What are the opening hours?

Monday 10:00 - 18:00 Tuesday 10:00 - 18:00 Wednesday 10:00 - 18:00 Thursday 10:00 - 18:00 Friday 10:00 - 18:00

Видавництво Жупанського

Home
Ukraine
Kyiv
Видавництво Жупанського

Заповнюємо лакуни українського культурного простору найактуальнішою світовою літературою

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати понад 100 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.

12/10/2025

У цей день, 12 жовтня 1875 року народився Алістер Кровлі (1875–1947) – англійський містик та поет, окультист і церемоніальний маг, творець релігійно-філософського вчення Телеми, удостоєний в тогочасній пресі титулу «найгірша людина на світі», автор багатьох магічних трактатів, найвідоміший з яких «Книга закону», деякий час був впливовим членом Герметичного Ордену Золотого Світанку, а також засновником і лідером багатьох інших окультних і магічних товариств.

Алістер Кровлі, якого також часто називають найвідомішим окультистом усіх часів, мав багато талантів та ексцентричних захоплень, серед яких також була й література. «Місячна дитина» – один із двох романів у розлогій бібліографії Кровлі, що окрім того налічує поезію, драму, священні тексти, епіграми, наукові розвідки, практичні посібники, підручники тощо. Творчість, як і саме життя Кровлі, що нерідко нагадувало його літературно-мистецькі та магічні пошуки, значною мірою вплинула і продовжує впливати нині на різні напрями культури і мистецтва – відсилання до спадку Кровлі можна знайти у багатьох відомих музикантів, літераторів, кінорежисерів, езотериків і навіть науковців, серед яких такі відомі особистості, як Джиммі Пейдж, Кеннет Ґрант, Кеннет Енґер, Тімоті Лірі, Джек Парсонз, Оззі Осборн, Брюс Дікінсон, Альфред Кінсі, Антон Ла-Вей, Джеральд Ґарднер та інші.

В основі сюжету «Місячної дитини» лежить оповідь про молодого мага, який, оволодіваючи окультними знаннями, наважується на зухвалий, ще не бачений експеримент і водночас вступає у протистояння з орденом «Темної ложі», члени якого послуговуються забороненими магічними практиками, ризикуючи цим зруйнувати і без того хистку рівновагу у світі. Цікавим є те, що прототипом головного героя виступає сам Алістер Кровлі, а в романі він описує свій реальний досвід перебування у магічних орденах, зокрема у відомому Ордені Золотого Світанку, до членів якого також належали такі відомі письменники, як Артур Мекен, Абрахам Мерріт і нобелівський лауреат Вільям Батлер Єйтс.

