Видавництво Жупанського

  • Home
  • Видавництво Жупанського

Видавництво Жупанського Заповнюємо лакуни українського культурного простору найактуальнішою світовою літературою

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати понад 100 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.

Максим Гах, автор роману «П’ятий парк» і збірки оповідань «Прогулюючись пустелею», цього разу пропонує геть нетиповий дл...
17/08/2025

Максим Гах, автор роману «П’ятий парк» і збірки оповідань «Прогулюючись пустелею», цього разу пропонує геть нетиповий для нашого літературного ландшафту твір. Епічний за масштабом задуму та обсягом, роман «Aurora Borealis» — це багатошарове полотно на перетині жанрів альтернативної історії, фантастики, фентезі, детективу й історичного роману. Він розповідає про молодого афінянина, який у розпал Пелопоннеської війни вирушає на Північ, до Скіфії, в пошуках зниклого батька. Йому судилося пройти дикими степами, якими блукають міфічні грифони та над якими нависає загрозлива тінь культу Великої Матері, пережити безліч випробувань і заново віднайти віру у себе й людство.
В іншій сюжетній лінії, через більш як півтори тисячі років Римська Імперія, точніше, вже Республіка, досі існує, а Європа замість Середньовіччя переживає стрімкий технологічний розвиток. Константинопольський експерт з антикваріату береться відшукати давній скіфський амулет. Його пошуки швидко перетворюються на плутану й небезпечну авантюру, а слід стародавньої реліквії веде до могутніх таємних товариств.
Обидві лінії роману химерно переплітаються, втім, залишаючи більше запитань, ніж відповідей…

Роман «Aurora Borealis» — це суміш альтернативної історії, фентезі, кіберпанку, давньогрецьких міфів, шпигунського детективу та історичного роману. Його географія охоплює Рим, Афіни, Константинополь та Ольвію з часовою різницею у півтори тисячі років.
Автор майстерно вибудовує широку панораму подій, що об’єднані зловісною постаттю Великої Матері — чи то місця магічної сили, чи то таємного культу, чи то давнього хтонічного божества, яке від початку часів спочиває у степах Скіфії. Її сон нетривкий, скоро вона прокинеться. І тоді світ зміниться назавжди.

--------

На густо-синьому небосхилі проступали зірки. Під’їхавши ближче до брили, афінянин побачив, що це не просто камінь, а примітивна статуя. Вона зображала воїна, який обіруч тримав руків’я опущеного до землі меча. На голові у нього був шолом, формою схожий на халкідський, на поясі висіли кинджал і чаша. І найважливіше: біля каменя горіло вогнище. Трава під ним була прим’ята. Неподалік багаття лежала шкіряна сумка, фляга для води та ковдра з чорного овечого руна. Дорій приклав пальця до губ і легко зіскочив з коня на землю. Він тримав у руках короткий метальний дротик.
— П-перевіримо з того боку, — прошепотів він, показуючи на статую.
Арістей також спішився і дістав подарованого Тессалом меча. З протилежних боків вони підійшли до кам’яного вартового.
— Хто тут? — голосно спитав афінянин.
Дорій похитав головою. Мовляв, дарма.
— Я, — несподівано відповіли з-за статуї грецькою.
Афінянин та раб завмерли напоготові. Арістей вже уявив, що зараз на них накинуться розбійники і доведеться вступити в нерівний бій. Або ще гірше: з темряви полетять стріли.
— Вийди на світло, якщо не боїшся!
Незнайомий голос тихо засміявся у відповідь.
— Це ви підходьте сюди. Якщо не боїтеся.
Дорій з Арістеєм перезирнулися й повільно обійшли кам’яного вартового. За ним вони побачили чоловіка, що сидів на траві. Місяць освітлював його спокійне усміхнене обличчя. Він був без зброї.
— Хто ти такий? — спитав у нього Арістей.
Чоловік зміряв поглядом спочатку його, потім Дорія.
— Подорожній. Як і ви.
— Назви своє ім’я, подорожній.
— А ви свої назвали?
Арістей запитально поглянув на Дорія. Той знизав плечима.
— Чому ти тут ховаєшся?
— А чому ви вирішили, що я ховаюся? — здивовано відповів незнайомець. — Я дякував вечірньому сонцю за ще один прожитий день.
Це могло бути правдою. Незнайомець сидів у позі молитви і дивився на захід.
— А от що ви тут робите з мечами наголо — це інше питання. Звичай забороняє брати до рук зброю на Старому кургані. Тут ми гості Вартового, — він показав угору, на статую. — І повинні поважати закони предків, що спочивають у землі, яку він охороняє.
Арістей ще раз поглянув на Дорія. Той кивнув. Обоє опустили зброю.
— Так краще, — похвалив їх незнайомець.
Він схилив голову, проказав щось невідомою Арістеєві мовою, підвівся і вийшов із тіні статуї. Це був високий чоловік років тридцяти із довгим русявим волоссям і карими очима, скіф. Одягнений у штани зі шкіряними вставками, які носять варвари-кочівники, та теплий повстяний каптан.
Статурою незнайомець нагадував бігуна-олімпійця — широкоплечий, але худорлявий. Волосся зібране у дивну зачіску: частково вільно спадало до плечей, частково було заплетене у кілька тонких кісок, перев’язаних червоними та зеленими стрічками.
— Тепер ти назвеш своє ім’я? — звернувся до нього Арістей.
— Тепер назву, — усміхнувся той. — Я Колак-Ші, син Іш-Пакая та Павсавії. Але ви, греки, можете називати мене Колаксаєм, вам так буде простіше.
— Я Арістей, син Філомаха. А це Дорій, мій раб.
— Приємно познайомитися. І дякую, що не вбили. Ви їдете з Ольвії? — скіф говорив іонійським діалектом, який Арістеєві доводилося чути від батькових торгових партнерів-мілетян.
Хлопець кивнув.
— Так.
Колаксая задовольнила ця відповідь, і він більше не став ні про що розпитувати. Підійшовши до багаття, докинув у вогонь хмизу.
— Ви вчасно. Я саме готував вечерю. Пригощайтеся, — він показав на кілька шматків печеної свіжини, розкладених на листі дикого винограду.
--------
📙Придбати роман Максима Гаха «Aurora Borealis» можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/aurora-borealis/

