Fat & Furious

02/11/2025

НАЙСИЛЬНІШІ: АЗІЯ

Ми писали вже про корейське реаліті-шоу “Сто найсильніших”, перший сезон якого нам дуже сподобався, а другий розчарував так, що не хотілося навіть писати про це.
https://www.facebook.com/Mmmmandm/posts/pfbid02mEtnHmxX2pZj8RqFBMy7BzeBWCJiBHRjAm7LADYknp1nVTwxLqu8uxfv639YoxC7l
Але зараз вийшов третій сезон, причому вийшов одразу на новому рівні. Тепер шоу називається “Найсильніші: Азія”, і в ньому беруть участь команди з Кореї (зрозуміло, вони господарі арени), Японії (старі супротивники), Таїланду, Турції, Монголії, Філіппін, Індонезії і чомусь Австралії — можливо, заради diversity. Трохи дивно, що не брали участь Китай і Індія, але, може, вони доєднаються у наступному сезоні. Хоча за Китаєм я не сумую.
І з перетворенням шоу на інтернаціональне та командне воно одразу заграло новими фарбами.
Але перш ніж пояснити, чому так, треба повернутися до другого сезону “Сотні найсильніших” і того, які помилки, закладені в шоу від початку, проявили себе.
Корея, як вже згадувалося, є дуже патріархальною країною. І хоча спортивна спільнота порівняно прогресивніша за решту суспільства, на етапі відбору спортсменів у команди (десять найкращих переможців другого туру отримували цей привілей) жінок брали неохоче, і в команду до жінок йшли неохоче. Тому команди з найбільшою кількістю дівчат найчастіше опинялися в аутсайдерах. До того ж, в Кореї жінки суттєво дрібніші за чоловіків, через загальну практику недогодовувати дівчат. В результаті у конкурсах, які вимагали брутальної сили і, що важливо, маси, команди з великою кількістю дівчат неухильно програвали. За два сезони лише одна дівчина дійшла до півфіналу, і жодна виграла.
Але коли дівчата вибували, далі непереливки приходилося опасистим хлопцям. У півфіналі та фіналі обов’язково були завдання, які вимагали спритності та витривалості.
Зрештою, в обох сезонах перемогли хлопці середньої тілобудови, які займалися кроссфітом. Це робило все шоу дещо передбачуваним.
В третьому сезоні все змінилося. Ігри стали суто командними, в кожній команді були великі хлопці, середні хлопці, невеличкі хлопці і по двоє дівчат.
Насамперед виявилося, що не всі дівчата дрібненькі. В монгольській, турецькій та австралійській командах грали реально моцні жіночки.
І перша ж гра виявила, що перевагу отримують команди, які розуміють, як використовувати жіночу силу. Наприклад, у грі треба було випхати всіх суперників з невеликого круглого майданчика. В одній з команд хлопці домовилися: кожен хапає свого суперника і вивалюється з ним за рінг, утримуючи його з усіх сил до кінця раунда, з тим, щоб на майданчику залишилися тільки двоє дівчат. В чому козир? Від їхньої команди виступала професійна борчиня, котра подолала важкішу і м’язистішу за себе суперницю за рахунок майстерності.
Надалі, в кожної команди був свій неповторний стиль. Японці, звичайно, — всі про командну роботу. Корейці робили ставку на те, що серед них є ветерани “Сотні найсильніших”. Австралійці поводилися зухвало, але дружелюбно, наче хотіли підтвердити свою репутацію нації веселих роздовбаїв. Монголи хизувалися тим, що вони войовничий народ нащадків Чінгіз-хана. У інших теж була своя фішка. Всі були артистичні, і всі викладалися на повну.
Але змагання вимагали не лише сили та спритності. Важливі були стратегія, тактика, розрахунок сил і можливостей і вміння підтримувати високий командний дух. І, як в будь-якому реаліті-шоу, важлива драма. Хто як реагує на перемогу чи поразку? Хто ламається, бачачи, що удача повернулася спиною, а хто вирішує, що за її спиною можна робити все що хочеш? Хто покладається на власні сили, а хто — на взаємодопомогу?
Напевно, у вас заведуться свої улюбленці. Хто це буде? Бородань Роберт “Жнець” Вітейкер? Легенда боксу Менні Пак’яо? Турецька борчиня Ясемін Адвр Їджит? Особисто мої фаворити — монголи, і зокрема бійчиня Адіясурен Амарасайхан.
Щиро сподіваюся, що одного дня наше ТВ викупить цей формат, і ми вболіватимемо за своїх атлетів у шоу “Сто найсильніших: Україна” та “Найсильніші: Європа”.
А може, одного дня — “Найсильніші: Світ”.

