Чернівці Новини - Погляд

18/07/2025

18/07/2025

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

30 років тому, 18 липня 1995 року, відбулося криваве побиття з боку силовиків кількох тисяч людей, які взяли участь у похованні дисидента, предстоятеля УПЦ КП Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка). Ця подія увійшла в історію під назвою «чорний вівторок».

Патріарх Володимир (Романюк) був знаковою людиною в історії українського спротиву. Він був членом Української Гельсінської групи, відсидів у радянських таборах 18 років і незмінно залишався на українських позиціях. Він очолив УПЦ КП у червні 1993 року після смерті Патріарха Мстислава, продовживши шлях до творення єдиної помісної української православної церкви, незалежної від Москви.

На жаль, багато чого він просто не встиг реалізувати – 14 липня 1995 року його знайшли в Ботанічному саду імені академіка Олександра Фоміна, куди, за переказами, його запросили на зустріч дві невідомі жінки. Достеменно обставини його смерті досі невідомі.

Чотири дні вирішувалося питання про місце поховання Патріарха. За традицією священиків такого рівня прийнято ховати на території православних святинь. Тому церква звернулася до влади за дозволом поховати Патріарха Володимира або у Видубицькому монастирі, або в Києво-Печерській Лаврі, або в Софії Київській. Однак Уряд дозволив робити це лише на Байковому кладовищі.

Вранці 18 липня церква й громада прийняли рішення про поховання тіла Патріарха Володимира за православною традицією в Софії Київській. Після відспівування тіла скорботна хода рушила не в бік Байкового цвинтаря, а повернула до Софіївського майдану. На підході до Софії їх зустріли кордони спецпідрозділу міліції «Беркут».

Після коротких перемовин учасники похоронної процесії, серед яких були народні депутати України та члени організації УНА-УНСО, вирішили йти вперед і прорвали міліцейські кордони. Їх намагалися зупинити кийками і сльозогінним газом, але невдовзі площа перед Софією заповнилася людьми. Ворота ж до самої Софії були зачиненими і в дворі виднілося багато силовиків. У них було завдання – в жодному випадку не допустити тіла Патріарха за ворота.

Час ішов, тривали кулуарні перемовини. Ситуацію ускладнювало те, що ні Президента Кучми, ні прем`єр-міністра Марчука в Києві не було. За православною традицією поховати небіжчика треба було до заходу сонця. І після 16-ї години спонтанно виникла думка викопати могилу просто біля головних воріт Софії.

Коли могила була готова і труну з тілом Патріарха Володимира почали опускати, центральні ворота Софії розчинилися і звідти вискочили бійці спецназу в повному екіпіруванні. За кілька хвилин площу окропила кров: під міліцейські дубинки потрапляли і жінки, і старі, і каліки. Особливо дісталося членам УНСО, а серед них були і на той час діючі народні депутати. За словами учасника тих подій, одного з лідерів УНСО, Ігоря Мазура (Тополі) він особисто чув, як один із командирів «беркутів» кричав: «Мірних – разгонять, “унсовцев” – калєчіть». Розправа і побиття з затриманнями тривали з годину.

Пізніше розслідування тих подій зайшло в глухий кут – винні не були покарані, а Патріарх досі похований біля брами Софії.

Згадати ті події пропонує наша рубрика «Історичний календар»:

18/07/2025

18/07/2025

18/07/2025

18/07/2025

17/07/2025

🩸 Чернівецький обласний центр служби крові терміново запрошує донорів!

⚠️Ми особливо потребуємо донорів таких груп крові:
◾ перша позитивна (0(І) Rh +)
◾ перша негативна (0(І) Rh -)
◾ друга позитивна (А(ІІ) Rh +)
◾ друга негативна А(ІІ) Rh -)

🕗 Час здачі крові:
◾п'ятниця, 18 липня, з 8:00 до 13:00
◾понеділок, 21 липня з 8:00 до 13:00

Субота та неділя – вихідні.

📍 Адреса: вул. Українська, 36
📞 Телефон для довідок: 095 498 01 55

Приходьте самі та запросіть друзів!

