Вісник+К

18/09/2025

Як Червоний Хрест підтримує людей на Волині
Товариство Червоного Хреста України – найбільша гуманітарна організація нашої держави, яка вже понад сто років надає підтримку постраждалим від воєн і надзвичайних ситуацій, допомагає вимушеним переселенцям, самотнім людям похилого віку, людям з інвалідністю, малозабезпеченим родинам. Як працює Червоний Хрест, як команда справляється з викликами війни, – розповідає Валентина Пришко, віце-президент Товариства Червоного Хреста України та голова Волинської обласної організації.

Будь-яка людина у скрутній ситуації може звернутися по допомогу

– Волинська обласна організація Товариства Червоного Хреста України надає комплексну гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам та вразливим верствам населення, допомагає ветеранам та демобілізованим воїнам, сім’ям зниклих безвісти військовослужбовців. Надає психологічну та домедичну допомогу під час надзвичайних ситуацій, – розповідає Валентина Степанівна. – Свою гуманітарну діяльність здійснює у співпраці та кооперації з органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, корпоративним сектором, а також партнерами та колегами з Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
З початком повномасштабного вторгнення найпершими відгукнулися Люблінське регіональне відділення Польського Червоного Хреста та колеги з Німецького Червоного Хреста міста Бад Нойєнар-Арвайлер, які лише за перші два роки війни надіслали на Волинь 816 тонн гуманітарної допомоги, завдяки якій обласна організація змогла оперативно надати підтримку у міста: Київ, Харків, Запоріжжя, Полтава, Суми та Житомир.
За підтримки Міжнародної Федерації Національний комітет Товариства надав обласній організації гуманітарну допомогу: продукти харчування, гігієнічні засоби та речі першої необхідності. В період 2022-2025 років внутрішньо переміщеним особам та вразливим верствам населення видано понад 919 тисяч гігієнічних та продуктових наборів. За донорської підтримки «Samsung Electronics Україна» вдалося забезпечити побутовою технікою лікувальні заклади області та 23 колективні центри–прихистки для переселенців, а починаючи з 2023-го по 2025 рік спільно із Кока-Кола Беверіджиз Україна обласна організація надала гуманітарну допомогу на понад 1,7 мільйона гривень. Цього літа, у співпраці з Польським Червоним Хрестом, понад 13 тисяч малозабезпечених людей отримали нове взуття – кросівки для дорослих і дітей.
У рамках проєкту Pet Care Programme обласна організація допомагала домашнім улюбленцям людей, які постраждали від війни і були вимушені поїхати з рідного краю. Завдяки грантовим коштам Проєкту забезпечено тварин їжею, медикаментами та іншими супутніми товарами на суму 1,9 мільйона гривень.
Успішна робота залежить від професійної команди, об’єднаної спільною метою. У Волинській обласній організації працює 39 фахівців, понад 160 спеціалістів надають послуги цивільно-правового характеру, їм допомагає 417 волонтерів. У їхній команді є переселенці, колишні медики, військовослужбовці, правоохоронці, соціальні працівники, вчителі та психологи. Багато молоді залучено до волонтерської роботи. Саме згуртованість колективу дозволяє реалізовувати масштабні проєкти.

Дають знання, що рятують життя
Під час повномасштабної війни на Волині запровадили нові напрямки роботи: створено мобільні медичні бригади, що виїжджають у найвіддаленіші куточки області. Вони надають первинну медичну допомогу та першу психологічну допомогу. Впроваджено проєкти психосоціальної підтримки, фізичної реабілітації та догляду вдома. У громадах організували швейні майстерні, пральні і перукарні, куди можуть звернутися люди. Також створено пункти прокату реабілітаційного обладнання. Значно розширив свою діяльність обласний Загін швидкого реагування, члени якого транспортують маломобільних людей та осіб з інвалідністю, які повертаються в Україну з тимчасово окупованих територій через пункт пропуску «Мокрани – Доманове», беруть участь в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пошуково-рятувальних операціях.
– З липня 2024 року Український Червоний Хрест реалізує проєкт з мінної небезпеки на Волині, – розповідає моя співрозмовниця. – Основне завдання – пояснити людям, а особливо дітям-школярам, що робити, коли знайшли міну чи інший вибухонебезпечний предмет. Це особливо актуально для жителів на півночі області, які межують з Білоруссю. Шість підготовлених спеціалістів вже провели понад 250 занять у 16 громадах у чотирьох районах. На цих лекціях побувало понад 16 тисяч людей, з них переважна більшість – школярі і студенти.
Крім цього все більшого попиту набуває програма «Навчання населення першої допомоги», яка реалізується обласною організацією з 2011 року. Три тренери та 15 інструкторів проводять навчання з першої допомоги: тренінги, майстер-класи та семінари для працівників рятувальної служби, поліцейських, школярів у навчальних закладах і на підприємствах. Чим більше людей навчено – тим безпечніше буде в громадських місцях, офісах, школах, транспорті, торгових центрах. Протягом чотирьох років надавати першу допомогу навчилося понад 21 тисяча людей. Вони здобули знання, які одного дня комусь можуть врятувати життя. Волинська обласна організація Червоного Хреста завжди готова допомагати людям у біді, щоб полегшити їхні страждання. Щоб українці відчували: вони не залишилися сам на сам зі своїм горем. Іноді навіть одна пара взуття чи тепла ковдра повертає людині відчуття гідності та віри, що про неї пам’ятають.
– Червоний Хрест – це не лише гуманітарна допомога. Це відчуття плеча поруч, коли людині важко. І наша команда працює для того, щоб ніхто не залишався наодинці зі своїми проблемами, – підсумовує нашу розмову Валентина Пришко.
Кость ГАРБАРЧУК

