06/01/2026
Британський журналіст та оглядач в The Times Джеймс Мерріотт написав статтю «Світанок суспільства після грамотності. І кінець цивілізації» («The dawn of the post-literate society. And the end of civilisation»). Чи, можливо, краще було б перекласти «Початок постграмотного суспільства. І кінець цивілізації».
Цю статтю можна було б сприйняти за чергову «страшилку», яка має на меті привернути увагу та злякати читача апокаліптичним майбутнім отупілого людства, яке врешті-решт прийде до тями. Так здебільшого про цю статтю відгукувалися російські дослідники.
Та я згадала, що нещодавно розповідала студентам про «ефект Флінна» – спостереження фахівців щодо «інтелектуального зростання» людства (підвищення середніх результатів тестів на коефіцієнт інтелекту (IQ), тобто зростання когнітивних здібностей людей), назване на честь психолога Джеймса Флінна, який описав цей феномен. Однак з 1990-х років у деяких країнах цей ефект почав сповільнюватися чи навіть змінився на спад. Про це написав в своїй книзі «Фабрика екранних ідіотів» французький нейробіолог Мішель Демюрже.
Джеймс Мерріотт не тільки робить спробу пояснити як ми дійшли до такого життя, а й опосередковано пояснює появу та успіх таких постатей як Трамп, Маск чи Венс. У статті є багато дискусійних моментів, однак її варто прочитати хоча б для того, щоб подумати над тим як нам жити в одному з ймовірних варіантів нашого майбутнього…
Зробила скорочений виклад статті.
Епіграфом до статті стала цитата з чудової книги Ніла Постмана «Розважаємось до смерті: суспільний дискурс в епоху шоу-бізнесу»: «Оруелл боявся тих, хто заборонить книжки. Хакслі боявся, що не буде причин забороняти книги, бо ніхто не захоче їх читати».
Епоха друкованого слова.
Це була одна з найважливіших революцій у новій історії — і при цьому не було пролито жодної краплі крові, не вибухнуло жодної бомби і жодного монарха не було страчено. Можливо, жодна велика соціальна трансформація раніше не проходила так тихо. Вона відбувалася у кріслах, у бібліотеках, у кав'ярнях та клубах. Суть у тому, що у середині XVIII ст. дуже багато простих людей почало читати. У перші кілька століть після винаходу друкарського верстата читання залишалося переважно заняттям еліти. Але вже на початку 1700-х рр. розширення освіти та лавина дешевих книг швидко поширили звичку читати серед середнього класу і навіть у нижчих верствах суспільства.
Сучасники ясно розуміли, що відбувалося щось грандіозне. Раптом виявилося, що читають усі і всюди: чоловіки та жінки, діти, багаті та бідні. Читання почали описувати як «лихоманку», «епідемію», «повальне захоплення», «божевілля». Як зазначає історик Тім Бланнінг, «консерватори були в жаху, прогресивні уми — у захваті: ця звичка не знала соціальних кордонів». Ця зміна отримала назву «читацької революції»….
Це була епоха монументальних праць думки та знання: «Енциклопедія», «Словник англійської мови» Семюела Джонсона, «Захід сонця та падіння Римської імперії» Едварда Гіббона, «Критика чистого розуму» Іммануїла Канта. По всій Європі стрімко поширювалися радикально нові ідеї про Бога, історію, суспільство, політику і навіть про сенс і мету життя. Але що важливіше було те, що друковане слово змінило спосіб мислення людей. Світ друкованого тексту впорядкований, логічний та раціональний. У книгах знання класифікуються, осмислюються, зв'язуються один з одним і знаходять своє місце. Книжки вибудовують аргументи, висувають тези, розвивають ідеї. «Звернення до писемного слова, — писав теоретик медіа Ніл Постман, — означає прямування за лінією думки, що потребує значних здібностей до класифікації, висновку та міркування». Як зазначав Постман, не випадково, що зростання друкованої культури у XVIII ст. збіглося зі зростанням престижу розуму, ворожості до забобонів, народженням капіталізму та швидким розвитком науки. Інші історики пов'язували вибухову грамотність XVIII ст. з епохою Просвітництва, народженням ідеї правами людини, появою демократії і навіть із зародженням промислової революції. Світ, яким ми його знаємо, був викований під час читацької революції.