17/07/2025

У нинішніх умовах потреба в донорах постійно зростає

Зараз у Чернівецькому обласному центрі служби крові діє акція «Донорські сили України»

Минулого тижня наш обласний центр вперше за час повномасштабної війни зазнав ракетної та дронової атак. Руйнувань зазнали кілька житлових будинків, дитяча дошкільна установа, комерційні точки. На жаль, загинули люди, ще понад сотня були травмовані. Окремі з них потребували донорської крові, якою оперативно забезпечив Чернівецький обласний центр служби крові.
Потреба в донорах постійно зростає, особливо в умовах нинішньої війни і кризових ситуацій, які потребують швидкого реагування. Які види донорства існують та як можна долучитись? Чи доводилося транспортувати кров на передову? З цих запитань розпочалася наша розмова з генеральною директоркою обласного центру служби крові Анжелікою КАЛАНЧЕЮ (на фото).

Донорський світлофор
- Кров потрібна не лише на фронті, але й тилових регіонах. Наскільки гострим, пані Анжеліко, є нині питання забезпечення кров’ю та її компонентами лікарень та шпиталів?
- Пригадую перші дні війни. 25 лютого наш Центр служби крові зіткнувся з тим, що на заклик прийти і здати кров відгукнулося понад тисяча буковинців. Цей потік складно було зупинити. Люди нічого не хотіли чути, а просто вимагали прийняти їх для здачі крові. Донорів не задовольняли навіть аргументи, що наші потужності не здатні переробити велику кількість сировини. Не бажали чути й того, що за значного навантаження дороге обладнання може вийти з ладу. Річ у тім, що донорська кров проходить роз’єднання на певному обладнанні. Воно має планову потужність, хоча й із деяким ризиком можна змусити прилади працювати інтенсивніше. Ми з тією проблемою впоралися, але той урок дав нам розуміння, що треба вжити невідкладних заходів, аби схожа ситуація не повторилася.
- І як це вдалося вирішити?
- Український центр трансплант-координації створив платформу, на яку кожен охочий може зайти й побачити запаси всіх видів крові. Наприклад, учора ми подали інформацію, що запаси позначені повними крапельками. Нині ж бачимо, що крапельки зменшилися. Тобто, за добу ми передали компоненти крові в ті лікарні, де була гостра потреба в ній. Тепер розуміємо, котрі серед них варто компенсувати. Це називається «Донорський світлофор». Одне слово, якщо запаси достатні, то рівень позначений у зелений колір, у жовтий – коли компонентів поменшало, червоний – критично низький. І кожен донор, який має певну групу крові, може відкрити платформу й побачити, що не вистачає, приміром, 1+ чи 1- тощо. Тоді донор приходить і здає кров. В результаті, нестачу поповнюємо, але перебору інших груп не допускаємо. Така комунікація створена для того, щоб зробити комфортнішим донорство, а списання звести до нуля.
- Наскільки розумію, ця схема розроблена для постійних донорів, чи не так?
- Вона діє для всіх. Я свідома того, що не всі буковинці знають про згадану систему. Тому діє й інша схема. Вони приходять з 8-ї ранку, їх скеровуємо спочатку до нашого лікаря-терапевта. Первинні донори володіють мізерною інформацією, мають певні страхи… Наше завдання розвіяти ці сумніви. Якщо з’ясовуємо, що відвідувач з вечора не вживав надміру жирної їжі, медикаментів, вночі добре відпочив, не має хронічних захворювань, щоб гемоглобін був на належному рівні, тоді він стає донором. При нашому Центрі є донори, котрі здають кров по три і більше разів на рік, але більшість – одноразово. Оті 450 мілілітрів кровиці рятують комусь життя, а для доброчинця це зовсім не шкідливо. Тобто, у нас доволі тонка межа між донором і реципієнтом. Щоб допомогти реципієнтові й не нашкодити донору. Цієї золотої норми дотримуємося повсякчас.

