Журнал "ДІАБЕТик"

06/06/2025

#медчинийвсеобуч

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ІНСУЛІНОВОГО ШПРИЦА

Концентрація інсуліну
Інсулінові шприци, як і раніше, є альтернативою шприц-ручкам і дозволяють вводити інсулін з високою точністю дозування. Слід звертати особливу увагу на відповідність інсуліну та інсулінових шприців, що використовуються. Так, для інсуліну з концентрацією 100 ОД на 1 мл (U-100) слід використовувати лише шприци з маркуванням U-100 (рис. 10). В даний час зареєстровані інсуліни U-100 та U-300, тоді як шприци є двох видів: U-100 та U-40. Використання шприців при наборі інсуліну з концентрацією, що не відповідає їм, може призвести до значних помилок у дозуванні інсуліну. Зокрема, категорично забороняється набирати шприцами U-100 інсулін гларгін 300 ОД/мл із попередньо заповнених шприц-ручок, а також використовувати будь-коли шприци 1М0! У деяких країнах зареєстровані інсуліни з концентрацією 500 ОД в 1 мл (U-500) та відповідні їм шприци.

Конструкція шприца
Відмінності між шприцами можуть стосуватися особливостей голки: існують шприци з інтегрованими (вбудованими) та змінними (знімними) голками. Шприци з інтегрованою голкою переважні для використання, оскільки вони забезпечують більш високу точність набору дози, мають менше "мертвого" простору та дають можливість при необхідності змішувати в одному шприці різні інсуліни видів (рис. 11).
В даний час голки для шприців мають довжину 6, 8 та 12 мм. Не існує шприців з голками довжиною менше 6 мм через несумісність із деякими пробками флаконів.

Змішування інсулінів у шприці
Можливість змішування в одному шприці залежить від виду пролонгованого інсуліну. Дозволяється змішувати інсуліни короткої дії та аналоги короткої дії тільки з НПХ-інсулінами. Аналоги тривалої дії самостійно змішувати з іншими інсулінами не рекомендується. Для зменшення помилок при змішуванні існують попередньо змішані інсуліни (готові суміші) з різним співвідношенням "короткої" та "довгої" частин.
Послідовність дій при змішуванні в одному шприці різних видів інсуліну має бути такою:
• Зніміть захисні ковпачки з голки та поршня. Відтягніть поршень, щоб набрати кількість повітря, еквівалентне потрібній дозі НПХ-інсуліну.
• Тримайте флакон вертикально, введіть голку прямо через центр гумової пробки та введіть повітря у флакон із НПХ-інсуліном.
• Вийміть голку, не набираючи інсуліну.
• Відтягніть поршень, щоб набрати кількість повітря, еквівалентну дозі інсуліну короткої дії.
• Тримайте флакон вертикально, вставте голку прямо через центр гумової пробки та введіть повітря у флакон з інсуліном короткої дії.
• Переверніть флакон дном вгору, повітря переміститься у верхню частину флакона.
• Наберіть потрібну дозу інсуліну короткої дії в шприц.
• Вийміть голку.
• Якщо повітря потрапило в шприц, видаліть його до появи невеликої краплі на кінчику голки.
• Введіть голку у флакон із НПХ-інсуліном.
• Переверніть флакон догори дном. Відтягніть поршень до поділу, що відповідає загальній кількості обох видів інсуліну.
• Вийміть голку.
• Якщо повітря потрапило в шприц, видаліть його до появи невеликої краплі на кінчику голки.
• Надягніть захисний ковпачок на голку.
• Інсуліновий шприц готовий до ін'єкції.