--------

— Бачиш Створіння? — запитав Іфф.
Ліза примружила очі.
— Не варто шукати чогось конкретного, — порадив містик.
— Здається, темрява дещо відрізняється отам, у кутку, — нарешті мовила Ліза, указуючи. — Цей морок якогось рудуватого відтінку.
— О, боги! Якщо ж уживатимеш слова на кшталт «морок», то боюся, що ти цілком на боці Цирила! А тепер дивися! — і він поклав руку їй на голову. Іншою він простягнув дівчинці пелюстки ясенця. — Прожуй одну з цих пелюсток! — наказав чоловік.
Вона взяла одну сріблясто-сіру квітку з білим, наче сніг, осердям, і стиснула її зубами.
— Я бачу безформне місиво темно-червоного кольору, — мовила вона після паузи.
— А тепер спостерігай! — викрикнув Іфф. Він зробив кілька кроків углиб саду й підніс правицю догори. — Чини як волієш — таким і буде весь Закон! — проголосив він таким саме голосом, що колись струснув Синай.
Потім він пожбурив решту пелюсток ясенця в напрямку Створіння.
— Заради всесильної Пентаграми! — заволав Цирил Ґрей. — Він свідомо створює магічний зв’язок між Створінням і Лізою.
Цирил прикусив губу й прокляв себе — він розумів, що втратив контроль над собою та ситуацією.
Саймон Іфф не помітив його розгублення, а продовжив цитувати «Книгу Закону».
— Будь сильною, о людино! — кричав він. — Жадай, насолоджуйся всіма відчуттями та захоплюйся! Не існує бога, що покарав би тебе за це!
Створіння потрапило в тенета й трохи зіщулилося. Тепер Ліза побачила, що це була тварина, схожа на вовка, і лежала на землі. Його тіло було завбільшки з маленького слона. Істота стала цілком видимою, і виявилося, що її тьмяне забарвлення було вогняно-червоного кольору, а голова обернена до дівчини, яка раптом помітила, що у створіння немає очей.
Старець підійшов до потвори. Він уже облишив позу пророка. Уся його статура видавала незацікавленість чи скоріше забудькуватість. Іфф скидався на звичайного старого джентльмена на вечірній прогулянці.
Він підійшов просто до Створіння. Раптом воно огорнуло чоловіка, і Ліза побачила слабке світло, що випромінювало його тіло — бліде світіння, яке поволі розтікалося навкруги, поки той ішов. Також вона бачила, що краї Створіння стискаються, так, ніби його засмоктує всередину. Поки тривав цей процес, світло дедалі яскравішало. Довкола палаючої яйцюватої серцевини витали й пульсували спалахами всі кольори веселки. Нарешті Створіння цілковито зникло, і тієї ж миті світло згасло. Саймон Іфф знову перетворився на літнього джентльмена під час вечірньої прогулянки.
Затим Ліза почула м’який голос, тихий, наче слабке відлуння. Він прошепотів:
— Любов є законом, любов, відповідна до волі.

--------

📙Придбати роман Алістера Кровлі «Місячна дитина» в українському перекладі Євгена Ліра можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/misyachne-dytya/

📕В наявності є уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/misyachna-dytyna-neznachni-poshkodzhennya-obkladynky/

💿 А також електронна версія:
https://publisher.in.ua/product/misyachna-dytyna-ebook/

11/10/2025

«Сага про Еґіля сина Лисого Ґріма» – не просто класика ісландської саги. Це взірець архаїчної культури середньовічної Скандинавії, який донесли до нас як церковні, так і світські діячі, що присвятили себе роботі з упорядкування та запису саг, події яких відбувалися у IX–XII століттях, і не лише в Ісландії, а й ледь не по всій північній півкулі.

Авторство цієї саги свого часу приписували легендарному авторові «Молодшої Едди», Сноррі Стурлусону, і не дарма. Адже сам головний герой – далекий пращур самого Сноррі. В основі сюжету – життєпис Еґіля Скалла-Ґрімссона, видатного воїна, авантюриста, чаклуна і поета. Текст відкриває читачеві ретроспективу заселення Ісландії, виникнення феномену скальдичної поезії, становлення норвезької монархії та просто дає змогу, наче у машині часу, перенестися до світу, де ісландський поет не лише складав вірші, а долав казкових чудовиськ, ходив у вікінгські походи, чаклунством та особистою звитягою міг скинути або посадити на трон конунга Норвегії.

Цей текст – ключ до розуміння усієї сагової літератури, текст-перепустка, зрештою, текст-загадка, адже він і сьогодні викликає палкі дискусії серед дослідників. А деякі вірші Еґіля, які ви знайдете у цьому виданні, дійшли до вас, дбайливо перекладені, крізь більш ніж тисячу років – із середини Х століття.
--------
1. Про Квельд-Ульва ґазду

