Вісті Донбасу

06/09/2025

6 вересня Всесвітній день боротьби з прокрастинацією (Fight Procrastination Day, DO IT! Day).
ℹПрокрастинація (від лат. prō+crāstinus – завтрашній, від crās – завтра), або зволікання – схильність людини відкладати неприємні завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат.
Інакше кажучи – схильність до постійного відкладання важливих і термінових справ, що призводить до життєвих проблем і болючих психологічних ефектів.
⏳Проблема зволікання зовсім не нова.
Їй приділяли увагу ще античні філософи. В Давньому Єгипті її називали «очікуванням відповідного часу», а в часи античності серед мислителів, та й просто серед небідних людей вважалося правильним проводити більшу частину свого життя в неквапливих роздумах. Але вже тоді розуміли необхідність обмеження такого марнування часу.
📖Першим висловив необхідність боротися з цим явищем давньогрецький поет Гесіод в своєму вірші «Робота й дні», написаному у 800 р. до н. е.
Разом з поділом праці прокрастинація як явище отримала поширення – невиконання роботи більше не означало для людини швидких згубних наслідків.
📖У 1548 р. слово «прокрастинація» з’явилося в Оксфордському словнику.
Регулярне вивчення феномену прокрастинації та перевтоми почалося лише в 1970-х рр., після того як психолог П. Рінгенбах опублікував роботу «Прокрастинація в житті людини». Відтоді це явище стало предметом глибоких наукових досліджень.
📖У 1987 р. з’явився інструмент для діагностики прокрастинації – канадська психологиня К. Лей розробила «Шкалу загальної прокрастинації».
За Мілграмом, виокремлюються два основних напрями прокрастинації: відкладання виконання завдань та відкладання прийняття рішень.
Прокрастинація не стає перешкодою, якщо має тимчасовий характер і, навпаки, переростає в проблему, якщо стає хронічною. Згідно з дослідженнями, проведеними у США, кожна 5-та людина є хронічним прокрастинатором, при цьому 95% з них хотіли б позбавитися цієї звички.
🔀Не варто плутати лінь і прокрастинацію. Прокрастинація – це активний процес, коли людина займається іншими справами, ігноруючи ті, які потрібно робити в даний момент, і розуміє це. Лінощі ж передбачають апатію та небажання виконувати взагалі будь-які дії.
Боротися з прокрастинацією можна і треба.
Серед методів подолання - зниження тривожності, планування робочого часу, визначення пріоритетів, поділ складного завдання на більш дрібні, консультації психологів і т. ін.

06/09/2025

6 вересня Спомин чуда, звершеного Святим Архістратигом Михаїлом в Хонах.
🙏🏻У храмі святого архістратига Михаїла протягом 60 років ніс паламарське служіння благочестивий Архип. У своєму озлобленні на християн, а в першу чергу на Архипа, який ніколи не виходив із храму і був зразковим служителем Христовим, язичники задумали знищити храм і одночасно погубити служителя Церкви. Для цього вони поєднали в одне русло дві гірські річки і направили їх течію на храм. Святий Архип щиро молився архістратигу Михаїлу про запобігання лиху. За його молитвами біля храму зʼявився архангел Михаїл, який ударом свого жезла відкрив в горі широку розколину повелів спрямуватися в неї водам вируючого потоку. Таким чином храм залишився неушкодженим. Побачивши таке дивне чудо, язичники в страху тікали, а святий Архип і присутні в храмі християни прославили Бога і дякували архістратигу Михаїлу за допомогу. Місце ж, де сталося диво, отримало назву Хони, що означає «отвір», «розколина». З того часу постановили святкувати день, в який відбулося чудо через явлення Ангела.
📅Народна назва свята – Михайла Чудотворця, Михайлів день, «Михайла».
🇺🇦В Україні Архістратиг (тобто старший воїн, вождь) Михаїл є одним із найбільш шанованих святих, небесним покровителем Києва, який зображений на гербі столиці.
У цей день існує дуже давня традиція – влаштовувати «братчини», коли люди, що знаходяться в сварці, зустрічаються на свято. Кожен розповідає про свою образу, пояснює причини своєї поведінки. Після взаємного діалогу настає примирення сторін. Далі слідують обов'язкові обійми і обіцянки поважати один одного і бути терпимими. Після всі дружно збираються за спільним столом. Вважається, що Михайло допомагає людям налагодити контакт і швидше прийти до взаємного компромісу.
🍯На Михайла починають варити питний мед. Печуть пиріжки з начинкою з нового врожаю.
🌘Настають ранкові приморозки, які звуться Михайлівськими. День скорочується вже аж на 4 години.
Цього дня намагалися не працювати. Не можна ні з ким сваритися, а навпаки, потрібно брататися а також вирішити всі сімейні справи та приватні проблеми.
За народними прикметами, якщо на Михайлів день тепло, то – осінь буде довгою, якщо ж на деревах з'явився іній, потрібно очікувати взимку рясного снігу.
#МихайлаЧудотворця

