30/10/2025
30 жовтня народився Олег Лишега (30.10.1949 - 17.12.2014) — один з найнеповторніших українських поетів, драматург і перекладач, есеїст і скульптор, лауреат американського Пен-клубу за найкращу перекладну поетичну книжку.
📙«Зима в Тисмениці» — це остання прижиттєва збірка поета, до якої увійшов майже увесь його поетичний доробок, деякі з перекладів, а також п’єса «Друже Лі Бо, брате Ду Фу».
Тарас Прохасько
АПОКРИФИ ВІД ЛИШЕГИ
Поет Олег Лишега є самим втіленням поезії. Все, що він робить, все, що говорить, а передовсім як він кожної секунди мислить, є найвищою поезією.
Тою, яка з першого погляду цілком не укладається в те, що ми називаємо віршами, що ми вважаємо поетичним способом життя. Передати цей стан ніяк неможливо. Спочатку, слухаючи Лишегу, дивуєшся, що такі прості речі можуть бути настільки важливими. А через певний час вже не можеш думати не так, як він. Думаючи про будь-що, чуєш, як твої думки розгортаються його голосом, його темпом, його тембром. Але якось переказати отримане від нього осяяння просто неможливо. Треба самому нагрітися і передавати вже власне тепло.
Якщо говорити мовою, якої він не любить, то Олег Лишега народився в Тисмениці 1949 року. Тисмениця стала для нього моделлю повноцінного міста. Вчився в художній школі. Вступив на англійську філологію до Львівського університету. У Львові прочитав Кавабату і здружився з геніальним Григорієм Чубаєм. Брав участь у першому українському неполітичному самвидаві — альманасі «Скриня», всі автори якого невдовзі були у різний спосіб покарані.
Трохи пожив у Бурятії. З кінця сімдесятих оселився у Києві. Сторожив Лавру і любив Дніпро. Випалював кераміку. Мешкав у лісовому селі під Києвом. Писав поезію олівцем. Написав збірку найкращих есеїв. Сотворив дивовижну пʼєсу «Друже Лі Бо, брате Ду Фу». З нею їздив Європою. Прав брудний спальний мішок якомусь бездомному у Німеччині. Потім перебував у Америці. Жив у лісі. Заприятелював з нащадками індіанців. Мало не перейшов жахливий обряд сонця.
Брав участь у найпрестижніших всесвітніх поетичних читаннях. Лапав форель руками і випускав її у ту ж ріку. Знову жив у Тисмениці. Купався у Вороні і в Стримбі, годував курей, збирав гриби, робив якісь смачнезні налисники. Все бачив, про всіляке думав, когось чекав. Потім почав робити фільми — про Григорія Крука, про Параску Хому.
«Кожен образ поширюється у різних формах. Починаючи від дуже серйозно думки — притча, легенда, міф, байка якась простацька, а далі повідомлення по радіо, телебаченню, кліп... і воно існує одночасно у всіх цих іпостасях. Хтось може посміятися з будь-якого мого слова. Те, що для мене виражене із кровʼю, на віддалі сприймається як театр. Бо людина інакше сприймати не може».
Кілька років тому Олег Лишега отримав нагороду американського Пен-клубу за найкращу перекладну книжку поезії. Переважна більшість лавреатів цієї відзнаки за якийсь час отримують Нобелівську премію.
Така статистика. Нею, зрештою, не варто перейматися. Важливіше, що Олег Лишега є десь поруч. Він той, хто у великому звʼязку всього зі всім виконує роль надійного медіатора. Він якимось чином досяг того, що в інших випадках потребує квітки папороті, яка дає розуміння мови усіх звірів і птахів. Олег пішов ще далі. Він так уміє натискати на безмовні стихії, що вони передають йому те, що думають. А він лише озвучує прості і химерні, леткі і надійні переживання каменя, дерева, води, риби, глини, піску, трави, шкіри, хутра, гори і охри, снігу і вогню...
* * *
З моїх босих ніг осипається земля..
Коли щось довго робити задумавшись
Чи просто задивитись в далечінь —
Все може затопити тепла повінь..
Тріскаються капіляри..
Так легко як молодий листок
Прокусити до крові вуста..
В алюмінієвій мисці мокне сорочка..
І коли прогорнути небесну
(бо ти надворі) мильну піну —
Вода аж чорна..
Як з вирваного коріння
Осипається земля..
На фото Олег Лишега у 2014 на презентації «Зими в Тисмениці» на Форумі видавців у Львові.