27/10/2025

ВІЙНА 2
(War 2, 2025)

Це ще один фільм, який з усіх сил намагається бути RRR цього року. Там є мотив дружби між ворогами, абсурдно круті трюки, патріотизм і сам НТР-молодший. Але ніт, не вийшло.
Почнемо спочатку. Цей фільм зняв Аян Мукерджі, котрий до того зняв “Брагмастру” (2022), і гляньте-но, у “Війни 2” ті ж самі проблеми: чудові спецефекти і ураганний екшен при абсолютно змазаній історії та пласких одномірних характерах.
Ви скажете: ну чого ти хочеш від ноу-брейнера а-ля “Форсаж”?
А я скажу: це перший фільм “Шпигунського всесвіту Яша Раджа”, який провалився в прокаті. Ну тобто він зібрав 350 крор, але приблизно стільки було вкладено у виробництво і рекламу, що є по суті провалом. Для порівняння: перша “Війна”, заробила 300 крор зверх бюджету, “Тигр 3” — 166 крор, а “Патхаан” при вкладених 250 крорах зібрав більше тисячі. Отже, індійські глядачі, та й індійські критики, зі мною згодні. Так, це ноу-брейнер а-ля “Форсаж”, але творці мали зробити щось одне з двох: або дати йому більш зв’язну історію, або не робити його таким overproduced.
Починається все з того, що наш герой Кабір Дгалівал (Рітік Рошан) мочить якудзу в Камакурі. Адітья Чопра і Шрідар Радхаван (сценаристи) прикольно уявляють собі Камакуру, але японська в Рітіка Рошана куди краща, ніж в Джеремі Реннера. Після грандіозного мочилова Кабіра приймають в таємну організацію “Каалі”, куди він, власне, і хоче внетритися. “Каалі” — це такий собі “СПЕКТР”, що складається з представників прилеглих держав, які хочуть Індії зла: Пакістану, Китаю, Бангладеш, Мьянми, Шрі-Ланки… і, раптово, Росії. Трохи приємно, що Боллівуд привчає індійців до думки, що *усня це вороженьки, але ніде правди діти, організація в цілому дурацька. Звичайно, в ній перебувають і індійці-ренегати, щоб нікому не було надто прикро. І вони влаштовують Кабірові тест на педікульоз: той має розстріляти свого начальника. Звичайно, після такого “подвигу” на нього оголошують полювання, найактивнішу роль у якому бере донька застреленого начальника, колишня коханка Кабіра капітан Кавья і майор Вікрам Челапаті. Після кількох карколомних екшон-сцен виявляється, що Вікрам а) працює на Каалі; б) є другом дитинства Кабіра, і насправді його звуть Раґгу. Його грає НТР, і це має ще раз нагадати нам, що Кабір і Вікрам — вони як Рам і Бгім.
І ЦЕ НІ ЛІНГАМА НЕ ПРАЦЮЄ.
По-перше, автори абсолютно не парилися над інтродукцією героїв: обидва рази нам показали роздуті, помпезні екшн-сцени. Обидва герої по-королівському надирають дупи поганцям. Начебто, в РРР обох героїв теж представили нам у дуже напружених екшен-сценах. Але є нюанс: вони не просто надирали дупи, в них були характер і загадка. Чому Рам виступає на боці англійців проти індійців? Чому Бгім ловить тигра живим? Чому він вибачається перед полоненою твариною? Інтрига. В “Війні 2” жодної інтриги нема: герої просто абсурдно круті, та й по всьому. По-друге, їхні дитячі стосунки вискакують на нас як Пилип з конопель, і тому не працюють теж. Фільм не вибудовує дружбу Кабіра і Вікрама, як “РРР” вибудовував дружбу Рама і Бгіма, а “Війна” — дружбу Кабіра і Халіда. У “Війні 2” нам просто показують, як вони разок станцювали (так, ще одна спроба бути “РРР”) і просять повірити, що Кабір зберіг з дитинства теплі почуття до Раґгу.
І це ще не все. На жаль, сюжет просто не тримається купи. Якщо родину Саранга треба було вбити на літаку, то чому обрали такий надскладний план з десантуванням на борт літака? Чому б не підірвати літак у повітрі за допомогою дрона? Ах, ну так, Кабір має погеройствувати у спробі всіх врятувати і провалити свою місію (привіт дарма застреленому полковникові Лутрі). Чуваки, а можна було щоб Кабір саботував свою місію якось інакше? Не так тупо?
Оцетакповорот з тим, хто насправді стояв за змовою, було видно на три километри попереду. Мені видно, а старим розвідницьким вовкам — чомусь ні. Хіба не можна було придумати менш очевидну інтригу?
Фінальний махач взагалі спроба відтворити першу “Війну”, але ніт, знов не працює. І якого біса Кабір весь час намагається щадити Вікрама/Раґгу після того, як той на його очах розстріляв беззахисних людей у літаку? Знов ця чудова індійська моральність, яка після безкінечних повторів “Індія насамперед” виглядає особливо цинічно?
І до речі, чому Раґгу нарешті увірував в “Індія насамперед”? Невже все, що йому треба, щоб увірувати — це натовчена пика?
І так, фільму ні разу не допомагає те, що персонажі розмовляють гаслами. Абсолютно ніяк. В “Патаані” патріотичний меседж виглядав не натужним, та і в першій “Війні” також, а тут він аж із вух лізе. І при цьому ні разу не виглядає переконливо. Чому саме Кабір такий патріот, що ладен пожертвувати задля батьківщини не лише життям, а й репутацією, добрим ім’ям, навіть душею? А тому що тому, і все.
У попередніх фільмах “Шпигунського всесвіту” можна було спостерігати певну опозицію оговтілому індійському націоналізму. В “Жив собі тигр” герой закохувався у пакістанську агентку, в “Тигр іще живий” вони удвох рятували команду індійських та пакістанських медсестер, в “Патаані” герой рятував афганських дітей і був за це прийнятий у почесні пуштуни (власне, Патаан і значить “пуштун”)... і так, він теж кохав пакістанську агентку і разом з нею перемагав ренегатів з обох їхніх країн. У франшизі був певний людяний меседж: кордон між добром і злом не співпадає з індійським кордоном, добрі і злі люди є всюди. В результаті чого гіндутва скандалила щоразу, як новий фільм Всесвіту виходив на екрани.
Складається враження, що Яш Радж вирішив задобрити гіндутву. Що ж, поліпшити збори це не допомогло.
Треба зазначити, що 2025 рік був багатий на фінансові дизастери в індійському кіно. “Війна-2” навіть не найбільший. Game Changer, Samraajya, Kesari Veer, Sikandar, Singham Again, Deva — купа дорогих кінопроектів провалилася з більшим чи меншим тріском. Сподіваюся, для Шпигунського Всесвіту провал “Війни 2” стане тривожним дзвінком, і студія збагне: якщо в Голлівуді вже не працює принцип “Є бюджет — не потрібний сюжет”, то і в Боллівуді він не працюватиме.

