Меморіал: вбиті росією, Паньківська 3, оф. 1, Kyiv (2025)

08/07/2025

Володимир Вовк загинув наприкінці березня 2022 року в селі Новий Биків на Чернігівщині. Йому було 38 років.

26 березня 2022-го російські військові взяли Володимира в полон разом із іншими односельцями.

«Окупанти обстрілювали хати, а він жив вздовж дороги. Там танки, БТРи, все вибухало. Він почав тікати. Добіг до розвилки і чогось звернув у ліс, а не в бік села. А там окупанти сиділи. Отак вони його й спіймали. Це місцевий чоловік розповідав, вони його першим взяли в полон, а Вовка другим. Але чоловіка цього відпустили, він уже в літах. А Володимира – ні. Наступного дня забрали й інших місцевих чоловіків», – розповіла Лідія Єреп, староста Старої Басані, звідки родом чоловік.

Згодом полонених перевезли в катівню у селі Новий Биків. Наприкінці березня, коли окупанти втікали звідти, на кладовищі знайшли тіло Володимира. Його поховали 5 квітня 2022 в рідному селі.

«30 березня був бій, ЗСУ звільняли Новий Биків. Сильно стріляли. Не знаю, як там усе сталося, але двері катівні були незамкнені – чи то окупати так залишили, чи хтось із місцевих відкрив. Катівня була в приміщенні котельні. Неподалік – кладовище. Наші хлопці відчинили двері і тікали через те кладовище, тоді й побачили тіла Володимира Вовка й Олександра Лисака. Їх або напередодні застрелили – 29 березня або ж 30-го. Я їздила на опізнання Володимира, він дуже побитий був», – розповіла Лідія Єреп.

Володимир Вовк народився в селі Стара Басань. Рано залишився без батьків, його виховувала бабуся.

Після школи навчався в Києві, трохи працював там, а потім повернувся в рідне село. Був різноробом, останні роки працював у місцевій школі-інтернаті.

«У нього були золоті руки. Зіпсувався магнітофон, велосипед, телевізор, будь-що, – всі знали, що до Вовка треба нести, він полагодить. Спиртним не зловживав. Тихий спокійний хлопець, був гарною людиною, абсолютно неконфліктний», – так про загиблого згадує староста.

Бабуся Володимира померла. Власної родини він створити не встиг.

У пам’ять про загиблих односельців мешканці Старої Басані встановили меморіальний знак із їхніми іменами.

07/07/2025

Життя Світлани Щуцької відібрала російська армія, завдавши удару по Дніпру 24 червня 2025 року.

Удень ворог атакував місто й область ракетами. Під обстріл потрапили цивільна інфраструктура, навчальні й медичні заклади, приватний сектор. Одна з ракет влучила біля поїзда Одеса – Запоріжжя. Загалом унаслідок цього балістичного обстрілу загинуло понад два десятки людей.

Світлані було 43 роки. Вона народилася у Дніпрі. Працювала в Укрзалізниці, обіймала посаду чергової по переїзду. На дозвіллі вирощувала квіти у своєму саду. Мала багато рідкісних рослин. Дуже любила тварин, лікувала їх та піклувалась.

Рідні та друзі пригадують доброту та життєлюбство Світлани, відгукуються про неї, як про чесну і справедливу людину.

«Мама була дуже доброю. Завжди прагнула всім допомогти. Прожила щасливе життя з батьком, він її безмежно кохав», – розповіла старша донька загиблої, Олександра.

У Світлани залишилися чоловік, двоє доньок та інші рідні.

07/07/2025

На Харківщині російський обстріл забрав життя дитини. Ворог вдарив безпілотником поблизу села Одноробівка Золочівської громади. Влучання було в цивільний автомобіль, яким їхала родина.

8-річний Олег Антонов загинув, постраждали його батьки та молодший брат.