Контрреволюція
Тепер ми живемо за часів контрреволюції. Через 300 років після того, як читацька революція відкрила нову епоху людського знання, книги помирають. Численні дослідження показують: рівень читання стрімко падає. Навіть найпохмуріші критики «епохи екрану» у XX ст. навряд чи могли передбачити масштаби нинішньої кризи. У США читання як задоволення за останні 20 років знизилося на 40%. У Великій Британії більше 1/3 дорослих зізнаються, що кинули читати. Національний фонд грамотності повідомляє про «шокуюче і гнітюче» падіння дитячого читання, яке зараз перебуває на найнижчому рівні за весь час спостережень….
…Ніколи раніше не існувало такої технології, як смартфон. Якщо колишні засоби розваги - кіно або телебачення - були розраховані лише на те, щоб утримати увагу глядача на якийсь час, смартфон потребує все життя цілком. Телефони сконструйовані так, щоб бути надзалежними: вони підсаджують користувачів на потік безглуздих повідомлень, порожніх коротких відео та провокаційного контенту в соцмережах. Середня людина тепер проводить за екраном 7 годин на день. Для покоління Z ця цифра сягає 9 годин. Нещодавня стаття в The Times підрахувала, що сучасні студенти проведуть в середньому 25 років свого життя, бездумно гортаючи екрани. Якщо читацька революція була найбільшою передачею знань до рук простих людей, то «екранна революція» стала найбільшою крадіжкою знань звичайних людей.
Університети перебувають на передовій цієї кризової ситуації. Вони вперше навчають по-справжньому постграмотні покоління студентів, які виросли майже повністю у світі коротких відео, комп'ютерних ігор, нав'язливих алгоритмів (і все частіше — штучного інтелекту). Так як повсюдний мобільний інтернет зруйнував у цих студентів здатність до концентрації та обмежив розвиток їх словникового запасу, багаті та докладні знання, що зберігаються в книгах, стають для багатьох з них практично недоступними…
Традиція навчання схожа на дорогоцінну золоту нитку знань, що протягнута крізь людську історію та зв'язує читачів один з одним через віки. Востаннє ця нитка обірвалася під час краху Західної Римської імперії, коли варварські потоки громили її кордони, міста занепадали, а бібліотеки горіли або руйнувалися. Коли світ освіченої римської еліти розвалився, багато письменників і творів зникли з людської пам'яті – або назавжди, або їх повторно відкривали через сотні років у епоху Ренесансу. Ця золота нитка рветься вдруге.
Інтелектуальна трагедія
Зниження рівня читання призводить до зниження різних показників когнітивних здібностей. Читання пов'язане з низкою когнітивних переваг, включаючи покращення пам'яті та тривалості концентрації уваги, краще аналітичне мислення, покращення швидкості мовлення та зниження когнітивних здібностей у подальшому житті. Після появи смартфонів у середині 2010-х років глобальні показники PISA — найвідомішого міжнародного показника, що оцінює здібності учнів, почали знижуватися. Як пише Джон Берн Мердок у Financial Times, учні все частіше кажуть, що їм важко думати, вчитися та концентруватися…
Найвеличніші романи та вірші збагачують наше сприйняття людського досвіду, уявно переміщуючи нас у чужі свідомості та переносячи нас в інші часи та інші місця. Читаючи нехудожню літературу — науку, історію, філософію, подорожні нотатки — ми глибоко знайомимося зі своїм місцем у цьому надзвичайному та складному світі, в якому нам випала честь жити.
Смартфони позбавляють нас цих втіх. Епідемія тривоги, депресії та відчуття безсенсовості всього, що вражає молодих людей у ХХІ ст., часто пов'язана з ізоляцією та негативним соціальним порівнянням, що спричиняються смартфонами. Це також є прямим наслідком безглуздості, фрагментації та тривіальності культури екрану, яка абсолютно нездатна задовольнити глибокі людські потреби в допитливості, наративі, зосередженій увазі та художній самореалізації
Світ без розуму.
