Вікторія Гриб, Kyiv (2025)

14/07/2025

Дональд Трамп, як і обіцяв, зробив вагому заяву щодо України. Головний меседж – Сполучені Штати «залишаються у грі». Це ключовий підсумок, який розвіює побоювання щодо можливого виходу США з процесу врегулювання війни в Україні.

Найбільший позитив — посилення ППО. Безумовно, найважливішою новиною є обіцянка надати 17 систем Patriot. Це потужний інструмент, здатний «закрити небо» над стратегічними об'єктами та стати реальним козирем для України. Однак, як завжди, диявол криється в деталях. Залишаються відкритими питання: де їх взяти? Звучить оптимістично, але чи реалістично? Чи буде достатньо ракет для цих систем, чи справді ЄС зможе покрити всі фінансові витрати, і чи йдеться про повноцінні системи, а не про окремі пускові установки.

Ультиматум про 50-денний термін для припинення вогню, хоч і звучить рішуче, викликає занепокоєння. Це надто довгий період, за який ситуація на фронті може кардинально змінитися. Погрози ж новими санкціями сприймаються з обережністю, адже досвід попередніх торговельних війн свідчить про їхню непередбачуваність.

Та попри всі ці «але», ключовий сигнал тішить: США не «вмивають руки». Це свідчить про намір Вашингтона продовжувати докладати зусиль для завершення війни, хоч і з вимогою більшої відповідальності та фінансової участі від європейських союзників.

Наостанок — іронічне спостереження: якщо під час тижневого візиту в Україну генерала Кіта Келлога кількість обстрілів справді зменшиться, можливо, варто було б запропонувати йому залишитися на постійне місце проживання?

10/07/2025

Майже кожен п’ятий українець – близько 8,8 мільйонів – сьогодні живе за межею бідності. Такі дані озвучив Мінсоц, спираючись на поновлені розрахунки Світового банку.

Це жахлива реальність, коли на тлі такої гострої соціальної кризи державні програми допомоги охоплюють мізерну частину нужденних – лише близько 190 тисяч сімей. Чинна система соціальної підтримки не просто не відповідає масштабам проблеми, вона її ігнорує.

Корінь проблеми – це занижений до абсурду прожитковий мінімум. Він має бути як мінімум удвічі вищим за поточний. Як взагалі можна будувати державну політику на показниках, які відірвані від життя людей?

Сьогодні прожитковий мінімум в Україні повністю втратив своє первісне економічне значення. Замість того, щоб бути реальним показником для гідного життя, він перетворився на суто формальний інструмент для розрахунків платежів до бюджету.

Ми не можемо говорити про післявоєнну відбудову, про економічне зростання, про збереження людського капіталу, якщо мільйони українців виживають, а не живуть.

До речі, щодо мільйонів. Цифри “бідності” можуть бути вищими, адже соціологи не враховують тих, хто не має смартфона, щоб відповісти на опитування.

Ще одна причина нашої бідності - -це жахливий інвестиційний клімат.

Є жорстка формула

➡️ Немає верховенства права → немає інвестицій.
➡️ Немає інвестицій → немає економічного розвитку.
➡️ Немає економічного розвитку → немає достойних соціальних виплат
➡️ Достойних соціальних виплат → ще більше людей за межею бідності.

Замість того, щоб лікувати хворобу, нам пропонують «латати симптоми»:

❌ Жонглюють прожитковим мінімумом, який давно є фікцією.
❌ Тримають тарифи на місці. Це самообман, за який ми платимо з власної кишені.

Тимчасові субсидії та допомога – це лише знеболювальне. Справжні ліки – це створення умов, за яких бізнес не боятиметься вкладати гроші в Україну. Наші партнери вже готові страхувати військові ризики. Але вони не можуть застрахувати нас від беззаконня.

08/07/2025

❗ Дві моторошні трагедії, дві смерті – і в обох випадках причиною став алкоголь за кермом, що призвів до фатальних ДТП на Закарпатті та Житомирщині. В одному випадку нетвереза водійка вбила прикордонника на службі, в іншому – п’яний військовий забрав життя неповнолітньої дівчини.

Це чергове нагадування про те, чому я ініціювала законопроєкт про найвищу міру покарання за вбивство людей на дорогах у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Я пропоную кваліфікувати такий злочин як особливо тяжкий і передбачити покарання від 10 років позбавлення волі до довічного ув'язнення.

Але цей законопроєкт лежить у парламенті вже майже п'ять років! Весь цей час його не виносять на розгляд навіть профільних комітетів, хоча поліція усі ці роки затримує сотні нетверезих водіїв.

Тримаю ситуацію з розслідуванням цих жахливих ДТП на особистому контролі.

