20/09/2026
«Звідки в тебе такі вірші?»
Мене часто про це запитують.
Іноді — із захопленням.
Іноді — з підозрою.
А іноді так, ніби хочуть знати, хто саме стояв поруч зі мною, коли я це писала.
Самі вірші зі мною давно.
Ще з ранньої юності.
Але та поезія, яка сьогодні змушує вас зупинятися, перечитувати, усміхатися, червоніти або раптом замислюватися про когось конкретного…
О, вона з'явилася значно пізніше.
І тут я мушу вас трохи розчарувати.
Вона трішки про вас.
Трішки про мене.
І трішки — про когось. )))
Так, у моїх віршах є реальні почуття.
Є реальні ночі.
Реальні руки.
Реальні поцілунки.
Реальні розмови, після яких уже не можеш заснути.
Є кохання, від якого хочеться жити.
І є таке, після якого довго вчишся жити без нього.
А ще є досвід, про який не дуже хочеться говорити вголос.
Одного разу мені стало боляче.
Емоційно.
Я пережила це, як уміла: мовчала, аналізувала, писала.
А потім одного разу стало нестерпно боляче.
Тому що цього разу до болю всередині додався біль у тілі.
І, мабуть, саме тоді в моїй поезії щось змінилося.
Вона перестала бути просто про кохання.
Вона стала про межі, залежність, страх, пристрасть, яка іноді маскується під любов.
Про жінку, яка може дуже сильно любити — і водночас дуже сильно втрачати себе.
Про те, як ми іноді називаємо любов'ю те, від чого нам боляче.
І про те, як важко буває зізнатися собі:
«Ні. Це вже не любов. Мені боляче».
Я не буду розповідати вам, хто був героями моїх віршів.
Бо Igrysta Poezia — не протокол допиту. )))
Та й навіщо?
Ви все одно знайдете там когось свого.
Колишнього.
Нинішнього.
Того, хто пішов.
Того, кого не змогли забути.
Або себе — ту саму людину, якою ви були колись.
Тому, коли ви читаєте мій вірш і думаєте:
«Як вона могла знати?»
Можливо, я й не знала.
Можливо, я просто колись відчула щось дуже схоже.
А може…
ви просто впізнали себе.
Ось і вся моя маленька авторська таємниця.
Igrysta Poezia народилася не з фантазії.
Вона народилася з життя.
З того, що було красиво.
З того, що було шалено.
З того, що було неправильно.
З того, що було дуже ніжно.
І з того, що боліло настільки, що одного дня перетворилося на слова.
А все, що я не сказала вголос —
я написала у віршах.
Анна Федорчук
IGRYSTA POEZIA