06/09/2025

6 вересня Всесвітній день бороди (World Beard Day).
🤝Неофіційне свято першої суботи вересня відзначають з 2004 р. за ініціативи музичної групи «The Beards» (Аделаїда, Південна Австралія).
ℹБорода – волосяний покрив нижньої частини обличчя в людини. Бороди також бувають у деяких тварин.
🧔Для кожного чоловіка, що носить бороду – це прояв індивідуальності, особливого стилю і відмінних рис його характеру.
⏳Історично склалося так, що борода - уособлення символу мужності й багато чоловіків демонструють прояви свого твердого характеру, стилю і ставлення до моди за допомогою бороди.
У стародавні часи борода вказувала на багатство роду свого власника, демонструвала владний характер, витривалість і силу. У античні часи бороду мав право носити тільки фараон.
За часів давньої Русі чоловік без бороди вважався жалюгідним і нікчемним.
Бороди та вуса входили в моду в ті часи, коли велика кількість чоловіків була змушена змагатися за прихильність меншої кількості жінок. Цікаве дослідження вченого Найджела Барбера: мода на бороди та вуса у Великій Британії в період 1842-1971 рр. змінювалася залежно від співвідношення неодружених чоловіків та незаміжніх жінок.
Сьогодні при належному догляді борода додає образу чоловіка солідності і пропорційність фігурі. Існує спостереження, що борода – вірна ознака доброти і широкої душі чоловіка.
🧔Існують короткі (до 5 см), середні (5-15 см) та довгі (від 15 см) бороди. Також є "триденна борода" - щетина - короткі, не довші за 3-5 мм волоски, що рівномірно покривають нижню половину обличчя, яка у наш час користується величезною популярністю за рахунок здатності поєднувати невимушеність і акуратність.
У збройних силах різних країн по різному ставляться до носіння бороди. Зокрема, у тих же США в армії, авіації та морській піхоті її заборонено, винятки можуть бути скажімо з релігійних поглядів військовослужбовців, але в переважній своїй масі борода – це табу. Заборона не стосується вус, які дозволені з певними обмеженнями, наприклад вони не повинні виступати за кути ротового отвору.
🇺🇦20 листопада 2017 р. наказом №606 «Про затвердження Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних сил України, Державної спеціальної служби транспорту та ліцеїстами військових ліцеїв» дозволено «Усім категоріям військовослужбовців під час бойових та навчально-бойових завдань дозволяється мати бороду та вуса за умови, що вони відповідають вимогам гігієни і не заважають використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження».
Тож, зі святом, бородані!

