Клуб любителів такс в Україні

18/07/2025

17/07/2025

17/07/2025

Ми дуже часто зустрічаємо в коментарях фразу: “Зате моя собака — для любові.”

Згідно з цією логікою, дитина, яка займається спортом, — не для любові, а та, що не займається, — для любові? Але хто з них має більше шансів вирости здоровою, адаптованою, прожити цікаве, наповнене життя, побачити нові країни й мати досвід поза межами власного двору?

Так ніби всі інші — не для любові.

Так, для любові може бути будь-яка собака. Але чомусь люди, які це кажуть, обирають собак, схожих на породу. Не просто якогось безпорадного песика@, не будь-яку собаку з вулиці, а саме — схожу на таксу. І це вже викликає питання: якщо вам справді все одно — то чому ви не берете будь-яку собаку, без жодної ознаки породи?

Коли почалася війна, саме ті люди, яких найчастіше знецінюють власники собак невідомого походження, — відповідальні заводчики — вивозили своїх собак до останньої. Дуже часто разом із породистими вони рятували й безпородних, яким дали притулок. Ці люди нікого не кидали. Вони не ділили на “для любові” чи “не для любові”. Вони відповідальні — і за своїх, і за тих, кого взяли просто з турботи.

А хто кидав? Хто залишав собак без нагляду, без їжі, без шансів вижити? Саме ті, хто заводив “щоб була порода”. З типовою установкою: “собачка має один раз народити для здоров’я”.

Саме такі собаки найчастіше опиняються в притулках. Без імен. Без документів. Без чіпів. Без належного ставлення до здоров’я. І це — не винятки. Це статистика.

Любов не міряється документами. Але й не міряється словами.

Любов — це коли собака не має ожиріння. Коли в неї вчасно зроблені щеплення. Коли з нею займаються. Коли вона проживає життя в добрій формі, з навантаженням, із турботою — до останнього дня. А не перетворюється на істоту з букетом хвороб, починаючи з ожиріння, лише тому, що її тримали “для любові” — без розуміння природи собаки, без розуміння, як її правильно утримувати. З купою міфів і виправдань.

Виставки не пов’язані з гонитвою за статусом. Це взаєморозуміння. Уміння бачити тварину, розуміти її, а не приписувати їй власні думки. Здорові пропорції, адекватний темперамент, стабільна психіка. Щоденна робота — над собакою і над собою.

А ще — ображатись на стандарт породи, бо ваша собака йому не відповідає, — це все одно, що ображатись на закони природи за те, що вони не врахували ваші очікування. Стандарт — не оцінка особисто вас. Це рамка для племінної роботи. І жоден стандарт не скасовує любов — але й не виправдовує безвідповідальність.

Припиніть протиставляти.

Припиніть маніпулювати словом “любов”.

Любов — не виправдання. Вона або є у ставленні — або її немає. І відповідальна людина не знецінює інших, щоб довести свою.

16/07/2025

16/07/2025

Людина з вищою освітою, психолог, приходить у публічну дискусію під наш допис про стандарт породи, написаний для ознайомлення з базовими принципами, й другу добу поспіль намагається довести, що такса вагою 14 кг — це норма.

При цьому вона ж пише: в молодості її собака важив 9 кг, а на старості — 14. Тобто собака набрав понад половину початкової ваги.

На її думку, це — нормально. Більше того, вона вважає, що собака вкладається у стандарт, бо має дипломи. А зайва вага — це нібито “вікове”, щось природне, що сталося саме по собі. Наче вона не власниця. Наче це не вона мала б контролювати раціон, фізичну форму, рухливість і базове здоров’я своєї тварини.

Але це не питання тлумачення стандарту.
Це не дискусія про “відтінки норми”.

Це — спроба виправдати власну безвідповідальність тим, що собака колись отримала диплом.
Це — намагання перевести розмову з якості утримання тварини на формальну ознаку, під якою можна приховати все: і зайву вагу, і втрату форми, і зниження функціональності.

Саме тому існує клас ветеранів на виставках: щоб показати, що справжній представник породи зберігає кондицію, породний тип і фізичну повноцінність до глибокої старості.
Це не про “колись мав диплом”.
Це — про цілісність форми й змісту протягом усього життя.

