Alexander Mats Photography

21/09/2025

Учора в ЄрміловЦентрі відбулася надзвичайно цікава лекція мистецтвознавиці та кураторки Катерини Радченко, присвячена історії української фотографії.

Під час зустрічі йшлося про становлення фотографії в Україні, ключові імена та події, які вплинули на її розвиток, а також про місце сучасної української фотографії у світовому контексті.

Лекція стала не лише зануренням у минуле, але й натхненням для сучасних фотографів та митців, які прагнуть продовжувати та переосмислювати традицію.

14/09/2025

14/09/2025

07/09/2025

.
Абсолютно червоний

Абсолютно червоний не має відтінків.
Він не грає напівтонами, не шукає компромісу між світлом і тінню. Він — крайність, чиста межа, останній подих кольору.

Це квадрат, що не відкидає тіні, бо сам є полум’ям. Це двері, які ведуть не кудись, а всередину — у палаючу кімнату пам’яті. Там, де серце билося швидше за розум, а розум згорів, не витримавши напруги.

Абсолютно червоний — це не фарба. Це стан.
Це кров, що ще тепла, і захід сонця, що вже холоне. Це вогонь, який завжди голодний, і квітка, яка не знає ніжності.

Він кричить мовчки. Його можна побачити із заплющеними очима. Він спалахує на стінках повік, коли світло зникає. Це колір останнього попередження і першого крику новонародженого світу.

Абсолютно червоний не просить любити його. Він вимагає бути.
Без «майже», без «можливо», без «потім».
Він — квадрат, що стискає в собі нескінченність, і нескінченність, яка прикидається квадратом.

І коли дивишся на нього довго, починаєш чути звук.
Гул крові.
Пульс землі.
Дихання вогню.

Абсолютно червоний — це правда, яку неможливо стерпіти, але ще важче відвернутися.

04/09/2025

Ця ілюстрація виглядає як сюрреалістичний фронтовий сон.
Носоріг із важкими навушниками — це воїн нового часу: броня його шкіри нагадує обвуглені мури міст, а червоний ріг — мов багнет, що виріс із самої плоті війни. Його погляд спокійний, але всередині нього гуде звук битви, трансформований у музику спротиву.

Навушники тут — символ внутрішнього фронту. Світ може вибухати довкола, але у вухах лунає ритм виживання, марш, що перетворює руїни на енергію руху вперед. Фон розмитий, як дим після артилерійського обстрілу, і водночас схожий на графіті повстанців, що залишають свої сліди на стінах зруйнованих міст.

Цей образ — не просто тварина, а алегорія незламності: носоріг, що слухає війну як музику, не злякається гуркоту снарядів. Він стає символом тієї сили, яка проривається крізь хаос, обертаючи його на ритм життя.
Донат для наших носорогів війни на старлінк
https://send.monobank.ua/jar/6dnn4NxfNV?fbclid=IwVERDUAMmoLlleHRuA2FlbQIxMAABHquyrixKWDz49CCl6lrTvo6Lg_NGMwDLTA2HJ_-8IY9ioySdIcwbOpM8eh--_aem_1lzkLApcIiOFVftIb2o8LA

04/09/2025

03/09/2025

Друзі, хочу поділитися приємною новиною 🌿
VIII Відкритий Міжнародний фестиваль концептуальної фотографії завершився, і одна з трьох моїх робіт під назвою «Вихід є» увійшла до офіційного каталогу фестивалю.

Для мене це особливо цінно, адже кожна світлина — це не просто візуальний образ, а спроба говорити про сенси, які часто залишаються між рядками. Радію, що ця робота знайшла своє місце серед інших сильних ідей та авторів.

Дякую організаторам фестивалю за можливість, а вам — за підтримку та натхнення 💛💙

#фотографія #концептуальнемистецтво #ВихідЄ
https://www.calameo.com/books/000267780aa7fcd072839

03/09/2025

«Жовте і синє — життя сильніше за темряву»
У темряві, де тиша густіша за ніч, розквітають квіти. Вони тендітні й водночас незламні. Їхні пелюстки — сині, немов відлуння неба, яке завжди над нами, навіть тоді, коли воно приховане димом і попелом. Стебла обвиває колючий дріт, але він не зупиняє росту: життя проривається крізь метал, як істина крізь брехню, як свобода крізь рабство.

Поряд здіймаються золоті контури інших квітів — ніби пам’ять і тяглість, що не потребують тілесності, аби жити. Вони нагадують про невидиме: про тих, хто став тінню, але лишився в корінні. Жовті лінії — це спадщина, культура, дух, який не підвладний руйнуванню.

Ця ілюстрація є символом української ідентичності. Вона показує, що україноцентризм — це не лише погляд усередину, а й уміння прорости назовні, у світ, залишаючись собою. Це не замкненість, а самодостатність. Ми не копіюємо чужих образів, а вирощуємо власні. Ми не шукаємо дозволу на існування, бо вже існуємо — в мові, у пам’яті, у квітах, що проростають крізь будь-які кайдани.