06/09/2025

🇺🇦Українці у світі🇨🇦.
6 вересня 1891 р. дата початку масового переселення українців до Канади.
🇨🇦Канада (Canada) – країна, що займає північну частину Північної Америки та майже половину площі континенту, простягаючись від Атлантичного океану на сході до Тихого океану на заході. Нині це – третя у світі країна за кількістю етнічних українців.
🇺🇦Українці Канади, україно-канадці – особи українського походження: або народжені в Канаді, або прибулі до країни, – у яких є статус резидента чи громадянина країни.
Україно-канадці – найбільша слов’янська діаспора на території Канади. Сучасна українська етнічна група тут не має суцільних поселень – так званих етнічних анклавів: канадські українці мешкають уперемішку з представниками інших національностей по всій країні. Культура україно-канадців є невід’ємною частиною загальної канадської культури. Українцям вдалося відійти від концепції англо-французької двомовності та домогтися проголошення Прем’єр-міністром Трюдо офіційної концепції багатокультурності. Також у західній Канаді з’явилися перші після англійських і французьких українські двомовні програми у школах.
⏳Як засвідчують архівні матеріали, окремі українці прибули до Канади у перших десятиріччях ХІХ ст. 1812–1890 рр. – період поодинокої епізодичної імміграції українців.
До 1891 р. поява переселенців з України була незначущою. Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці ХІХ ст., коли канадський уряд активно заохочував широкомасштабну еміграцію з Південної, Центральної та Східної Європи. Тому 1891–1914 рр. – це «перша хвиля» масової трудової імміграції та початок формування української етнічної групи. У першій хвилі еміграції переважали соціально-економічні мотиви.
❗6 вересня 1891 р. на кораблі «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія прибули перші два українських поселенці – Іван Пилипів (28.09.1859–10.10.1936) і Василь Єлиняк (22.12.1859–12.01.1956) з села Небилова Калуського повіту Галичини.
Зареєструвавшись наступного дня – 7 вересня у м. Монреаль, Пилипів і Єлиняк стали першими українцями у Канаді та засновниками найстарішого українського поселення Една (нині Стар, сучасна провінція Альберта), яке з часом перетворилось на осередок найбільшого українського анклаву у Північній Америці.
Потягом І. Пилипів і В. Єлиняк дістались Вінніпегу, звідки поїхали до селища Медисин-Гет у провінції Альберта, де проживав однокласник Пилипіва Йоган Кребс. З ним вони побували у німецьких колоніях Лангенбург у Саскачевані та Гретна у Манітобі, побут і умови життя в яких переконали їх у перспективності переселення до Канади.
Придбавши дві ділянки під майбутні ферми, вони згодом забрали до Канади свої родини та загітували до переїзду ще декількох односельців.
Іван Пилипів став заможною людиною, прожив 77 років і помер 10 жовтня 1936 р. в Едні внаслідок нещасного випадку.
Василь Єлиняк був заможним фермером. Як один із перших емігрантів 3 січня 1947 р. став почесним громадянином Канади і помер у віці 92-х років 12 січня 1956 р. у м. Чіпмен, провінція Альберта. У родині Василя Єлиняка було семеро дітей, 51 онук і 62 правнуки та правнучки, одна з яких – Еріка Еленьяк – стала всесвітньо відомою як зірка журналу «Playboy» і кіносеріалу «Рятівники Малібу».
Єлиняк і Пилипів більшу частину свого емігрантського життя не спілкувалися між собою через розбіжності у питаннях релігії.
Хоч Пилипів і заснував у канадській провінції Альберта поселення Една-Стар, ініціатором масової міграції українців до Канади вважають Йосипа Олеськіва (28.09.1860–18.01.1903), який разом із братом організував виїзд першої групи з 30 сімей. Наступного року він познайомився з коломийським кооператором Кирилом Геником (1857–12.02.1925), який згодом став канадським імміграційним урядником і громадським діячем і погодився супроводжувати групу з 64-х українців із Буковини. Вони заснували поселення Стюарбурн у Манітобі, де оселився сам Геник із родиною.
Завдяки зусиллям Олеськіва, кооператора М. Нагірного, який у 1896 р. у Львові заснував Допомоговий Комітет, і К. Геника, який у 1898 р. став міграційним агентом міністерства внутрішніх справ (першим канадським держслужбовцем українського походження), еміграція до Канади набула масового характеру і практично зупинила переїзд до Південної Америки.
До 1899 р. до Канади виїхало 12 950 чоловік із Галичини та Буковини, а до 1914 р., коли закінчилась перша хвиля еміграції, до 140 тис. українців, які розселилися у провінціях Манітоба (40%), Альберта (30%) і Саскачеван (24%).