📒Доступні також уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/aurora-borealis-neznachni-poshkodzhennya-obkladynky/

Ернст Юнґер (1895–1998) – німецький письменник, публіцист та ідеолог консервативної революції, брав участь в обох світов...
16/08/2025

Ернст Юнґер (1895–1998) – німецький письменник, публіцист та ідеолог консервативної революції, брав участь в обох світових війнах. Завдяки раннім художнім і публіцистичним творам вважається предтечею націонал-соціалізму, хоча його пізніші речі, написані після 1933 року, позначені критикою НСДАП. Беручи участь у Першій світовій війні офіцером, Юнґер пише одну зі своїх найвідоміших книжок «У сталевих грозах», в якій осмислює феномен війни, чим здобуває визнання як серед мілітаристів, так і серед пацифістів.
Після приходу Гітлера до влади Юнґер послідовно відкидає пропозиції правлячої партії увійти до її структур, водночас притримуючись правих консервативних поглядів. Попри вільнодумство і незалежну позицію, Юнґер залишається недоторканним, оскільки Гітлер поважає Юнґера через його заслуги у Першій світовій війні.
Післявоєнні роки Ернста Юнґера позначені плідною творчістю і здобуттям багатьох нагород у царині літератури і культури. Загалом же Юнґер – автор близько чотирнадцяти книжок надзвичайно широкого спектру: від роздумів про феномен війни і спогадів про участь у бойових діях, фантастичних романів «Геліополіс», «Скляні бджоли» та «Оймесвіль», де починає досліджувати концепцію постісторії, і аж до позначених автобіографічністю роздумів про вплив на людську свідомість алкоголю і різних психотропних препаратів.
Ернст Юнґер, поза сумнівом, є визначним письменником і мислителем, якому випала доля пережити страшні, епохальні злами історії Європи ХХ сторіччя та переплавити свій досвід у непроминальні твори, один з яких пропонується вам у цій книжці.

