12/08/2022
РОЗДІЛ 58, 59
💬💬💬 Уже готові кілька свіжих розділів Олексиних мемуарів, а зараз вашій увазі сни, які чомусь “загубилися” і не були опубліковані та наробили трохи галасу в підрозділі.
Приємного читання.
💬💬💬
РОЗДІЛ 58, 59
💬💬💬 Уже готові кілька свіжих розділів Олексиних мемуарів, а зараз вашій увазі сни, які чомусь “загубилися” і не були опубліковані та наробили трохи галасу в підрозділі.
Приємного читання.
💬💬💬
〽〽〽〽〽〽
СОН 58. КАРТОПЛЯНИЙ ФЕСТИВАЛЬ
〽〽〽〽〽〽
На обід їли картопляний суп і тушковану картоплю, яка була тим самим супом, лиш густіше. На вечерю наліпили вареників з картоплею, а коли натомилися ліпити, то з залишків тіста і картопляної начинки я наробив галушок. На наступний день снідали двома відрами дерунів.
Так для нас розпочалася нова фаза відпочинку. До нас повернулася половина нашого первинного зводу, яка з Городенки вирушила добровольцями ще до Великого Маршу на схід. Хлопці виявили бажання брати участь у бойових діях і не чекати на бойове розпорядження. Але за іронією долі вони пережили менше обстрілів, ніж ми, і в боях не бували, хоча відвідали чимало місць та прокопали не один кілометр окопів.
Від однієї половини зводу лишилося три людини. Виснажені, похнюплені, контужені, змарнілі, бліді. У мене навіть ліве око сіпалося внаслідок легкої контузії. І тут до нас під'їжджає друга половина зводу малою колоною з містких автомобілів. Їх багато і вони — повна протилежність нам. Веселі, життєрадісні, жевжикуваті, спритні, засмаглі, вгодовані. За словами Психолога: "вмотивовані вирушати на бойові позиції".
Ми почали обійматися. Впізнаючи їхні обличчя, я подумки повернувся у перші тижні війни за тисячу кілометрів звідси.
— Хлопці, я радий вам, але не радий, що вас сюди занесло, — по-старечому багатозначно прокряхтів я.
— Нічого-нічого. Тепер ми є, і ви будете більше відпочивати, — з усмішкою запевнив мене білявий Назар. Я повірив та навіть відчув, як розслабляються м'язи спини, коли він мене обняв, вітаючись.
А потім ми з роззявленими ротами спостерігали скільки всякого цінного і не дуже наші поверненці возять за собою. За майже три місяці кочового життя Україною вони перетворилися на ультра мобільну інженерну бригаду, яка готова до всього і все має.
Вони пройшли бойове злагодження, навчилися підтримувати дисципліну. Назначати вартових і днювальних. Копати туалети, будувати душі, готувати різноманітний раціон. Ми були вражені розкішним достатком і зручностями, які хлопці несли на своєму горбу чи то в багажниках автівок.
Перегрупований звід оселився в окремій хаті. І у нас почався період приємного застою. Ми заїдали пережитий стрес і спали. Прверненці навіть наполягли, щоби ми не брали участі у нічних чергуваннях. Все одно людей забагато. Мій нервовий тік швидко минув. Почав знову набирати вагу.
До мене повернулося давно забуте почуття нудьги. Пройшов кілька ігор, подивився трохи кіношок, серіалів… але застій тривав і навіть споживати вмісти стало ліниво. Зрештою я почав гуляти колами по периметру нашого хутора і знову відновив тренування.
Між тим знову захотілося усамітнитися, відокремитися. Я наситився новими людьми і почав дратуватися від них. А найбільше від найближчого, від Руслана.
— Ти розумієш, він усе гівнить, — скаржився я дружині на друга. — Подивимося разом кіно, а він у підсумку: "та якесь гівно". Дам йому щось поїсти, а він: "гівно якесь" чи "подай оте гівно". І зранку не вітається, а вічно невдоволений.
— То ось чому ви з ним здружилися? Бо він тобі мене нагадує, — розкусила мене, як завжди, велемудра Наталя.
Але нудився не лише я, а й усі інші і боролися з нудьгою… алкоголем.
〽〽〽〽〽〽
СОН 59. НАША ВАЛЬГАЛА
〽〽〽〽〽〽
На хуторі розгорявся ранок. Із заповідника поруч долинали гучні звуки дикого тваринного життя. Пломенисте сонце прогрівало бурхливу рослинність терену і дрібний пісок тутешнього ґрунту.