Мій висновок незмінний: штрафами цю проблему не вирішити. Лише страх невідворотного і тривалого ув'язнення може стати єдиним дієвим запобіжником. Людина, сідаючи п'яною за кермо, має чітко усвідомлювати, що її поїздка може закінчитися не просто штрафом, а довічним терміном за ґратами. Вбивство на дорозі через алкоголь – це не нещасний випадок. Це свідомий вибір, за який має бути найвища міра відповідальності.

Тому я вкотре публічно звертаюся до Голови Комітету з питань правоохоронної діяльності Sergii Ionushas, Голови Комітету з питань правової політики Денис Маслов, Голови Комітет Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури Юрий Кисель, Голови Комітет ВРУ з питань бюджету Юрій Арістов, Голови Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики Anastasia Radina, Голови Комітет Верховної Ради України з питань інтеграції України до ЄС Ivanna Klympush-Tsintsadze.

Прошу вас, колеги, звернути увагу на цю проблему. Скільки ще людей має загинути, щоб законопроєкт про довічне ув'язнення для п'яних вбивць за кермом нарешті зрушив з мертвої точки?

07/07/2025

Доля ключового законопроєкту про права ВПО та гарантії компенсації за зруйноване майно – ці гострі питання стали центральними на нараді з питань забезпечення прав ВПО під головуванням Ірини Верещук.

Разом з колегами обговорили, зокрема, законопроєкт №12301, який має осучаснити та посилити захист прав переселенців. На жаль, його розгляд у профільному комітеті затягується, що викликає занепокоєння.

Я переконана, що цей закон нам вкрай потрібен. Проте, він має бути ухвалений із урахуванням правок, які я подавала. В них чітко закріплюється фундаментальне право людей на компенсацію за знищене та пошкоджене майно на тимчасово окупованих територіях. Ми не говоримо про конкретні механізми чи суми – це справа інших, спеціальних законів. Але прописати саму гарантію, саму рамку в основному законі про ВПО – наш обов'язок. Без цього він не буде повноцінним і ризикує не знайти підтримки в залі.

Окрім цього, на нараді порушили не менш важливі теми: непрозорість формування регіональних комісій з питань житла для ВПО, реалізацію експериментального проєкту із забезпечення житлом маріупольців.

До речі, сьогодні Уряд схвалив рішення, яке дозволить дистанційне обстеження житла там, де державні комісії фізично не можуть цього зробити. Зокрема, на території активних бойових дій та окупованих територіях.

Завдяки продуктам дистанційного спостереження, фото- і відеоматеріалам комісії зможуть зафіксувати знищення житла. Відповідальним міністерствам дано завдання запустити послугу якнайшвидше.

Це звісно добре, але цього недостатньо. На жаль, досі не підписаний Президентом законопроєкт 11161, який передбачає компенсацію за пошкоджене чи знищене майно українців на окупованих територіях. Це те питання, яке потребує якнайшвидшого врегулювання.

04/07/2025

Одна з найгірших ночей за весь час війни. Сотні дронів і балістичних ракет летіли на Київ, невдовзі після завершення розмови лідерів США та Росії.

Після розмови Дональд Трамп підтвердив — прогресу в досягненні миру немає. Попереду розмова із Володимиром Зеленським. Та вже зараз очевидно, що тактика попередніх місяців не діє.

Як наслідок, маємо новий антирекорд – цієї ночі росіяни атакували Україну 539 (!) БПЛА різних типів та 11 ракетами. Увесь Київ у диму.

Крім столиці, постраждали Дніпровська, Сумська, Харківська, Чернігівська та Київська області.

Знову пошкоджені будинки простих людей. Наразі відомо про понад 20 поранених.

В цій ситуації Україна потребує не зволікання, а рішучої підтримки всіма можливими засобами, зокрема й дипломатичними. Щоб на перемовинах ми мали не констатацію факту, що Росія не зупиниться, а реальні кроки до припинення нищення України.

02/07/2025

Підвищення податків знову на порядку денному — цього разу на вимогу МВФ. Податок на продажі на онлайн-платформах, нові акцизи... І це в той час, коли прості люди, а разом із ними підприємці ледве виживають.

Сліпе підвищення податків сьогодні — це шлях в нікуди. Так, бюджету потрібні гроші. Але забирати останнє у тих, хто ще намагається працювати, створювати робочі місця і підтримувати економіку — це прямий шлях до колапсу. Спочатку зберемо трохи більше, а потім не буде з кого збирати взагалі.

Є інший шлях. Набагато ефективніший. Замість того, щоб тиснути на бізнес, ми маємо створити для нього умови. Забезпечити верховенство права, захистити від рейдерів, зробити наш інвестиційний клімат привабливим.

Якщо бізнес відчуватиме себе захищеним, він буде працювати і розвиватися. А це означає більше робочих місць і, як наслідок, більше податків, які надійдуть до бюджету природним шляхом. Треба обирати не між «поганим» і «ще гіршим», а робити ставку на розвиток.