Надворі 1913 рік. Шістнадцятирічний Герберт Берґер погано вчиться і все більше нудьгує у школі. Значно цікавішими для нього є книжки про пригоди і подорожі, які він потай читає під партою. Особливе захоплення викликає у нього загадковий Африканський континент. А оскільки в юному віці «усе таємниче здається доступним серцю лише просторово», Герберт наважується діяти – він тікає з дому, щоб вступити до французького Іноземного легіону. Сама втеча, а згодом і подорож до Африки сповнені численних несподіванок, нових знайомств і досвідів, а також багатьох розчарувань.
У цьому значною мірою автобіографічному романі, типово юнґерівському за своєю стилістикою, перед читачем постають яскраві типажі суспільного дна, неповторні ландшафти Ельзасу, південної Франції та Алжиру, поетичні картини сновидінь, мрії наяву та спогади дитинства у поєднанні з проникливими думками автора про становлення молодої людини в модерному суспільстві.
Африканські ігри юного Берґера ставлять крапку на його дитинстві та відкривають шлях до жорстокого світу дорослих, кульмінацією якого стане майбутня війна.
--------
Були речі, які я ненавидів понад усе. До них належала залізниця, а також автошляхи, оброблена земля і взагалі будь-яка прокладена дорога. Натомість Африка була втіленням дикої, незвіданої та непрохідноїпри роди, а отже, тим місцем, де зустріч із надзвичайним і неочікуваним була найбільш імовірною.
Ця відраза до прокладених доріг супроводжувалася другою, не менш сильною відразою до економічного устрою населеного світу. У цьому сенсі я вважав Африку благословенним краєм, де людина не залежить від заробітку, а особливо від грошей. На мою думку, люди жили там по-іншому: те, що було впольоване й зібране руками, відразу потрапляло на стіл. Цей прямий спосіб провадити життя здавався набагато кращим, ніж будь-який інший. Я рано помітив, що все, здобуте таким чином, наприклад риба, виловлена в заборонених водоймах, миска ягід, зібраних у лісі, або грибна страва смакує інакше і якось значущіше. Такі дарунки землі були сповнені цілісної, ще не розділеної на фрагменти сили, вони мали дикий смак, приправлений природною свободою.
Таким чином, я мав намір облаштувати собі в тих далеких краях чудове життя, тим паче, що розраховував на сприяння сонця. Я вірив, що в країні, яку день у день осяває яскраве сонце і зігріває усе навколо, не може бути ні смутку, ні невдоволення.
І я також уже знав, як використаю цю нову свободу. Передовсім, мене чекала небезпечна пригода, на яку, судячи з усього, що я чув, довго чекати не доведеться.
А потім я думав про насолоду від споглядання. Я прагнув до країни, де все було значущішим. Напевне, й квіти там були більші, й барви глибші, й аромати п’янкіші. Але мені здавалося, що люди, яким пощастило побувати в тих краях, про таке мовчали. Коли чуєш, що хтось упіймав рибу, то в ній хочеться роздивитися кожен вусик, кожну лусочку, кожен барвистий відблиск. Хочеться до крові поколоти пальці об колючі виступи її голови, міцно обхопити руками її тіло, щоб пересвідчитися, яка гладенька й волога її шкіра, які сильні й пружні м’язи. Я поклав собі, що коли мені трапиться така незвичайна картина, то я маю принаймні на мить затамувати подих, щоб закарбувати таку мить у пам’яті, хай би як мені було кепсько.
Коли ж я думав про ягоди чи фрукти, які могли бути схожі з нашими, мені спало на думку, що відразу по прибутті найкраще було б відокремитися від решти світу й вирушити вздовж дикого океанського узбережжя. Там можна було б харчуватися мідіями, яких було вдосталь на кожному пляжі. Таким чином новий план втечі вписувався у старий.
Ще одне питання, яким я переймався, — варто шукати собі супутника чи ні. Мені здавалося, що знайти супутника буде важко: очевидно, таке уявлення було пов’язане з тим, що двадцятирічна людина здавалася мені дуже старою і в принципі не здатною до справжніх переживань. Я завжди був схильний припускати в інших брак взаємності та притуплене сприйняття речей, а передовсім якусь зверхню іронію, якої я цурався, як кропиви. Вже з цієї причини я намагався тримати свою втечу в таємниці, бо цілком усвідомлював, що для когось іншого вона могла б здатися смішною. Саме цього я й боявся — думка про те, що під час перетину кордону в мене можуть стріляти, приносила мені гострі емоції, не позбавлені задоволення, і, здається, ще більшим був мій страх від того, що сумирний митник може мене заарештувати й спокійнісінько повернути назад.
--------
📙Придбати роман Ернста Юнґера «Африканські ігри» в українському перекладі Романа Осадчука можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/afrykanski-igry/

Анрі Берґсон (1859–1941) — французький філософ, удостоєний Нобелівської премії з літератури «На знак визнання його яскра...
15/08/2025