Я чергував останню, світанкову зміну. Ходив по периметру, тягнув з YouTube Music альбоми улюблених виконавців і тихенько слухав лагідний панк-рок гурту Бетон. Чарувався краєвидом і дивувався, що місцеве населення не перетворило цей куточок на зону зеленого туризму. Де альтанки для шашликів? Де прикрашені садиби з хитромудрими назвами, аби приймати в гості айтішників і бізнесменів з сім'ями? Де мотузковий парк у лісочку? Де гірки і атракціони врешті-решт? Нічого нема, ніхто не заробляє грошву, яка тут валяється під ногами. А може тому ця місцина така приваблива? Бо тут не захаращено розвагами і галас відпочивальників не сховав звуки життя із заповідника.
Із роздумів мене вивів раптовий персонаж — один зі стрільців моєї роти. Вийшов із сусіднього подвір'я, хитався та пахнув перегаром. Він не встав з похмілля, а встав з-за столу. Ось щойно о шостій ранку. Цілу ніч товариство винищувало бухло.
— Олекса, напиши у книжці, що ми тут пили і мені соромно, — долаючи себе, вимовив мій ранковий зустрічний. Моя злість від того, що він не користується, кличним відмінком, перекрилася радістю того, що він знає про мою книжку.
— Добре, напишу.
— Ні, ти напиши. Ми тут бухали, коли хлопці там стоять на бойових позиціях. Мені дуже соромно, напиши.
Я прийняв його сповідь і поспівчував. Мені теж було соромно сидіти в м'якому кріслі і гратися у Trüberbrook, попиваючи енергетики, коли десь там на позиціях, де стояли ми, тривають щоденні нещадні обстріли з реактивної і ствольної артилерії, мінометів, танків та навіть авіації.
Раніше я вже помічав, що люди випивали. Але не надавав цьому особливого значення. Ну, знімають хлопці стрес. Ну, випили до вечері для апетиту. Ну, хильнули з нагоди Великодня/днюхи/неділі. Але ось уперше я говорив із явно п'яною особою. Далі таких зустрічей побільшало.
На хуторі ми з Русланом оселилися на кухні недобудованої хати російського священика (їх багато на Донеччині). На подвір'ї хати наш звід розклав довгого стола, за яким люди почергово перебували цілий день. Їли, кавували, грали в карти, спілкувалися і побухували.
Це була наша Вальгала, рай для вікінгів. Веселощі не переривалися. Напої лилися рікою. Іноді з трилітрових банок, а іноді з п'ятилітрових баклаг. Лиш замість валькірій до нас прилітали рої мух і комарів. А замість щоденних боїв насмерть — господарська рутина з обживання покинутого маєтку.
Однієї ночі Руслан не дійшов з Вальгали до нашої з ним спальні, а вклався на імпровізовану канапу у вітальні. Під ранок гучно впав з неї, а коли прийшов до мене, то невдоволено щось нерозбірливо буркотів. За сніданком Руслану було хижо, він пофоткав відро дерунів, яке ми колективно насмажили, бо документує цю війну, а тоді почав вивергати, ні, не вчорашню вечерю, а компліменти щодо неї.
— Олексику, твої галушки були чудові! Ми ними дуже добре закусували.
Я відчув провину за вчорашню пиятику. Немов став співучасником. І похвала мого кулінарного хисту не перекрила негативних вражень. Разом із тим краще зрозумів, як почуваються дружини, чиї чоловіки… Ні, не пиячать! Ну, який це алкоголізм, коли чарка-дві і ще "на коня"?
— Олекса, дай закуску, — пізно вночі розбудив мене значно старший за мене Неньо, який тут у значній пошані.
— Не знаю де закуска, — відповів я, світячи ліхтариком на наш склад харчів і речей. — У моїй коробці є трохи їжі, але я її вже скотчем замотав, ми ж скоро маємо їхати.
— Що? У твоїй коробці? Ти що їжу закрисив? У нас нема нічого свого, усе спільне, — шукав собі немочі вже нетверезий Неньо.
Зрештою він знайшов банку тушкованки і якесь печиво. Я погасив ліхтарик, розвернувся назад до ліжка, вважаючи, що пригода завершилася, але з темряви пролунало:
— І як я маю дійти? Тут нічого не видно.
Довелося, провести його променем світла до Вальгали, хоч у нас режим світлового маскування.
На ранок поруч зі мною лежав закривавлений Руслан. Чоло розбите, перенісся посічене, око закривавлене. Я припустив, що була бійка. Відчув тривогу, що люди почали кидатися одне на одного. Вислухавши версії багатьох свідків, мені вдалося реконструювати події.
