Сімейна газета

Сімейна газета "Сімейна газета" - газета для всієї родини: корисні поради, історії, притчі, актуальні новини

Повномасштабне вторгнення страшним жахом обрушилося на голову українців у четвер. «У п’ятницю ми всім колективом зібрали...
07/12/2025

Повномасштабне вторгнення страшним жахом обрушилося на голову українців у четвер. «У п’ятницю ми всім колективом зібралися у школі й, попри паніку, хаос, невизначеність, страх, міркували, що робити, – пригадує директорка Городоцького ліцею No1, що на Поділлі, Світлана Станиця. – Одне розуміли точно: війна завтра не закінчиться. Тож у суботу закупили сто кілограмів м’яса. А в понеділок відвезли до військкомату перші 200 банок тушкованки».
За цей час працівники школи й небайдужі місцеві, що залюбки долучаються, відправили в підрозділи землякам, а їх так багато стало на захист рідної країни, понад 40 тисяч банок каш з м’ясом, більше 5 тонн засоленого сала, близько 22 тисяч порцій сухих сніданків, а ще за сотні відер й відеречок квашених огірків й капусти (а роблять вони її особливою, з яблуками), ну і, зрозуміло, городину, солодощі, предмети особистої гігієни. У холодну пору передають оборонцям хімічні грійки. Придбали MAVIK за сотню тисяч гривень, генератори, повербанки. Долучалися до купівлі та ремонту автомобілів. Зібрали 42 тисячі гривень, замовили за них антидронову сітку...До навчання дистанційно, до якого прирекла війна, звикли ще з ковідних часів. Тож у двох класах розгорнули, так би мовити, кухарську діяльність, з інших підключалися до уроків. Оскільки з кілограма м’яса виходило лиш дві банки тушкованки, розуміли, що для війська – це нічого. Тож почали робити квасолю й найрізноманітніші каші з м’ясом. Охочих допомагати щоднини збільшувалося. Хтось варив продукцію в домашніх автоклавах, хтось долучався до нарізання м’яса, обсмажування овочів, хтось мив банки. До слова, банки спочатку зносили свої, затим в батьківську групу написали, а згодом про їхню потрібну діяльність знали й в околицях. Тож люди зносили-звозили банки, овочі, кури, качки, гуси, один чоловік цілу зарізану свиню привіз.
Долучалися матеріально й роботою переселенці, яких щоднини прихищали у громаді. Та й власне їм колектив ліцею завжди допомагав. Діти ж бо до школи ходили. То запитували батьків, що потрібно. Виїздили ж люди в самих капцях на босу ногу, ледве встигнувши прихопити документи. І постіль зносили, й білизну, й речі...Згодом зв’язалися з Сатанівським плодозаводом. Там не лише забезпечили банки, а й взялися поварити – безкоштовно, звісно. Був день, коли перевершили, як мовиться, самі себе, переробивши 400 кілограмів м’яса, 12 мішків рису та мішок гречки й закривши 2 230 банок тушкованки за день. Загалом же за день, в навчальний період, як жартує директорка, коли робиться поміж дощ, закривають 200-210 баночок, в канікулярний – 500-600. В школі нарізають, складають і закатують. Варять консервацію вдома у великих своїх автоклавах Володимир Леньга, Микола Колодзій, Володимир Ковальчук, Роман Мазій. «Якщо закатуємо більше банок, як вміщають ці автоклави разом, розбирають інші люди, в кого менші, або спеціальні кольца», – констатує Світлана Василівна.
До слова, Захисники все частіше почали просити передавати їм тушкованки у жестянках, бо й практичніше, й безпечніше, й з дрона скинути можна. Тож з першого дня активний помічник, чиї діти й онуки навчаються у цьому ліцеї, Михайло Мельник знайшов як домовитися з Білоцерківським заводом. Тож тепер звідти постійно доставляють жестяні банки. «Передадуть два піддони, а це 2,5 тисячі штук, ми їх переробимо, знову передають, – розповідає директорка. – Забирає ж їх з пошти й привозить до нас завжди той же Михайло Мельник. Він, до слова, й ключ спеціальний змайстрував, ним закатує ці банки. Як не вистачає автоклавів, то залюбки варить у себе. А директор підприємства, з якого передають банки, нині на фронті. Телефонував, дякував за смакоту й жартував, що у наших кашах кашу знйти важко, бо там саме м’ясо».
Окрім каш, солять пресмачне сало. На самих початках в ящиках його відправляли, згодом призвичаїлися до відеречок. Маринують й запікають підчеревину. Пакують сухі сніданки з відбірного молока, родзинок, вівсянки, сухофруктів і горіхів. Квасять огірки й капусту.