Рекомендації
• Переконайтеся, що корок флакона не забруднений. При необхідності обробіть антисептиком (рис. 12).
• Пацієнти, які використовують шприци, повинні переконатися, що вони підходять для концентрації інсуліну, який вони використовують.
• При наборі інсуліну з флакона спочатку потрібно набрати в шприц повітря в дозі, що дорівнює (або трохи більше) дозі інсуліну, що вводиться. Потім повітря вводиться флакон для полегшення набору інсуліну.
• Якщо в шприці знаходяться бульбашки повітря, постукайте пальцем по шприцу, щоб вони спливли до поверхні. Потім їх можна видалити натисканням на поршень.
• При використанні шприца, на відміну від шприц-ручки, не потрібно тримати голку під шкірою протягом часу відліку до 10 після того, як поршень був повністю втиснутий.
• Шприци необхідно використовувати лише один раз. Після використання вони вже не є стерильними. Також при багаторазовому використанні голка затуплюється, що може призводити до зайвої травмування п/к клітковини та розвитку ліпогіпертрофій.

05/06/2025

#медичнийвсеобуч

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ШПРИЦ-РУЧКИ

Переконайтеся, що гумова поверхня картриджа чиста та не пошкоджена. Шприц-ручки можуть мати відмінності у різьбі. На кожній упаковці голок вказується список шприц-ручок, з якими вони сумісні. Звертайте увагу на інструкцію із застосування та інформацію про сумісність голок та шприц-ручок, вказану на упаковці голок. Виробник шприц-ручок також поміщає на упаковку назви голок, сумісних із цим пристроєм. Голки, що мають універсальну сумісність, відповідають вимогам міжнародного стандарту якості ISO. Доведена незалежними тестами сумісність голок підтверджується відповідністю стандарту ISO "TYPE A" EN ISO 11608-2:2000 і вказує на те, що голки та шприц-ручки сумісні між собою. Використання голок, несумісних зі шприц-ручкою, може спричинити витікання інсуліну.
У разі використання шприц-ручок пацієнти зазвичай не бачать, як інсулін вводиться, що можна спостерігати під час використання шприца. Закупорка потоку інсуліну при ін'єкції шприц-ручкою зустрічається дуже рідко, але може мати серйозні наслідки (помилка в дозі інсуліну, що веде до гіперглікемії). При повторному використанні голок ймовірність закупорювання внаслідок кристалізації інсуліну в просвіті істотно збільшується. Під час навчання пацієнтів належному використанню шприц-ручки медичні працівники повинні вивчити інструкцію щодо використання конкретного пристрою.
При використанні шприц-ручки необхідно дотримуватись загальної покрокової інструкції, але деякі з цих кроків відомі пацієнтам (їх рідко навчають ним). Наприклад, важливо уникати випадкового натискання на кнопку пальцем до проникнення кінчика голки шприц-ручки у підшкірно-жирову клітковину. Найкраще уникати натискання на кнопку пальцем, доки голка не буде повністю введена. Після натискання кнопки пальцем пацієнти повинні продовжувати тиснути на кнопку до виведення голки з організму. Якщо кнопка відпущена, коли голка все ще знаходиться в шкірі, тканинна рідина та клітини можуть бути "засмоктані" в картридж і забруднити його. Інший важливий момент – завжди натискати на кнопку вертикально (вздовж осі шприц-ручки). Деякі пацієнти, особливо ослаблені або люди похилого віку, не можуть повністю ввести свою повну дозу інсуліну, оскільки натискають на кнопку не вертикально, а по дотичній, наприклад, натискаючи на її край, що створює надмірний опір уздовж її траєкторії ковзання.
Якщо в картриджі шприц-ручки міститься повітря, його необхідно видалити перед ін'єкцією; наявність бульбашок у картриджі може призводити до зменшення дози препарату, що вводиться.