Ульвом звався син Б’яльві й Халльбери, дочки Ульва Хтивого. Вона була сестрою Халльбйорна Напівтроля з Хравністи, батька Кетіля Лосося. Ульв був чолов’яга кремезний і дужий, аж ніхто не міг із ним зрівнятися. Ще замолоду ходив у виправи з вікінгами. Він побратався з мужем, який звався Бердла-Карі (1), чоловіком гідним і дуже звитяжним, сильним і відважним. То був берсерк. Вони з Ульвом мали спільний гаманець і були близькими друзями.
Коли вони полишили походи, рушив Карі до себе додому до Бердли. Він був дуже заможним. Карі мав трьох дітей. Його син звався Ейвінд Ягня, інший — Ельвір Тихий (2), а його дочку звали Сальбйорґ. Вона була жінкою дуже красивою і статною. На ній оженився Ульв. Тоді ж він повернувся до свого обійстя. Ульв був рівно багатим на землі й майно. Він посів край, яким володіли його пращури, і зробився там господарем.
Кажуть, що Ульв був сумлінним ґаздою. Він мав звичку рано прокидатися, а тоді йшов до робітників чи ремісників, наглядав за худобою й ланами, а іноді говорив з людьми, що потребували його порад. Він міг дати раду в багатьох справах, бо був кмітливим. Але надвечір він робився дратівливим, тож мало хто міг перемовитись із ним, і сонливим. Пішов серед люду поголос, що він — перевертень. Тому його нарекли Квельд-Ульвом (3).
Квельд-Ульв мав двох синів. Старшого звали Торольвом, а молодшого — Ґрімом. Коли вони підросли, то обидва стали такими ж кремезними й дужими, як і їхній батько. Торольв був гожий і вельми вправний. Він удався у родичів своєї матері, був дуже веселий і моторний, із завзяттям брався за будь-яку справу. Йому щастило дружити з усіма. Ґрім був чорнявий і негарний, схожий на батька за виглядом і вдачею. Він став дуже працьовитим. Він добре знався на роботі деревом і залізом і зробився великим майстром. Взимку він часто вирушав на довгому човні ловити оселедців і мав при собі чимало челяді.
Коли Торольву виповнилося двадцять зим, надумав він піти у похід. Квельд дав йому бойовий корабель. Тоді ж вирядилися у виправу й сини Бердла-Карі, Ейвінд і Ельвір, — вони мали великий загін і ще один корабель, — і вирушили влітку у вікінг, узяли собі здобичі й щедро ділилися зі своїми людьми. Тож вони кілька літ провели у вікінгах, а зими перебували вдома у своїх батьків. Торольв привозив додому чимало добра й відда-вав батькові й матері. Тоді було просто дістати статок і визнання. Квельд-Ульв уже постарів, а його сини зовсім виросли.

2. Про Ельвіра й Сольвей

Аудбйорном звався тодішній конунг над фюльком (4) Фірдір. Хроальдом звався його ярл, а Торіром — ярлів син.
Тоді ж жив ярл Атлі Кощавий. Він мешкав у Ґауларі. Його дітьми були Халльстейн, Хольмстейн, Герстейн і Сольвейґ Прегарна.
Якось восени до Ґаулару прибуло чимало люду на осінню требу. Там побачив Ельвір Тихий Сольвейґ і одразу ж закохався. Потім він просив її руки, але ярл не завважив його гідним і відмовив. Згодом Ельвір склав багато пісень на честь Сольвейґ. Він так тужив за нею, що геть облишив походи, й відтоді Торольв і Ейвінд Ягня ходили у виправи без нього.
--------
(1) Себто «Карі з Бердли».
(2) Точний сенс прізвиська Ельвіра — питання дискусійне. Ісландське hnúfa в основному значенні — «відсікання» (був навіть такий юридичний термін, покарання раба за крадіжку, коли тому відрізали ніс чи вуха). Але тут, згідно зі словником Віґфуссона-Клісбі, йдеться про споріднення з латинським naso, silus, silius («спокій, тиша»). Це лише гіпотеза, проте з тексту саги випливає, що саме таке прізвисько краще характеризує цього героя, як ми це побачимо далі.
(3) Себто «Вечірнім Вовком».
(4) Фюльк — дослівно «народ», себто країна, одна з історичних областей (тут — Норвегії).
--------
📕Придбати «Сагу про Еґіля сина Лисого Ґріма» в українському перекладі Віталія Кривоноса та з ілюстраціями Gurge Feodor можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/saga-pro-egilya/

10/10/2025

Після об’ємистого мультижанрового роману «Aurora Borealis» Максим Гах створює майстерну концептуальну збірку оповідань, об’єднаних лейтмотивом тривоги й непевності, що густою тінню лягають на звичний триб життя. Партійний функціонер, відряджений до чужих країв нести вогонь революції, стикається з прадавніми похмурими силами. Спустошена біологічною зброєю Європа вибирає між останньою битвою та втечею до іншого світу. Врешті, прихід цілком конкретної темряви, боронити світ від якої змушені звичайні люди.