Особлива думка Арсенія:

Як вже казала Ольга, цей фільм був трохи провалом у Індії. В нього були просто жахливі відгуки критики, тож коли я сів його дивитися на Нетфліксі я готувався до найгіршого. А фільм, раптом, вийшов нічогенький такий. Я б навіть сказав, що “Війна 2” поки що є другим найкращим фільмом шпигунського всесвіту Яша Раджа, після “Патхаана”, звісно. Майте на увазі, що я все ще не дивився “Тигра 2”, тож, можливо, це ще зміниться.
Проте досягнення це не дуже велике, бо я б сказав що “Війна 2” це просто ОК фільм. На відміну від Ольги, я поки що щось не розділяю захвату від більшості фільмів цього всесвіту. ТІльки “Патхаан” я б назвав хорошим і вартим уваги. Перша “Війна” мене зовсім не вразила, “Тигр” був таким крінжовим що я його не витримав, а “Тигр 3” був страшенно нудним.
Найбільшим плюсом “Війни 2” для мене був, звичайно, НТР. Він дуже харизматичний, жвавий, сповнений енергії і реально трохи краде шоу у справньої зірки фільму — Рітіка Рошана. Хочу додати що я поки що якось не в захваті від Рітіка, бо бачив його лише тут та в першій “Війні” і в мене склалося враження що він вміє лише красиво виглядати в дорогих пальто (все ж маю визнати, що це він робить надзвичайно чудово). Взагалі тут усе кіно на таких серйозних щщах, що тільки НТР якось розбавляє атмосферу якоюсь харизмою та гумором. Наче лише один він тут хоче бути.
Здається з НТР-ом до стрічки навіть перейшло трохи Телугу енергії, бо місцеві екшен сцени за масштабами і абсурдами переходять рамки типового Боллівуду і стрибають одразу до Толлівуду. Це на краще, бо екшен реально крутий і робить стрічку все ж вартою перегляду для мене.