Корпоративна донація
- До початку широкомасштабного вторгнення також точилися жорстокі бої. Були поранені. Яка потреба тоді була у донорській крові, пані Анжеліко?
- Цю тему не маю права обговорювати. Скажу лише, що регулярно і в повній мірі забезпечуємо потреби нашої області та Збройних сил України. Ворог безсистемно бомбить українські міста, в результаті чого буває багато поранених, які потребують донорської крові. То ми завжди відгукуємося на подібні ситуації. Люди мають жити. Зараз Служба крові – це розгалужена мережа, через яку можна відслідкувати всі запаси на місцях. Вона може швидко здійснити перерозподіл у ту точку, де кровиця найбільше потрібна. Наш обов’язок завжди мати плановий запас. Бо як наші воїни готові дати відсіч ворогу, так і ми маємо бути готові прийти на допомогу. Ми створили мережу серед громад краю, проводимо Дні донора. Це називається «Корпоративна донація». До слова, цей термін пішов від нас – із Чернівців.
- Які організації області найбільше беруть участь у донаціях крові?
- Найактивніші лісівники, працівники газового господарства, обленерго, прикордонники, нацгвардійці, медики, освітяни… Між іншим, коли в школах проводимо «Дні донора» діти позитивно реагують на це. Тут виправдовує себе народна мудрість: «Не вчи свою дитину на словах, а покажи приклад». Пригадую, один із директорів шкіл здавав кров, а його вихованці підходили до нього й запитували: «Може водички принести, дати печиво»? Якось до 80-річчя Чернівецького медичного університету студенти та викладачі здали 80 літрів крові. Цей приклад підхопили в Одеській області до 210-річчя навчального закладу 210 людей завітали до тамтешнього Центру, щоб поділитися власною кровицею.
- Нещодавно Чернівці зазнали ракетного удару. Двоє осіб загинуло, а понад сотню одержали травми і поранення. Чи була потреба у крові?
- Згідно зі державними стандартами ми одержали ліцензію на заготівлю крові і її тестування. Подібно до практики країн Євросоюзу, кров забирається у нашому Центрі служби крові, маємо Банки крові й її запаси. Завдяки тому, що мали запаси життєдайної рідини, то всім, кому було потрібно, її надали. При цьому наші Банки крові не постраждали – ми відразу поповнили запаси.
- Якось бачив інформацію, що одна донація крові (близько 450 мл) може врятувати до 3 життів. Це справді так?
- Так, це правда. Кров переробляється на еритроцити, плазму й тромбоцити. І це реально може врятувати життя трьом пацієнтам.

Обладнання оновлюється
- Як змінилася якість обладнання за останні роки?
- Коли 2002 року прийшла працювати в Центр крові, тут здійснювали лише забір крові. З часом, 2005 року, ми перейшли на гемофони – одноразову пластикову тару. Були одноразові пробірки. З цим нововведенням ми вже могли працювати якісніше, швидше і в більших об’ємах. Проте, обладнання було доволі застарілим. Ми звернулися до обласної ради й нам виділили кошти на придбання сучасної центрифуги, швидкозаморожувачів, тромбошейкера з інкубатором, морозильних ларі та іншого обладнання. Отримали систему Mirasol для обробки тромбоцитів вартістю 5,5 мільйона гривень, запаювачі трубок, плазмоекстрактори. Завдяки різним джерелам фінансування, зокрема і благодійникам, придбали біохімічний аналізатор, гематологічний аналізатор, апарати для визначення гемоглобіну на місці, донорські крісла… Загалом, все те, без чого неможливе ефективне функціонування, у нас є. Крім того, проведені ремонтні роботи у кімнатах забору крові. Й надалі працюємо над покращенням умов, оновленням обладнання. Донори заслуговують на комфорт і найкращі умови. Упродовж 2022-2023 років Центр дооснастили всім необхідним і зараз наш Центр служби крові відповідає всім європейським стандартам.
Анатолій ІСАК

Чернівці Новини - Погляд

Чернівецький обласний центр служби крові

17/07/2025

«Найголовніше – не думати про погане»

Михайло Гостіщев розповів про три місяці відбиття штурмів росіян на Покровському напрямку