Кожне з цих оповідань забарвлене виразним настроєм наших складних і невідрадних днів, химерно й непередбачувано віддзеркалених у калейдоскопі альтернативних світів. Адже завжди і всюди життя є боротьбою за право на існування, і навіть у найсвітліші часи темрява повністю не зникає, терпляче очікуючи нагоди повернутися.
Світи, описані в цих оповіданнях, дуже близькі нам, вони існують поруч із нашим власним світом, та все ж відрізняються від нього. Десь на зміну кіно прийшли фантазії режисерів, які в режимі реального часу транслюються глядачам у свідомість, занурюючи тих у інші, глибоко особисті реальності. Десь знайома нам історія зазнає коректив, холодна війна точиться між іншими блоками, і цивілізація ще більше наблизилася до глобальної катастрофи. А десь людині протистоїть не людина, а саме небуття, що насувається, поволі захоплюючи й розчиняючи в собі все знайоме і звичне.
Кожна з цих історій має свій особливий час і місце, а також свого анонімного оповідача. Втім, їх об’єднує тривожне відчуття загрози — іноді прихованої, іноді цілком відкритої, — яка нависає над життям. Відчуття, що, на жаль, сьогодні усім нам таке знайоме.

--------
Magister Ludi

Не знаю, як довго ми їхали сюди з аеропорту, всю ніч я то засинала, то прокидалася. Точніше, був уже ранок, ми прилетіли близько п’ятої.
Водій розбудив мене, допоміг вийти з авто. Дашок над входом до готелю світився м’яко та рівномірно, як басейн для плавання; під ним чекали мої фанати. (Цікаво, звідки вони знали, коли я приїду? Літак двічі затримували через снігопад.) Не виходячи з сомнамбулічного стану, я підписала все, що мені дали підписати, і сфотографувалася з кожним, хто цього хотів. Усередині мій водій показав рецепціоністові офіційне запрошення, і ми піднялися до кімнати — східне крило, вид на гори, наші найкращі номери. Я скинула пальто, роззулася, впала у ліжко і знову заснула…
Коли прокинулася, крізь щілину між шторами вже сяяв зимовий день. Про гори вони не збрехали — краєвид як з листівки. Хребет із ланцюжком вершин лише ледь-ледь виділявся на тлі неба — біле на білому. Дахи дерев’яних шале під метровими шапками снігу.
Я прийняла душ, зателефонувала стилістові. Ми домовлялися на одинадцяту, але він сказав, що запізниться: на дорогах справжній армагеддон! Я вирішила замовити сніданок у номер і ще трохи повалятися в ліжку. Прес-конференція запланована на третю. Я уявила собі, який це все матиме вигляд: великий зал, яскраве світло, десятки три журналістів, магістри за довгим столом (претендентів запрошують рідко), ті ж самі запитання. Ви готові до фінальної гри? Як ви зазвичай готуєтеся? Ви відчуваєте тиск відповідальності? Дотримуєтесь особливої дієти? Хто приїхав сюди вас підтримати?
Бла-бла-бла… Чому вони не здатні вигадати щось нове? Натомість постійно вимагають цього від нас.
Я знову вляглася, розкинувши руки, як на розп’ятті, і втупилась у стелю. Я готова до фінальної гри? Хтозна… Я відчуваю тиск? Мабуть, таки відчуваю. Мені б хотілося зараз бути десь подалі звідси? Ще й як! В Канкуні. Або на Шрі-Ланці. Лежати на пляжі з детективом у м’якій обкладинці і келихом холодного мартіні. Дивитися на море крізь скельця сонцезахисних окулярів. Мастити шкіру кремом для засмаги. Шукати швидкоплинних любовних утіх, і головне — жодних дієт!