Отже хлопці киряли (заливали сливи, брали за комір, банячили — яка у нас розвинена культура оцьогово, скільки синонімів та евфемізмів), як зазвичай. Руслан захопився, що з ним бувало лиш двічі за увесь час нашого знайомства. Якоїсь миті втратив пильність і впав обличчям на кант стола. Одним ударом пошкодив собі чоло, ніс та око. Непритомний сповз під стіл. У нас, нагадую, режим світлового маскування, тому бенкет тривав навпомацки, хлопці передавали моє горня (чомусь воно стало популярним для цієї забави) по колу, намацуючи одне одного. Загін не помітив втрати бійця. Тож Руслан стікав кров'ю під столом пів години, доки не подав голос. Опісля йому надали допомогу і відвели спати біля мене.
Уранці Руслана побачив один із командирів.
— Що сталося?
— Вражеская пуля. Зупинив ДРГ.
І ми реготали з його сповненого драматизму погляду. У тих очах був весь жах війни. Рани на обличчі і розірвані капіляри довкола рогівки доповнювали образ Краснопільського ветерана. Отак подивиться на нього місцева Ріма і їй ясно, що це справжній воїн та з якою шаною слід до нього звертатися.
Якось ми підійшли до мандрівного магазинчика у фургоні. Почали набирати різних припасів. Питаю:
— Алкоголь є?
— Немає. Не можна військовим продавати.
— А пиво?
— Пиво є.
У голові знову виринув титр Directed by Robert B. Weide зі знаменитою мелодією.
Словом на війні алкоголь ллється рікою. Пиячать усі. Солдати, офіцери і солдати з офіцерами. Наркота теж є, я знаходив залишки трави на позиціях, які ми займали після попередніх тероборонців. Дехто пропонував особовому складу курнути, нюхнути, вколотися, на щастя ща моєї присутності товариство відмовлялося.
— Олексо, а якої ляди, матері твоїй ковіньку в дишло, ти пишеш цю гидь про українських вояків? — цілком справедливо поцікавитеся ви.
— Нащо брудниш світлий образ боронителів Вітчизни? Хіба на часі зараз оце виносити на поверхню? Хочеш демотивувати народ?
Ви ще довго можете обурюватися, але я пишу не про воїнів чи захисників. Я пишу про моїх співвітчизників, вчорашніх цивільних, ваших батьків, братів, чоловіків, друзів, яких ви любите, поважаєте і чекаєте. З турботою про них ви шлете їм трилітрову банку спирту, замасковану під полуничний компот. А потім їх можуть покарати за пияцтво і не пустити у відпустку до вас. І мене теж можуть не пустити, бо у нас тут колективна відповідальність.
І так виглядає моя частина війни. Я чую з бесід людей за столом, що у кожного є мільйони історій про яскраві пиятики ДО війни. Вони почали не на фронті. Це давня, складна проблема, яка тягнеться з дитинства. Батьки саджали дітей біля себе і пиячили. Вчили дітей купі традицій, зав'язаних на алкоголю. Застудився? На тобі водяри з перцем. Отруївся? Горілочки — на. Опіки, подряпини? Змасти оковитою. До обіду чарку — на. Зустріли друзів? Бухніть. Прийшли гості? Наливай. Скінчилася пляшка? Біжи по другу. Пити треба по три чарки. Кому ти лишаєш сльози? Спізнився? Штрафну. Ідеш уже? На коня давай. І так до нескінченності. Алкоголізм — це одна з основ нашої цивілізаційної моделі.
Цілком справедливо зі мною завтра не розмовлятимуть ті, за ким я так підступно підглядав і кого описав у цьому розділі. Хтось із читачів відвернеться, бо я ось весь такий паладин на білому коні, не пиячу, не курю, не матюкаюся (б***ь), а всім виписую зауваження.
Але це наш із вами світ. Наша Україна. Ми переможемо ворога і всі наші недоліки залишаться з нами. Після війни з рашистами доведеться починати нову — з хохлами. Але в ній буде значно важче здобути перемогу, бо не застосуєш HIMARS чи якийсь БПЛА. І ця війна триватиме не одне покоління аж до повного становлення єдиної української нації. Не слабо мене так понесло, мемуари вже перетворюються на Mein Kampf. Пора змінити тему.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
"Далі буде"
СОН 60. ВІРА
СОН 61. ЧИ ПОГАНИЙ ВРОТНИЙ?
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/pfbid034NGcYzoFnc2LHJ4G1qkCSA7nLHW61tuRjQdvEuFF68pcRoUVfp2ppy7z9LZoRjcZl
➖➖➖➖➖
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Сподобалось прочитане? - Поділися історіями з друзями та залиш коментар (це дуже надихає продовжувати писати ці розповіді)
або ж можете подякувати автору довільним переказом на
картку Приват Банку:
➖➖➖➖➖
5363542308936633
Олекса Мельник
➖➖➖➖➖
Переказані кошти його дружина потратить на посилки до місця його служби. Дякуємо!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
ПОПЕРЕДНІ РОЗДІЛИ ШУКАЙТЕ НИЖЧЕ ЗА ПОСИЛАННЯМИ:
➖➖➖➖➖
СОН 1. ДІТИ ВІЙНИ
СОН 2. ПІДГОТУВАТИСЯ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1018684778775775
➖➖➖➖➖
СОН 3. БУТИ КОРИСНИМ:
СОН 4. КУДИ Я НАСПРАВДІ ПОТРАПИВ?