На фото: Валентина Пришко,
Валентина Пришко під час зустрічі з іноземними колегами

01/09/2025

Історії переселенців

З-під обстрілів рятували не тільки свою сім’ю, а й безпритульних собак
Переселенці з Бахмута оселилися у волинському селі

Сьогодні біля хати Юрія та Олени Кожуховських у селі Заболотці на Іваничівщинні цвітуть величезні ромашки. З дерев падають яблука. У теплиці червоніють помідори, перці. Романтика сільського життя. На жаль, пізнають її ці люди через біль втрати, бо їхня оселя залишилася у Бахмуті на Донеччині. У серпні 2022 року вони ухвалили непросте рішення: забрати дітей та виїхати. Серце не дозволило покинути під обстрілами й безпритульних собак. Деяких теж забрали із собою.

Два буханці хліба на людину
Юрій Кожуховський – оптиміст по натурі, а ще спортсмен-марафонець. Заняття бігом, плаванням, велоспортом гартувало не тільки фізично, а й морально. Він завжди був у русі, постійно брав участь у різних змаганнях і мав друзів по всій країні. Збудував великий добротний дім для сім’ї. Тільки поставив гарний паркан біля нього, як ситуація навколо почала погіршуватися. Чоловік зізнається, що з 2014 року надіялися, що все вляжеться, однак «сусіди-росіяни» не давали спокою.
– Ми жили в районі Забахмутка, а Бахмут ніби внизу знаходився, – розповідає чоловік. – І ми все бачили, як туди летіло. Газ перекрили ще до обстрілів, щоб не рвонуло, то люди на грубках у дворах їсти варили. Спочатку енергетики ремонтували лінії, щоб світло було, а потім підстанції розбомбили і ми були без електрики. Фактично жили в підвалі. Я мав генератор, то від нього мобілки заряджали, а сусіди – павербанки. Я ще холодильник умудрявся зранку й ввечері на трошки підключити, щоб хоч якісь продукти зберегти.
У місті, яке нищили росіяни, не працювали магазини. Хто не евакуювався, виживав винятково завдяки волонтерській підтримці. Вони робили і роблять неймовірно важливу справу, хоч і самі не раз опинялися в небезпеці. Юрій теж їм допомогав, велосипедом розвозив продукти своїм одновірцям, людям похилого віку та з обмеженими фізичними можливостями.
– Видавали по дві буханки хліба на душу, олію, макарони. Треба було економити, бо ніхто не гарантував, що наступного разу вдасться отримати хоч якісь харчі, – пригадує Юрій. – У воду кидали таблетки для дезінфекції, адже її пити було небезпечно. Де залишилися старі колонки, там і набирали. А ще у місті блукало багато тварин – як безпритульних, так і тих, які покинули люди. Ми теж шукали, як їх підгодувати, бо жалко. Варили каші собакам, а котам роздавали корм, який знову ж таки передавали волонтери.
І тварини, і люди горнулися одне до одного в надії на порятунок.