Богодухівська міська рада повідомляє, що Олег народився в місті Дергачі. До війни його сім’я жила в селі Стогнії Золочівської громади, а з початком бойових дій була змушена залишити свій дім і переїхати в село Мерло. Олег навчався у 2 класі Кленівського ліцею.

«Щирий, добрий, відкритий до світу і життя… Разом із родиною він повертався додому, коли російський дрон-камікадзе влучив у цивільний автомобіль. Це — не просто трагедія. Це черговий воєнний злочин, черговий удар по найсвятішому — по життю дитини. Словами неможливо передати той біль, що розриває серце кожного з нас», – зазначили на сторінці міськради.

06/07/2025

У Львові вшанували людей, яких 2 роки тому 6 липня вбила російська армія.

Тоді ворог вдарив ракетою по житлових будинках міста, обірвавши 10 життів.

Внаслідок обстрілу загинули:
🕊️Анастасія Сенів
🕊️Надія Спіжевська
🕊️Мирослава Садова
🕊️Інна Янішевська
🕊️Ольга Дудка
🕊️Світлана Піх
🕊️Ольга Татарінова
🕊️Валерій Рябцев
🕊️Ірина Мілованова
🕊️Михайло Єлісєєв

На місці трагедії провели поминальну молитву та відкрили меморіальну таблицю.

Памʼятаємо 💔

Фото: Roman Baluk

04/07/2025

Життя 21-річного Олександра Харламова відібрала російська армія 28 лютого 2022 року в селі Шестакове на Харківщині. Ворог вдарив з авіації по фермерському господарству, де він працював.

Олександр народився 17 лютого 2001 року. У Старосалтівському професійному аграрному ліцеї здобув фах електрогазозварника 2-го розряду, Пройшов стажування і влаштувався працювати зварювальником на фермерському господарстві ТОВ «Агро-Світ» у рідному селі.

«Мій синочок – найніжніший і найкращий у всьому світі. Був дуже працьовитий, дружелюбний, добрий», – написала мама Світлана.

Олександра поховали у рідному селі.

В нього залишились мама, сестра, вітчим і дядько.

04/07/2025

31-річний Ілля Корнієнко загинув 30 березня 2022 року у Харкові, куди поїхав у власних справах та потрапив під ворожий обстріл.

Ілля народився і жив у селищі Билбасівка Донецької області. У Слов'янському аграрному коледжі здобув спеціальність механізатора. Після строкової служби, яку проходив у 2010-2011 роках, змінив багато професій. Останніми роками працював на залізниці у службі колії (ПЧ-Слов'янськ) монтером колії 2 розряду.

У 2015 році був мобілізований, брав участь в АТО/ООС. Отримав низку нагород: медаль «За зразкову службу ВВ МВС» І ступеня; відзнаку командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ ступеня; відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції»; нагрудний знак «Учасник АТО». А також – подяку ГО «Донецька обласна організація ветеранів Повітряно-десантних військ «Союз десантників». Службу закінчив у званні старшого солдата у 2021 році.

Рідні згадують його доброю і чуйною людиною. Ілля мав багато друзів, завжди був готовий прийти на допомогу. Найбільшим захопленням на дозвіллі у нього була риболовля.

Поховали Іллю Корнієнка у рідному селищі.

У нього залишилися дружина та двоє дітей.

03/07/2025

Маргарита Постельняк загинула проти ночі 7 вересня 2022 року в Слов’янську на Донеччині. Того дня місто зазнало чергового ворожого обстрілу. Одне з влучань було в квартиру у будинку на вулиці Торській. Там Маргарита Постельняк жила разом із чоловіком Михайлом. Подружжя загинуло під завалами.

Маргариті було 83 роки, 9 вересня мало виповнитися 84. Народилася в Слов’янську. Здобула спеціальність інженера-будівельника. Працювала у підприємстві «Сільгоспбуд», була заступницею головного інженера. Брала участь у будівництві Чорнобильської АЕС. У вільний час любила шити, вирощувала квіти, працювала на присадибній ділянці. Була двічі одружена. У першому шлюбі народилися два сини.