Ох, як же пишаються Захисники, в підрозділах вгощаючи всіх смакотою: «Це наші вчителі передали». А власне волонтерів без усіляких волонтерських посвідчень просять бодай логотип собі створити. «Та ми ж не для піару, – щиро висловлює спільну думку співбесідниця. – Ми для якнайшвидшої Перемоги. Ми пишаємося нашими земляками, які сміливо стали на захист країни. І дуже болить, що наша школа втратила у цій війні вже дев’ятого випускника, наймолодшому з них – 21».
На чільному місці в навчальному закладі особливий куточок. З подяками від оборонців, підписаними прапорами. Навіть підпис Залужного на одному з двоколорів мають. «Ми приходимо о 8-й ранку й стараємося, щоб на кухні постійно хтось, у кого немає нагальної роботи, працював, бо дуже багато роботи, – ділиться секретами успіху Світлана Василівна. – Хочемо щиро подякувати за постійну працю Людмилі Роженко, Лілії Богуш, Юліані Слабіцькій, Іванні Улашкевич, Людмилі Цибуленко, Людмилі Петльованій, Любові Заблуді, Валентині Перець, Світлані Піщуліній, Антоніні Сікачевській та багатьом іншим».
Що стосується коштів, ними щомісяця шкільний колектив складається, долучаються батьки, жителі довкружніх сіл. «У нас є пенсіонери, які щомісяця приносять хто 200, хто 300, хто 500 гривень. І це тішить, – веде далі директорка. – Ми ведемо статистику, про рух коштів постійно звітуємо, тому нам довіряють. Місцеві підприємці й фермери підсобляють городиною, якщо вже дуже багато треба – продають нам дешевше. Суттєво допомагають нам жителі сіл Шишківці, Кузьмин, Чорниводи, Яромирка, Лісогірка. Не можу не подякувати людям, які допомагають коштами: це Михайло Закутій, Елла Францик, Вадим Мізерний, Галина Карнасевич, Натіг Ібрагімов, Євген Хоптинський – та багатьом іншим».
Працівники ліцею і невтомна команда, що до них доєдналася, обіцяють не втомитися до Перемоги! Й найосновніша мрія: хай всі повернуться живими!
Леся САДОМСЬКА.

Про що думала вона, залишаючи рідний Донецьк – місто, в якому народилася, зростала, дорослішала, жила? Які миттєвості ви...
07/12/2025