Рекомендації
• Безпосередньо перед виконанням ін'єкції необхідно витіснити повітря з голки та перевірити її прохідність (на кінці голки має з'явитися хоча б крапля препарату). Після підтвердження вільного надходження розчину встановлюється та вводиться необхідна доза лікарського засобу (рис. 6). Втрати препарату під час перевірки прохідності голки мінімальні, оскільки після відпускання кнопки введення частина краплі втягується у просвіт голки.
• Відразу після використання голку слід від'єднати, а не залишати прикріпленою до шприц-ручки. В іншому випадку повітря та інші забруднювачі можуть потрапити в картридж або препарат може витекти, що призводить до потрапляння в картридж повітря і неточності дози, що вводиться.
• Голки шприц-ручок необхідно використовувати лише один раз. Після використання вони вже не є стерильними.
Також при багаторазовому використанні голка затуплюється (мал. 9), що може призводити до зайвої травматизації п/к клітковини та розвитку ліпогіпертрофії.
• Натисніть кнопку тільки після повного введення голки шприц-ручки.
Після цього на кнопку натискають у напрямку осі шприц-ручки, а не під кутом.
• Після натискання кнопки до упору пацієнт повинен утримувати голку в підшкірно-жировій клітковині не менше 10 секунд (повільно порахувати до 10) і вивести голку зі шкіри. Це необхідно для того, щоб запобігти витіканню препарату та ввести повну дозу. Деяким пацієнтам може знадобитися порахувати більш ніж до 10, особливо при введенні більш високих доз. Відлік до 5 може бути прийнятним для нижчих дозування. Пацієнти можуть підібрати потрібний собі час методом спроб і помилок, ґрунтуючись на факті витікання чи капання інсуліну як керівництво.
• Тиск на кнопку шприц-ручки необхідно чинити доти, доки голка не виведена зі шкіри, з метою запобігання засмоктування тканини пацієнта в картридж.

03/06/2025

#медичнийвсеобуч

ПРИСТРОЇ ДЛЯ ВВЕДЕННЯ ІНСУЛІНУ

Існують такі види пристроїв для введення лікарських препаратів, кожен з яких має свої недоліки та переваги:
• Шприц-ручки із змінними картриджами, які використовуються для введення інсуліну та його аналогів.
• Попередньо заповнені шприц-ручки, які використовуються для введення як препаратів інсуліну, так і агоністів рецепторів ГПП-1.
• Інсулінові шприци. Для більшості хворих оптимальними є шприци об'ємом 0,5 мл (50 ОД), з кроком 1 ОД та з найкоротшою голкою (6 мм).
• Інсулінові помпи, включаючи функцію безперервного моніторингу глюкози.

30/05/2025

#корисні поради

ВОЛОССЮ – ОСОБЛИВА УВАГА

Влітку волосся страждає від спеки, сухості і швидко втрачає свою привабливість. Пожвавити їх допомагають дуже прості кавові маски. Як підбадьорює тіло чашка кави вранці, так підбадьорюється і волосся від цих масок.
• Візьміть 3 ч. л. натуральної меленої кави, залийте її 0,5 л окропу, розмішайте і дайте настоятися доти, поки напій не охолоне до приємно теплої температури. Настій процідіть і, поки він теплий, промийте їм волосся після миття. Цей і наступний рецепт підходить лише для темного волосся.
• Залийте 1 ч. л. меленої кави 1 ст. л. окропу та настоюйте протягом 5 хвилин. Потім додайте в каву 2 яєчні жовтки, 0,5 ч. л. касторової олії та 2 ст. л. коньяку. Все ретельно збийте. Нанесіть маску на вологе волосся, залиште на 10 хвилин, після чого ретельно промийте волосся м'яким шампунем і промийте холодною водою. Ця маска надає волоссю блиск і зміцнює його.

Олена Прохорова

29/05/2025

#медичнийвсеобуч

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ І ДЕПРЕСІЯ
(Матеріал підготовлено за підтримки компанії «Санофі-Авентіс Україна» Діабет. Допоможемо разом)

