09/05/2023
Про мікрохвильовку яка є і відсутня одночасно, і про психотерапію.
За останній рік ми з сім'єю багато переїжджали. Так траплялося, що в жодному з помешкань, де ми зупинялися, не було мікрохвильовки. Думаю всі погодяться, що у побуті це дуже зручна річ. Відсутність її - це не трагедія звичайно, але її бракувало.
Останній раз ми переїхали близко тижня тому. Оглядаючи квартиру, в якій ми зупинилися, одною з перших речей, яку я помітив була вона - мікрохвильова піч. Ми з дружиною ще пораділи з цього приводу. Типу: "Нарешті буде зручно розігрівати їжу". Та й все на тому.
У нас в сім'ї - малі діти. Тож поратися на кухні доводиться часто. Пару днів тому я відчув неабиякий подив, коли помітив мікрохвильовку вдруге за 7 днів нашого тут перебування. За всі ці 7 днів жоден з нас нею так і не скористався. Не тому що потреби не було, а тому що, схоже для обох нас весь цей час її не існувало. За цей рік ми так звикли до її відсутності, що свідомість її ось так просто банила, вирізала з оточуючої реальності.
Суб'єктивна відсутність мікрохвильовки при її об'єктивній присутності - це таке собі страждання. Можна без неї обійтися. Але я задумався про цей механізм психіки. Про те, як люди день за днем живуть в дефіциті чогось набагато більш важливого для них, не помічаючи існування цього просто поруч з ними, вирізаючи це зі своєї реальності, пристосувавшись без цього жити. В той час, як те, що насправді може бути дуже важливим для них, знаходиться на відстані простягнутої руки.
Ну наприклад.
- Коли в моїй сім'ї не було поваги до моїх особистих кордонів - для мене цього немає у всьому оточуючому світі.
- коли для мене не було батьківської любові - в світі взагалі немає любові для мене.
- коли моя довіра не виправдовувалася, люди, яким можна довіряти вимерли для мене як вид.
- коли мої досягнення не визнавалися, для мене не існує визнання.
- коли в тяжкі моменти сильних емоційних потрясінь нікого не було поруч зі мною - в цьому світі немає людей, яким я не байдужий.
Перелік можна довго продовжувати.
Я знаю як від цього можна страждати - живучи день за днем у побудованому кимось для мене світі, і не здогадуючись про існування іншого, реального світу, в якому все це існує для мене. Від цього напряму залежать мої вибори, повороти моєї долі, тому що від цих рішень може залежати все моє подальше життя. Вибори, які приймаються з урахуванням відсутності того, що насправді існує.
Я можу пристосуватися розігрівати їжу іншим способом. Нехай це займатиме більше часу і в результаті доведеться мити більше посуду, але на виході я отримаю майже те саме - гарячу їжу. Але в більш широкому життєвому контексті способи пристосування можуть жахати.
Я схоплюся як за манну небесну за нібито любов людини до мене, як за казку наяву, якщо любові для мене в цьому світі не існує. Нехай я живу в постійному аб'юзі, знеціненні, емоційному а то й фізичному насильстві. Я не можу від цього відмовитися, бо з відмовою я втрачу все.
Я не казатиму ні, стану зручною людиною, якщо для важливих для мене людей моїх кордонів не існувало. Нехай це коштуватиме мені часу, грошей, сил, здоров'я. Подумаєш, дрібниці. Або стану відлюдником, уникатиму серйозних стосунків, щоб зберегти все те, чим доведеться за них платити.
Я падатиму в глибокі депресії, бо для мене не існуватиме людей, з якими я можу розділити свої важкі переживання.
Найстрашніше і найскладніше в цьому - те, що разом втратою зі своєї суб'єктивної реальності чогось вкрай важливого для мене, я наче і втрачаю потребу в цьому (хоча вона є, і я так само її не помічаю). На поверхні існує лише симптом, який наче відірваний від цього всього: депресія, тривога, головні болі, харчові розлади, тощо.
І щоб усвідомити свою потребу в мікрохвильовці і помітити, що взагалі-то ось вона - стоїть собі на кухні з привідкритими дверцятами, часто прийдеться пройти неабиякий шлях в психотерапії.
Психолог Ярослав Лічман.
Підписуйтесь на мій телеграм канал, кому цікаво про таке читати. Посилання - в першому коментарі.
#психолог, #психологонлайн