Але я тут, і я тут не просто так. Багато хто вважає мене найкращою, принаймні останні десять років мені немає рівних. Букмекери пророкують, що завтра я захищу титул і отримаю ту кляту статуетку. Що я зроблю це, незважаючи на наплив перспективних претендентів (і претенденток), вдвічі молодших за мене і вдесятеро амбітніших, вирощених з пелюшок на здоровому збалансованому харчуванні, гормональних інгібіторах вибіркової дії та курсах режисерської майстерності, які коштують стільки, що я не повірила, коли мені назвали суму, адже сама жодних курсів не закінчувала.
Кажуть, у мене природний талант, такі як я народжуються раз у ніколи. Я не дуже в це вірю, найімовірніше, мені просто поталанило. В будь-якому разі це не триватиме вічно. Врешті-решт хтось мене таки перевершить, і я тихо відповзу на задній план, сховаюся в тінь — таке життя. Цікаво, чи тішитимуся тоді своєму пляжу, мартіні і детективу, які йтимуть у комплекті із забуттям?
Стиліст запізнився майже на годину. Розкладаючи перед дзеркалом своє причандалля, він сказав, що за ніч випало тридцять сантиметрів снігу, й очисна техніка не дає із цим ради. Рух на залізниці обмежено. Через мороз в автомобілях відмовляє електроніка, доводиться кермувати вручну. Гірські дороги вузькі й звивисті, а сюди веде взагалі лише одна. Скрізь затори, аварії. Люди накручені. Якась BMW на перевалі мало не сповзла в ущелину. Поліція регулює рух — це, звісно, ніяк не допомагає, радше навпаки. З найближчої військової бази прислали кілька гусеничних тягачів. І так далі, і тому подібне.
Він говорив, не замовкаючи ні на мить. Я краєм вуха слухала, але більше роздивлялася себе у дзеркалі. Я ніколи не приділяла особливої уваги своїй зовнішності. Є жінки, які вміють визначати свій основний недолік. Їм точно відомо, що вся річ у недостатній пишності губ чи виразності вилиць, і вони працюють у цьому напрямі; здебільша вони й так красуні, але знають, що можна додатково покращити. Я не знаю. Тобто покращувати в мені, звісно, є що, просто я настільки зжилася з думкою про пересічність власної зовнішності, що займатися якимись маніпуляціями з нею видається даремною тратою часу. У мене вдома є колекція журналів, де я на обкладинці: «Vanity Fair», «Empire» і ще з два десятки інших. Коли я дивлюся на них, то не відчуваю нічого, крім нудьги — безпрограшний варіант для стоматологічної приймальні. Моя піарниця каже, що це добре. Що публіка любить розумних жінок і вродливих жінок, але розумних жінок, які понад те ще й вродливі, не дуже.
--------
📕Придбати збірку оповідань Максима Гаха «Темрява» можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/temryava/

📓В наявності також є уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):
https://publisher.in.ua/product/temryava-neznachni-poshkodzhennya-obkladynky/

09/10/2025

Осінь, схоже, остаточно набралася сил і вже ступає цим світом, як своїми законними володіннями. І саме цей час, коли звичні краєвиди сповиває перша по-справжньому вільготна імла, а щоденно ходжені стежки зрошує дрібна жовтнева мжичка, чи не найкраще надається для читання. Адже, зрештою, книга — чудовий супутник, який допоможе не загубитись у дедалі густішому непривітному мороці.

І ми якраз маємо для вас дещо, що чудово пасуватиме до таких осінніх днів: третій том повного зібрання прозових творів Едґара Аллана По.