Кравчун Н.О., Харківський національний медичний університет

Цукровий діабет поряд з серцево-судинними, онкологічними захворюваннями і хронічною обструктивною хворобою легень відноситься до чотирьох основних категорій неінфекційних захворювань, що тягнуть за собою зростаюче навантаження на систему охорони здоров'я, що завдає шкоди економічному розвитку і створює загрозу благополуччю значних груп населення, особливо у віці 50 років і старше. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), на ці чотири групи захворювань припадає переважна частина тягаря хвороби (77%) та передчасної смертності (88%) у країнах Європи. Цукровий діабет підвищує ризик розвитку не тільки соматичних захворювань (наприклад, серцево-судинних та хронічної хвороби нирок, а й психічних розладів: депресивних, тривожних, різних форм психоемоційного дистресу, що у сукупності супроводжуються вираженим погіршенням якості життя. Особливе значення має виникнення депресії у хворих на цукровий діабет під час війни. Ефективна участь хворого в лікуванні цукрового діабету, висока комплаентність, здатність сприймати, переробляти і використовувати практично нову інформацію, неможливо без функціонування когнітивної і емоційної сфер.
За даними ВООЗ, депресія стоїть на третьому місці серед причин порушення працездатності населення світу. У осіб із хронічними соматичними хворобами ймовірність супутньої депресії збільшується. Так, під час обстеження понад 245 тис. людей у 60 країнах поширеність депресії (за критеріями МКХ-10) у пацієнтів з одним або декількома хронічними соматичними захворюваннями становила близько 25%; при цьому хворі з депресією та цукровим діабетом розцінили стан свого здоров'я як значно гірший, ніж пацієнти з депресією та будь-якими іншими хронічними хворобами.
Поширеність депресивних розладів та депресивної симптоматики у хворих на цукровий діабет вища, ніж у популяції. Дані про те, наскільки цей показник цукрового діабету перевищує популяційний, сильно відрізняються і складає від 24% до 100%. Такий великий розкид пояснюється різними методами виявлення депресії: клінічне інтерв'ю психіатра дає значно об'єктивніші показники, ніж діагностичні шкали, які часто сприяють гіпердіагностиці. Однак клінічна діагностика депресії для оцінки її поширеності проводилася в дуже невеликій кількості досліджень. Показники поширеності депресії залежать і від методу формування вибірки хворих на цукровий діабет, і від дизайну дослідження. В ряді неконтрольованих досліджень частота коморбідної депресії становила 30%, у контрольованих - 21% (залишаючись у 2-3 рази вище за популяційну), у клінічній вибірці - 32%, у територіальній - 20%; при шкільній діагностиці – 31%, під час проведення психіатричного інтерв'ю – 11%. Розповсюдженість депресії у хворих на цукровий діабет, діагностованої за допомогою психіатричного інтерв'ю в контрольованих дослідженнях, склала в середньому 15%, а в неконтрольованих дослідженнях –близько 16%; ці показники щонайменше втричі перевищують поширеність великого клінічно маніфестного депресивного розладу серед дорослого населення США. Поширеність клінічно значущої депресивної симптоматики, виявленої у хворих на цукровий діабет шкальним методом, склала 32,5% у контрольованих дослідженнях близько 20% у неконтрольованих. Таким чином, якщо спиратися на шкальну діагностику, то частота депресивних симптомів у 2-3 рази перевищує частоту депресії як хвороби, клінічно діагностованої. Ці відмінності можна пояснити тим, що високі бали симптомів депресії за шкалами самозвіту більшою мірою відображають загальне психоемоційне неблагополуччя і пов'язаний з діабетом дистрес, ніж наявність клінічних психічних розладів.
Узагальнюючи різні літературні дані, можна дійти невтішного висновку, що сумарно субпороговою депресією і великою депресією страждає приблизно третина хворих на цукровий діабет. Разом з тим, що не знайшли відмінностей у поширеності депресії між двома типами цукрового діабету, при цукровому діабеті 2-го типу вона зустрічається все ж таки частіше, що частково можна пов'язати зі старшим віком хворих та великою кількістю хронічних супутніх захворювань.
