05/09/2025
ЗНАЙШЛА РОЗРАДУ В СПІЛКУВАННІ Й ТУРБОТІ ПРО ІНШИХ
Жителька Степанівки Ольга Володимирівна Біла наприкінці серпня відсвяткувала день народження. Жінка активно відвідує заняття Університету третього віку, який уже понад рік діє при КУ «Центр надання соціальної допомоги Скороходівської селищної ради». Вона зізнається, що ці відвідини та спілкування у дружній атмосфері допомагають їй відволікатися від душевного болю через загибель на війні сина Юрія.
Спеціаліст центру Галина Третяк зазначає: «Ольга Володимирівна майже ніколи не пропускає занять, тільки поважна причина може залишити її без нашої компанії, приміром, поїздка у санаторій на кілька тижнів, чи дуже погана погода або погіршення стану здоров'я. Вона казала нам, що дуже шкодує, що ми почали працювали лише рік тому. Якби відкрилися раніше, то, можливо б, їй легше було переносити загибель сина».
Взагалі життя Ольги Білої було не з легких, як і у багатьох жінок того часу. Довелося тяжко працювати в колгоспі, ростити п’ятьох дітей. Жінка має почесне звання «Мати-героїня».
Народилася Ольга Володимирівна 25 серпня 1956 року у Степанівці. Після закінчення школи здобула професію механізатора. Працювала у колгоспі помічником комбайнера. Саме робота стала місцем зустрічі з майбутнім чоловіком, який у якості комбайнера приїхав жнивувати на Чутівщину з Кіровоградщини. Одразу вподобали один одного та у 1973 році у рідному селі чоловіка Тарасівці відсвяткували весілля . Саме там і розпочали своє спільне життя. У 1974 році з’явилася перша донечка Наталія, за нею у 1976-му - Світлана, у 1979-му - Галина, 1980-му - Олексій, 1983-му - Олександр, у 1985-му - Юрій.
На Кіровоградщині молоде подружжя не прижилося. Тому у 1978 році повернулися на малу батьківщину Ольги Володимирівни - у Степанівку. Жінка стала працювати на фермі дояркою, чоловік знайшов роботу водія у Скороходовому.
У житті Ольги Білої вистачало болючих втрат, зокрема, трагічний випадок забрав із цього світу шестирічну Світланку.
А ще воно було сповнене вщент працею - і вдома, і в колгоспі. Донька Галина Хроленко розповідає: «Тримали ми господарство чималеньке, городу було сорок сотих. Батько зранку як поїде розвозити товар по магазинах, і аж до пізнього вечора. А мама вдома сама все порала. Звісно, ми їй допомагали, як могли».
Також Галина пригадує, що мати дуже любила читати. «Та часу на це було обмаль. Прийде з ферми, понаварює їсти, похазяйнує - уже ніч. Але знаходила хвильку, аби розгорнути улюблену книгу», - зазначає донька.
Нині ж діти розлетілися з рідного гнізда. Наталія проживає на Миргородщині. Олексій працює рятувальником у Полтаві, Галина з родиною перебралася зі Стінки у Чутове та, як колись і її мати, опікується п’ятьма дітьми. Сини Олександр і Юрій стали на захист Батьківщини ще під час проведення АТО. Обидва воювали і на пекельних напрямках фронту повномасштабної війни.
Юрій Білий загинув шостого січня 2023 року під Курдюмівкою на Донеччині. А Олександра демобілізували, зараз він перебуває вдома.
Вісім років тому втратила чоловіка Ольга Володимирівна. Тож лишилася сама у колись сповненій дитячим галасом хатині. Та час від часу лунає він і зараз, бо ж має жінка дев’ятьох онуків та одну правнучку. Рідні частенько навідуються до бабусі, вони - її втіха і радість.
А ще Ольга Біла знайшла собі розраду в Університеті третього віку, де разом з іншими займається рукоділлям, мистецтвом, спілкується. Галина Третяк відзначає цілеспрямованість і впертість цієї жінки у досягненні свого: «Ніколи не дозволяє, аби їй допомагали, якщо щось не виходить, може кілька раз переробити, доки не отримає той результат, який її задовольняє».
Також вона відмітила турботливість і уважність Ольги Володимирівни: «Якщо десь їде, то обов'язково згадує про нас і привозить якийсь смачний гостинець. Тоді організовуємо чай-каву і слухаємо цікаві розповіді. Володимирівна не уміє підвищувати голос, у спорах завжди всіх вислухає, аж потім скаже свою думку, залишаючи за собою останнє слово. А ще вона дуже любить квіти. Приносить і нам цибулини, аби цвіли і радували нас. А на свій день народження пригощала тортом».
Жінка і нині за нелегкого сьогодення ділиться своїм теплом і щедрістю душі. Саме у цьому знаходить сили, аби триматися і не впадати у відчай.
Оксана ЧЕРКАС.
Фото Г.Третяк.