Про що думала вона, залишаючи рідний Донецьк – місто, в якому народилася, зростала, дорослішала, жила? Які миттєвості вихоплювала пам’ять з майже двох десятків літ, проведених у рідному закладі, починаючи від перспективної першокурсниці й до захисту тут докторської дисертації? Чого очікувала від міста, в якому жодного разу не була? Проте саме у Вінницю у жовтні 2014-го наказом міністра освіти релокували Донецький національний університет імені Василя Стуса. Звісно, як і всі: вірила, що все ненадовго, тимчасово. Одне знала чітко: житиме й працюватиме виключно в Україні. Бо точно не вдягне ярмо самозванної влади і точно не подасться за кордон.
Одинадцяту зиму живе й працює у Вінниці донеччанка Ольга Дороніна, завідувачка кафедри менеджменту та поведінкової економіки Донецького національного університету імені Василя Стуса, докторка економічних наук, професорка, відмінниця освіти України, співзасновниця громадської організації «Академія успіху». За викладацькою, науковою, громадською діяльністю часу на ностальгію за тим, що так чітко розділила на «до» і «після» війна, фактично не існує. Утім, це, певно, треба приспати пам’ять й відключити емоції, що поки людству непідвладне, щоб вміти починати книгу життя з новенького і чистенького аркуша, забувши все, до чого прикипіло серце, що зростило, виплекало, зміцнило.
Схильна до точних, математичних й економічних наук, чітких розрахунків, вона змалку бачила себе трудівницею великого промислового підприємства, як батьки. По закінченню технічного ліцею юнка вступила на економічний факультет Донецького національного університету (тоді Донецький державний університет). Спеціальність «управління трудовими ресурсами» направду полонила. «Це економіка, але про людей. Це людиноцентрованість, управління персоналом, соціально-психологічні фактори», – розповідає зі захопленням.
Коли наукова керівниця, завідувачка кафедри запропонувала п’ятикурсниці паралельно стати лаборанткою на кафедрі, погодилася. Затим – аспірантура. Паралельно цікавезна робота на кафедрі, що притягувала магнітом.
Перспективну, прогресивну, виважену, помірковану й далекоглядну, її обрали головою профспілки економічного факультету, що налічував дві сотні працівників, і головою університетської комісії захисту соціально-трудових прав і колективного договору. Такий крок, не приховує, став певним викликом: «Профспілкову діяльність в наукових роботах досліджувала, з обласними профспілками тісно співпрацювала, але бути самій профспілковим лідером – таки надвідповідально». Словом, не зчулася, як міцно сплелися-поєдналися долями з рідним вишем, з колективом, що став справжньою родиною...27 червня 2014-го Ольга Анатоліївна захистила докторську дисертацію. «Це фактично останній день, коли залізничне сполучення було офіційне з Донецьком і Україною, – гортає уже сумні спогади. – То колеги, які приїжджали до мене на захист, останніми поїздами ще встигли поїхати. Це була п’ятниця. А з понеділка ми дізнались, що в Донецьк зайшли всі ці формування. Ну і, звісно, рік навчальний ми закінчили вже в такому якомусь дуже швидкому режимі, збиті з ритму невизначеністю. На початку навчального року, у вересні, ситуація, зрозуміло, була вже абсолютно інша, досить напружена... В один із моментів нам повідомили, що ректорат, головний корпус, вже захоплені представниками тієї влади. І, відповідно, основна частина закладу припинила функціонувати. Завдячуючи ініціативі студентства та ректора, університет релокували у Вінницю. Звісно, не всьому колективу виходило виїхати. З різних причин. Мені це рішення далося доволі непросто. Але очевидно було, що там вже працювати не можна, бо – абсолютно інша ідеологія, інші правила, вірніше, їхня повна відсутність... Тож з частиною колег ми приїхали у Вінницю й приступили до роботи. 3 листопада 2014-го року урочистими зборами стартував навчальний рік в університеті на Вінницькій локації».
Починали фактично з нуля, вкомплектовували, вмебльовували, оснащували, сповнювали затишком, любов’ю й відповідальністю. Запустиливідновили весь навчально-науковий процес.
А ситуація все не покращувалася. Хоч як відтерміновували й не хотіли, оформили статус внутрішньо переміщених осіб. «В один момент ми зрозуміли, що отой досвід, який в нас є, – і оцього переміщення, і досвід по роботі з персоналом, професійний, науковий, – ним потрібно ділитися, – веде далі науковиця. – Тож в 2016-му ми з колегами створили громадську організацію «Академія успіху». Найосновніша наша місія – не просто просвітницька економічна робота, а власне підтримка внутрішньо переміщених осіб, молоді зокрема. Не матеріальна, звісно, а консультаційна, інформаційна. Це поради як знайти роботу, як обрати заклад освіти в новому регіоні, як взагалі будувати свою кар’єру, коли ти, до прикладу, вимушено з промислового регіону переїхав в аграрний...»
Разом з департаментом соціальної політики Вінницької міськради втілили в життя чимало корисних проєктів. Серед них – за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» про інтеграцію внутрішньо переміщених осіб до місцевого ринку праці. Був і такий, що фінансувався фондом «Східна Європа» й присвячений розвитку підприємницьких навичок. «Для Вінницької і Хмельницької областей його реалізовували, – пригадує. – І тут вже були не тільки ВПО, а й ветерани, й члени їхніх родин...»
Вони з колегами, друзями, однодумцями в безперервному вихорі подій, за науковою, викладацькою, кафедральною, грмадською діяльністю вигоряють й виснажуються, мріють про Перемогу й адаптовуються стримано сприймати найгірші події-новини. Вони вчать відновлюватися, націлюють на невигоряння інших. Як застосувати ці методики до себе – секрет не зовсім простий. «Вже ми якось прийшли до того, щоб не шкодувати, – аналізує. – Рухатись вперед і назад вже не озиратись. Бо розуміємо, що точно так, як було, ніколи вже не буде. Звісно, ми хочемо українського Донецька, безумовно, ми хочемо воз’єднань з родинами. Я неймовірно мрію обійняти своїх батьків, які залишились там. Але... Виклики – це можливості. Власне, мабуть, ми частиною цих можливостей таки скористались. А шкодувати за минулим – виснажувати себе, бо все одно ти нічого змінити не можеш».
Леся САДОМСЬКА.