Втім, дані про розповсюдженість депресії у різних вікових групах хворих на цукровий діабет неоднорідні. Є дані, що пацієнти з цукровим діабетом старше 70 років страждають на депресію не набагато частіше, ніж особи без цукрового діабету того ж віку, тоді як серед хворих на цукровий діабет у віці від 40 до 50 років частота депресії вдвічі вища, ніж серед їхніх однолітків без цукрового діабету. Підвищення ризику депресії у хворих на цукровий діабет щодо молодого віку може бути обумовлено загальними патогенетичними ланками цих двох захворювань, у т.ч. нижчим соціально-економічним статусом та наявністю системного запалення. Якщо припустити, що психологічні стресові фактори сприяють маніфестації хронічних соматичних хвороб у більш ранньому віці, то це також частково пояснює більш високий ризик депресії у молодих хворих на цукровий діабет 2-го типу.
Специфічні для цукрового діабету фактори ризику депресії включають постановку діагнозу цукровий діабет, виявлення його хронічних ускладнень, особливо ретинопатії з результатом сліпоти та больової форми полінейропатії, стійко незадовільний контроль глікемії, переведення на інсулінотерапію, регулярні проблеми з гіпоглікеміями. До неспецифічних для цукрового діабету факторів ризику депресії, окрім молодого віку, належать старечий вік у поєднанні з хронічними супутніми захворюваннями, жіноча стать, відсутність соціальної підтримки, низький соціально-економічний статус, стресові події життя, серцево-судинні та інтервенційні процедури в анамнезі. Однак головні предиктори майбутньої депресії у хворих на цукровий діабет та в осіб, які не страждають на цукровий діабет, однакові: це наявність хоча б одного депресивного епізоду в анамнезі або в даний момент.
При поєднанні цукрового діабету з депресією їх перебіг та прогноз (ступінь тяжкості, ускладнення, ефективність лікування та смертність) гірше, ніж для кожного із захворювань окремо. Депресія при цукровому діабету не тільки виникає частіше, ніж у популяції, але і має більш затяжний перебіг (більш ніж у 70% випадків депресивні епізоди у хворих на цукровий діабет тривають довше 2 років); частіше, ніж у популяції, зустрічається «подвійна» депресія (накладення депресивних епізодів на дистимію‒слабовиражену депресію, що протікає хронічно). Рецидиви відзначаються майже у 80% хворих на цукровий діабет з депресією із середньою частотою близько 1 епізоду на рік. Частота рецидивів у хворих на цукровий діабет з депресією вдвічі більша, ніж у осіб без цукрового діабету, а відношення шансів на рекурентну депресію у хворих на цукровий діабет також значно збільшується.
З іншого боку, цукровий діабет у хворих з депресією також протікає важче з багатьох причин. Депресія погіршує комплієнтність пацієнтів, вони рідше проводять самоконтроль глікемії, відмовляються від здорового способу життя, не дотримуються рекомендацій щодо раціонального харчування, переїдають або, навпаки, скорочують споживання їжі, страждають на гіподинамію, зловживають тютюном та алкоголем, не виконують правила догляду за ногами. Дані про вплив депресії на рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c), проте, дещо суперечливі. Численні дослідження вказували на наявність асоціації між рівнем HbA1c як інтегрального показника вуглеводного обміну за останні 3 місяці та депресією за обох типів цукрового діабету, хоча сила цієї асоціації була невеликою.Зв’язок депресивної симптоматики з HbA1c, засвідчує «внесок» депресії до гіперглікемії. Доведено негативний вплив депресії на компенсацію вуглеводного обміну.
Незважаючи на неоднозначні результати вивчення можливого зв'язку депресії з рівнем HbA1c, у проспективних дослідженнях накопичено достатньо даних про несприятливий вплив депресії на частоту і ступінь тяжкості мікро- та макросудинних ускладнень цукрового діабету, включаючи периферичну та автономну нейропатію, ретинопатію та нефропатію (починаючи зі стадії мікроальбумінурії аж до термінальної хронічної хвороби нирок (ХХН)), сексуальної дисфункції, ампутації нижніх кінцівок. Крім того, депресія у 3,5 рази збільшує ризик ішемічної хвороби серця (ІХС) та інших серцево-судинних захворювань порівняно з таким у осіб без депресії. Так, ймовірність розвитку мікроангіопатій у хворих на цукровий діабет, що коли-небудь страждали на депресію, підвищувалася в різні роки спостереження в 5-7 разів. Оскільки зв'язок між рівнем HbA1c та депресією не завжди очевидний, доводиться припустити, що негативний вплив депресії на мікро- та макросудинні ускладнення цукрового діабету опосередковується не тільки і не стільки гіперглікемією, а й (ймовірно, навіть більшою мірою) недостатнім дотриманням пацієнтами з депресією рекомендацій щодо корекції інших факторів ризику, а також через характерне для депресії посилення системного запалення з надлишковою продукцією прозапальних цитокінів та вазоконстрикторів. У пацієнтів з великою депресією та цукровим діабетом в 1,5-2 рази підвищується ймовірність наявності кластера з трьох та більше серцево-судинних факторів ризику порівняно з хворими на цукровий діабет без депресії. Хворі на цукровий діабет у поєднанні з великою депресією частіше курять, страждають на ожиріння, дисліпідемію та артеріальну гіпертензію, ніж пацієнти з цукровим діабетом без депресії.