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1019378532039733
➖➖➖➖➖
СОН 5. КУЛЬТУРНИЙ ФРОНТ
СОН 6. ВИХІДНИЙ
СОН 7. ПОРТРЕТИ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1020024351975151
➖➖➖➖➖
СОН 8. ЯК МИ ХОДИЛИ КУПУВАТИ ПИВО
СОН 9. БОРОТЬБА ПРОТИ ЇЖІ
СОН 10. ПРО ЕМПАТІЮ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1020610075249912
➖➖➖➖➖
СОН 11. Я ПОВЕРНУСЯ
СОН 12. ВЕЛИКИЙ МАРШ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1021265775184342
➖➖➖➖➖
СОН 13. ПЕРШІ ДНІ НА ВІЙНІ
СОН 14. САМОПОЧУТТЯ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/videos/516335376936170/
➖➖➖➖➖
СОН 15. ВЕЛИКДЕНЬ
СОН 16. КОЛИ Я ПОВЕРНУСЯ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1022595198384733
➖➖➖➖➖
СОН 17. ЧОРНІ МУХИ НАЛЕТІЛИ
СОН 18. КРИВДА
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1023255571652029
➖➖➖➖➖
СОН 19. А ЗОРІ СЯЮТЬ
СОН 20. НІЧОГО ТИ НЕ ЗНАЄШ, ДЖОНЕ СНОУ
СОН 21. НАС ВИКРИЛИ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1027004971277089
➖➖➖➖➖
СОН 22. МАРНІСТЬ
СОН 23. І ПОЛЕТІЛИ ДУШІ
СОН 24. ЗГАДАТИ ВСЕ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1027604987883754
➖➖➖➖➖
СОН 25. КОМФОРТ
СОН 26. ПОСИЛКИ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1028279354482984
➖➖➖➖➖
СОН 27. ЗВУКИ
СОН 28. МИ ВОЇНИ!
СОН 29. ЦЕ Ж ФОСФОР
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1028870584423861
➖➖➖➖➖
СОН 30. СТРІЛЯЛИ
СОН 31. ПОЛЕГШЕННЯ
СОН 32. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ГОЛОД
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1029472681030318
➖➖➖➖➖
СОН 33. НАСТУПАЄМО
СОН 34. ДЗЕРКАЛО
СОН 35. ВИЛАЗКА
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1030708754240044
➖➖➖➖➖
СОН 36. ЗАДАЧА ПРО ВТРАТИ
СОН 37. ВІДСТУПАЄМО
СОН 38. ТАТІВ АЛЬБОМ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1031347397509513
➖➖➖➖➖
СОН 39. РАНКОВА ЗУСТРІЧ
СОН 40. ІНФОРМАЦІЯ НЕАКТУАЛЬНА
СОН 41. ЕРОТИЧНІ СНИ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1031954034115516
➖➖➖➖➖
СОН 42. ЛИСТ ДО ТРЕНЕРА
СОН 43. ЗАСТІЙ
СОН 44. ПРИХІД МИКОЛИ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1032550710722515
➖➖➖➖➖
СОН 45. РОТАЦІЯ
СОН 46. ВИЗНАННЯ, СЛАВА, БАГАТСТВО
СОН 47. ПО ВІДПОЧИНКУ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1033154220662164
➖➖➖➖➖
СОН 48. ПЕРЕЇЗДИ
СОН 49. НАСТАЛО ЛІТО
СОН 50. ЮВІЛЕЙ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1033877360589850
➖➖➖➖➖
СОН 51. НАС РОЗБОМБИЛИ
СОН 52. У ГОСТЯХ У ДІДА
СОН 53. КОПАЙТЕ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1035107840466802
➖➖➖➖➖
СОН 54. ПЕРШИЙ БІЙ
СОН 55. ЗУСТРІЧ З НАЦИСТОМ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/1037669830210603
➖➖➖➖➖
СОН 56. ОДНОРУКІ
СОН 57. НЕ ВІРЮ
👇👇👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/vmistozher/posts/pfbid0PYMHKR3w5q3SqQpC2ARnZtdf9kexx61ud1tfwhfyKurbix9NHGcAoewrQqGUZ3hvl
➖➖➖➖➖
#МЕМУАРИДОБРОВОЛЬЦЯ #МЕМУАРИОЛЕКСИ
#ІСТОРІЇДОБРОВОЛЬЦЯ