«Він був найкращим чоловіком, найкращим татом, найкращим сином та братом – саме так про коханого, який віддав життя за р...
06/12/2025

«Він був найкращим чоловіком, найкращим татом, найкращим сином та братом – саме так про коханого, який віддав життя за рідну землю, каже його дружина Ольга. – Він був справжнім. Таким, на кого завжди можна було покластися. Надійним. Рішучим. І дуже добрим. Цілим всесвітом для усієї нашої родини».
Він народився 23 вересня 1975 року в селі Залужжя, що на півночі Хмельниччини. Після строкової служби працював трактористом у місцевому сільгосптоваристві. Після одруження з Ольгою, жителькою сусіднього села, якийсь час мешкали в Києві, де Руслан Сергійович знайшов роботу. «Трохи поїв і заробітчанського хліба за кордоном, – розповіла дружина. – А в 2006 році ми повернулися до села. Доглядали господарство, обробляли землю, працювали».
У щасливому шлюбі народилося троє синів. Нині Артему 19. Він навчається в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Сімнадцятирічний Ярослав здобуває фах автослюсаря, а Марку невдовзі має виповнитися вісім.
«24 лютого 2022 року чоловік одним з перших пішов до військкомату. Маючи за спиною армійський досвід, ніс службу в ТЦК. Тож два з половиною роки служив неподалік дому. Адже на вихованні мали трьох неповнолітніх дітей. А коли старшому виповнилося 18, у вересні 2024 року перевели у 128 бригаду. Після військового навчання та злагодження у частині потрапив на Запорізький напрямок. Хоча не любив говорити про службу, якось зізнався, що має бути водієм при протиповітряній обороні. Але на перше бойове завдання відправився звичайним піхотинцем».
Востаннє Ольга розмовляла з чоловіком торік 30 листопада. Попереджав, що на зв’язок не виходитиме певний час. «Про всяк випадок дав контакт побратима, – пригадує дружина. – Я чекала, хвилювалася, молилася. І 14 грудня отримала повідомлення від його товариша, що хлопці йдуть змінювати попередників на позиції. Минуло кілька днів – тиша. Побратим нічого не повідомляв. Як пізніше виявилося – не міг і не мав права. Розумію його. Надав контакти взводного. А той зателефонував 18 грудня і почав говорити про Руслана в минулому часі. Я заборонила йому...»
Близько трьох місяців Захисник вважався зниклим безвісти. Щодня Ольга молилася, щоб лише змогла поховати рідного... Від бойових товаришів дружині потроху вдалося зібрати інформацію. Ту позицію, де був її чоловік, зрівняли з землею. З дрона дивилися – не бачили жодного тіла. Туди важко було підійти – дуже близько до ворога. Захисник, безпосередній учасник подій, повідомив Ользі, що бачив, як відстрілювався її чоловік і як у нього поцілив ворожий дрон.
Руслан загинув миттєво – удар припав у голову. Поховали Героя 15 березня 2025 року в рідному селі.
«Я дуже вдячна побратимам, яким вдалося забрати тіло. Воно було під землею. Напевне, тому і збереглося. Впізнавала чоловіка по фото з Запорізького моргу. А ще – по хрестику на ланцюжку. Але розуміла: мине якийсь час – і можуть з’явитися сумніви. Тому попросила провести експертизу ДНК. Підтвердження отримала аж в кінці липня цього року».
Сили жити далі та рухатися вперед дають жінці рідні, друзі, куми, які допомогли буквально встати з ліжка. Але особлива її сила – у дітях. Сини – її підтримка і опора. Артем за характером дуже схожий на тата. На Ярослава нині покладається найбільше справ по дому і господарству. А Марк подорослішав не за віком.
«У Марка з Русланом був особливо тісний зв’язок, – каже мама. – Адже коли росли старші діти, чоловік більшість часу працював, був далеко від дому. Коли ж народився меншенький, він був постійно поруч – мав нічні зміни, а вдень бавив синочка. Ми всі дуже любили разом відпочивати на природі, Руслан – ловити рибу. У 2022-му посадили великий сад – мріяли вирощувати фундук. Тепер от не знаю, чи впораємося... Чоловік часто казав: «Оля, ви маєте жити». За це він і віддав життя»...Марку про те, що татка вже нема, Ольга наважилася сказати лише перед похованням. Знала, що йому буде чи не найважче. Хлопчик досі розмовляє з його світлиною, ділиться новинами, мріями...
І вчиться зростати справжнім чоловіком і патріотом, яким був його тато.