🐦‍⬛Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважають оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

🐈‍⬛До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.
--------
ПРОВАЛЛЯ І МАЯТНИК
(переклала з англійської Тетяна Непипенко)

Я був хворий — хворий на довгу агонічну смерть; коли нарешті мене розв’язали і дозволили сісти, я відчув, що непритомнію. Вирок — смертний вирок — був останнім виразним акцентом, який долинув до моїх вух. Після цього інквізиторські голоси злилися в один суцільний гул. Він зродив у мені думку про водоверть — може, тим, що нагадав гуркотіння млинового колеса. Це тривало лише коротку мить, бо більше я нічого не чув. Але якийсь час я ще бачив, жахливо чітко бачив усе навколо!
Я бачив вуста суддів у чорних мантіях. Вони здалися мені білими, білішими за аркуш, на якому я виводжу ці слова, і ґротесково-тонкими, стиснутими від безжальної твердості, суворості, непохитної рішучості й зневаги до людських страждань. Я бачив, як із цих вуст злітала рокована мені Доля. Я бачив, як вуста розтягувалися, коли проголошували мою смерть. Бачив, як вони вимовляли моє імʼя, і здригався, бо не чув жодного звуку. І бачив, кілька миттєвостей божевільного жаху, легке і майже непомітне коливання чорних запон, якими були завішані стіни зали. А потім мій погляд упав на сім високих свічок на столі. Спершу вони здалися мені символом милосердя, білими й стрункими янголами, які мають мене порятувати, — та наступної миті мене охопила смертельна туга, я затремтів усіма фібрами тіла, ніби доторкнувся до проводу гальванічної батареї, а янголи перетворилися на примар з полум’яними головами, і я збагнув, що допомоги від них не діждуся. І тоді в моїй уяві, як пречудова музична сфера, постала думка: яким же солодким має бути спокій могили! Думка ця явилася тихо й непомітно; спочатку її нелегко було осягнути, але тільки-но мій дух сприйняв її і примирився з нею, як постаті суддів зникли, мов за помахом чарівної палички; свічки щезли; полум’я їхнє згасло; запанувала темрява; всі відчуття, здавалося, поглинув дикий безодній потік, наче той, що затягує душу в Аїд. Усесвіт постав із тиші, непорушності й темряви.
Я знепритомнів, але все ж не скажу, що повністю втратив свідомість. Що від неї залишилося, не намагатимуся визначити чи описати, але не все було втрачено. У найглибшій дрімоті… ні! У маренні… ні! У непритомності… ні! У смерті… ні! Навіть у могилі не все втрачено. Інакше б не існувало людського безсмертя. Зринувши з найглибшого сну, ми розриваємо павутиння сновидіння. І за мить після цього (таке тендітне це павутиння) ми вже не пам’ятаємо, що снили. У поверненні до життя після заціпеніння є два етапи: перший — ментальний чи духовний, а другий — фізичний. Якби на другому ми могли пригадати вра¬ження від першого, вони б промовисто розповіли нам про прірву потойбіччя. Що ж це за прірва? Як відрізнити її тіні від тіней могили? Але якщо враження того, що я назвав першим етапом, не приходять нам на спомин, то хіба за довший час вони не зринають самохіть, примушуючи нас дивуватись, звідки вони взялися? Той, хто не втрачав свідомості, ніколи не побачить у розжареному вугіллі дивовижних палаців і знайомих облич; перед ним не ширятимуть у повітрі сумні видіння; він не застигне, вражений пахощами якоїсь незнаної квітки, не намагатиметься вловити музичний ритм, що ніколи раніше не привертав його уваги.
Серед частих старанних спроб пригадати, серед напружених зусиль збудити бодай дещицю небуття, куди поринула моя душа, траплялися моменти, коли мені марилося, ніби я досяг успіху; бували короткі періоди, коли мені являлися спогади, які пізніше прояснілий розум повʼязував з тодішнім станом напівнепритомності. Ці тіні спогадів невиразно показували високі постаті, що мовчки підняли і понесли мене вниз, усе нижче й нижче, доки запаморочення затьмарило мій розум від нескінченності цього спуску. Вони також показали невиразний жах у серці, бо воно завмерло в неприродному спокої. Тоді на мене раптом звалилося відчуття непорушності всього на світі, ніби ті, хто ніс мене жахливою дорогою, перетнули межі безмежного і зупинилися відпочити. І тоді прийшла гнітюча байдужість, а за нею — божевілля, усепоглинальне божевілля памʼяті, що дозволила собі ступити в царину забороненого.
Раптом до мене повернулися рух і звук — шалене калатання серця, звук його биття у вухах. Потім запала тиша, суцільна порожнеча. І одразу знову звук, рух, дотик — поколювання у всьому тілі. Відтак прийшло усвідомлення існування, без жодної думки, і стан цей тривав довго. Тоді — з’явилася думка, пекучий жах, щире намагання осягнути, де я. Невгамовне бажання забутися. Стрімке воскресіння свідомості, вдала спроба поворухнутися. А тоді — відновлення пам’яті про суд і суддів, чорні запони на стінах, вирок, хворобу, непритомність. Потім — цілковите забуття усього, що було далі і що я зміг нечітко пригадати лише з великими зусиллями.
Я ще не розплющував очей. Я відчув, що лежу горілиць, не звʼязаний. Простягнув руку — вона важко впала на щось вологе і тверде. Так я пролежав тривалий час, намагаючись збагнути, де я і що зі мною відбувається. Попри бажання я не наважувався розплющити очі. Я боявся побачити те, що мене обступало. Я не боявся побачити щось жахливе — мене охопив жах, що я не побачу геть нічого. Врешті-решт, з диким відчаєм у серці, я розплющив очі. Найгірші побоювання ствердилися. Мене поглинула пітьма вічної ночі. Дихати було важко. Пітьма була такою густою, що, здавалося, душила мене. Повітря було нестерпно затхле. Я все ще нерухомо лежав і намагався зібрати докупи думки: пригадав інквізиційний процес і спробував з’ясувати власне становище. Вирок оголосили — здавалося, вже давно. Але я жодної миті не припускав, що помер.
--------
📙Придбати третій том повного зібрання прозових творів Едґара Аллана По в українському перекладі Тетяни Непипенко та з ілюстраціями Gurge Feodor можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/povne-zibrannya-prozovyh-tvoriv-tom-3-2/