Це виснаження культури, критичного мислення та інтелекту засвідчує трагічну втрату людського потенціалу та людського процвітання. Це також один з головних викликів, що стоять перед сучасними суспільствами. Наша величезна, взаємопов'язана, толерантна та технологічно розвинена цивілізація ґрунтується на складних, раціональних типах мислення, що розвиваються завдяки грамотності…
…Щоб правильно зрозуміти книгу, потрібно мати її перед собою, щоб перечитувати незрозумілі фрагменти, перевіряти логічні зв'язки та розмірковувати над важливими уривками, доки ви їх по-справжньому не засвоїте. Такий вид просунутого мислення є невіддільним від читання та письма.
Античний філолог Ерік Гавелок стверджував, що поява грамотності в Стародавній Греції стала каталізатором зародження філософії. Як тільки люди отримали можливість закріплювати ідеї на папері, щоб досліджувати їх, удосконалювати та розвивати, народився цілком новий революційний спосіб аналітичного та абстрактного мислення, який згодом сформував усю нашу цивілізацію. З появою писемності можна було оскаржити та вдосконалити загальноприйняті способи мислення. Це було когнітивне визволення нашого виду.
Не лише філософія, а й вся інтелектуальна інфраструктура сучасної цивілізації залежить від видів складного мислення, що невіддільні від читання та письма: серйозні історичні твори, наукові теореми, детальні політичні пропозиції та види суворих і неупереджених політичних дебатів, що ведуться в книгах і журналах. Ці форми передового мислення забезпечують інтелектуальну основу сучасності. Якщо наш світ зараз здається вам нестабільним — ніби земля тікає з-під ніг – це тому, що ця основа розвалюється на шматки під нашими ногами. Як ви, мабуть, помітили, світ екрану буде набагато більш нестабільним місцем, аніж світ друку: більш емоційним, більш гнівним та більш хаотичним…
Якщо ви хочете довести свою позицію особисто або у відео TikTok, у вас є безліч способів обійти логічні аргументи. Ви можете кричати, плакати та зачаровувати свою аудиторію, схиляючи її до покори. Ви можете вмикати емоційну музику або показувати моторошні зображення. Такі звернення не є раціональними, але люди не є ідеально раціональними тваринами і схильні піддаватися такому переконанню.
Книга не може кричати на вас (слава Богу!) і не може плакати. Без низки звернень, що спростовують логіку, доступних подкастерам та ютуберам, автори набагато більше покладаються лише на розум. Вони приречені болісно складати свої аргументи речення за реченням (я відчуваю цю агонію зараз). Книги далекі від досконалості, але вони набагато тісніше пов'язані з імперативами логічних аргументів, ніж будь-які інші засоби людського спілкування, що коли-небудь були винайдені.
Зі смертю книг ми, здається, повертаємося до цих «усних» звичок мислення. Наш дискурс перетворюється на паніку, ненависть та міжплемінні війни. Антинаукова думка процвітає на найвищому рівні американського уряду. Пропагандисти ірраціональності та теорій змови, такі як Кендіс Оуенс та Рассел Бренд, знаходять величезну та довірливу аудиторію в Інтернеті. Якщо б викласти на папері їхні аргументи, то вони б здавалися абсурдними. На екрані вони переконливі для багатьох людей…
Зростання цих емоційних та ірраціональних стилів мислення ставить перед нами глибокий виклик для нашої культури та політики. Ми ось-ось можемо з'ясувати, що неможливо керувати найрозвиненішою цивілізацією в історії планети за допомогою інтелектуального апарату дописемного суспільства.
Кінець творчості.
