22/09/2024
Набуття громадянства іншої країни не позбавляє автоматично статусу громадянина України - Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності за Указом Президента, - Постанова ВП ВС від 5.09.24
Подвійні враження від Постанови Великої Палати Верховного Суду щодо правомочності Указу Президента про те, що певну особу, яка набула статусу громадянина іншої держави ( у цьому випадку – рф), вважати такою, що ВТРАТИЛА ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ.
Давайте спочатку без політичного аспекту питання ( а куди ж і тут без нього!).
Аксіома1: Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).
Аксіома 2: Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина ( ст.102 Конституції України).
І от задачка ( для ВП ВС), як за таких обставин, визнати Указ Президента правомірним?
Якщо ВИ не страждаєте запамороченням голови, то спробуйте з’єднати в одне ціле пункти 71- 75 Постанови ВП ВС):
«70. …чинне законодавство України не передбачає чіткої заборони подвійного громадянства. Так, подвійне (множинне) громадянство de jure в Україні не передбачене на законодавчому рівні, однак існує via facti (до прикладу, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав).
71. Разом з тим наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).
72. У цьому аспекті варто зауважити, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III.
73. У статті 25 Конституції України закріплено як конституційний принцип щодо «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України», так і принцип стосовно «права змінити громадянство».
74. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу».
Резюмуючи: Попри те, що поняття «втрата громадянства» не дуже корелює із конституційними визначеннями, « в принципі»( а як же ще!), - таке може бути, і це потрібно розуміти як «припинення» громадянства, а не (бронь Боже) – позбавлення громадянства).
Ну і як ну дуже симпатична «родзинка» на цьому «витворі правого експресіонізму» п. 119 Постанови ВП ВС: «… варто наголосити, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись».
Тоб –то: якщо Ви десь щось «втратили», то у нас з цим доволі «ліберально» - можете спробувати «поновити»).
Ок. Даруйте за іронію щодо доволі серйозного політичного питання. Так. З правовою стороною тут все зрозуміло. Тоб-то – зрозумілі мотиви ВП ВС).
Зазначимо, що йдеться про набуття «Громадянства рф». Як це відбулось? Коли мова йде про колаборанство – на всі 100% - «втрата громадянства» з «припиненням/позбавленням» - політично виправдана, а от коли особа виїхала з окупованої території, ТУТ ми її не змогли забезпечити і на 10% від того стандарту, який особа мала «Там». Тоді, особа повернулась на окуповано територію, а ТАМ – без статусу громадянства країни агресора – також «не перелюбки». Я нікого не виправдовую. Питання багатовимірне. Як на мене, підхід до цього має бути індивідуальним.
У праві з «індивідуальністю направлення дії» - важкувато.
В політиці – так.
Так що, Постанова, радше, політикоправова.
Так буває.
Такі часи.
Приймаємо до уваги.
В цілому – даруйте, за певних обставин, такий підхід є виправданим.
Разом з тим: на сьогодні, певно сотні тисяч громадян України, по всьому світу отримали «другі» паспорти ( а «класик» - навіть третій))). Указів Президента «про втрату громадянства» - одиниці. Тому, думаю, найближчим часом сумлінним громадянам, які підтверджують своєю життєвою позицією «вірність Україні» - перейматись не має підстав. І, звісно ж, це менше всього «Про право». Що не є також добре. Право має бути вивіреним. Та, наразі, можливо, і такий підхід виправданий в певній мірі.
https://advokatmakeev.com/blog/nabuttya-gromadyanstva-inshoyi-krayini-ne-pozbavlyaye-avtomatichno-statusu-gromadyanina-ukrayini-yuridichnij-fakt-vtrati-gromadyanstva-nabuvaye-dovershenosti-za-ukazom-prezidenta-postanova-vp-vs-vid-50924