Що стосується можливого зв'язку між депресією та гострими ускладненнями цукрового діабету, то цей аспект вкрай мало вивчений. Є вказівки на те, що депресія є незалежним фактором ризику тяжких гіпоглікемій, збільшує їх частоту та скорочує час до першої гіпоглікемії.
Як фізичне, так і психологічне самопочуття хворих на цукровий діабет і депресію і їх якість життя істотно гірше, ніж у пацієнтів з кожним з цих захворювань окремо. Доведено, що вираженість 9 з 11 симптомів, які зазвичай відносять до декомпенсованого цукрового діабету (спрага, сухість слизових, ненавмисне зниження маси тіла тощо), не корелює з рівнем HbA1c (значна кореляція виявлена лише для поліурії). У той же час бали депресії (опитувальник Бека) перебували в помірній кореляції з 9 із 11 симптомів гіперглікемії та у 5 із 6 симптомів гіпоглікемії. Визначається, що сумарна кількість симптомів цукрового діабету корелювала з числом симптомів депресії, а регресійний аналіз показав значний зв'язок депресії з кожним із 10 симптомів цукрового діабету. Цікаво, що сила кореляції між симптомами цукрового діабету та депресією була більшою, ніж між симптомами діабету та рівнем НЬА1с та ускладненнями цукрового діабету. Таким чином, більшість традиційних «симптомів діабету» є ненадійними показниками декомпенсації, якщо пацієнт одночасно страждає на депресію.
Депресія сама по собі одне з найбільш хронічних захворювань, що інвалідують, але викликане нею порушення психічного і фізичного функціонування значно посилюється, якщо депресія розвивається у пацієнта з іншим хронічним захворюванням, таким як цукровий діабет. Поєднання депресії з цукровим діабетом порушує працездатність та продуктивність пацієнтів. Є дані, що ризик інвалідизації при поєднанні цукрового діабету з депресією підвищується в 40 разів, тобто він є суттєво більшим, ніж просте складання ефектів кожного із захворювань, що підвищує ризик інвалідизації лише у 2,5 рази.
Поєднання цукрового діабету з тяжкою депресією збільшує витрати на медичну допомогу у первинній ланці на 51%, на будь-яку амбулаторну допомогу – на 75% та сумарні витрати – на 86%. У США сумарні витрати на медичну допомогу хворим на цукровий діабет із супутньою депресією в 5 разів перевищують таких пацієнтів із цукровим діабетом без депресії. Хворі на цукровий діабет із депресією і самі витрачають на лікування значно більше грошей, ніж пацієнти із цукровим діабетом без депресії.
Зрештою, найважливіше – це дані проспективних досліджень про те, що депресія у хворих на цукровий діабет підвищує смертність. Так, в ході трирічного спостереження більше 4000 хворих на цукровий діабет 2-го типу методом регресійного аналізу з поправкою на численні фактори, що втручалися, було встановлено, що неважка депресія супроводжується збільшенням ризику смерті в 1,67 рази (р=0,003), а велика депресія - в 2,5 рази. У хворих на цукровий діабет з ХХН 5 ст. велика депресія підвищувала ризик смерті у 3 рази. Аналіз результатів 10-річного спостереження тієї ж когорти хворих показав підвищення ризику загальної смертності при тяжкій депресії в 2 рази, при легкій - в 1,5.
Хоча тісну асоціацію депресії з цукровим діабетом, принаймні 2-го типу, можна вважати доведена, її патогенетичні механізми до кінця неясні. В даний час вважається, що вплив цих двох захворювань один до одного носить двонаправлений характер: депресія збільшує ризик розвитку цукрового діабету, а цукровий діабет ризик розвитку депресії.
Проведений аналіз виникнення депресії у хворих на цукровий діабет та навпаки дозволяє зробити висновки, що ризик депресії значно збільшується у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо це стосується осіб, що знаходяться у стані хронічного стресу. Існують дані, що симптоми депресії асоційовані не тільки у жінок, але й у чоловіків, особливо в віці старше 65 років.
При появленні симптомів депресії у хворого з цукровим діабетом слід якнайшвидше звернутися до лікаря за необхідним фахом.