Він пройшов крізь пекло фронту на Покровському напрямку, три місяці утримував позицію, допоміг евакуювати двох поранених побратимів, знищив три штурмові групи й вижив. Його позивний – Каспер, і він, немов привид, став кісткою в горлі окупантів і справжнім кошмаром для їхніх штурмовиків.
Михайло Гостіщев колись проходив строкову службу в Національній гвардії України, але звільнився ще до початку повномасштабного вторгнення. Тому після мобілізації поновив підготовку в чернівецькому підрозділі, разом з побратимами пройшов бойове злагодження і вирушив на фронт. Михайло отримав позивний Каспер, як герой фільму – маленький привид. Для нього це був перший виїзд в зону бойових дій. У перший же день на позиціях його група потрапила під мінометний обстріл, але гвардійці не зламались.
Росіяни неодноразово намагались штурмувати позицію Каспера, але всі спроби були марними. Проте, окупанти поранили двох бійців. Евакуація через постійні обстріли була неможливою. Росіяни обстрілювали всіх, хто намагався прийти на допомогу гвардійцям. А на третій місяць оборони, після чергового влучання дрона їхнє укриття завалило.
- У нас лишилися невеликі щілини для повітря. Було темно, не бачили взагалі, але мали ліхтарики. Ми були на радіозв’язку з сусідніми позиціями, командир передавав вказівки. Нам доставляли їжу, але росіяни збивали наші дрони. Бувало, що ми не їли по два тижні, не вистачало води. Але ми тримались, – згадує гвардієць.
Каспер і ще двоє поранених гвардійці, навіть попри зруйноване укріплення, не зламались. Вони змогли знайти сили і викопати собі нове укриття. Окопалися так, щоб ворог не міг зрозуміти, де саме переховуються оборонці. Згодом росіяни почали висувати штурмові групи. Але їх зустрів Каспер. Немов справжні привид, він виникав нізвідки, знищував окупантів і зникав в нікуди.
Спочатку він ліквідував першу двійку, яка пішла на зачистку. Вони навіть не зрозуміли, з якого боку по них вів вогонь гвардієць. Згодом на позицію прийшла наступна двійка росіян. Вони почали закріплюватися.
- Я розумів, що в мене дуже мало часу, і це єдиний шанс для нас всіх. Довелось виходити і знищувати ворога. Вони почали тікати, я допрацював по них на ходу. Потім прийшли п’ятий і шостий. Їх з повітря прикривав дрон, кружляв над позицією і не давав наблизитись. Тут мені допомагали мої поранені побратими. Вони споряджали зброю і подавали мені. У нас був такий невеличкий вхід, і лише один міг вилізти і вести вогонь. Побратим помагав, міг подати, що треба. Я на свій страх і ризик вийшов і відпрацював по тих росіянах. Тоді вони з дрона помітили нас і почати бити по нашій позиції, – каже Каспер.
Ворог прицільно обстрілював їхню викопану в землі схованку. Спочатку її завалило, згодом черговий скид пробив перекриття. Під ранок нацгвардієць та його два поранені товариші змогли відійти на сусідню позицію. Там їх зустріли побратими з суміжного підрозділу, і бійці вперше за довгий час змогли трохи відпочити і поїсти.
- Сухпаї ми поділили на п’ятьох. Я захотів собі кашу гречану, хто взяв рисову, перлову. Суп був, борщ, хліб! Було справжнє свято, – згадує Михайло.
Згодом Каспера і двох його побратимів вдалося евакуювати. Повернувшись з фронту, Михайло пройшов курс декомпресії і зараз відновлюється після найважчих трьох місяців в своєму житті. Допомагають у цьому професійні лікарі і улюблені шоколадні батончики. Гвардієць мріє, що колись війна обов’язково закінчиться, і він зможе реалізувати своє давнє бажання – стати пожежником. Вочевидь, це велика внутрішня потреба – рятувати та допомагати людям.
- Найголовніше – не думати про те, що може трапитись щось погане, підтримувати своїх в тяжкий час і бути морально стійким. Бо інакше ти не зможеш стояти. Мені допомогла велика віра в те, що все буде добре, – резюмує «Покровський привид» – гвардієць на псевдо Каспер.
Лариса РАРЕНКО