Епоха друкарства характеризувалася безпрецедентним динамізмом та культурним багатством. Читання є наріжним каменем творчості та інновацій, що є основою сучасності. Не обов'язково, щоб суспільство отримувало користь від культури друкарства, не кожен громадянин має бути «книжковим хробаком». І все ж, якщо й існує одна звичка, що об'єднує лідерів, винахідників, вчених та митців, які сформували нашу цивілізацію, то це читання. Захопливі читачі непропорційно широко представлені майже у кожній сфері людських досягнень….
…Студенти, які користувалися технічними текстами як «тихими наставниками», менше залежали від традиційного авторитету і охоче приймали нові течії. Молоді уми, які отримували оновлені видання, особливо у математичних книгах, починали перевершувати як своїх вчителів, так й мудрість стародавніх мислителів.
Сучасні студенти, які не вміють читати, знову опиняються у залежності від авторитету викладачів і менш здатні вириватися вперед, вигадувати нове і ставити під сумнів усталені догми. Ці студенти – це лише один симптом застійної культури епохи екрану, для якої характерні простота, повторюваність і поверховість. Симптоми її можна спостерігати усюди….
…Навіть самі книжки стають менш складними. Якщо для світу грамотності були характерні складність і новаторство, то для постграмотного світу — простота, невігластво і застій. Мабуть, невипадково, що занепад грамотності збігся з одержимістю культурної «ностальгії» — прагненням нескінченно переробляти форми минулого: наприклад, телешоу та стилі дев'яностих чи моду початку 2000-х. Наша культура перетворюється на смартфонну пустку...
Відрізані від культурних багатств минулого ми приречені жити в нарцисичному вічному сьогоденні. Позбавлені критичних інструментів, щоб ставити питання та розвивати прозріння тих, хто жив до нас, ми приречені нескінченно повторювати і пародувати самих себе — фільм про супергероїв за фільмом про супергероїв, одноманітна поп-пісня за одноманітною поп-піснею. І найбільше ця все більш поверхова та бездумна культура стає катастрофою для нашої політики.
Смерть демократії.
Революція читання стала катастрофою для ультрапривілейованих та експлуататорських аристократів європейського аристократичного ancien régime — старої автократичної системи правління з могутніми королями на чолі, лордами та духовенством та селянами, які метушилися на самому дні. Невігластво було наріжним каменем феодальної Європи. Величезну нерівність аристократичного порядку частково вдалося підтримувати, оскільки населення не мало можливості дізнатися про масштаби корупції, зловживань та неефективність своїх урядів.
А стара феодальна ієрархія виправдовувалася не стільки логічними аргументами, скільки тим, що Вальтер Онг описав як дуже дописемні звернення до містичного та емоційного мислення. Це те, що історики ХУІІ ст. знають як «репрезентативну» культуру влади, монументальну візуальну систему монархічної пропаганди, яка нав'язувала своїм підданим грізний та благоговійний образ короля. Режим демонстрував свою владу в парадах, картинах, феєрверках, пам’ятниках та грандіозних будівлях. Ця система працювала за доби до масової грамотності. Але коли знання почало поширюватися, а аналітичні та критичні способи мислення, що були вирощені друкованим словом, почали укорінюватися, вся розумова та культурна атмосфера, що підтримувала старий порядок, згоріла вщент. Люди почали дуже багато знати. І надто багато думати…
…Тим часом аналітичні, критичні способи мислення почали роз'їдати містичні та емоційні основи старого порядку. Філософи та радикальні мислителі епохи Просвітництва, що підтримувалися зростаючою аудиторією читачів середнього класу, почали ставити критичні питання, які переважно ґрунтувалися на друкованих виданнях: звідки береться влада? Чому одні люди повинні мати набагато більше, ніж інші? Чому не всі люди рівні?
Варто зауважити, що це вкрай спрощений виклад, який свідомо виключає багато чинників, що формують перебіг історії: економіку, клімат, роль окремих особистостей, сліпий випадок. Друк як такий неспроможний принести мир і демократію (досить згадати наслідки російської революції). Друковане видання не може викоренити вроджені людські схильності до ворожнечі та насильства (згадаймо наслідки французької революції). І друковане слово, звісно, не застраховано від «фейкових новин» та теорій змови (як це було напередодні французької революції). Але зовсім не обов'язково вважати друк ідеальною і не схильною до псування системою комунікації, щоб визнати: вона майже напевно є необхідною умовою для існування демократії.