Анрі Берґсон (1859–1941) — французький філософ, удостоєний Нобелівської премії з літератури «На знак визнання його яскравих і життєствердних ідей, а також за виняткову стилістичну майстерність, з якою ці ідеї втілені» (1927)

З’явившись у 1907 році, його праця «Творча еволюція» була сприйнята як інтелектуальний переворот на рівні з Айнштайновою теорією відносности та вченням Фройда про підсвідомість. Величезний вплив «Творчої еволюції» на літературу XX століття. Життєвий порив, тривалість, становлення, інтуїція, як спосіб пізнання, безперервна творчість — цими ідеями живилися маніфести футуристів, сюрреалістів, кубістів, абстракціоністів, абстрактних експресіоністів, завдяки ним постала література «потоку свідомости», а після Другої світової війни її французький різновид — «новий роман». Грандіозна картина еволюції життя, блискуча поетично-наукова мова, нові філософські ідеї «Творчої еволюції» принесли Анрі Берґсону Нобелівську премію з літератури та світове визнання.
«Якби ця книжка не потрапила мені до рук саме в ту мить, я, можливо, втратив би глузд. Ця книжка трапилася мені тоді, коли інший великий світ розсипався на моїх очах», — писав про Берґсонову «Творчу еволюцію» Генрі Міллер.

Безпосередньо з Берґсоном пов’язують виникнення й розвиток мистецтва аванґарду та першого аванґардного руху — футуризму, що його 1908 року, тобто через рік після публікації «Творчої еволюції», проголосив італієць Філіппо Марінетті. Ідеї Марінетті дійшли й до України, проявившись у творчості таких яскравих поетів, як Михайль Семенко, Олекса Влизько, Гео Шкурупій, Валер’ян Поліщук.

Саме завдяки інтуїтивістським ідеям Берґсона постала література «потоку свідомости», а після Другої світової війни її французький різновид — «новий роман». Берґсонова тривалість означала для письменників «потоку свідомости» єдність минулого, теперішнього й гіпотетичного майбутнього в єдиному Я. Сам потік свідомости можна розглядати як своєрідний метод аналізу, розроблений Берґсоном, який полягає в описові безперервного перебігу думок, вражень і почуттів людини.

Ось як пише сам Анрі Берґсон про мистецтво й мистецьку творчість:

«Ми маємо елементи проблеми, загалом знаємо, як проблему буде вирішено, адже портрет, безперечно, буде подібний до моделі, а також на митця; але конкретне вирішення приносить із собою те непередбачуване ніщо, яке у витворі мистецтва є всім. Це ніщо якраз і займає час. За повної відсутности матерії воно творить саме себе, як форму. Проростання й цвітіння цієї форми відбувається під час нескорочуваної тривалости, невіддільної від цих процесів».

Залишивши за собою століття літератури «потоку свідомости», життєвий порив нескінченної творчости не спиняється, він лине до майбутнього, до футуруму, невизначеного, ще не існуючого, невисловлюваного, незнаного, незбагненного, але вже зараз відчутного завдяки парадоксальній поетичній мові, яка перевершує саму себе й здатна зробити неможливе: вийти за свої межі, ступити за край, і, як пише Берґсон, тоді «все людство, в просторі й часі, постає велетенським військом, що мчить поряд з кожним із нас, підхоплене власною вагою, здатне відбити будь-який опір і здолати безліч перешкод, — можливо, навіть смерть».
--------
Закінчений портрет пояснюється самою моделлю, природою митця, фарбами, змішаними на палітрі; але навіть знаючи все, що дає пояснення, ніхто, навіть сам митець, не може точно передбачити, яким буде портрет, адже передбачити таке — означає створити його до того, як він створюється — абсурдна гіпотеза, яка самознищується. Те саме стосується й моментів нашого життя, творцями яких є ми. Кожен з них є різновидом творення.
***
Для свідомої істоти «існувати» означає «змінюватися» — змінюватися, щоб визрівати, визрівати, щоб постійно творити самого себе.
***
Всесвіт триває. Що більше ми осягнемо природу часу, то чіткіше зрозуміємо, що тривалість — це винаходження, творення форм, безперервне розроблення абсолютно нового.
--------
📘Придбати книжку Анрі Берґсона «Творча еволюція» в українському перекладі Романа Осадчука можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/anri-bergson-tvorcha-evolyutsiya/

📓В наявності є також уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/tvorcha-evolyutsiya-neznachni-poshkodzhennya-superobkladynky-obkladynky/

‼️ Радо повідомляємо нашим читачам, що ми нарешті отримали з друкарні останній з липневих новодруків — книжку «Дорога на...
13/08/2025

‼️ Радо повідомляємо нашим читачам, що ми нарешті отримали з друкарні останній з липневих новодруків — книжку «Дорога на Віґан-Пірс» Джорджа Орвелла, і вже відправили всі заборговані передзамовлення.
Ще раз перепрошуємо за цю прикру затримку.

