03/11/2025
Коли на сцену виходить головний герой, нам залишається тільки уважно вслухатися в його слова, намагаючись зібрати химерний пазл в одну картину. Цей довгий текст пролітає перед очима, наче вихор емоцій і, прочитавши останній рядок, відчуваєш, мов на якийсь час випав/ла із власного життя і опинився/лася у зовсім іншому місці… В епіцентрі почуттів спершу зовсім незнайомої та далекої людини, яка з кожним рядком наближається все тісніше, аж поки не залазить тобі під шкіру.
Повтори щораз дужче і дужче гіпнозують, лишаючи читача/ку лише з кількома нав’язливими питаннями: “Як вона бігла?”, “А яким було те скло?”, “Чи справді вона встигла?”.
Артур Сумароков у своїй оповіді “Шрам” вражає відвертістю почуттів людини, в існування якої ти безперечно повіриш. Шукай за посиланням довгий текст, який здасться зовсім коротким, щойно почнеш читати — https://arc.ua/shram