14/07/2025
Проект «Outsight» (Поза межами зору)
З 1952 року нейрофілософ Джон Смітіс надсилав видатному англійському письменнику Олдосові Ґакслі низку статей, написаних ним самим та його колегою, психіатром Хамфрі Осмондом (тим самим, хто придумав терміни «психоделічний» та «галюциноген»). Статті стосувалися шизофренії, мескаліну та проблеми взаємодії розуму та матерії у зв'язку з гіперпросторовими вимірами. Ґакслі захопився цим обміном, саме це успішно призвело до написання його книги «Двері сприйняття» та, безуспішно, до проекту під назвою «Outsight (Поза межами зору)».
«Outsight» був сміливим планом об'єднати та надати мескалін та/або ЛСД п'ятдесяти-ста найвидатнішим умам світу, включаючи Ейнштейна, Юнга, А. Дж. Айєра та Грема Гріна. Метою було «змінити інтелектуальний клімат» (26 червня 1953 року), як головний ініціатор Осмонд сказав своєму колегі-організатору Ґакслі. Більшим наміром було змінити західну цивілізацію, відійти від «матеріалістичного способу життя» (там же) до такого, де трансцендентальний вимір був би зареєстрований не вірою, а досвідом та експериментом, не релігією, а наукою та філософією.
На жаль, Outsight так і не отримав необхідного фінансування, і тому офіційно так і не відбувся. Осмонд і Ґакслі пояснювали цю відмову саме тим інтелектуальним кліматом, який проєкт прагнув змінити: «задушливим» редуктивістським академічним середовищем, зачарованим біхевіоризмом, фрейдизмом, теоріями ідентичності розуму та мозку, поряд з іншими подібними «посушливими» матеріалістичними ідеологіями.
Далі ми побачимо, як розгортається історія Outsight через походження та наміри, запрошений та залучений «зірковий склад», його занепад або розпад, і ми запропонуємо погляд на альтернативний історичний шлях, яким могли б піти психоделічні дослідження та західна цивілізація, якби Outsight досяг успіху.
Джон Реймонд Смітіс (1922–2018) був британським нейробіологом, психіатром та філософом – або «нейрофілософом» – який обіймав низку академічних та клінічних посад в Англії, Канаді та США. Джон Народжений у безпосередній розкоші в Британському Раджі на Гімалайських височинах Найнітал, Індія. Джон у віці семи років потрапив у сувору аскезу холодної англійської школи-інтернату. Він був родичем популярного біолога Річарда Докінза, романіста Грема Гріна та письменника Крістофера Ішервуда, доброго друга Ґакслі, і таким чином, як і Ґакслі, Смітіс був частиною інтелектуальної англійської розширеної родини.
У Кембриджі, де він став доктором медицини у віці двадцяти трьох років, Смітіс пережив глибокий містичний досвід, і одразу після цього він «без вагань підійшов до книжкової полиці та взяв першу ж книгу, яку побачив. Це була «Цивілізація та етика» Альберта Швейцера». Цей містичний досвід та ідеї Швейцера – французько-німецького ерудита, який отримав Нобелівську премію за свою оптимістичну філософію шанування життя та його імпульсу через численні дисципліни – стали провідними принципами життя Смайтіса. Вони надихнули його вийти за межі медичної освіти, яку він досі отримував, шукати пояснення життя також у філософії, парапсихології, нейронауці та, точніше, у вивченні галюцинацій.
Ці шляхи, у свою чергу, привели Смітіса до дослідження психоделічного препарату мескаліну, який традиційно приймають через кактус пейот. Працюючи з 1950 року в лондонській лікарні Святого Георгія, він припустив, що мескалін і шизофренія можуть бути пов'язані в тому сенсі, що люди, які переживають сильну тривогу, можуть виробляти невідому «м-речовину», подібну до мескаліну, що викликає галюцинації. Смітіс висловив цю гіпотезу своєму колезі по лікарні, Хамфрі Осмонду, який захопився цією ідеєю. Вони разом написали кілька статей з цієї теорії, яка стала всесвітньо відомою як перша нейрохімічна теорія шизофренії, і, таким чином, така, що зрештою може призвести до фармацевтичного засобу від цього стану. Смітіс також надіслав ці статті Хакслі, який тоді жив у Західному Голлівуді, Каліфорнія, зі своєю дружиною Марією.