📌Якщо ж до вас іще не їде ваше передзамовлення, просимо написати про це на електронну пошту відділу реалізації: [email protected], вказавши номер передзамовлення — і ми вирішимо це питання.

--------
Принагідно нагадаємо, що тепер у нас в наявності дві нові збірки нехудожньої прози Джорджа Орвелла:

📗 «Дорога на Віґан-Пірс» — опис англійського суспільства 30-х років минулого сторіччя напередодні війни. Українською переклала Оксана Гордієнко

Детальніше + лінк для замовлення:
https://publisher.in.ua/.../doroga-na-vigan-pirs.../

📙«Як мені заманеться» — зібрання текстів щотижневої колонки політичної, соціальної та культурної хроніки, яку письменник вів з грудня 1943 року по квітень 1947 року, перебуваючи на посаді літературного редактора газети «Tribune». Українською переклала Юлія Кочатинська.

Детальніше + лінк для замовлення:
https://publisher.in.ua/.../yak-meni-zamanetsya.../

📍Ласкаво просимо завітати до нашої онлайн-книгарні!

Бачили у мережі нарікання, що наші видання Томаса Пінчона ''Веселка тяжіння'' та ''Виголошення Лоту 49'', наклади яких у...
12/08/2025

Бачили у мережі нарікання, що наші видання Томаса Пінчона ''Веселка тяжіння'' та ''Виголошення Лоту 49'', наклади яких у нас закінчилися, зараз коштують якихось шалених грошей на OLX, за які можна купити півквартири у Києві чи навіть цілу квартиру, якщо, скажімо, у Мадриді.

Звісно, так бути не може, вирішили ми, і цього року поновили права на обидва видання, які вже й здали в друк. Тож орієнтовно за півтора місяці книжки знову будуть доступні для замовлення у нашій інтернет-крамниці. Бо хто-хто, а Пінчон має бути завжди у вільному доступі за притомною ціною. Ось!

Ґустав Майрінк (1868–1932) — австрійський письменник, драматург, перекладач і банкір. Зажив світової слави завдяки опубл...
12/08/2025

Ґустав Майрінк (1868–1932) — австрійський письменник, драматург, перекладач і банкір. Зажив світової слави завдяки опублікованому 1915 року романові «Ґолем», який став одним із найпопулярніших творів XX cтоліття.

У віці 24 років, переживаючи тяжкий моральний занепад, Майрінк збирався застрелитися, однак, за його словами, почув якесь дивне шарудіння й побачив, як чиясь рука підсунула під його двері брошурку з назвою «Життя після смерті». Цей дивний випадок змусив Майрінка відмовитися від наміру самогубства і спонукав його до дослідження різноманітних містичних вчень: теософії, кабали, християнської софіології та східного містицизму, а також до занять йогою. Ці окультні студії стали справою його життя і знайшли свій відбиток у творчості автора.
До самої смерті Майрінк займався перекладацтвом. Серед його плідного доробку — німецькомовні переклади Чарлза Дікенса, Редьярда Кіплінґа та Лафкадіо Герна, а також низки окультних праць, серед яких — єгипетська «Книга мертвих».
Майстерно розвиваючи езотеричні та містичні мотиви на тлі звичної нам буденної реальності, Майрінк створював неповторні літературні твори і заслужено здобув звання найшанованішого німецькомовного письменника у царині літератури про надприродне.

