11/10/2025
Люди в готелі ввечері йдуть на базар чи дискотеку, а я йду спати, набравши в термокружку окропу - я ще дуже слабка після Ковіду. Лягаю і одразу засинаю, під музику.
А о першій ночі прокинулась від крику - якийсь турок когось звав, а я спросонку вирішила, що це повітряна тривога, але нема світла і вимкнули сирени, тому попереджають криком про небезпеку.
І побачивши навколо величезні вікна свого номера, зіщулилась від страху і вже збиралась бігти в укриття, коли до мене дійшло, що я в безпеці, в Туреччині. І звук за вікном, то не шахед, а мотобайк.
Туреччина вчора подарувала мені гарний день і спілкування з різними людьми.
Правда я була вельми заклопотана, бо оператор переніс виліт з Жешува в Люблін, а в мене ціла група летіла людей на візках. І я була в розпачі, але взяла себе в руки і, витративши купу грошей на інет і дзвінки в Україну, все ж нарішала їм трансфер.
Але хочу поділитись про спілкування (хоча після минулого посту думала вже припиняти публікації), бо деякі люди читають не те, що ти пишеш.
Тут є одна жінка з Литви, в якої все тіло в страшних екземах. Ми вітаємось і посміхаємось при зустрічі. А я ж знаю де найкраще лікувати таку проблему, тому обережно вибачившись, сказала, що я турагент і розповіла про Нафталан.
- Дякую, відповіла вона російською, але я найліпше люблю Сочі і Адлер. Буду їздити туди. Після них шкіра інша.
Я сказала, що розумію її, але не продаю ті напрямки, бо кожна копійка перетворюється на ракети на наші голови. Ще раз вибачилась, побажала гарного дня і пішла собі. А на вечері вона підійшла до мене і сказала, що проситиме мої контакти, бо не думала так. А тепер не хоче в Сочі. А хоче в Нафталан. Прочитала про нього. І це краще ніж ракети на наші голови.
Подякувала.
Їду в ліфті на обід, а гарна така дівчина крутиться біля люстра.
- Ви звідки? - питаю, бо часто тут питаю українською і виявляється, що поряд наші.
Вона не розуміє. Питаю російською, каже: з Казахстану.
- А я з України, кажу.
- О, Украіну ми любім! Слава Украінє! На сколько ви здєсь, на недєльку?
- На довше. Нам треба відіспатись після пекельних ночей з вибухами - російською кажу я.
Вона не розуміє. Я розказую про ракетні обстріли і шахедні атаки. Її вузькі очі розширюються:
- У вас це й досі не припинилось? В нас з ТВ простору зникло все про Україну і я думала у вас мир.
- Ні, росія нас терорирує і вбиває щодня і щоночі.
- Я в ужасє! - каже вона і бажає нам Перемоги.
Я розповідаю про Україну литовцям, полякам, німцям, казахам, болгарам, македонцям, сербам, естонцям, туркам.
Всі бажають нам Перемоги і починають інакше ставитись до рашистів.
А наші люди все частіше говорять українською і це так приємно.
Ми вечеряємо з родиною з Харкова - гарні 3 покоління схожих обличчями людей. Жартують, сміються, все помічають. Завтра їм їхати додому і серце не спокійне за них. А вони кажуть, що набрались сили у моря і зможуть пережити зиму. А там може ж вже й Перемога!!
Миколаївці з Очаківцями постійно слідкують за речами українців, бо мало купаються, а навколо ж гнуссня. Хоча рашистів не так і багато. Та вони воровиті і впевнені, що так можна.
Коли виносять на обід чи вечерю фрукти, то рашисти як ворони взлітають зі своїх місць і нагрібають повні руки-пазухи тих яблук, груш, чи мандарин.
Наші сварять їх.
Інші просто погоджуються, що без нелюдів завжди краще.
А нелюди пишуть у відгуках про готель, що то українці все розбирають і виносять з собою. Навіть тут в них своя версія подій.
Сумчан і запоріжчан побільшало, вони нетерпимі до рашистів і роблять їм нерви. А ті вяло оправдовуються, що "ми же братья", "нас пасорілі палітікі".
- А в тебе хтось воює? - питають наші.
- Січас всє ваюют, ета вигадно. У нас то работи нєт.. - кажуть рашисти і тікають в кінець пляжу, ближче до бару без алкоголю, що злить їх неймовірно, бо воду вони не п'ють.
Я дивлюсь, як наші мами пояснюють все своїм діткам. Радіють їх першим успіхам в мові. І як рашистка з яскравими дредами таскає на бедрі малу і постійно їй каже:
- Бе-бе-бе!
Їм весело разом.
А я думаю про втрачений час і можливості. І про те, що ця дитина стане орком теж.
Бачу, як наші стелять на шезлонги рушники, складають сукеночки, щоб ті були не пожмакані. І як рашисти сидять на голих лежаках по 2-3-4 особи, нічого не підстеляючі. "Прісядєм тут как на завалінкє"... бррр...
Жінка з Дніпра просить мій номер телефону (я просила маму не казати нікому, що я турагент). Я пояснюю, що раз в неї є турагент, з яким вони співпрацюють роками, то не потрібно міняти його на мене чи ще когось.
- Він вже знає де ви були, що любите, як вам простіше подорожувати.
- Я думала вам потрібні клієнти... - ображається вона.
- Всім потрібні! І вашому турагенту теж. У війну всім важко.
- Да, вона в мене класна! - погоджується жінка і намагається розпитати в мене про курорти Іспанії, але я кажу, що не консультую в морі і упливаю.
Мені хочеться насолодитись морем на повну.
Сьогодні їдуть додому кияни. Я розповіла їм що їх тато-військовий може спитати в командування дозвіл на відпустку і хлопці вже мріють разом плавати над рифами.
Питають чи варто купувати наступний тур в мене, а я запевняю, що ціни однакові, але я не працюю з рашистами. Навіть, якщо в них дешевше.
Задумуються.
Бо їм і в голову не приходило, що й досі продаються тури від компаній з окупантським капіталом.
Я якось швидко загоріла, бо не очікувала що буде так жарко. В минулому році температура стабільно трималось 24-27 градусів, а тут було вже й 34. Море теплюще. І так хочеться бути тут довго.
Дякую всім, хто читає мої записки серцем. І тим, хто знайшов в собі сили відписатись, якщо дратую.
Як завжди багато хейту, коли пишеш пости з відпустки і викладаєш фото з моря.
Я знаю про це і морально готова. Мені лише шкода, що все більше людей нікому не каже, що дозволили собі відпустку і викладають фото в альбоми соц.мереж з обмеженим доступом лише для своєї родини. Щоб інші не знали. Бо не пробачать.
Інколи здається, що мало людей, які готові порадіти за інших. Але насправді це не так. Просто всі ми змучені війною. І часто злі. Але людяність завжди переважає. Бо ми українці - вільна нація нескорених людей.
Всі кого бісять мої тексти, можете поставити мене на паузу на місяць. Є в соц.мережах така опція. А ті, кого надихає - мрійте.
Цей місяць може бути чарівним. І так хочеться, щоб він подарував нам звільнення від окупантів.
#Дубровська 11.10.2025
Tetiana Dubrovska Tainka Dubrovska Тетяна Дубровська