28/05/2025

#читачзапитує

КАЛЕНДУЛА ЗНИЖУЄ ТИСК?

1 ч. л. сушених квіток залити склянкою окропу, настояти півгодини, процідити та випити. Увечері – ще одна склянка.
Такий чай можна пити, але з іншою метою: щоб позбавитися дискомфорту в шлунку чи кишечнику. Настій календули можна використовувати і для полоскання рота, горла при запаленнях, кровоточивості ясен. Календула – відмінний засіб профілактики різних запалень внутрішніх органів. Вона чудово підходить для лікування шкіри.

Маргарита Бутенко

21/05/2025

20/05/2025

#медичнийвсеобуч

ДІАБЕТ і ПІДВИЩЕНИЙ ТИСК

Анна Чех, доктор мед. наук
Про причини виникнення підвищеного тиску та його види ми вже розповідали. Згадувалися і ускладнення, до яких може призвести цей розлад, і навіть профілактичні заходи. Тепер розглянемо зв'язок підвищеного тиску із діабетом.

Підвищений артеріальний тиск серед хворих на діабет спостерігається приблизно вдвічі частіше, ніж серед решти населення. Особливо часто він виникає у хворих на діабет 2-го типу з зайвою вагою тіла, цей тип діабету розвивається в зрілому або похилому віці і спочатку лікується гіпоклікемізируючими препаратами, що приймаються всередину. Близько 30-40% цих хворих мають підвищений артеріальний тиск під час виявлення діабету. Частота його збільшується з тривалістю перебігу хвороби та віком пацієнта, досягаючи приблизно 50-60% у осіб старше 60 років. У жінок гіпертонія розвивається частіше, ніж у чоловіків.
У хворих на діабет 1-го типу, у яких він розвивається в дитинстві або в молодому віці і вимагає від початку лікування інсуліном, виникнення підвищеного тиску чітко пов'язане з розвитком пізніх ускладнень діабету, а саме діабетичного розладу ниркової функції (т. зв. діабетичної нефропатії). Приблизно 60-80% хворих з діабетичною нефропатією мають підвищений тиск. У осіб з тривалим діабетом 1-го типу, які не страждають на діабетичну нефропатію, частота виникнення підвищеного тиску лише трохи вища, ніж серед їхніх ровесників, які не хворіють на діабет.
Існує багато факторів, що впливають на більш часте виникнення підвищеного тиску у хворих на діабет. До них відносяться: поганий метаболічний контроль діабету, надмірний рівень інсуліну в крові та інших рідинах організму, різного роду гормональні розлади, що супроводжують захворювання на діабет, передчасний і частіший розвиток загального склерозу артерій, а також наявність діабетичної нефропатії.
Підвищений артеріальний тиск є несприятливим фактором для хворого на діабет, оскільки він удвічі збільшує ризик виникнення апоплексичного удару, інфаркту і склерозу артерій нижніх кінцівок. Доведено також, що він відіграє істотну роль у прискоренні розвитку та перебігу діабетичної ретинопатії та нефропатії.
Тому контроль артеріального тиску є дуже важливим елементом лікування хворих на діабет. Найвищі показники артеріального тиску, які можна визнати такими, що перебувають у межах норми дорослого пацієнта з діабетом, повинні бути нижчими, ніж у людини без діабету, тобто нижче ніж 140/90 мм. рт. ст.
Отже, лікування підвищеного артеріального тиску слід починати раніше, ніж у осіб, які не хворіють на діабет. Особливо це відноситься до молодих людей, родичі яких страждають на гіпертонію, так як у цих хворих частіше виникає діабетична нефропатія. Своєчасне розпізнавання і своєчасне лікування підвищеного тиску (коли воно становить вже 140/90 мм рт. ст.) затримує розвиток нефропатії, а у разі якщо вона вже з'явилася (головний симптом – наявність білка в сечі), знижує вміст білка в сечі, уповільнює розвиток хвороби нирок.