📌До першого тому зібрання прозових творів Ґустава Майрінка, австрійського майстра літератури надприродного, увійшли романи «Ґолем», «Зелений лик» і «Вальпургієва ніч».
«Ґолем» (1915) приніс авторові світове визнання та став одним із найуспішніших романів XX cт. В основу роману лягла легенда про рабина, що створив Ґолема — істоту з глини, яку завдяки кабалістичному заклинанню оживив і наділив душею. У романі «Зелений лик» (1916) автор розвиває сюжет навколо несподіваної зустрічі головного героя з дивним зеленоликим власником крамнички магічних речей. «Вальпургієва ніч» (1917) акцентує увагу на протиставленні світу обивателів і таємничого, містичного світу, пов’язаного з нашим.
Широке використання елементів окультних і містичних вчень у поєднанні з описами тогочасної реальності зробило твори Майрінка самобутніми та неповторними й принесло йому заслужене визнання. Завдяки успіхові трьох романів, що містяться у цій книжці, Ґустав Майрінк — разом із Гансом Гайнцем Еверсом і Карлом Гансом Штроблем — став одним із головних німецькомовних письменників початку XX cт., які працювали у жанрі літератури надприродного.
--------
ҐОЛЕМ
/переклав з німецької Ігор Андрущенко/

– Історія про книжку?
– Власне, про людину, яка принесла ту книжку, – дивного на вигляд чоловіка. Пернат не знає, ні як звати незнайомця, ні де він мешкає, ні чого хотів; і хоча зовнішність того чоловіка була доволі прикметною, описати його важко.
Цвях нашорошив вуха.
– Дуже дивно, – мовив він після паузи. – Можливо, незнайомець був голобородий, а ще косоокий?
– Здається, – відповів я. – Себто я… я… певен цього. То ви його знаєте?
Лялькар похитав головою:
– Він лише нагадав мені Ґолема.
Художник Фрісландер опустив свій різьбярський ніж:
– Ґолем? Я стільки чув про нього. Ти знаєш що-небудь про Ґолема, Цвяху?
– Хто може сказати, що знає щось про Ґолема? – відказав Цвях, знизуючи плечима. – Він пробуває у царстві легенд, аж поки одного дня в провулках не станеться подія, яка несподівано прикличе його до життя. І тоді, деякий час, про нього говорять усі, і чутки роздмухують просто до неймовірних розмірів. Вони такі перебільшені й роздуті, що врешті-решт гинуть від власної неправдоподібності. Кажуть, що походження цієї історії сягає, ймовірно, сімнадцятого століття. Згідно із втраченими нині настановами кабали рабин нібито створив штучну людину – так званого Ґолема, – щоб той був йому за слугу, дзвонив у дзвони в синагозі та виконував усіляку чорнову роботу.
Але він так і не став справжньою людиною, а було в ньому лише тупе, напівпритомне рослинне животіння. За переказами, траплялося це лише вдень і під впливом магічної записки, яку встромляли йому поміж зуби і яка притягувала до себе вільні небесні сили всесвіту.
А тоді одного вечора перед нічною молитвою рабин забув витягти записку з пащі Ґолема, той оскаженів, кинувся гасати темними вулицями і трощити все на своєму шляху.
Аж поки рабин кинувся вслід на ним і знищив записку. А відтак та істота впала бездиханна. Від Ґолема не залишилося нічого, окрім маленької глиняної фігурки, яку й досі можна побачити у Староновій синагозі.
--------
📕Придбати перший том зібрання прозових творів Ґустава Майрінка в українському перекладі Ігора Андрущенка та Тетяни Непипенко можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/zibrannya-prozovyh-tvoriv-tom-1/

📓В наявності також уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/zibrannya-prozovyh-tvoriv-tom-1-neznachni-poshkodzhennya-obkladynky/

Майкл Юрґен Свонвік /1950 р.н./ – американський письменник і дослідник жанру фантастики. Свонвік працює на перетині бага...
11/08/2025

Майкл Юрґен Свонвік /1950 р.н./ – американський письменник і дослідник жанру фантастики. Свонвік працює на перетині багатьох жанрів, зокрема постмодерного фентезі, кіберпанку, альтернативної історії та наукової фантастики, його творча манера самобутня і неординарна, тож порівнювати його з іншими – марна справа. Про що б він не брався розповідати – про звичайне і нудне чиновницьке відрядження на іншу планету чи про дорослішання дівчинки, яку викрали фейрі – його оповідь зробить не один жанровий та ідейно-концептуальний кульбіт, а фінал обов’язково буде несподіваним.

