювала Європою, популяризуючи не лише цю колядку, а й інші українські пісні, демонструючи світу унікальну культуру та самобутність України.

☝️У 1922 році пісня дійшла до США і прозвучала у Карнегі-холі в Нью-Йорку. За кілька років американець українського походження Петро ВІЛЬГОВСЬКИЙ створив англійську версію тексту під назвою Carol of the Bells, яка згодом стала однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі.
Сьогодні «Щедрик» звучить у всьому світі та з’являється у відомих фільмах і серіалах, таких як «Один вдома», «Гаррі Поттер», «Міцний горішок 2» та інших.

Джерело: Суспільне культура, ШоТам