Світлана ВОЛКОВА.

Святий Миколаю! Я не буду тебе просити про іграшки. Мені зараз не до них.Знаєш… я вже давно не маленький, навіть якщо та...
05/12/2025

Святий Миколаю! Я не буду тебе просити про іграшки. Мені зараз не до них.
Знаєш… я вже давно не маленький, навіть якщо так виглядаю.
Я бачив таке, чого не повинні бачити діти.
Я чув вибухи ближче, ніж колись чув мамин сміх.
Я пам’ятаю дім — і те, як він став руїнами.
Я пам’ятаю людей — і те, як їх раптом не стало.
І все одно я дуже стараюся не плакати. Бо мені здається, що коли я плачу — світ стає ще темнішим. А мені навпаки хочеться світла
Тому прошу тебе, Миколаю…
Зроби так, щоб кожна дитина в Україні мала кого обіймати.
Щоб мами й тати більше не зникали від вибухів.
Щоб ніхто не замерзав у підвалі, не їхав сам посеред ночі шукати батьків, не чекав даремно на тих, хто вже не повернеться.
Щоб діти не були такі дорослі.
І якщо можна… подаруй мені трохи сили.
Я хочу жити, мріяти, сміятися.
Хочу, щоб у мене був дім, місто, куди можна повернутися, і люди, які скажуть: «Я тут».
А ще… якщо можеш, передай вітання тим, кого я люблю, — скажи їм, що я пам’ятаю. І що я дуже скучив.
Я вірю, Миколаю...

Сімейна газета

Варикоз краще лікувати у холодну пору рокуУскладнення хвороби можуть призвести до важких наслідків і навіть смертіСьогод...
05/12/2025