📍 Ця авторська манера уповні проявляється в романі «Донька залізного дракона», творі, який занурює читача до химерного світу фейрі, де панують підступні корумповані ельфи, а драконів збирають на драконобудівельних заводах і використовують як військово-транспортну авіацію. Ця книжка не менш химерна за описаний у ній світ, і оповідає вона не тільки і не стільки про драконів, скільки про виживання у дивному, буремному й ворожому середовищі, а ще — про віднайдення себе самого та шляху додому. Цей твір Майкла Свонвіка є потужною, емоційно важкою, місцями зумисне брутальною та вельми оригінальною книжкою про шлях людини до свободи та пізнання самої себе.

У ньому можна знайти елементи водночас і фентезі, і фантастики, і постмодерного та екзистенціалістського роману, в якому юнґівські архетипи та алхімічну трансмутацію використано для того, щоб зобразити зміни, що їх проходить особистість на шляху до розкриття своєї істинної природи.

Це роман дорослішання, який можна було б порівняти з дікенсівським «Олівером Твістом» і керролівською «Алісою», сюжети яких розвиваються в тоталітарному індустріальному суспільстві фейрі. Ця книжка точно не залишить читача байдужим і стане несподіванкою як для тих, хто шукатиме у ній суто фентезійного сюжету, так і для тих, хто чекатиме від неї суто наукової фантастики чи кіберпанку як такого. Не те щоб елементів цих стилів тут бракувало — їх тут якраз-таки безліч, але вони радше правлять за похмуре тло, на якому розвиваються основні події.

Адже ця книжка — про дещо значно більше, ніж про усталені стилістичні тропи, вона — про долю і про свободу волі, про сліпу віру і знання, про самотність і самість; про свідоме й несвідоме, про науку та магію, про кривду й помсту, про ельфів і дворфів, про ґномів і спріґґанів, про боґґартів і стуканців, про лісових дів і ґримів, і ще про майже сім десятків різноманітних мітичних істот, які, власне, й замешкують великий і химерний світ фейрі, про горішній та долішній світи, про дракона і про маленьку людину в чужому світі, який вона не може змінити, але — хтозна — можливо, зможе колись вирватися за його межі.
Це оповідь, яка подібна до стрічки Мебіуса, а сам її сюжет нагадує спіральний лабіринт, що чимдалі вужчими закрутами рухається до своєї вершини, «знову і знову описуючи одні й ті самі кола, які, зрештою, приводять кожного з нас до його власної долі».