Однак для Смітіса, який сам спробував мескалін (опублікувавши статтю, присвячену феноменології препарату), так звані «галюцинації» («блукання розуму») не завжди були просто маренням. У статтях, написаних ним та Осмондом у співавторстві, можна знайти відразу до паралельних теорій про розум і матерію, які зводили свідомість до простої мозкової діяльності, або до продуктів мозкової діяльності, або до минулої чи теперішньої поведінки. Ці доктрини біхевіоризму та фрейдизму, психоаналізу, досягли піку свого впливу в середині ХХ століття, доктрини, які Смітіс та Осмонд вважали токсичними, оскільки вони оплакували:
«Надмір матеріалізму висміює мистецтво зцілення… [і] руйнує саму цивілізацію». (Osmond & Smythies, 1953: “Сучасний стан психологічної медицини”)
Смітіс мав глибші симпатії до більш платонічних психологічних теорій Юнга, ніж до більш механістичних теорій Фрейда (Ґакслі нешанобливо хрестився щоразу, коли чув ім'я «Фрейд»), тому Смітіс також надіслав Юнгу свою досить радикальну статтю 1951 року “The Extension of Mind”. У статті Смітіс виклав свою теорію про те, що ми зрозуміємо проблему розуму та матерії – як пов'язані «розум» та «матерія» – яку зараз зазвичай називають Складною проблемою свідомості, лише якщо збільшимо кількість просторових вимірів понад три, до яких ми звикли.
Таке збільшення об'єднало б як перцептивний простір (сенсоріум нашого розуму), так і фізичний простір у більш розлогий n-вимірний різноманітний – свого роду Розум – де мозок діє як гальмівний фільтруючий інтерфейс, а не як виробник розуму. Цей останній аспект був схожий на теорію Бергсонівського редукційного клапана, яку Ґакслі використовував для інтерпретації свого досвіду з мескаліном у «Дверях сприйняття». Як пізніше сказав Смітіс:
«психоделічні явища можуть представляти собою погляди на події, що повністю знаходяться поза «звичайним» простором-часом» (1983).
Ця теорія двочастинного простору, яку Смітіс продовжував розвивати протягом усього свого життя, була схвалена Ґакслі (у його листі від 25 листопада 1952 року) та Юнгом, який відповів Смітісу у двох листах, написавши:
«Я беззастережно вітаю вашу ідею про платонічний mundus archetypus, що візуалізується під впливом мескаліну». (4 лютого 1952 р.)
У своєму листі Юнг також запропонував подальшу ідею про те, що навіть час може мати більше одного виміру, пов'язуючи це зі своєю концепцією «синхроністичності» у зв'язку з теорією прастабілітації Лейбніца. Перш ніж Смітіс переїхав до Канади, він відвідав Юнга в Цюриху, продовжуючи розмову про свідомість. Смітіс заявив, що «психоделічні явища мають дуже мало феноменологічного зв'язку з особистими спогадами людини. Проте психоделічний світ однієї людини дуже схожий на світ іншої. … Юнг [прийняв] мою думку про те, що психоделічні явища походять з колективного несвідомого». (1983)
Смітіс прагнув залучити інших мислителів, тому, окрім розсилки своїх статей, він також безпосередньо давав мескалін оксфордському філософу Г. Г. Прайсу (див. його есе 1963 року «Досвід з мескаліном»), оксфордському релігієзнавцю східних наук Р. К. Занеру (який пізніше став критиком Хакслі), кембриджському філософу К. Д. Броду (який також висунув гіпотезу про n-вимірне рішення проблеми свідомості) та самому Хамфрі Осмонду. Таким чином, Смітіс вже започаткував проект Outsight у невеликому масштабі.
Осмонд і Смітіс переїхали до лікарні Саскачеван у Вейберні, Канада, щоб працювати у відділенні – психіатричної лікарні – де перебувала маса пацієнтів, які страждали на шизофренію, де до них приєднався психіатр і біохімік Абрам Хоффер. Хакслі надіслав їм свою останню книгу «Дияволи Лаудона»: відповідну розповідь про жіночий монастир, який страждав від, здавалося б, демонічної одержимості, і попросив більше їхніх текстів про мескалін, тему та речовину, яку він вже починав досліджувати до першого контакту зі Смітіса (насправді, Ґакслі опублікував «Трактат про наркотики» ще в 1931 році). Ці тексти стали першими згадками у «Дверях сприйняття», з’явившись одразу після зауваження Ґакслі про Смітіса, що «один професійний філософ прийняв мескалін за світло, яке він може пролити на такі нерозгадані загадки, як місце розуму в природі та зв’язок між мозком і свідомістю».
автор тексту Peter Sjöstedt-Hughes
Доктор Пітер Шьостедт-Г'юз — філософ розуму та метафізики з Університету Ексетера, який спеціалізується на думках Вайтхеда, Спінози та Ніцше, а також у галузях, що стосуються зміненої та панпсихологічної свідомості. www.philosopher.eu
Читати статтю повністю, посилання у першому коментарі.
#філософія #свідомість #психоделіки