Варикоз краще лікувати у холодну пору року
Ускладнення хвороби можуть призвести до важких наслідків і навіть смерті
Сьогодні золотий стандарт лікування варикозного розширення вен – лазерні малоінвазивні операції. Але ще років 15-20 тому це був справжній прорив у медицині. Про сучасні методи лікування варикозу, причини захворювання та профілактику розповідає лікар-хірург Валерій Гринчук, який першим на Хмельниччині почав виконувати лазерні операції
– Лазерні операції на венах я почав робити 15 років тому, – розповідає Валерій Петрович. – Це було щось фантастичне, революційне. Бо раніше для операції на венах потрібно було лягати в лікарню, пройти довготривалі обстеження. Операція виконувалася під наркозом, з розрізами. Після операції був тривалий період відновлення.
– Як відбувається все тепер?
– Сучасна лазерна операція виконується під місцевим знеболенням – людина лише відчуває кілька незначних уколів. Під час втручання, яке відбувається через невеличкий прокол, людина перебуває у свідомості, з нею можна розмовляти. Дію лазера пацієнт не відчуває, вена запаюється зсередини. Втручання відбувається під контролем ультразвуку. Така операція нетривала, а після неї потрібно лише вдягти еластичну панчоху – і можна вставати. Ще з пів години ми поспостерігаємо за пацієнтом і відпускаємо його додому. Відпускаємо навіть пацієнтів з інших міст. Єдина рекомендація – після операції деякий час походити. І протягом наступних днів потрібно більше ходити і не знімати панчоху. А через кілька днів прийти до лікаря на контрольний огляд. За 15 років я вже пролікував понад десять тисяч пацієнтів.
– Лазерна операція виконується на будь-якій стадії хвороби?
– Якщо потрібна естетика або вже занедбана стадія хвороби, то лише лазера недостатньо. Тоді операцію доводиться доповнювати іншими методами: склеротерапією та мініфлебектомією – щоб досягти тривалішого ефекту. Раніше, якщо вена розташовувалася близько під шкірою, під час флебектомії доводилося робити розріз на два-три сантиметри і через нього діставати вену. Зараз під контролем ультразвуку через міліметровий прокол витягуємо вену, не роблячи розрізів. На місці проколу залишається маленька цяточка.
– А склеротерапія?
– При склеротерапії в уражену судину вводиться спеціальний препарат-склерозант, вена зморщується, а потім організм сам її розсмоктує. Це може бути як окремий вид лікування або ж допоміжний. Коли вена покручена і розташована на різній глибині, застосовується ехосклеротерапія – введення склерозанта під контролем ультразвуку. Це взагалі ювелірна робота.
– Який час реабілітації?
– При лікуванні на початковій стадії повне відновлення настає через сім-десять днів. Якщо ж було багато варикозних вузлів, то після операції доведеться три-чотири тижні носити еластичні панчохи. При тромбофлебіті півтора місяця потрібно приймати антикоагулянти, а розсмоктування тромбів триває до шести місяців. При темних плямах на гомілках (ліподерматосклероз) є необхідність в тривалому прийомі венозміцнюючих препаратів та носінні еластичних панчох. І тільки через три місяці може намітитися початок посвітління цих плям. Ефект лікування трофічних виразок залежить від їх розміру. Інколи потрібна пересадка шкіри. І навіть після загоєння виразки є потреба в постійному носінні еластичного трикотажу і періодичному прийомі ліків.
– В інтернеті є багато реклами пластиря, що наклеюється на розширену вену і лікує варикоз. Чи ефективні ці пластирі?
– Подібної реклами багато – таблетки, гелі, пластирі. Насправді результату від усього цього практично жодного. Я принаймні ефекту від отаких засобів не бачив. Вони можуть зменшити біль, набряк, важкість в ногах, втомлюваність, але варикоз від того не зникає.
– А еластичні панчохи?
– Вони можуть зняти набряки, біль, дещо сповільнюють прогресування варикозної хвороби. Але не виліковують.
– Чим небезпечний варикоз?
– Варикоз небезпечний тим, що може спричинити серйозні ускладнення. При варикозному розширенні кров у венах тече у зворотному напрямку. І це перешкоджає правильній циркуляції крові у ногах. У результаті виникають різні ускладнення: тромбофлебіт, трофічні виразки, тромбоемболії – тобто виникнення тромбів та раптової смерті.
– Які перші симптоми захворювання?
– Це – набряки, важкість у ногах, швидка втомлюваність, біль наприкінці дня, особливо після тривалого стояння чи сидіння, судоми. Потім з’являється судинна сіточка, видно розширені вени, формуються горбики.
– Нагадайте про причини виникнення варикозу та хто перебуває у групі ризику.
– Найперша і найголовніша причина розвитку варикозної хвороби – генетичний фактор, тобто спадковість. Сприяють розвитку хвороби важка фізична праця, фізичне перевантаження, довготривале стояння чи сидіння, вагітність. Якщо у людини немає спадкової схильності до варикозу, у неї рідко розвивається хвороба. І якщо на початковій стадії розвитку захворювання забрати фактори ризику, носити еластичну білизну, стан вен можна нормалізувати. Однак якщо спадковий фактор існує, то усе це лише віддаляє термін оперативного лікування.
– Що слід робити для профілактики захворювання, особливо якщо існує спадкова схильність до варикозу?
– Обирайте таку професію, яка не вимагає постійного перебування у положенні стоячи чи сидячи. Не займайтеся важкою фізичною працею та вибуховими видами спорту (такими як забіги на спринтерські дистанції), важкою атлетикою. А ось плавання, ходьба для вен корисні. Під час вагітності, поїздок носіть еластичні панчохи. Через годину сидіння на 5-10 хвилин слід встати, пройтися.
Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА.

04/12/2025

Прогноз погоди в Україні на 5-7 грудня 2025 року

Мешканці західних областей у п’ятницю спостерігатимуть хмарне небо впродовж цілого дня. Від +6 до
11
На півночі та в центрі переважно хмарно, у Черкасах, Полтаві та Кропивницькому в цей день ясно. Температура повітря вночі від +2, вдень до +5.
У Миколаєві та Криму синоптики прогнозують ясне небо, в Одесі та Херсоні цього дня має бути мінлива хмарність. Нічна від +4, денна до +9.
У Запоріжжі та Дніпрі ясно, на території решти східних областей хмарно. Від нічних -1 вдень температура повітря підніметься до +4.