А ще це книжка, яку варто і направду цікаво перечитувати, бо кожне занурення в цей текст дозволяє поглянути на нього дещо по-іншому, викликає чимало емоцій та залишає читача з великою кількістю «Чому?», «За що?» і «Навіщо?»
А десь такою, власне, й має бути насправді якісна література.
(А дракон, дарма що з’являється лише тоді, коли сам того забажає, промовляє мудрі речі. Як і годиться справжнім драконам)
--------
Нарешті Джейн стало очевидно, в яку безвихідну й безжальну пастку вона потрапила. Усе те, до чого вона вдавалася — хитрощі, співчуття, бездіяльність, терпіння, безжальність — неминуче приводило до невдачі. Просто тому, що саме так ведеться у цьому світі. Саме такою є та нечесна гра, в якій вона не мала жодних шансів на перемогу.
Зорі сплавилися докупи, утворивши щільну та цілісну структуру. Перед очима Джейн яскраво палав всесвіт у подобі страхітливої вибіленої мушлі. Вона вже не вперше дивилася на цю форму. Огидне одкровення змусило її похитнутися. Дівчина упізнала це видіння та пригадала його ім’я.
Джейн дивилася на Спіральний Замок і відчувала, як її огортає відчай.
Певно, саме такої реакції Меланхтон і чекав, адже тієї миті він, нарешті, заговорив. Напрочуд м’яким голосом він мовив:
— У Рифейських горах (1) і досі живуть дикі тролі. Їхні примітивні племена захищені від сучасної культури, а їхні території є величезними природоохоронними заповідниками. Ті тролі — жорстокі створіння, що живуть украй простим життям. Їхні самці є уособленням дикості, натомість самиці відрізняються вартим захвату характером, який, втім, дещо ослаблений непоясненною любов’ю до краси.
Знаючи про цю слабкість, мисливці залишають край гірських стежин місячні камені. Минає день, минає тиждень і тролиця, нічого не підозрюючи, плентається повз такий камінь. А тоді помічає, як щось блищить у пилюці. Вона зупиняється. Вона захоплена найтоншими переливами барв. Вона хоче відвести погляд, але не може. Вона прагне схопити ту блискучу забавку, але боїться до неї наблизитися. Минають години й сила тролиці вичерпується. Вона опускається на коліна коло місячного каменя. Вона цілковито безпорадна й нездатна відвести від нього очей навіть тоді, коли чує кроки мисливців, які вже наближаються до неї.
Що робить це полювання спортом, а не звичайнісінькою бійнею, то це той факт, що існує дві породи тролів, і зовні вони є нерозрізненними. Представниця однієї породи помре, не відриваючи очей від місячного каменя. Ах, але представниця другої породи наділена силою ненависті, що перевершує у ній любов до краси. Ця тролиця власними пальцями вичавить собі очі, аби лише звільнитися від тиранії каменя. І тоді, хоча вже й сліпа, вона може втекти до темних печер, у яких колись з’явилася на світ. Але вона не тікає. Натомість вона нерухомо припадає до землі та чекає на того, хто поставив ту пастку. Вона дожидає його так довго, як буде треба, хай навіть кілька днів. Вона знає, що помре, але рішуче налаштована забрати з собою принаймні одного з мисливців.
Ось чому ніколи не можна наближатися до впійманої тролиці самотужки. Робити це слід лише у супроводі друга. Друга, який не усвідомлює, що він трохи повільніший за тебе.
По цих словах дракон замовк і довгий час не говорив нічого. Повітря у кабіні було зимне; система кондиціонування повітря була налаштована на надто низьку температуру. Врешті-решт, він люто мовив:
— Настав час тобі обрати. До якої породи належиш ти?
— Ти справді можеш вбити Богиню? — запитала Джейн.
— Ти — дурний кавалок плоті! Невже ти досі не збагнула? Не існує жодної Богині.
— Ні! — скрикнула Джейн. — Ти ж сам казав мені, що…
— Я брехав, — страхітливо самовдоволеним тоном мовив дракон. — Усі ті, кого тобі колись випадало зустрічати, брехали тобі. Життя існує саме собою і кожен, хто живе, народжений страждати. Найкращі моменти є швидкоплинними й купуються вони монетою витонченої муки. Усі зв’язки обриваються. Усі, кого ти кохаєш, помирають. Усе те, що ти цінуєш, відходить у небуття. У такому прикрому існуванні сміх є безумством, а щастя — безглуздям. Та чи приймемо ми той факт, що усе це відбувається без жодної підстави, без жодої причини? Чи ви́знаємо, що нам нема кого звинувачувати у цих прикрощах, окрім лише самих себе? Та, навіть якщо ми приймемо відповідальність на себе, у цьому однаково не буде жодного сенсу, адже хіба зможемо ми у такий спосіб бодай трохи полегшити, відтермінувати чи притлумити свій біль? Навряд чи! Значно більш заспокійливо спорудити солом’яне опудало та перекласти на нього провину за всі наші знегоди.
Одні низько вклоняються перед Богинею, а інші проклинають кожне її ім’я. Відмінностей між цими двома підходами краще не шукай, лише зведеш на пшик свої зусилля. І перші, і другі міцно тримаються своєї вигаданої Богині, оскільки визнати правду для них буде нестерпно.
--------
(1) Рифейські гори — в античній мітології — гори, на яких мешкав північний вітер — Борей. Крім того, це топонім, що фігурує у працях численних античних авторів, одначе розташування цих гір є непевним. Одні автори розміщували їх за північним полярним колом, інші — в Альпах, ще інші — на півдні тощо. Існує версія, що під Рифейськими горами насправді мали на увазі Карпати. У всякому разі усі античні автори доходять згоди у тому, що ці гори холодні та вкриті снігами.
--------
📕Придбати роман Майкла Свонвіка «Донька залізного дракона» в українському перекладі Євгена Онуфрієнка та з передмовою Володимира Аренєва можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/donka-zaliznogo-drakona/

📓В наявності також уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/donka-zaliznogo-drakona-neznachni-poshkodzhennya-supera/

Address


Opening Hours

Monday 10:00 - 18:00
Tuesday 10:00 - 18:00
Wednesday 10:00 - 18:00
Thursday 10:00 - 18:00
Friday 10:00 - 18:00

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Видавництво Жупанського posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Видавництво Жупанського:

Shortcuts

  • Want your business to be the top-listed Media Company?

Share

Our Story

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати близько 150 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.