І окрема тема — це люди, які приходять у коментарі з фразами “у мене такса”, при тому що:
– ніколи не бачили документів;
– не знають походження собаки;
– не бачили її батьків;
– і не читали стандарт породи.

Вибачте, але в такому випадку ви не можете стверджувати, що у вас такса.
Ви можете її любити й вважати таксою — ніхто не забирає у вас це право. Але не створюйте хибне уявлення про породу серед інших людей, якщо не маєте елементарних підтверджень і знань про її походження й призначення.

Порода — це відповідність стандарту.
Це — собака, яка представляє кращих представників селекції не лише в молодості, а й у старості.
Це — приклад здоров’я, балансу, правильного вирощування й утримання.
Це — форма, що зберігається до кінця життя.
Це — щоденна відповідальність власника.
І головне — це розуміння того, у чому саме полягає краса породи.

Ще раз нагадаємо базовий принцип відповідального розведення:
це не просто розмноження заради розмноження,
а цілеспрямоване виведення здорового, стабільного, повноцінного поголів’я.

Саме цим відрізняються відповідальні власники:
вони шукають собаку не за ціновою категорією,
а за якістю здоров’я — собак, які зберігають свою форму й функцію до глибокої старості.

Але хто ж про це думає, коли єдине питання, яке більшість ставить, побачивши фото цуценят — це:
«Скільки коштує?»

16/07/2025

Відкрите звернення до Київської міської державної адміністрації, Департаменту міського благоустрою, Комунального підприємства “Київська міська лікарня ветеринарної медицини” та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів

У комунальному підприємстві “Київська міська лікарня ветеринарної медицини” (м. Київ, вул. Ярославська, 13-А), яке підпорядковується Департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації, власнику тварини було повідомлено, що в Україні нібито існує два види ветеринарних паспортів — “внутрішній” та “міжнародний”.

Працівники державної установи не володіють базовою інформацією про нормативно затверджену форму документа. Ба більше, у самій установі видаються бланки неустановленого зразка, а також поширюється дезінформація про неіснуючий поділ документів.

Наразі в Україні чинним є один уніфікований ветеринарно-санітарний паспорт державного зразка, затверджений наказами Мінагрополітики України № 288 від 01.08.2014 та № 578 від 26.10.2017. Цей паспорт є двомовним (українська та англійська мови) і використовується як для внутрішнього обліку, так і для міжнародного переміщення тварин.

Жодного нормативного поділу на “внутрішній” чи “міжнародний” ветеринарний паспорт не існує. Така класифікація є маніпулятивною, неправомірною і вводить власників тварин в оману.

Звертаємось із конкретними запитаннями:

– Чому комунальна установа не має доступу до бланків ветеринарно-санітарного паспорта державного зразка або не знає про їхнє існування?
– Чому у державній клініці видаються бланки, які не відповідають затвердженому зразку?
– Хто контролює дотримання стандарту бланків у державних і комунальних закладах?
– Які дії вживає Держпродспоживслужба для запобігання поширенню фейкових або недійсних форм ветеринарної документації?

На четвертий рік повномасштабної війни, коли тисячі українців евакуюють тварин, таке службове недбальство або безконтрольна дезінформація неприпустимі.

Додатково зазначаємо: у приватній ветеринарній клініці KyivVetPodil (м. Київ, вул. Нижній Вал, 15) власникам тварин пропонують оформити так званий “міжнародний ветеринарний паспорт” за 5 000 гривень, хоча відповідно до чинного законодавства існує єдиний державний зразок ветеринарно-санітарного паспорта, який використовується і для внутрішніх, і для міжнародних поїздок. Розділення документів за ціною і назвами є безпідставним.

Просимо публічної відповіді від наступних установ:
• Київська міська державна адміністрація (.gov.ua)
• Департамент міського благоустрою КМДА (.kievcity)
• Комунальне підприємство “Київська міська лікарня ветеринарної медицини”
• Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ()

Окремо звертаємось до правозахисних та зоозахисних організацій з проханням звернути увагу на порушення прав власників тварин з боку державних, комунальних та комерційних ветеринарних установ — принаймні у місті Києві. Є всі підстави припускати, що в інших регіонах ситуація ще гірша.