08/10/2025

Дімка Ужасний – людина, яка згуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди.

Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання Бабай. Прийде і забере, яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного.
Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани; страшна хвороблива одержимість, незримі нитки якої тягнуться на горище полишеної сільської хати, де й досі тліє протипродне злоякісне життя; цинічний інтернет-тролінґ за межею добра і зла, наслідки якого кривавим паводком вихлюпуються офлайн.
Тут на вас чекає максимум відвертої брутальної прози, де містика, горор та сплаттер-панк вигадливо вплітаються у всім нам добре знайому, часто некомфортну і незатишну, реальність, описану з разючою спостережливістю і чудовим авторським стилем Дімки Ужасного. Ці історії відбуваються поруч із нами, на сусідніх вулицях наших міст, у сусідніх будинках наших районів, врешті-решт, вони відбуваються із самими нами, і від того стає ще лячніше.

--------
КОЛИ ЗАМОВКАЮТЬ ПТАХИ
(у співавторстві з Валерієм Бєлих)

Заєць нашорошив вуха, почувши небезпеку. Його носик дрібно смикався, принюхуючись. Він приготувався дременути.
Навколо щільно змикалися кущі. Колючі стебла, що гадюками звивалися навколо тонких гілок, утворювали майже непролазну стіну, крізь яку навряд чи зміг би протиснутися великий хижак.
Проте заєць продовжував нюшити повітря. До солодкаво-гнильного аромату лісу домішувався іще якийсь — начебто й звичний, але з нотками чужака.
Застукотів дятел. Розлогий звук задеренчав у кронах високих сосен.
Коли останній відгук розчинився в гущавині лісу, заєць трохи розслабився. Запах нібито розвіявся. Але ляклива заяча натура спостерегла ще один нехороший знак: дятел більше не стукотів. Зазвичай вони довбуть раз по раз, порушуючи спокій прадавнього лісу.
Носик знову сіпнувся.
М’язи напружились для величезного стрибка, проте стріла, що увіп’ялася в руде хутро горлянки, пробивши її наскрізь, була швидшою за бідолаху.
Вухатий підстрибнув, смикнувся, впав на траву, стріпуючись. Це був його останній стрибок. Вологі очі недовірливо спостерігали, як навколишній світ всотується невблаганним мороком, а задня лапа загрібала підстилку з торішнього листя.
З-за стовбура показалася постать у довгому плащі. Неквапом підійшла до мертвої тваринки, уперлася в неї ногою і висмикнула стрілу. Хвильку поспостерігавши, як загуслі багряні краплі скочуються древком, мисливець підніс стрілу до рота і з насолодою облизав кров, обсмоктуючи вістря, наче кісточку.
Десь далеко, нечутний звичайному людському вухові, почувся геть не типовий для цієї місцевості звук. Мисливець напружився, глибше на очі насунув каптур. Достоту як у його жертви, смикнулися ніздрі.
Голоси. І запах бензину. Далеко, близько години пішки. Але якщо бігцем — то ближче.
Він побіг, на ходу схопив зайця за вуха і вкинув його до брезентової торби, що ляпала об стегно. Підошви величезних чобіт не видавали жодного шуму. Дятел знову застукотів на весь ліс.
--------

