19/01/2023
Від жиру та бісу, з слинею із рота,
Сидить та чманіє москальська гидота,
То стадо баранів, чмирів, ідіотів,
З глузду поїхало у багрянім болоті.
Ті нелюди , звіри в болоті трясуться,
Сказати царям, що ганьбою несуться,
Та кожен тихенько їсть власне багно,
Та вже не живе, бо їм всеодно.
Та нам було прикро, коли щось траплялось,
Коли на болотах життя обривалось,
Коли померала поважна людина,
Коли захворіла в колгоспі тварина,
Коли там на землю метеор приземлився,
Літак десь упав, або човен втопився,
Коли ідіот не тому помолився,
А більше всього, коли біс народився.
Та ми всі жили собі мирно та дружньо,
Із білою заздрістю пишалися мужньо,
Що там на болотах чудові зірки,
Що є там чудові чоловіки та жінки,
Що родичів там наших дуже багато,
Що можемо з'їздити та нас пустять в хату,
Що нас зрозуміють коли будем балакати,
Що нам допоможуть якщо будемо плакати.
Але ж один біс, що труїв всю країну,
Той хто цілував у животик дитину,
Хто сідав власноруч у військовий літак,
Хто досі в народа краде бо інакше ні як.
Розв'язав між братами криваву війну,
Розповів ідіотам своїм всю брехню,
З отрутою в очах всі повірили йому,
Та підтримали у вбивстві кому брата а кому сестру.
Та ми ж українці, із заходу до сходу,
Із півночі до півдня нам нема переводу,
Та наші жінки мають найкращу вроду,
Ми щасливі та сильні бо маєм свободу.
Ніколи не мали думок щось захопити,
Ми просто хотіли завжди мирно жити,
З сусідами свома товаришувати й любити,
Бо більше на планеті немає чого робити.
Та скільки ж нам болю зробив той сусід,
А ми все терпіли бо прощати теж слід,
Хто ж знав що стосункам настане кінець,
Що сусід нападе знов, та нам увірветься терпець.
Не скоримось більше ми жодній тварині,
На все воля божа та ми всі єдині,
Вже давно це відомо навіть кожній дитині,
Що героям нашим слава, та Слава Україні.
Курганський В.