Лікування підвищеного артеріального тиску у хворих на діабет включає не тільки використання препаратів, що знижують тиск, але також і ретельне дотримання діабетичної дієти, що відповідає фізичним навантаженням пацієнта, а також кількості прийнятого інсуліну або протидіабетичних таблеток.
У хворих на діабет 2-го типу головний акцент варто зробити на нормалізації маси тіла шляхом дотримання діабетичної низькокалорійної дієти або фізичними вправами, підібраними відповідно до можливостей пацієнта. Таким чином, досягається зниження гіперінсулінемії, яка, як уже вказувалося, є причиною підвищення артеріального тиску. Нормалізація маси тіла покращує також сприйнятливість тканин до інсуліну, результатом чого є вирівнювання діабету, іноді навіть за допомогою меншої дози інсуліну. Зазвичай таке лікування сприяє також зниженню рівня холестерину та інших жирів у крові, а це зменшує ризик розвитку склерозу артерій.
Варто пам'ятати, що кількість кухонної солі необхідно скоротити до 4-5 грамів на добу. Хворі на діабет схильні до підвищеної затримки солі в організмі, а отже, і до підвищеного тиску.
Хворим на діабет і гіпертонію не можна вживати алкоголь і курити. Навіть у малих дозах алкоголь підвищує артеріальний тиск і суттєво ускладнює перебіг діабету. Куріння також сприяє підвищенню тиску крові в артеріях, посилює склеротичні зміни нижніх кінцівок і є великим фактором ризику в розвитку коронарної хвороби серця. Тому усунення цих двох факторів дуже важливо для лікування підвищеного артеріального тиску, і часто цього буває достатньо для нормалізації артеріального тиску у хворих з надмірною вагою, які страждають на діабет 2-го типу. При лікуванні хворих на діабет 1-го типу та хворих на діабет 2-го типу, але без зайвої ваги, також необхідно використовувати всі згадані вище елементи лікування, за винятком зниження кількості калорій у дієті.
Якщо після декількох тижнів такого лікування артеріальний тиск не знижується до показників нижче 140/90 мм рт. ст., необхідно запровадити застосування гіпотензивних препаратів, які слід вживати систематично. Часто виявляється, що хворий приймає ці ліки як першу допомогу, при поганому самопочутті або при високих показниках тиску. Це дуже серйозна помилка.
Підібрати гіпотензивні препарати для хворого на діабет важче, ніж для хворого з підвищеним тиском, що не хворіє на діабет. Справа в тому, що гіпотензивні засоби можуть викликати у хворих на діабет багато небажаних симптомів, які у людей, які не страждають на діабет, не спостерігаються або виявляються менш вираженими. До препаратів слід віднести підвищення рівня глюкози, а також холестерину та інших жирів у крові, зменшення числа "провісників" гіпоглікемії або посилення проявів від остатичної гіпотонії. Тому підбором гіпотензивних препаратів для хворого на діабет слід займатися лікарю-діабетологу, у якого пацієнт знаходиться під постійним наглядом. В даний час з'явилося вже багато препаратів, які можуть бути використані для лікування хворих з діабетом і не погіршують його компенсацію, а навпаки, підвищують переносимість глюкози, а також, що дуже важливо, знижують кількість білка в сечі у хворих на діабетичну нефропатію.
Кожен хворий з діабетом і підвищеним артеріальним тиском повинен пам'ятати, що своєчасне і правильне лікування підвищеного тиску не тільки нормалізує сам тиск, але і знижує частоту і тяжкість пізніх ускладнень діабету.