У своїй книзі «Розважаючись до смерті» Ніл Постман стверджує, що демократія та друк практично нероздільні. Ефективна демократія передбачає достатньо поінформоване та певною мірою критичне громадянство, яке здатне детально та довго аналізувати та обговорювати актуальні питання. Демократія черпає незмірну силу з друку — старого, вмираючого світу книг, газет та журналів — з його схильністю сприяти глибоким знанням, логічним аргументам, критичній думці, об'єктивності та спокійній залученості. У цьому середовищі звичайні люди мають інструменти, щоб зрозуміти своїх правителів, критикувати їх і, можливо, змінити їх.
Політика в епоху коротких відео сприяє загостренню емоцій, невігластву та необґрунтованим твердженням. Такі обставини дуже сприятливі для харизматичних шарлатанів. У постграмотному світі неминуче процвітають партії та політики, що ворожі демократії. Використання TikTok корелюється зі збільшенням частки голосів за популістські та ультраправі партії. TikTok, як висловився письменник Ієн Леслі, є «ракетним паливом для популістів».
Чому TikTok приносить непропорційну користь популістам? Тому що майже за визначенням популізм процвітає на емоціях, а не на думках; на почуттях, а не на пропозиціях. Популісти спеціалізуються на забезпеченні того почуття впевненості, яке виникає, коли ви знаєте, що маєте рацію. Вони не хочуть, щоби ви думали. У мисленні вмирає впевненість. Раціональний, неупереджений ліберально-демократичний порядок, що ґрунтується на друкованих виданнях, може не пережити цю революцію.
Спуск у безглузде пекло.
Великі технологічні компанії люблять уявляти себе як сили, які поширюють знання та пробуджують цікавість. Насправді, щоб вижити, їм потрібно заохочувати дурість. Технологічні олігархи так само зацікавлені в невігластві населення, як і найреакційніший феодальний автократ. Тупа лють та групове мислення тримають нас прикутими до телефонів.
І якщо старим європейським монархіям доводилося (часто незграбно) намагатися цензурувати небезпечно критичні тексти, то великі IT-компанії забезпечують наше невігластво набагато ефективніше – наповнюючи нашу культуру люттю, відволіканням та всяким непотребом…
Ці компанії активно працюють над тим, щоб знищити людську освіченість та започаткувати нову темну епоху. Екранна революція вплине на нашу політику так само глибоко, як і революція читання ХУІІІ ст. Позбавлені знань і критичних навичок мислення, що були прищеплені друкованим словом, багато громадян сучасних демократій виявляються настільки ж безпорадними і довірливими, як середньовічні селяни – керовані ірраціональними закликами та схильністю до мислення натовпу. Світ після книжки дедалі більше нагадує світ до книжки…
…Оскільки влада, багатство та знання зосереджені на верхівці суспільства, розгнівана, розділена та необізнана громадськість не має способу зрозуміти, проаналізувати, критикувати чи змінити те, що відбувається. Все більше людей піддаються тим самим емоційним, харизматичним і містичним закликам, які лежали в основі влади в епоху до поширеної грамотності.
Так само, як поява друку завдала смертельного удару феодалізму, екран руйнує світ ліберальної демократії.
Коли технологічні компанії знищать грамотність та робочі місця середнього класу, ми можемо опинитися у другій феодальній епосі.
А може, ми вступаємо в політичну еру, яку ми не можемо собі уявити. Що б не сталося, ми вже бачимо, як тане та зникає світ, який ми знали.
Ніщо вже ніколи не буде таким, як раніше.
Ласкаво просимо до постграмотного суспільства.
Посилання на статтю даю у коментарі до посту.
Lidiya Smola
Прочитала у Василь Павлюк, але хочу лишити в себе.. подумати...Обговорити Tainka Dubrovska