«Вона була чуйною жінкою з добрим серцем. Завжди віталася, дружила з сусідами», – згадує донька чоловіка від його першого шлюбу Людмила.

Поховали Маргариту Постельняк на Північному кладовищі у Слов'янську.

03/07/2025

Життя 47-річної Катерини Борсинської відібрав російський обстріл Одеси. 27 червня 2025 року ворог завдав удару безпілотниками по цивільній інфраструктурі. Загинув також коханий Катерини Валентин.

«Мама постійно ходила на паркінг під час тривог. Тієї ночі збиралася теж (про це написала подрузі), але не встигла», – розповів син Данило Семеха.

Катерина була родом із Кривого Рогу. Здобула освіту в Криворізькому державному педагогічному університеті. Останнім часом працювала в одеському ліцеї «Михайлівський», де викладала українську мову. Також була соціальною педагогинею.

Колеги згадують її відповідальною, чесною і творчою; чуйною наставницею для дітей, порадницею для батьків; людиною з великим і добрим серцем.

Вільний час Катерина проводила в колі рідних, обожнювала своїх онуків. Їй подобалося красиво одягатися, мати гарний вигляд.

«Моя мама була чуттєвою людиною, сумлінною і дуже справедливою. Вона щиро любила свою роботу і віддано працювала», – додав Данило.

У Катерини Борсинської залишилися син і двоє онуків.

02/07/2025

Марк Матяш-Мирний ріс у любові, мріяв стати кіберспортсменом, рибалив з татом і став обличчям бренду одягу, який мама створила для нього.

Родина Марка жила у Салтівському районі Харкова. Після початку повномасштабного вторгнення Матяш-Мирні виїхали з міста. У 2023-му повернулись, і Марк був щасливий бути вдома. Свій 11-й день народження святкував так, як мріяв — із кульками, тортом і друзями.

30 жовтня 2024 року росія скинула авіабомбу на багатоповерхівку, де жила родина Марка. Хлопчик отримав важкі травми, але медикам не вдалось його врятувати.

🟦Читайте історію Марка Матяш-Мирного на сайті Меморіалу: https://bit.ly/4erkj4r

01/07/2025

Михайло Постельняк загинув проти ночі 7 вересня 2022 року у Слов’янську на Донеччині. Російська армія вкотре обстрілювала місто. Ворог влучив зокрема у будинок № 43 на вулиці Торській. Квартира, де Михайло був разом із дружиною Маргаритою, перетворилася на руїни. Пара загинула під завалами. Чоловікові було 84 роки.

Михайло Постельняк народився в селі Маяки Донецької області. Закінчив місцеву семирічну школу. Згодом отримав спеціальність ливарника. Працював на заводі «Словважмаш».

Через деякий час вирішив змінити професію: закінчив школу міліції та став дільничним інспектором, а згодом уже був заступником керівника карного розшуку 20 років працював у правоохоронних органах. Згодом повернувся на завод.

У вільний час захоплювався полюванням, риболовлею, присадибним господарством.

«Батько був врівноваженою людиною, доброю та справедливою», – сказала донька Людмила.

Поховали Михайла Постельняка на Північному кладовищі у Слов’янську.

01/07/2025

🕊«Я хочу хоча б розповісти історію нашої боротьби за справедливість»

1 липня 2023 року померла Вікторія Амеліна — українська письменниця та громадська діячка.

Після початку повномасштабного вторгнення вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds, щоб документувати воєнні злочини.

Вікторія також працювала над книжкою Looking at Women, Looking at War («Дивлячись на жінок, які дивляться на війну»). У ній зібрані історії українок, які фіксують війну, переживають її, намагаються досягти справедливості. Серед героїнь — українські правозахисниці, журналістки, громадські діячки.