📕Придбати збірку оповідань Дімки Ужасного «Скотомогильник» з ілюстраціями Ірини Гуріної можна у нашій онлайн-крамниці:

https://publisher.in.ua/product/skotomogylnyk/

📓В наявності також уцінені примірники цієї книжки (з незначними пошкодженнями):

https://publisher.in.ua/product/skotomogylnyk-neznachni-poshkodzhennya-obkladynky/

07/10/2025

Моріс Метерлінк (1862–1949) — видатний бельгійський драматург, поет, есеїст і перекладач.
Народився у бельгійському місті Гент у родині заможного нотаря. Здобув правничу освіту, отримавши право провадити адвокатську діяльність. Поїхавши на стажування до Парижа, значну частину 1886 року провів у тісному спілкуванні з мистецьким колом, яке сформувалося навколо часопису «Плеяда» і вирішив цілковито присвятити себе літературі.

1889 року Метерлінк власним коштом видає поетичну збірку «Теплиці», а трохи згодом у світ побачила його п’єса «Принцеса Малена», надрукована накладом 30 примірників, один із яких потрапив до рук поета Стефана Малларме, а від нього — до письменника і драматурга Октава Мірбо, який надзвичайно схвально відгукнувся про цей твір молодого й натоді ще не відомого широкому загалові автора, прославивши його на весь франкомовний світ.

1890-ті роки стали для Метерлінка надзвичайно плідним творчим періодом, коли він створив п’єси «Непрохана» (1890), «Сліпі» (1890), «Семеро принцес» (1891), «Пелеас і Мелісан-да» (1892), «Алладіна і Паломід» (1894), «Всередині» (1894), «Смерть Тентажиля» (1894), «Аґлавена і Селізетта» (1896), «Аріадна та Синя Борода» (1896), постановки яких у театрах Європи принесли авторові широке визнання.

Окрім, власне, письменства Метерлінк захоплювався природознавством, вело- та автоспортом, пасічникував, присвячував час дослідженню містики та окультизму.
1908 року вийшла його знаменита п’єса «Блакитний птах», в якій автор розвиває ідею космічної єдності й взаємозумовленості усього сущого.

1911 року Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії «За багатогранну літературну діяльність, і особливо за драматичні твори, що вирізняються багатством уяви та поетичною фантазією».

У своїх творах автор приділяв велику увагу смерті як єдиному зримому прояву того Невідомого, що керує світом і справляє визначний вплив на людські долі.
Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.

🐦До цього видання творів Моріса Метерлінка увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.
--------
📘Придбати книгу вибраних творів Моріса Метерлінка в українському перекладі Дмитра Чистяка можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/vybrani-tvory/

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday	10:00 - 18:00
Tuesday	10:00 - 18:00
Wednesday	10:00 - 18:00
Thursday	10:00 - 18:00
Friday	10:00 - 18:00

Website

http://publisher.in.ua/

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Видавництво Жупанського posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Видавництво Жупанського:

Shortcuts

Want your business to be the top-listed Media Company in Kyiv?

Our Story

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати близько 150 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.