Чернівці Новини - Погляд

17/07/2025

Для демобілізованих зберегли робочі місця

В ДП «Ліси України» дбають про ментальне здоров’я захисників

На тлі тривожних новин з різних регіонів України, ракетних атак росіян на житлові будинки, школи, лікарні, людського горя й біди питати в себе «Ти як?» наче не на часі. Однак, ініціюючи Всеукраїнську програму ментального здоров’я українців, дружина президента – Олена Зеленська, справедливо підкреслила, що насправді психологічний добробут та розуміння того, що відбувається в нашому внутрішньому світі, на часі як ніколи. Тобто, ініціатива Першої леді спрямована на те, щоб зробити турботу про ментальне здоров’я щоденною звичкою для українців. Особливо це стосується осіб, які в перші дні війни стали на захист України від російських загарбників.
Серед лісництв філії «Подільський лісовий офіс» майже пів тисячі працівників мобілізувалися в ЗСУ та територіальну оборону. Вони відважно воюють на всіх фронтах, звільняючи Херсонщину, Харківщину, відстоюючи кожен клаптик української землі на Півночі, Півдні, Сході. 258 вчорашніх лісівників і досі протистоять російським загарбникам. У жорстоких боях 24 лісівники загинули, ще 16 вважаються такими, що пропали безвісті. Нещодавно, на щастя, з ворожого полону повернувся один лісівник.
127 лісівників-військових останнім часом з різних причин демобілізувалися. Для кожного з них було збережено робочі місця. Декого з них підвищили на посаді. У колективах їм всіляко допомагають адаптуватися та відновитися у мирному житті, інтегруючи їх в усі сфери життя.
Лікарка Чернівецького ОЦКПХ Оксана Вакарчук долучилася до поширення нової культури, в якій піклування про власний стан має стати щоденною звичкою. Вона днями зустрілася у рекреаційному пункті Сторожинецького лісництва із демобілізованими лісівниками Берегометського надлісництва Василем Сметанюком, Михайлом Берчуком, Владиславом Берчуком, Іваном Лобзуном, Михайлом Івончуком. Вони 2022-го не чекали повісток із військкомату, а добровільно записалися до тероборони і служили у 107 батальйоні, хто рік, а хто й більше. Кожен з них пройшов горнило боїв, зазнав втрат побратимів. Тому вони, як ніхто більше, потребують піклування про ментальне здоров’я.
Оксана Вакарчук дала слушні поради, як вберегти себе від стресів, інфекційних недуг, необхідності дотримуватися техніки безпеки під час роботи в лісі. Проблема фізичного та ментального здоров’я нині стоїть гостро. Завдяки ініціативі Першої леді Олени Зеленської «Ти як?» у ДП «Ліси України» всіляко підтримують ветеранів-лісівників, дають можливість оздоровитися, призначають на вищі посади, підтримують їхні родини.
Пресслужба Філії «Подільський лісовий офіс»

Чернівці Новини - Погляд

Філія "Подільський лісовий офіс"

17/07/2025

Родині Драбовських надали комфортне житло

«Привітали з новосіллям велику родину Драбовських. Їхній дитячий будинок сімейного типу переїхав на Буковину з Херсонщини. Будинок у Вашківцях Вижницького району придбали за кошти державного фінансування», - розповідає начальник Чернівецької обласної військової адміністрації Руслан Запаранюк.
Дитячий будинок сімейного типу родини Юрія та Ольги Драбовських розпочав свою історію 2009 року, коли батьки створили прийомну сім’ю і прийняли в свою родину двох прийомних дітей. 2013-го у Юрія та Ольги народився син. А далі родина поповнювалася і перейшла в статус дитячого будинку сімейного типу. Зараз у ньому проживають семеро дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і рідна дитина.
Діти мають різні життєві історії, захоплення, але їх об’єднує те, що вони стали по-справжньому рідними і мають турботливих батьків-вихователів.
До початку повномасштабного вторгнення родина проживала у селищі Білозерка на Херсонщині. 2022 року, коли почалася велика війна, сім’я була змушена евакуюватися. Попри втрату рідної домівки, сім’я зуміла зберегти найцінніше – свій родинний всесвіт наповнений любов’ю, турботою, добром.
- Разом із головою Державної служби у справах дітей Петром Добромільським відвідали родину, познайомилися з батьками та дітками. Чудова родина, яка заряджає позитивом та щирістю. Радий, що Буковина стала для них новою домівкою, а завдяки державній підтримці родина має нове житло, - каже Руслан Запаранюк.
На 2025 рік з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію публічного проєкту із забезпечення житлом дитячих будинків сімейного типу для Чернівецької області передбачено понад 65 млн грн. За ці кошти заплановано придбати житло для 11 ДБСТ.

Чернівці Новини - Погляд