Проте маю визнати, що НТР та й сам сюжет в цілому стають значно менш цікавими після великого твісту в середині стрічки, де виявляється що НТР це друг дитинства Кабіра на ім’я Раґгу. Тут автори зовсім полінилися і вирішили ніяк логічно не зв'язувати його поведінку в першій половині стрічки з його вчинками в другій. В першій половині НТР грає такого от крутого агента який полює на “зрадника” Кабіра. В нього є вочевидь якісь певні проблеми із гнівом або ж заздрістю, але в цілому все ж складається враження що він попри все це хороший хлопець. А як тільки вони роблять із ним твіст, він раптом стає зовсім іншим персонажем: тепер він лютий поганець, який лише хоче коїти зло, завиваючи вуса.

Ну і як сказала Ольга, сам твіст безглуздий. Важко повірити в те, що Кабір просто забув та втратив свого друга дитинства, попри те що він наче є супер-шпигуном, як і важко повірити в те, що він його не впізнає майже одразу, або що якимось чином Раґгу без зв’яків у розвідці просто стер своє минуле.
І так, Кабір для всієї своєї схеми вбиває свого начальника в розвідці і після подій “Патхаана” щось тут намальовується якась дивна ситуація, де командування індійської розвідки вмирає частіше, ніж польові агенти. Мені здається, має бути навпаки.

Але я хочу тут найбільше поговорити про один аспект стрічки, який мене турбує. Ольга вже написала трохи про цю лиходійську організацію “Калі” яка складається з представників різних країн, що знаходяться в геополітичній сфері впливу Індії. Присутність деяких з цих країн в списку є дуже кумедною. Наприклад, Шрі Ланка, країна яка останні роки перебуває в стані величезної економічної кризи, що спричиняє величезні протести та політичну нестабільність. Їхній ВВП становить менше одного проценту ВВП Індії, і ми при цьому маємо повірити, що вони є для Індії загрозою. О так, я впевнений що якийсь шріланкійський мільярдер прокидається щодня і вранці розписує свою адженду:
Захопити Індію;
Стабілізувати власну країну;
Профіт.
Так, приємно трохи бачити в списку цих країн Росію. Але мені щось не здається, що за цим стоїть якесь розуміння авторів, що Росія Індії насправді не друг, особливо коли в цьому списку є Шрі Ланка і Мьянмар. Скоріше складається враження, що в хінду-націоналістів є в головах якась тотальна параноя, що майже усі країні географічно розташовані навколо Індії таємно планують колись знищити славетне Бхаратьске королівство.
Що приводить мене до основної центральної теми “Війни 2” та й всього Яш Радж Спайверсу: патріотизму. Усі ці фільми є 100% і неприкритою націоналістською пропагандою Індії та її могутності. Центральною мотивацією усіх героїв є відданість до батьківщини, і план майже усіх місцевих лиходіїв це саме знищити Індію як державу. Проблема в тому, що поки що сама Індія в цих фільмах не представляє собою майже нічого. Вона існує скоріше у формі макгаффіна, навколо котрого усе крутиться. Лиходії хочуть захопити або знищити цей макгаффін просто тому що їм так хочеться. Герої хочуть цей макгаффін захистити та врятувати просто патамушта, і немає ніякої іншої причини. Індія нічого не значить, вона нічого собою не уособлює, вона не є представником якихось конкретних цінностей та принципів. Вона просто є, та й по всьому.