Україна сьогодні — це земля, де колючий дріт намагається заглушити життя, але програє. Наші квіти — це люди, що не схилилися, культура, яка не вицвіла, і дух, який не можна переписати чужими літерами.

Україноцентризм тут — це ствердження: ми самі собі джерело світла. Ми не потребуємо чужих рамок, аби відчути власну красу. Синє й жовте, з’єднавшись, створюють форму, яка світиться зсередини.

І доки проростає бодай одна квітка, жодна темрява не буде остаточною.

31/08/2025

У рамках літературного ярмарку, що проходив у Харкові з 29 по 31 серпня 2025 року, відбулася творча зустріч з Юлією Паевською (Тайрою).

Вона пройшла крізь пекло війни, врятувала сотні життів і сама пережила полон. Її ім’я відоме кожному, хто чув про «Ангелів Тайри» — добровольчий медичний підрозділ, який у найтемніші дні приносив світло й надію. Та Юлія Паевська — це не лише символ незламності та відваги. Сьогодні вона ще й поетеса, котра звертається до світу мовою віршів.

Її поезія народжується на межі життя і смерті, болю та надії. Це слова, що не вигадують, а свідчать. Вона перетворює досвід війни на живу мову, яка лікує, об’єднує й нагадує: навіть у мороці є місце для світла.

Її голос звучить просто, але водночас безмежно глибоко. У кожному рядку — досвід людини, яка знає справжню ціну життю, у кожній паузі — біль і надія цілого народу. Юлія Паевська доводить: культура — це не прикраса мирного часу, а жива сила, здатна тримати країну в найважчі хвилини. І, можливо, саме поезія стане тим голосом, що проведе Україну від темряви війни до світла відродження.
https://youtu.be/3KKKP6Nxx-M

05/05/2025

Кожна фотографія або картина — це не просто застиглий момент чи мазок пензля. У глибинах кожного зображення ховається думка, напівсказана історія, тиха сповідь. Але історія — лише початок. Те, що затягує нас, мов в ріку, що тягне у вир, — це не сюжет, а щось глибше: колір, настрій, ритм, тембр. Це не просто образ. Це — музика.

Картина може мовчати, але вона звучить. М’якими переливами синіх відтінків, вона шепоче, як нічне місто під дощем. Або ж вибухає яскраво-жовтими нотами, як дитячий сміх серед сонячного поля. Фотографія може вловити не лише світло, але й настрій моменту, вібрацію дотику, тремтіння серця. І кожна ця вібрація має свій тон. Свій акорд. Свій ритм.

Є полотна, які звучать, як глибокий струнний оркестр — повільно, велично, з відлунням втрат і спогадів. Є фото, які нагадують джаз — випадковість, імпровізація, щось дуже особисте. Є зображення, що мовчки співають фолк — рідне, прадавнє, майже забуте. І є ті, що волають електронікою — урбаністичні, точні, пульсуючі, немов нічне місто у стробоскопах.

Мистецтво зображення — це завжди діалог. Але коли цей діалог проходить через серце, крізь усі нервові закінчення — він стає симфонією. Ми не просто дивимось. Ми чуємо. Чуємо очима.

Бо музика не завжди створюється звуком. Іноді вона живе у світлі. Іноді — у тіні. І завжди — у відчуттях.

Чи хочеш ти почути цю тишу?

Послухай мій перший музичний альбом під творчим псевдонімом Sander Morph, в альбомі є частина цифрових робіт під загальною назвою "Гармонія і дисонанс".

"Я уявив собі марганець не лише як метал, а як істоту — алхіміка, що трансформує час у колір, а спогади — в музику. Так народився цей альбом."
Альбом був створений як звукова алхімія — на стику амбієнту, фолктроніки та мінімалізму, з глибоким зв’язком до природних структур і незримого плину часу.
Це музика для тих, хто чує тишу, бачить світло в напівтонах і відчуває глибину навіть у найніжнішому звуковому русі.

🎧 Слухайте в навушниках, у дорозі, наодинці або в тиші світанку. Це музика, яка не веде — вона відкриває простір, де можна бути собою.

З повагою,
Sander Morph

Manganese: Alchemist of Time and ColorAlbum presentation by Sander Morph“I imagined manganese not just as a metal, but as a being — an alchemist who transfor...

26/04/2025

19/04/2025

Коли все було добре, але цього не було.

Колись був час. Такий ніжний, такий безтурботний — мов недільне сонце, яке лагідно торкається облич у місті без імені, без коріння, без минулого. Я сміявся там....

Коли все було добре, але цього не булоКолись був час. Такий ніжний, такий безтурботний — мов недільне сонце, яке лагідно торкається облич у місті без імені, ...