02/07/2025

Сьогодні Донеччині — 93 роки. Цей вік уособлює цілу добу — добу індустріального злету, шахтарської слави, розбудови міст і незламної волі. Донеччина завжди була і залишається потужним індустріальним центром, рушієм українського поступу.

Але сьогодні ця дата — це, перш за все, біль. Десятки підприємств, які були гордістю країни, перетворені на попіл. Міста, де вирувало життя — Маріуполь, Авдіївка, Бахмут, Волноваха — стали символами страждання, руїн та людського горя. Мільйони донеччан стали вимушеними переселенцями, яких приймають Павлоград, Кривий Ріг та інші міста нашої держави. Їх позбавили дому, але не пам’яті та любові до рідного краю.

Головне – це люди. Підприємства можна відбудувати, інфраструктуру – відновити. Але найцінніше, що є у Донеччини – це її мешканці: стійкі, працьовиті та віддані своїй землі.

Для мене Донеччина — це не просто регіон на мапі. Це долі конкретних людей. Разом з командою вже після початку війни ми доставляли медичне обладнання до лікарень прифронтових міст, бачили наслідки атак на енергетику та інфраструктуру, неймовірну стійкість тих, хто залишався і відновлював зруйноване.

Ми не маємо права забувати про тих, хто живе на лінії вогню. Тому я послідовно підтримую ідею надання спеціального статусу для громад у прифронтових регіонах. Це – конкретні пільги та компенсації для людей, які щодня ризикують життям. Це гарантії житла, фінансова підтримка, доступ до медичних послуг та інші соціальні гарантії.

Це питання потребує невідкладного розгляду на державному рівні. Ми повинні створити умови, за яких люди відчуватимуть підтримку своєї країни не колись у майбутньому, а вже сьогодні.

Я вірю, що ми відновимо не лише міста, а й справедливість. Ми обов'язково повернемося до нашого українського Донбасу, і наше індустріальне серце знову заб'ється в повну силу.

З Днем народження, Донеччино!

01/07/2025

Щодо заборони на освіту військовозобовʼязаним після 25 років. Профільний комітет зняв відповідний законопроєкт 13193 з розгляду. І це абсолютно правильне рішення.

Логіка законопроєкту, який подав Кабмін ще у квітні, була хибною в своїй основі: через бажання частини чоловіків отримати відстрочку – покарати всіх. Заборонити здобувати освіту десяткам тисяч українців, які хочуть стати кваліфікованими фахівцями та відбудовувати країну.

І це на тлі жахливої статистики, яку ми маємо усвідомити: в Україні зафіксовано найнижчу кількість школярів за 30 років. Це дані дослідження NGL.media. Майже 10% наших школярів – за кордоном. І не факт, що вони повернуться.

В цих умовах створювати штучні перепони для освіти дорослих – це не просто помилка. Це постріл у майбутнє нашої економіки.

Так, проблема зловживання відстрочкою через навчання існує. І її треба вирішувати.

Але не заборонами, а розумними запобіжниками. Навчальні заклади мають не просто зараховувати, а контролювати відвідуваність та успішність. Не вчишся по-справжньому – відрахований.

Конституційне право на освіту не може бути привілеєм. Це наш стратегічний ресурс для перемоги та відбудови. Саме кваліфіковані, освічені люди – це той фундамент, на якому триматиметься Україна після війни.

Працюємо над цим.

30/06/2025

Читаю у ЗМІ, що «Мінєдності не працюватиме з українцями, які живуть на окупованих територіях», адже люди, мовляв, «шукають виправдання, щоб там лишатися». І в цей момент стає не просто сумно, а страшно. Страшно від прірви між реальністю мільйонів людей та кабінетною логікою чиновників.

По-перше, така логіка – це шлях в нікуди. Якщо ми відмовляємося працювати з людьми в окупації, бо вони, на чиюсь думку, не виявляють «достатнього бажання» виїхати, то чому б не піти далі? Давайте тоді не працювати і з тими, хто виїхав за кордон. Адже, будемо відвертими, далеко не всі з них планують повертатися. Чи ми на них теж махнемо рукою? Скажемо: «немає бажання – немає державної підтримки»? Це абсурдний і небезпечний підхід, який ділить українців на «правильних» і «неправильних», «бажаних» і «небажаних».

По-друге, а яке «бажання» ми очікуємо від людей, яких кинули напризволяще? Людина в окупації – це заручник. Щодня вона ризикує життям, свободою, майном. І от їй пропонують виїхати. Куди? Чи створила держава умови для тих, хто вже на підконтрольній території? Чи чекають на них робочі місця з гідною зарплатою? Чи є програми доступного житла, а не тимчасові прихистки чи гуртожитки, з яких людей просять виселитися?

