07/12/2025
Повномасштабне вторгнення страшним жахом обрушилося на голову українців у четвер. «У п’ятницю ми всім колективом зібралися у школі й, попри паніку, хаос, невизначеність, страх, міркували, що робити, – пригадує директорка Городоцького ліцею No1, що на Поділлі, Світлана Станиця. – Одне розуміли точно: війна завтра не закінчиться. Тож у суботу закупили сто кілограмів м’яса. А в понеділок відвезли до військкомату перші 200 банок тушкованки».
За цей час працівники школи й небайдужі місцеві, що залюбки долучаються, відправили в підрозділи землякам, а їх так багато стало на захист рідної країни, понад 40 тисяч банок каш з м’ясом, більше 5 тонн засоленого сала, близько 22 тисяч порцій сухих сніданків, а ще за сотні відер й відеречок квашених огірків й капусти (а роблять вони її особливою, з яблуками), ну і, зрозуміло, городину, солодощі, предмети особистої гігієни. У холодну пору передають оборонцям хімічні грійки. Придбали MAVIK за сотню тисяч гривень, генератори, повербанки. Долучалися до купівлі та ремонту автомобілів. Зібрали 42 тисячі гривень, замовили за них антидронову сітку...До навчання дистанційно, до якого прирекла війна, звикли ще з ковідних часів. Тож у двох класах розгорнули, так би мовити, кухарську діяльність, з інших підключалися до уроків. Оскільки з кілограма м’яса виходило лиш дві банки тушкованки, розуміли, що для війська – це нічого. Тож почали робити квасолю й найрізноманітніші каші з м’ясом. Охочих допомагати щоднини збільшувалося. Хтось варив продукцію в домашніх автоклавах, хтось долучався до нарізання м’яса, обсмажування овочів, хтось мив банки. До слова, банки спочатку зносили свої, затим в батьківську групу написали, а згодом про їхню потрібну діяльність знали й в околицях. Тож люди зносили-звозили банки, овочі, кури, качки, гуси, один чоловік цілу зарізану свиню привіз.
Долучалися матеріально й роботою переселенці, яких щоднини прихищали у громаді. Та й власне їм колектив ліцею завжди допомагав. Діти ж бо до школи ходили. То запитували батьків, що потрібно. Виїздили ж люди в самих капцях на босу ногу, ледве встигнувши прихопити документи. І постіль зносили, й білизну, й речі...Згодом зв’язалися з Сатанівським плодозаводом. Там не лише забезпечили банки, а й взялися поварити – безкоштовно, звісно. Був день, коли перевершили, як мовиться, самі себе, переробивши 400 кілограмів м’яса, 12 мішків рису та мішок гречки й закривши 2 230 банок тушкованки за день. Загалом же за день, в навчальний період, як жартує директорка, коли робиться поміж дощ, закривають 200-210 баночок, в канікулярний – 500-600. В школі нарізають, складають і закатують. Варять консервацію вдома у великих своїх автоклавах Володимир Леньга, Микола Колодзій, Володимир Ковальчук, Роман Мазій. «Якщо закатуємо більше банок, як вміщають ці автоклави разом, розбирають інші люди, в кого менші, або спеціальні кольца», – констатує Світлана Василівна.
До слова, Захисники все частіше почали просити передавати їм тушкованки у жестянках, бо й практичніше, й безпечніше, й з дрона скинути можна. Тож з першого дня активний помічник, чиї діти й онуки навчаються у цьому ліцеї, Михайло Мельник знайшов як домовитися з Білоцерківським заводом. Тож тепер звідти постійно доставляють жестяні банки. «Передадуть два піддони, а це 2,5 тисячі штук, ми їх переробимо, знову передають, – розповідає директорка. – Забирає ж їх з пошти й привозить до нас завжди той же Михайло Мельник. Він, до слова, й ключ спеціальний змайстрував, ним закатує ці банки. Як не вистачає автоклавів, то залюбки варить у себе. А директор підприємства, з якого передають банки, нині на фронті. Телефонував, дякував за смакоту й жартував, що у наших кашах кашу знйти важко, бо там саме м’ясо».
Окрім каш, солять пресмачне сало. На самих початках в ящиках його відправляли, згодом призвичаїлися до відеречок. Маринують й запікають підчеревину. Пакують сухі сніданки з відбірного молока, родзинок, вівсянки, сухофруктів і горіхів. Квасять огірки й капусту.
Ох, як же пишаються Захисники, в підрозділах вгощаючи всіх смакотою: «Це наші вчителі передали». А власне волонтерів без усіляких волонтерських посвідчень просять бодай логотип собі створити. «Та ми ж не для піару, – щиро висловлює спільну думку співбесідниця. – Ми для якнайшвидшої Перемоги. Ми пишаємося нашими земляками, які сміливо стали на захист країни. І дуже болить, що наша школа втратила у цій війні вже дев’ятого випускника, наймолодшому з них – 21».
На чільному місці в навчальному закладі особливий куточок. З подяками від оборонців, підписаними прапорами. Навіть підпис Залужного на одному з двоколорів мають. «Ми приходимо о 8-й ранку й стараємося, щоб на кухні постійно хтось, у кого немає нагальної роботи, працював, бо дуже багато роботи, – ділиться секретами успіху Світлана Василівна. – Хочемо щиро подякувати за постійну працю Людмилі Роженко, Лілії Богуш, Юліані Слабіцькій, Іванні Улашкевич, Людмилі Цибуленко, Людмилі Петльованій, Любові Заблуді, Валентині Перець, Світлані Піщуліній, Антоніні Сікачевській та багатьом іншим».
Що стосується коштів, ними щомісяця шкільний колектив складається, долучаються батьки, жителі довкружніх сіл. «У нас є пенсіонери, які щомісяця приносять хто 200, хто 300, хто 500 гривень. І це тішить, – веде далі директорка. – Ми ведемо статистику, про рух коштів постійно звітуємо, тому нам довіряють. Місцеві підприємці й фермери підсобляють городиною, якщо вже дуже багато треба – продають нам дешевше. Суттєво допомагають нам жителі сіл Шишківці, Кузьмин, Чорниводи, Яромирка, Лісогірка. Не можу не подякувати людям, які допомагають коштами: це Михайло Закутій, Елла Францик, Вадим Мізерний, Галина Карнасевич, Натіг Ібрагімов, Євген Хоптинський – та багатьом іншим».
Працівники ліцею і невтомна команда, що до них доєдналася, обіцяють не втомитися до Перемоги! Й найосновніша мрія: хай всі повернуться живими!
Леся САДОМСЬКА.