Шкода, що “Патхаан” має кілька сюжетних моментів, які натякають на більш цікавий пропагандистський меседж, і “Війна 2” теж має один такий момент. Коли нам показують флешбек про те, як Кабір та Раґгу тренуються в школі для майбутніх агентів розвідки, Кабіра запитують що б він зробив якби захопив у полон ворога і той відповідає “Я б намагався поводитися з ним справедливо. Так, він ворог, але він теж у щось вірить, так само як і я, лише бачить ситуацію інакше”. І саме ця відповідь приводить до того, що Кабіра приймають на наступний рівень навчання, у той час як Раґгу каже щось значно кровожерливіше, і його екзаменатор записує в його файлі щось типу “е-е-е, цей ще не доварився”. Тож фільм натякає тут, що критичним моментом в про-Індійській ідеології є певний гуманізм та емпатія до інших. Але ця ідея майже ніде після цього не досліджується. Хоча Кабір і сказав ці речі на навчанні, коли він працює вже як польовий агент, він чомусь ніколи навіть не вагається, коли йому треба вбити кілька десятків ворогів.
І проблема тут в тому, що окрім цього порожнього патріотизму у цього франчайзу немає нічого в основі. Персонажі здебільшого прості, пласкі та нудні. Кабір це просто ще один мега-крутий чувак на захисті Індії. Його сюжет просто про те, як він йде під прикриття і стає ворогом навіть для своїх, коли він насправді намагається врятувати Індію він найстрашніх, найпотаємніших її ворогів. Сюжет “Війни 2” майже такий самий в цьому плані як і сюжет першої “Війни”. А якщо трохи напружити пам’ять, то це ще й сюжет “Патхаана” і навіть “Тигра 3” (і, хтозна, може це сюжет навіть “Тигра 2”!). Тож я трохи не здивований поганою реакцією на “Війну 2”, бо здається глядачі почали усвідомлювати, що тут немає цікавого франчайзу. Це один і той самий фільм про майже одного і й того самого чувака, змінюються лише актори і хореографія екшен сцен.
Я дуже хвилююся за перший великий кросовер серіалу “Тигр проти Патхаана”, бо я серйозно не знаю, навколо чого їм там будувати центральний конфлікт. Це не як Бетмен із Суперменом або Тоні Старк проти Стіва Роджерса, де герої сильно контрастують один з одним. Це один типовий надкрутий індійський чувак проти майже такого самого надкрутого індійського чувака.
Якщо вони це не виправлять, якщо вони не почнуть хоч трохи намагатися прописувати цим героям характери та внутрішні конфлікти, то, боюся, Яш Радж Спайверс дуже швидко буде скасований як проект.

25/10/2025

Що не так зі “Стар Трек: Ентерпрайз”?
Хочете вірте, хочете ні, але спершу ця стаття називалася “Чому все так із “Стар Трек: Ентерпрайз?”
Бо перші два сезони абсолютно було все так! Ну, якщо не брати до раухби характерну болячку всієї франшизи, коли на місії бігають завжди капітан зі старпомом, головним інженером і очільником безпеки, а що робить решта екіпажу — незрозуміло.

По-перше, вони не намагалися торгувати ностальгією. “Ентерпрайз” — абсолютно інший корабель, який вийшов у космос на сто років раніше класичного “Ентерпрайза”, у нього абсолютно інший капітан, і це харизматичний Скотт Бакула.

По-друге, вони непогано показали часи, що передували укладенню Федерації — взаємну недовіру між землянами та вулканцями, політичні тертя на об’єднаній, але не звиклій до цього Землі, перші контакти з іншими цивілізаціями… Земляни більше схожі на теперішніх нас, і це логічно і обґрунтовано, і водночас показано, які принципи — поки що принципи окремих людей і колективів — ляжуть в основу майбутньої зоряної спілки.

По-третє, вони зосердилися на характерах, стосунках та історіях окремих людей та іншопланетян, наслідуючи загальний принцип франшизи, але не копіюючи колізій інших серіалів.

И все було чудово перші два сезони.
А в третьому все пішло розкішницею. І стало видно, де зародилися хиби і ґанджі сучасних “Стар Треків”.