На заході у суботу переважно ясно, у Хмельницькому, Ужгороді та Чернівцях хмарно. Від нічних 0 градусів вдень повітря прогріється до +10.
На території більшості північних та центральних областей очікується хмарність, у Чернівцях, Сумах та Полтаві має бути ясно. Від -2 до +2.
У південній частині країни спостерігатиметься хмарне небо, у Херсоні цього дня має бути ясно. Від +1 вночі до +8 вдень.
Території східних областей будуть затягнуті хмарами вже з ранку. Найнижча температура вночі -2, найвища вдень +4.

У неділю в Івано-Франківську та Луцьку очікується ясний день, в решті західних областей хмарно. Від 2 морозу вночі до 3 тепла вдень.
Ясну погоду синоптики прогнозують у Полтаві та Кропивницькому, в решті областей півночі та центру хмарно. Вночі від -1, вдень до +3.
На півдні за прогнозами синоптиків хмарно з проясненнями. Температура повітря в регіоні вночі від +4, вдень до +7.
На мешканців східних областей протягом дня чекає ясна погода. Від нічних -1 вдень стовпчики термометрів піднімуться до +6.

Молодий, відверто красивий, надзвичайно розумний та добрий, вірний товариш і чудовий син. У цього хлопця попереду мало б...
04/12/2025

Молодий, відверто красивий, надзвичайно розумний та добрий, вірний товариш і чудовий син. У цього хлопця попереду мало бути щасливе та насичене подіями життя... На жаль, його відібрала клята війна.
Павло Шумаков народився 5 вересня 1991 року в Дніпрі. З дитинства дуже любив читати. Ще в дитячому садку читав книжки дітям. «Навіть не знаю, яких книжок син не прочитав. Захоплювався художньою літературою, історичною, любив музику та намагався писати вірші. Охоче пізнавав компьютерні технології, – поділилася його мати Ганна Владиславівна. Жінка майже 30 років присвятила військовій службі. Звільнилася за станом здоров’я у грудні 2021 року. – Коли прийшов час обирати майбутню професію, Павло вступив до Харківського національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, але в якийсь момент зрозумів, що то – не його».
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Павло звертався до військомату, але тоді в першу чергу брали досвідчених. Проте хлопець не здавався і одного разу прийшов додому вже у військовій формі. «Я намагалася відмовити сина, бо добре розуміла, що таке війна. Але він стояв на своєму».
З військової частини Павла відправили в навчальний центр, а згодом на курси підготовки командирів відділення. В навчальному центрі все схоплював, як-то кажуть, на льоту, каже мама. Був серед кращих, влучно стріляв, знав тактичну медицину. Захоплювався зброєю. Ще в шкільні роки Павла прозвали «Дерек». Це псевдо і стало його позивним. Після навчання він зі своїми побратимами виконував різні бойові завдання. Під час одного отримав поранення руки та обличчя. Після лікування повернувся до побратимів. Мама пропонувала краще долікуватись, але він і чути не хотів. Казав: «Там – мої побратими. Я не можу іх залишити».
«Стало зрозумілим, що десь там у сина з’явилась ще одна сім’я – справжня, надійна і невід’ємна... Павло постійно звертався до командування, щоб його направили на підвищення військової кваліфікації. У листопаді 2023-го його відправили освоювати безпілотні системи, але невдовзі відізвали до частини, мовляв, навчатись – це добре, але воювати за нього ніхто не буде», – пригадує Ганна Владиславівна.
«Дерек» виконував завдання на небезпечних напрямках, брав участь у штурмах ворожих позицій, допомагав евакуйовувати поранених бійців з поля бою.
27 листопада Павло з побратимами пішов на чергове бойове завдання. «Цього дня не було зв’язку з сином, – згадує мама. – Було якесь недобре передчуття. Я зателефонувала побратиму, з яким вони частіше спілкувались. Той сказав: «Дізнаюся – зателефоную». Наступного дня вранці почула зі слухавки: «Павло загинув, забрати з поля бою нема можливості».
Витягли тіло хлопці лише через три дні, зателефонували матері: «Братик вже вдома». Поховати Захисника змогли через 10 діб у рідному місті. І за цю можливість родина вдячна кожному з побратимів. Вони досі підтримують рідних: пишуть, телефонують, приїздять відвідати могилу. Рік був тяжким для сім’ї, такою глибочезною і непомірною була ії втрата. Мати не могла сприймати смерті тих, хто дивився на неї з кам’яних портретів на кладовищі – молодих, усміхнених, таких щасливих...
«Ви не уявляєте, як багато ми – матері, дружини, сестри, батьки – могли б віддати, аби повернути до життя своїх рідних. Побачити їх знайомі до болю очі, обійняти, пригорнути, побажати їм гарного дня чи доброї ночі... Жодні виплати не покриють цих втрат. Жодні пігулки не зможуть загоїти ці рани», – не може стримати сліз Ганна Владиславівна. У грудні 2024 року у військкоматі мати отримала синів орден «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно.
Світлана ВОЛКОВА.

