01/05/2022
Перевага
Я завжди щиро вірила що маю перевагу зі своєю професією.
Боже, пам'ятаю, як захоплено купу років тому своїм учням на фотокурсах говорила, що фотограф це одна з самих крутих та цікавих професій, тут все залежить тільки від тебе. Немає поняття везіння чи талант, чи порішати, тільки твоя цілеспрямованість, тільки твій труд і сумлінність +ти не прив'язаний до місця роботи, ти працюєш будь де, в будь якій країні чи місці.
Ти вільний як пташка, і цілий світ це поле твоєї роботи.Ти не прив'язаний до місця, ситуації чи подій..ти просто вільний
Усі були захоплені цими аргументами, особливо останнім, бо як же круто не залежить ні від чого а просто жити і фотографувати
І от вже 2 місяця я не фотографую...
23 лютого, я мило спілкуюсь з постійної клієнткою та просто другом, ми домовляємось про цікаву зйомку на обкладинку журналу, 25 лютого весь день забитий фешн зйомкою для улюбленого українського бренду. Заброньовані дати весняних зйомок..все йде гарно і по плану,але з тривогою.
24 почалась війна. Відчай і страх, за два дні дітки "інтегрувались" в нові реалії і Міленка бігала по дому та радісно кричала "мама бомба летить, мама бомба" А Матвійчик робив ручками голосні хлопки, від яких завмирало серце.
Пам'ятаю, як у відчаї заплакала а син сказав " мама обіцяю тебе більше так не лякати, просто я ще маленький не розумію, і хочу веселитись"
Але десь тоді мої нерви трішки здали. У мене не було переломного моменту, коли ти просто привикаєш що того що кожні дві години спрацьовує сирена, чи гул воєнних літаків стає звичним і буденним ..
Ти не прив'язаний до місця..і вроді як зовсім вільна пташка, яку так радісно вітають зараз в цілому світі, але ж чомусь від цього немає радості.
Я беру свій фотоапарат, і одразу кладу. В середині ніби щось поламалось, щирі красиві закохані люди..як фотографувати їх, та показувати це, якщо в середині просто чорна пустота. Якщо це все виглядає таким не справжнім і слабким, в упорівняні з людським болем та жахом, зі смертю та катуванням дітей, жінок..українців.
Як навчитись жити з цими думками, і не відчувати провину за те, що можливо не достатньо зробив для людей чогось хорошого...