Вікторія дуже хотіла, щоб світ почув історію нашої боротьби. Книгу після смерті письменниці видали рідні та друзі. 26 червня 2025 року Вікторія посмертно стала лавреаткою британської премії Джорджа Орвелла за книгу «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну».

30/06/2025

58-річного Олега Соколовського знайшли загиблим 2 квітня 2022 року в селищі Велика Димерка Броварського району на Київщині. Його тіло було в підвалі одного з приватних будинків. Там виявили ще двох убитих чоловіків. Всі мали вогнепальні поранення.

Олег Соколовський народився на Буковині. Раніше працював правоохоронцем. На пенсії влаштувався водієм вантажівки на завод «Кока-кола» у Великій Димерці.

24 лютого 2022 року поїхав у Броварський райвідділ Нацполіції, отримав табельну зброю, записався до тероборони і допомагав дільничному інспектору нести службу в селищі. Також Олег охороняв завод «Кока-кола», забезпечував його життєдіяльність, адже всіх працівників розпустили.

«З заводу було видно трасу з Чернігова, якою йшли на Київ російські танки. Олег їх рахував, записував, потім передавав нашим військовим. 8 березня російські війська зайшли до селища, а наступного дня розстріляли завод. Брат навіть після цього не пішов звідти. Прислав нам фото зруйнованих приміщень. Я казав йому, що там дуже небезпечно, він сам із одним іржавим пістолетом нічого не зробить. Просив його їхати додому. Але він казав, що як офіцер цього не зробить», – розповів молодший брат Олега Ігор.

17 березня Олег зателефонував матері. Сказав, що потрапив у полон до окупантів. Після цього зв'язок із ним зник.

2 квітня, після звільнення села Збройними Силами України, у підвалі одного з будинків знайшли тіла трьох чоловіків зі зв'язаними руками та вогнепальними пораненнями. Серед них був Олег. Експертиза показала, що найімовірніше його смерть настала 22 березня.

«Знайшовся чоловік, який жив через дорогу до того місця. Розповідав, що чув, як їх катували, як вони кричали», – додав Ігор.

Олега Соколовського поховали у селищі Красноїльськ Чернівецького району. Тут він народився, закінчив школу. Після цього вступив до автотранспортного технікуму, потім – до Львівського лісотехнічного інституту. Працював на різних посадах: від механіка в автотранспортному цеху до головного інженера. 1995 року пішов служити в органи внутрішніх справ, отримав звання майора.

«На початку 1990-х брат отримав роботу в ДАІ на Миколаївщині. Якось під час чергування в місті Снігурівка зупинив з колегами п'яного мотоцикліста. Коли пробували його зняти з мотоцикла з коляскою, той цілеспрямовано наїхав на Олега. Дуже покалічив ногу, йому загрожувала ампутація», – розповів брат.

Протягом дев'яти місяців лікарі боролися за ногу Олега. За сумлінне виконання обов'язків він отримав медалі та відзнаки МВС України різного ступеня. 2018 року на пенсії пішов працювати водієм на завод «Кока-кола» у Великій Димерці.

«Наш батько з ранку до ночі працював, тому старший на 11 років Олег був мені за нього. Він був для мене прикладом: гарно вчився, займався спортом, завжди акуратний, відповідальний, серйозний. Вболівав за Україну. Він не був звичайним цивільним, якого випадково вбили. Олег намагався щось зробити, щоби зупинити ту біду, яка йшла на Київ. Це його боліло. Він дуже любив свою країну», – сказав брат Ігор.

Олег Соколовський був розлучений. У нього залишилася мати, брат і донька від другого шлюбу.

У рідній школі Олега встановили дошку його пам'яті.

Меморіал: вбиті росією

08/07/2025

07/07/2025

07/07/2025

06/07/2025

04/07/2025

04/07/2025

03/07/2025

03/07/2025

02/07/2025

01/07/2025

01/07/2025

30/06/2025

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Business

Shortcuts

Share

Category