03/12/2025

Картопляна запіканка з фаршем
Інгредієнти:
Фарш з курятини або свинини – 400 г
Картопля – 500 г
Шампіньйони – 300 г
Помідор – 1-2 шт
Цибуля – 1 шт
Сир твердий
Спеції за смаком
Приготування:
Обсмажити фарш на пательні з цибулею та спеціями. Відварити картоплю у підсоленій воді, зробити пюре з додаванням жовтка. Шампіньйони обсмажити з спеціями. Викласти все у форму для запікання, чергуючи шари. Зверху викласти порізаний кружечками помідор та посипати тертим сиром

Зима в Україні цього року матиме змінний характер, слід очікувати нестійкої погоди з мокрим снігом і ожеледицеюЧого ще о...
03/12/2025

Зима в Україні цього року матиме змінний характер, слід очікувати нестійкої погоди з мокрим снігом і ожеледицею
Чого ще очікувати від прийдешньої зими, читайте у нашому матеріалі ⬇️

Відповідно до даних Європейського центру середньострокових метеорологічних прогнозів, зима в Україні цього року матиме змінний характер, слід очікувати

Нехай ця зима здійснить кожне заповітне бажання💙💛
02/12/2025

Нехай ця зима здійснить кожне заповітне бажання

💙💛

01/12/2025

Прогноз погоди в Україні на 2 – 4 грудня 2025 року

На заході у вівторок протягом дня очікується хмарна погода. Стовпчики термометрів рухатимуться в діапазоні від +2 вночі до +7 вдень.
У північних та центральних областях переважно хмарно, у Сумах, Черкасах та Полтаві пройдуть дощі. Нічна від +2, денна до +7.
У південній частині країни похмуро, у Криму синоптики прогнозують дощ. Температура повітря від 5 до 12 з позначкою вище нуля.
На сході дощитиме, у Луганську цього дня синоптики опадів не передбачають. Від нічних +2 вдень повітря прогріється до +8.

У середу території західних областей ховатимуться в хмарах, в Ужгороді цього дня ясно. Від +1 вночі до +8 вдень.
У Києві, Сумах та Полтаві синоптики прогнозують дощі, на території решти областей Півночі та Центру без опадів. Від +4 до +7.
На півдні хмари на небі триматимуться впродовж цілого дня. Температура повітря від 5 до 11 градусів тепла.
Мешканці східних областей спостерігатимуть хмарне небо вже з ранку, у Донецьку дощитиме. Від нічних +1 вдень потеплішає до +8.

У західних областях у четвер переважно хмарно, в Івано-Франківську та Ужгороді має бути ясно. Вночі від +3, вдень до +9.
На Півночі та в Центрі похмуро, дощитиме цього дня у Житомирі, Києві та Чернігові. Від нічних +3 вдень стовпчики термометрів піднімуться до +7.
На півдні України хмарно з проясненнями, в Одесі синоптики прогнозують дощ. Температура в регіоні вночі від +6, вдень до +11.
На території східних областей очікується хмарна погода. Найнижча температура вночі -1, найвища вдень +6.

Address

Khmelnytskyi
290001

Opening Hours

Monday 09:00 - 18:00
Tuesday 09:00 - 18:00
Wednesday 09:00 - 18:00
Thursday 09:00 - 18:00
Friday 09:00 - 17:00

Telephone

+380673815850

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Сімейна газета posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Сімейна газета:

Share