По-перше, вони почали піднімати ставки. Наче життя окремих членів екіпажу та й усього екіпажу в цілому недостатньо цінні, треба вколошкати сім мільйонів землян і ввести в сюжет цивілізацію Зінді, котра вирішила знищити Землю, тому що їм нашепотіли пророки з іншого виміру. І почали зінді з того, що послали на землю розвідувальний зонд, який проклав через Америку борозну від моря до моря, тому що, ну, знаєте, найкращий засіб починати військову кампанію — це попередити супротивника про серйозність своїх намірів ДО того, як ти в змозі завдати йому нищівного удару. Стратегія, гідна самого путіна. Земля виступає проти могутньої цивілізації, яка об’єднує декілька рас, але суперники довбодзьоби, тому в неї є шанс.

По-друге, почався безсоромний бейтінг пари Т’Пол/Тріп. Причому, оскільки канонічно Спок — дитя першого в історії вулкансько-земного подружжя, очевидно, що нічого в Тріпа зТ’Пол не вийде. Але нам двічі бейтять їхню дитину — спершу з альтернативного таймлайну, де в них був уже дорослий син, вдруге — немовля, яке створили за допомогою генної інженерії з украденого в них генетичного матеріалу. Немовля прожило недовго, бо виведенням займалися рукожопи, і його смерть поставила останню крапку в стосунках Т’Пол і Тріпа. У задачці спрашується: нахіба було взагалі починати?

По-третє, горизонтальна сюжетна лінія в третьому сезоні повністю пожирає вертикальну. Тобто, окремі сюжети кожної серії регулярно приносяться в жертву загальному сюжету всього сезону, якщо не працюють на нього. Наприклад, серія, де “Ентерпрайз” перестрів самого себе, але того, що провалився у минуле на сто років, де в Т’Пол і Тріпа, власне, був дорослий син, потім взагалі не згадується. Ну, подумаєш, у нас було спільне минуле майбутнє, в якому народилася дитина, та й не в нас одних. Не варто згадки. Але найбільше відчуття “Якого біса, бляха?!” викликає 10 серія третього сезону, "Similitude". Деякі критики називають її найкращою, деякі — найгіршою. Я не стану спойлити, скажу лише, що згодна з обома сторонами, як не тупо це звучить. Бо з точки зору драматизму це дійсно найсильніша серія в усьому серіалі. Але саме тому, по-перше, вона серед інших серій чужородна, як перлина в перловій каші, а по-друге, весь екіпаж “Ентерпрайза”, без винятку, за її підсумками виглядає мудаками. Тому що неможливо пережити етичний струс такого масштабу, і надалі поводитися так, наче нічого не трапилося. Але екіпаж поводиться саме так: про цю історію один раз згадує Т’Пол і один раз — Арчер, все. Я розумію, що це витікає з практики серіальної роботи, бо сама до цієї роботи причетна: "Similitude" був чисто вертикальним епізодом, який не впливав на розвиток загального сюжету, тому команди, які працювали над іншими епізодами, не брали його до уваги. Але шоураннери, схоже, недооцінили значимість цього епізода для розвитку характерів героїв і стосунків між ними — внаслідок чого і капітан Арчер, і доктор Флокс, і Т’Пол значно втратили свій шарм.
І зовсім все пішло на пси, коли сюжет із Зінді завершився, а великої ідеї на четвертий сезон не знайшлося. Деякі епізоди були ще туди-сюди, деякі нікуди, але верхом убозтва (або дніщем?) були епізоди про Погану Землю. Боже, як я ненавиджу цей троп!
Для тих хто не в курсі: час від часу у різних серіалах франшизи спливає паралельний всесвіт, у якому Земля не стала демократичною інтерпланетарною державою, яка сплотила довкола себе Федерацію, а стала загарбницькою фашистською колонізаторською державою, яка захапала кілька інших цивілізацій і створила Терранську Імперію вогнем і залізом. Герої або зустрічають своїх мерзенних двійників… або нам просто показують, якими вони могли би стати, якби жили в тому паралельному всесвіті.
Відтоді як нам вперше показали цей фокус у класичному “Стар Треку”, його повторювали кілька разів, в тому числі і в “Ентерпрайзі”. І знаєте, що мене почало вибішувати? Паралельні версії героїв завжди поганці. Жоден не намагається залишитися людиною у нелюдяному світі. Серед людей і алієнів, які в основному всесвіті були гуманістами, немає нікого, хто б став дисидентом, підпільником, борцем з системою. Т’Пол намагається у вулканський спротив, але з метою побудувати таку саму імперію, тільки вулканську. Віра у всемогутність середовища у творців серіалу абсолютна. Але ж у реальному світі тиранії породжували не лише катів, а й вільнодумців. Отже, середовище рішає, проте не на всі 100.
Я не звинувачую в цій однобокості творців оригінального серіалу, бо вони були оригінальні, і до того ж, Кірк зміг посіяти в мозку паралельного Спока дисидентські думки, бо Спок не пробакланив свої логічні вулканські мізки. Але решта — в тому числі і в “Ентерпрайзі” — бездумно мавпує цей сюжет, майже без варіацій.
І в останній серії… Так, вони, бляха, це зробили. Вони почали гендлювати ностальгією.
Підсумковуючи довгочит — третій сезон “Ентерпрайза” став переламним між “класикою” і “сучасністю”. І якщо вам потрібний “Стар Трек”, з яким все так — краще зупинитися на перших двох сезонах.

