09/03/2022
ENG below
Сьогодні я покинула напризволяще 15 котів і евакуювалась з Ірпіня.
Поки переходили розбитий міст, потрапили під обстріл. Наша весела і ляклива собака злякалась вибухів і втекла, і ми залишили її в гарячій зоні – не встигли піймати, бо була загроза нападу. Над нами зависав російський дрон і невдовзі зовсім близько пролунало два вибухи. Ми вже сиділи в автобусі. Від вибухової хвилі ледь не вилетіли вікна, мені здалося, що у автобуса спустило шини. Всі попадали на підлогу, а я тримала Няшу в рюкзаці спереду, стрибати було неможливо, тому натягла капюшон.
На переправі зустріла Антона, ніби кадр з іншого життя - новий рік, джемєсон, мене не пустили на вечірку через відсутню вакцинацію, я співаю "завтра бьіла война" вєні дркіна.. І от справжня війна, я даю коментар невідомому журналісту, а він каже мені "тейк кер".
Розказала як вчора в Ірпіні, снаряд влучив у сусідський приватний будинок, зайнялася пожежа. Два будинки вигоріли вщент, під час обстрілів звісно ніхто гасити не приїхав, поливали полум'я з двох садових шлангів.
По всьому місту хаотичні обстріли житлових районів, кожна пожежа – загроза вибуху газу. Під звуки вибухів, що могли би бути мінометним обстрілом, пііііііу-БАБАХ, ми пішли ночувати у бомбосховище. Без зв'язку і інтернету слухали радіо нв через приймач – про Ірпінь там говорили мало і нічого обнадійливого.
Вранці обстріли продовжились. Таке враження, що ворог проголосив наше тихе передмістя Карфагеном і далі реалізує метафору. Бачила новини, що під час сьогоднішнього обстрілу загинули люди. Спокійна думка – це могли бути ті люди, яких ми проїжджали дорогою до розбитого мосту.
Перед виходом я розсипала для котів залишки корму і наповнила водою всі ємності. Якщо в будинок щось прилетить, – а ніхто ж з цивільних не розуміється на цій пекельній зброї, і на будь-яке влучання просто кажуть "нам прилетіло" – не допоможе, інакше котам вистачить на тиждень, або навіть більше. Я вже в Києві, в будинку друзів, не хочу їхати далеко від Ірпіня, щоб оперативно повернутися. Поки чекаю, спробую бути корисною звідси.
Загублену маленьку Гєрдочку ми теж сподіваємось знайти. Хоч би вона прибилася до хлопчиків з тероборони чи небайдужих перехожих. Серце розірвалося сьогодні під обстрілами, але я навіть не здригнулася. Біля автобуса стріляла сіжку – подарували пачку. Дивилася на наш Ірпінь-Бучу-Гостомель, які сьогодні не маленькі затишні лісові містечка з проблемними забудовниками, а одне велике місто-герой. Та хіба ж хто збирався ставати героєм ціною таких руйнувань? Скільки розірваних доль, спалених історій, знищених мрій. Чорний дим пожеж усюди над містом – нізащо, просто так, тому що хтось вирішив, що він так може.
Можу свідчити в Гаазькому суді про сьогоднішній обстріл, я на власні очі бачила дрон, яким наводили артилерію на жінок, дітей та літніх людей, що намагалися вибратись з палаючого міста.
П'ятнадцять котів і одна собака – страшна ціна, яку сьогодні довелося заплатити за божевільні марення підстаркуватого маніака і мільйонів його зомбованих рабів. Найстрашніший день мого життя. Я ціпенію зовні, але всередині здригаюся від ридань, сорян за пафос та емоції.
Смажених фоточок немає, вибачте, телефон був розряджений.
Юлія Балаєва, Ірпінь, 06.03.2022
Today I abandoned 15 cats and evacuated from Irpin.
While crossing the destroyed bridge, we came under fire. Our cheerful and timid dog got scared of explosions and ran away, and we left her there, in the flash point area – we didn't have time to catch her, because there was a threat of attack. A Russian drone hovered over us and soon afterwards two explosions erupted. We were already sitting on the bus. The blast almost blew out the windows, and I had a feeling that the bus tires had flattened. Everyone dropped to the floor, but I carried a backpack with Nyasha on my chest, it was impossible to jump, so I pulled on the hood.
At the crossing I met Anton Dvornin, it was like a shot from another life – new year's eve, jameson, I was denied entrance to a party because of the lack of vaccination, I am singing "tomorrow was the war" by venya drkin .. And here is the real war, I give a comment to some journalist, and he says to me "take care".
I told him how yesterday in Irpin, a shell hit a neighboring private house, a fire broke out. Two houses burned to the ground, of course during the shelling no one came to put out the fire, there were just two garden hoses to fight it.
Chaotic shelling of residential areas all over the city, every fire is a threat of a gas explosion. Accompanied by the sounds of explosions that could have been mortar shelling, piiiiiu-BOOM, we went to spend the night in a bomb shelter. With no phone connection or internet, we listened to nv radio through a receiver – they said very little about Irpin and nothing encouraging.
In the morning the shelling continued. It seems that the enemy has declared our quiet suburb its own Carthage and continues to implement the metaphor. I saw in the news that people have died during today's shelling. A calm thought – it could be those people we drove past on our way to the destroyed bridge.
Before leaving, I scattered leftover food for the cats and filled all the containers with water. If something strikes the house – and none of us civilians understand this hellish weapons, after any hit people simply say "we were stricken" – this won't help, otherwise the cats will have enough supplies for a week or more. I am already in Kyiv, in the house of my friends, I do not want to be too far from Irpin so I can return quickly. While I'm waiting, I'll try to be useful from here.
We also hope to find our lost little Gerda. Hopefully she strays in to the boys from the local defense unit or some kind bypassers. My heart was pounding today under the shelling, but I didn't even flinch. I was asking for a fag near the bus – they gave me the whole pack. I was looking at our Irpin-Bucha-Gostomel, today these are not the small cozy forest towns with problematic developers, but one big hero city. But who wanted to become a hero at the cost of such destruction? All those destinies torn, stories burned, dreams destroyed. Black smoke from the fires is all over the city – for nothing, just because someone had decided he could do it.
I can testify in the Hague tribunal about today's shelling, I saw with my own eyes the drone that aimed artillery at women, children and the elderly trying to get out of the burning city.
Fifteen cats and one dog is a terrible price to pay today for the crazy delusions of an elderly maniac and millions of his zombie slaves. This is the scariest day of my life. I am numb on the outside, but inside I tremble with sobs, forgive me for all the pathos and emotions.
I have no shocking photos, sorry, my phone was out of battery.
Yulya Balaeva, Irpin, 06.03.2022
#країнащопереживаєвійну