06/09/2025

🇺🇦Гордість України.
Михайло Юліанович Брайчевський (06.09.1924–23.10.2001), український вчений, доктор історичних наук, визначний археолог, історик, мистецтвознавець, нумізмат, громадський діяч.
В анналах української науки професор М. Ю. Брайчевський посідає винятково важливе місце як провідний вчений і видатний будівничий української національної культури. Він був легендарною постаттю, представником старої київської духовної еліти, послідовником і продовжувачем високої культурної традиції Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського і Миколи Василенка, Сергія Єфремова і Агатангела Кримського, Олександра Олеся і Миколи Зерова.
Михайло Брайчевський народився в Києві, у сім'ї корінних киян – Юліана Карловича і Віри Архипівни Брайчевських. За його спогадами, пращури по батьківській лінії належали до полонізованої української шляхти католицького віросповідання. Михайло та його старша сестра Олена з дитинства мали здібності до мов, гарно малювали. Під час навчання у 83-й київській школі хлопець особливо цікавився літературою, географією та історією.
Закінчив історичний і як слухач філософський факультети Київського університету. Брав активну участь у відбудові університетських корпусів. Маючи прекрасні художньо-креслярські здібності, він знімав копії креслень університетських будівель з оригіналів видатного архітектора В. І. Беретті. Згодом ці креслення використовували будівельники-реставратори для відтворення первісного вигляду споруд червоного корпусу.
У цей же час Михайло вивчає стародавню історію й археологію. Він стає одним із фундаторів Студентського наукового товариства Київського університету, яке очолював упродовж 1945–1946 рр. Уже з другого курсу почав працювати в Інституті археології креслярем, молодшим а потім старшим науковим співробітником. Водночас, провадив свої перші наукові студії, виступав із доповідями на студентських наукових конференціях.
У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території УРСР». Був старшим науковим співробітником відділу історії феодалізму Інституту історії, звідки його звільнили за участь у листі-протесті інтелігенції до керівництва СРСР і статтю «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції», яка була написана у 1966 р. для «Українського історичного журналу» та поширена самвидавом. Працював старшим науковим співробітником Київської постійно діючої експедиції. Звільнений після публікації названої статті за кордоном і позбавлений можливості працювати за фахом, підлягали забороні і його друковані праці, навіть посилання на них.
З 1978 р. Брайчевський був поновлений на посаді старшого наукового співробітника в Інституті археології, підвищений до провідного наукового співробітника. Захистив докторську дисертацію «Східні слов'яни у I тис. н.е.» (1989).
З початком українського національного відродження наприкінці 1980-х рр. М. Брайчевський повертається до активного наукового та громадського життя. Став членом товариства шанувальників української мови ім. Т. Шевченка і делегатом установчого з'їзду Народного руху України. Одним із перших зайнявся переглядом догм і стереотипів радянської історіографії, що знайшло відображення у його «Конспекті лекцій з історії України». Від 1992 р. М. Брайчевський працював професором кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».
📚Науковий доробок вченого – понад 600 праць, зокрема понад 20 монографій (деякі опубліковані після смерті) та розділів колективних монографій, серед яких «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968), «Утвердження християнства на Русі» (1988), «Скарби знайдені і незнайдені» (1992), «Конспект історії України» (1993), «Походження слов’янської писемності» (1998), «Літопис Аскольда» (2001) та інші.
Хронологічно і тематично доробок вченого охоплює археологію та майже всі періоди української історії, історичну методологію, теорію історії (історіософію), допоміжні історичні дисципліни.
📖Творчий доробок митця – поетична спадщина, поеми «Григорій Сковорода», «Кошовий Іван Сірко», «Гориславич», «Книга притч», «вінок сонетів» до «Слова о полку Ігоревім».
🖼А його живописна, виконана в оригінальній манері, портретна галерея державних і культурних діячів Київської Русі експонувалась не лише в Україні, але й у Великій Британії. Тридцять образів, попри певну умовність, є характерно індивідуальними. Користуючись мінімальними художніми засобами, Михайло Юліанович знаходить найголовнішу деталь, яка стає ключем до сприйняття образу.
🏛Величезна громадська діяльність вченого. Він був дійсним членом Української вільної академії (США), почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, головою Київського осередку Українського товариства ім. М. Грушевського. Брайчевський ще з 1960-х рр. був тісно пов’язаний із творчою молоддю Києва, зокрема «Клубом творчої молоді», був активним учасником козацького лекторію, товаришував із шістдесятниками.
🔱Михайло Брайчевський досліджував історію східного слов’янства та Київської Русі, середньовічну історію України, історію культури, літератури, мистецтва, використання засобів кібернетики в археології (був представником від України у Всесоюзній комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження»). Він не раз висловлювався і щодо загального стрижня української історії.
⏳Дослідник давно і послідовно відстоював започатковану М.С. Грушевським (1898, 1904, 1913) концепцію походження українців від антів раннього середньовіччя. Вивчаючи проблему походження слов’ян і українського народу, вчений спирався на власну струнку, продуману етно-генетичну модель, що відповідає суворим вимогам сучасної етнології і над якою дослідник працював до кінця свого життя.
М. Ю. Брайчевський у своїх працях висловив низку глибоких міркувань щодо механізмів етно-історичних процесів, які призвели до формування не тільки українців, але й інших слов’янських етносів.
Брав участь у дослідженнях ранньослов'янських поселень і могильників на Волині, Поділлі, Київщині та Житомирщині. Вивчав старожитності Пастирського городища, брав участь у розкопках давньоруських пам'яток у Києві, Переяславі.
На підставі аналізу різних видів джерел розробив концепцію давньої та середньовічної історії України.
🔱Брайчевський був переконаним захисником української мови. У 2000 р. він звернувся з відкритим листом до Президента України і пропонував ряд невідкладних заходів, щоб змінити ситуацію на користь української мови. Вчений звинувачував москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, зросійщенні. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома «братніми народами».
Також звертав увагу на той факт, що «російська культура в ХVІІ–ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати «благотворний вплив» на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої». Наслідком же тривалого зросійщення стало те, «що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю».
Вчений був одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1966), розробив його Статут, склав Проєкт рішення про заповідні історико-архітектурні зони столиці, які підлягають охороні. Перший підняв питання про відбудову Михайлівського й Успенського соборів.
Брайчевський – заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премій ім. М.С. Грушевського НАН України (1997), Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1992, США).
#МихайлоБрайчевський #ГордістьУкраїни

06/09/2025

Під час матчу Україна – Франція у Польщі минулої ночі, фанати розгорнули величезний банер "Фортеця Європи", щоб нагадати всьому світу, що війна триває, а України захищає всю Європу.

06/09/2025

06/09/2025

Батьківський дім...