06/10/2025

Хвилинка самореклами
Ольга і Арсеній вже якийсь час працюють сценаристами на розробці покрокової стратегічної гри під назвою AXERAS, від студії Inverse Atelier.
Ольга написала купу лору та основу сюжету, але потім пішла у армію і не могла продовжувати. Тож тепер діалоги та катсцени пише вже Арсеній.
Арсенію також пощастило протестувати гру на різних стадіях її розробки. І він хоче сказати, що з його досвіду гра реально хороша. В листопаді наче має бути демо на стімі, тож ви зможете і самі побачити.
Якщо вам подобаються ігри типу Jagged Alliance 2, серія Xcom або Advance Wars, то AXERAS теж скоріше за все може вас зацікавити.

As a young captain in the army, command Acorns Company in this turn-based tactical JRPG as you fight through the Evestrian Civil War. Use different units and combine abilities to secure battlefield superiority. The decisions you make on the battlefield will eventually catch up to you…

05/10/2025

Вартові Галактики 3
(Guardians of the Galaxy Vol. 3, 2023)
Цей фільм розірвав мені серце.
Я знала, що він розірве мені серце, і тому не дивилася його,коли він вийшов два роки тому. Хоча мені казали інші, і я сама розуміла, що це єдиний притомний фільм в усій Четвертій фазі “Марвел” (не дочекаюся обіцяної Арсенієм статті), але я дуже боялася, що мене тригерне, тому не дивилася.
Але тут армія вирішила, що я потребую санаторного лікування (не питайте) і направила мене у Східницю, в дуже понтовий санаторій, де щовечора показували кіно, і серед інших фільмів — “Вартових Галактики 3”. Санаторні умови наали мені впевненості у спроможності моєї нервової системи, і я подумала: подивлюся це кіно, а раптом не тригерне.
Тригернуло на всі гроші. Я ридала як дитина, в якої не було “нікакова празніка”.
А за п’ять хвилин реготала як гієна.
Бо Джеймс Ґанн уміє катати глядача на емоційних гойдалках. Ой, як добе він це вміє!
Цього разу все крутиться довкола Єнота Ракети. І знаєте що? Саме з Ракетою ототожнює себе Джеймс Ґанн. Хоча в принципі це не дивно — не з інфантильним же Квіллом себе ототожнювати.
Отже, Ракета трафив у халепу: його пухнасту шкіру, а точніше, його мозок, хоче собі Вищий Еволюціонер (Чаквуді Івуджі), котрий колись його створив, жорстоко експериментуючи над бідолашними тваринками. Щось у Еволюціонера пішло не так: його “досконалі творіння” не здатні до творчості. Єдиний, хто був здатний — експериментальний єнот, колись приречений на знищення через свою недосконалість — ач тепер він став потрібний, і тому Вищий Еволюціонер посилає за ним Верховну Священницю суверенів Аєшу (Елізабет Дебікі) і її створіння Адама Ворлока (Вілл Поултер).
Вартові Галактики на той момент зайняті своєю улюбленою справою: вони сруться. В срачах не бере участі лише Квілл, бо він не вилазить із пляшки. В нього психічна травма від загибелі Гамори, знайомства з Тором і появи нової Гамори, яка його не знає і не хоче знати.
Аж раптом по душу Ракети прилітає Адам Ворлок. Він, при всіх своїх суперздібностях, є великою дурнуватою дитиною, в якої не було батьків, щоб його нормально виховати, а те, що було — таке само дурне, зарозуміле і нарцисичне. Словом, він всирає завдання привезти єнота, причому двічі за раз: спершу тяжко ранить Ракету, а потім йому доводиться взагалі забратися ні з чим.