Відповідь очевидна. Ми маємо безліч прикладів, коли люди, які героїчно вирвалися з окупації, втрачають там своє майно, а тут залишаються без грошей на орендованих квартирах, у постійному стресі та невизначеності. І після всього цього чиновник дозволяє собі в такому зневажливому тоні говорити про їхнє «бажання»? Це просто непрофесійно.

Не треба чекати на завершення війни. Про те, як мотивувати людей повертатися, потрібно думати вже зараз. І мова не лише про тих, хто в окупації, а й про мільйони біженців за кордоном.

Ось живий приклад. Батько дитини, яку мати вивезла до Бельгії і фактично нею не опікується, вже котрий місяць оббиває пороги всіх можливих установ. Моя команда разом з ним пише листи, звернення, запити. Інстанції, які мали б відповідати за повернення українських дітей, створювати механізми та допомагати, відповідають відписками, не поспішають виконувати свої прямі обов'язки.

І це лише один батько та одна дитина. А повернути треба мільйони.

29/06/2025

Сьогодні День міста святкує Павлоград. Місто, яке в найважчі часи залишається одним із ключових форпостів української енергетики. Завдяки щоденній невтомній праці гірників країна продовжує отримувати життєво необхідне вугілля, а наші домівки – світло і тепло. Стійкість та мужність павлоградців, їх внесок у наш спільний спротив заслуговують на безмежну вдячність та низький уклін.

Водночас місто продемонструвало й велике серце, ставши надійним прихистком для тисяч переселенців з Донбасу. Міська влада, Павлоградвугілля, і за це велика подяка – роблять усе можливе, аби люди, які через війну втратили все, відчули турботу, підтримку та знайшли комфорт у новій громаді.

Як народна депутатка, я докладатиму всіх зусиль для підтримки Павлограду та його мешканців. Ми з командою продовжуємо боротьбу за збереження вугільної галузі. Нам разом вдалося відстояти й історичну назву міста — думка абсолютної більшості павлоградців, які пов’язують її з Апостолом Павлом, була почута у Верховній Раді. Ми також продовжуємо підтримувати медичні заклади, залучаючи допомогу від донорів для лікарень.

Не маю сумнівів у світлому майбутньому Павлограда, адже його творять такі сильні та небайдужі люди.

Бажаю кожній павлоградській родині міцного здоров'я, добробуту, і мирного неба над головою!

Зі святом, Павлограде❤️

28/06/2025

Сьогодні, в День Конституції, вже традиційно моє головне бажання – щоб нарешті Основний Закон сприймався не просто як збірка декларацій, а стала непорушною нормою, де немає місця для винятків чи хитрих інтерпретацій. Без винятків і подвійних тлумачень.

Роками, ще до війни, ми були свідками небезпечної спокуси: перекроїти Конституцію, підлаштувати правила під миттєві політичні інтереси. Це була хронічна хвороба, яка ослаблювала нашу державність зсередини.

І навіть сьогодні знову лунають пооднокі голоси, що закликають до змін. Але Конституція – це не меню в ресторані, фундаментальні принципи якої можна обирати чи викреслювати пункти. І будь-які спроби розхитати цей фундамент заради особистої вигоди ведуть лише до руйнації всього суспільного договору. Досвід доводить: такі «покращення» лише створюють нові проблеми.

Я все ще мрію, що саме нинішні важкі часи стануть точкою неповернення. Що та найвища ціна, яку ми платимо у війні за свою незалежність, стане щепленням від правового нігілізму. Щоб нікому й ніколи більше не хотілося «гратися» з Основним Законом.

Нам усім час усвідомити: кожна стаття, кожне слово Конституції – священні. Без жодних «але», виправдань чи особливих умов.

З Днем Конституції України!

27/06/2025

Чому нестача газу – це лише верхівка айсберга? Насправді є ще одна глибока проблема, про яку не можна мовчати – наші теплокомуненерго – практично банкрути.

Через мораторій на підвищення тарифів вони продовжують працювати у збиток.

Держава мала б компенсувати їм різницю, але коштів катастрофічно не вистачає. Як результат, у підприємств ТКЕ немає грошей не те що на ремонти та модернізацію, а й на виплату зарплат! Деякі міста, як Лозова, вже просто на межі.

Уявіть собі, що на нас чекає взимку, якщо ситуація не зміниться? Навіть якщо в сховищах буде газ, його просто не зможуть доставити до наших домівок, бо мережі не готові, а підприємства паралізовані боргами.

Потрібно не латати дірки, а терміново вирішувати фінансові проблеми ТКЕ на державному рівні. Інакше оптимізм може дуже швидко змінитися на холод у квартирах.

Вікторія Гриб

14/07/2025

10/07/2025

08/07/2025

07/07/2025

04/07/2025

02/07/2025

02/07/2025

01/07/2025

30/06/2025

29/06/2025

28/06/2025

27/06/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category