Пораненого Ракету неможливо вилікувати, бо стандартні медпакети на нього не діють: Вищий Еволюціонер прошив йому в геномі смертельний код. Квілл, який сприймає це все дуже особисто, бо винуватить себе, що спав бухий, коли напав Ворлок, має вирушити до архіву ОргоКорп, щоб здобути код Ракети.
А тим часом поранений Ракета на системах життєзабезпечення поринає пам’яттю у своє минуле, яке було дуже сумним. Власне, спогади Ракети і є головним фактором розривання серця. Дивитись, як чотири скалічені тваринки в брудній клітці мріють побачити небо, можна лише крізь сльози.
Оскільки я нещодавно подивилася Супермена того ж самого Джеймса Ґанна, аще раніше — “Загін самогубців”, я не могла не помітити паттерн: головний антагоніст це завжди паскуда, офігевша від багатства та влади, яка експериментує над людьми. Не просто знущається і розважається, як-ото в “Грі в кальмара”, а реально експериментує, бо має собі в голові ідеї, якими воно хотіло би людей і людство бачити. Візіонер, трясця йому в печінку. А хто не хоче відповідати високим стандартам — того в пічку.
Це абсолютно неприхований копняк на адресу сучасних техно-фашистів.
Термін “техно-фашизм” винайшла професорка-історикиня Дженіс Мімура, яка побачила певні паралелі між історією Японії до і під час Другої Світової, і сучасним залученням техно-магнатів, таких, як Маск, Безос і Цукерберг, до політики. Ні для кого не секрет, що одним з ключових рушіїв японського імперіалізму були “дзайбацу” — мегакорпорації, які потребували і сировини, і ринків споживання. Значущим ринком споживання були армія і флот Японії. Не диво, що дзайбацу лобіювали війну, аби армія і флот надали їм доступ до ресурсів Азійського континенту і нескінчений ринок споживання.
Сьогоднішні “дзайбацу” виробляють не метал, верстати і кораблі. Вони виробляють інфомацію. І дезінформацію. Ні для кого не секрет, що соцмережі стали величезним джерелом політичного впливу, і водночас — формування масової свідомості. Завдяки арміям ботів виграються вибори і війни. Це було лише питанням часу, коли власники соцмереж усвідомлять себе справжніми королями, ба навіть богами над аморфною масою, якою вони бачать людство.
Проблема в тому, що всі ці “молоді генії” (які давно вже не молоді, але ментально застрягли в тінейджерстві) погано уявляють собі, як “працює” людство, яке вони вознамірилися пасти. Якими б не були їхні пізнання у технічній сфері, їхнє гуманітарне знання прагне до нуля. Почитайте твіти Маска: якби невігластво було чеснотою, він був би вже святим.
Так само Вищий Еволюціонер не розуміє, що вимагати від когось творчості, позбавивши свободи — верх тупізму. Він не розуміє, як працює людмький розум, і думає, що, розібраши на запчастини мозок Ракети, можна це осягнути. А коли він чогось не розуміє, він діє як зла дитина: вбиває своїх піддослідних кроликів, навіть в масштабах планети. Розумні істоти для нього — як бактерії, для нової популяції завжди можна завести нову чашку Петрі.
Що робити з такими моральними установками? Джеймс Ґанн не дуже вірить в силу слова, а вірить в силу цілющих пиздюлів. Причому, якщо незайманий дитячий розум Адама Ворлока ще можна врятувати і подарувати йому другий шанс, то Вищому Еволюціонерові колективно виписують квиток на концерт Кобзона, і амінь по ньому.
І це дуже-дуже задовільний момент, бо трошки набрид діснеєвський штамп “смерть лиходія від карми”. Ідейний убивця-візіонер має вмирати від рук тих, кому він заподіяв зло.
“Мене звуть Ракета. Ракєта Єнот”.