Не треба боятися виговоритися
Дружина Олена з сином та донькою виїхали, коли у дитячій спальні рознесло стіну під час чергового обстрілу.
– Добре, що їхав сусід бусом, то ми комп’ютер забрали, деякі речі, наших двох домашніх собак та четверо безпритульних. Серце стискалося, що не можемо врятувати всіх, – додає жінка.
Так опинилися у Володимирі на Волині у своїх вірян – Свідків Єгови. Юрій приїхав пізніше, коли зрозумів, що в місті знаходитися дуже небезпечно. Треба було починати життя на новому місці.
– Я об’їздив навколишні села у пошуках підходящого будинку для нашої сім’ї. У Заболотцях пані Наталя запропонувала нам цю хату. Спочатку жили безкоштовно, оплачували тільки за комуналку, а потім викупили і тепер це наш новий дім, – каже чоловік.
Діти подружжя досі навчаються онлайн у Бахмутській школі, а тато з мамою звикають до нових умов. Оскільки біля будинку є чимало землі, друг Сергій запропонував поставити теплиці. Несподівану ідею подружжя радо підтримало, бо це було щось нове, яке дозволяло відволіктися від стресу. Дружина любить природу. Вона насадила навколо квітів, помагає в теплиці, а ще турбується про собак, яких забрали з Бахмута.
– Усі вони мають паспорти й щеплені. У нас ціле собаче царство: Снєжа, Піпа, Пальма, Кіді, Марселька, Манюня, а тут ще до наших дівчат гарненький песик прибився. Ми називаємо його Білий. Всім вистачає місця та уваги, – посміхається жінка.
Олена – психолог за освітою і роботу знайшла онлайн за спеціальністю. На основі свого досвіду та професійного підходу радить людям, які через війну втратили майже все, не закриватися в собі, а йти на контакт.
– Людина не повинна уникати бажання виговоритися: чим частіше говорить, тим швидше психіка адаптовується, – пояснює психологиня. Це подружжя вдячне Богу, що дав сили пережити непрості моменти життя, а місцевим людям – за тепле ставлення, підтримку та розуміння.
Руслана СУЛІК,
Волинська область
Фото автора

28/08/2025

27/08/2025

Знання – крок до успіху

Ліцеїсти з Ковеля виграли навчання в Італії на цілий рік

Ковельський ліцей імені Олени Пчілки – це не просто навчальний заклад, де діти отримують знання. Тут вчать їх здобувати лідерські якості, підкорювати нові вершини та вірити в себе. Директорка цього закладу Олена Вальчук постійно шукає та знаходить можливості, щоб учні розширювали свій кругозір, брали участь в різних проєктах. Не боялися перешкод, а долали їх та своїм прикладом надихали однолітків. Як от Артем Антонюк, який майже рік жив та навчався в Італії. Чи Володимир Васковець, який з вересня за програмою обміну теж поїде туди. Тільки троє дітей з України можуть отримати такий шанс. І два роки поспіль – це учні ліцею імені Олени Пчілки в Ковелі. Як їм це вдалося?

13 років ходять до школи
Директорка Ковельського ліцею імені Олени Пчілки Олена Вальчук найперше розповідає про сам проєкт «Програма обміну»:
– Його започаткував Марчелло Беттоні, директор офісу Асоціації керівників шкіл Італії. У результаті співпраці між цією асоціацією та Асоціацією Відроджених гімназій України, громадською організацією Італії «Intercultura» троє учнів з України мають унікальну можливість влитися в життя Італії. Жити в італійській сім’ї, навчатися у місцевій школі. Витрати фінансуються за кошти Асоціацій. Діти беруть гроші тільки на свої кишенькові витрати. Ми дуже гордимося, що наші учні здобули перемогу два роки поспіль. Хочу наголосити, що не тільки успіхи в навчанні бралися до уваги, а й громадське життя учнів, волонтерство. Ми заповнювали чимало анкет. Конкурсантам пропонували різні запитання, часто психологічного характеру. Наприклад: «Як би вас описали ваші близькі друзі?», «Як ви активно сприяєте вашій громаді? Наведіть приклад». Артем й Володимир заслужено здобули перемогу. Це розумні, талановиті й цілеспрямовані учні. Коли голова журі оголошувала цьогорічних переможців, то зазначила, що Володимир Васковець набрав найбільше балів і визнаний переможцем номер один з 18 інших конкурсантів з різних регіонів України.
Поки він збирає потрібні для поїздки документи, Артем вже приїхав з Італії. Веселий, засмаглий, з великим багажем подарунків та нових вражень. Для шкільного музею передав прапор Італії та України з добрими побажаннями від друзів з різних країн.
– Я шукав якісь програми, щоб отримати новий досвід. Тому погодився на пропозицію Олени Іванівни взяти участь. Звичайно, був радий, що переміг. А в деяких моментах і страшнувато було, бо я ж представляю Україну. Через деякі проблеми з документами вилітали 26 жовтня 2024 року, а не у вересні. В аеропорту зустріла нова італійська родина. Одразу обійняли мене. Там є така традиція: всіх обіймати й двічі цілувати в щоку. Їхав з розрахунком, що буду спілкуватися англійською, а виявилося, що італійці її погано знають. То виручав перекладач на телефоні. Мова жестів. Однак, у першій сім’ї був недовго. Згодом переїхав у місто Пакіно в регіоні Сицилія. Тато Людовіко працював адвокатом, мама Даніела – сімейним лікарем. Я мав там двоє менших братів. Звичайно, спочатку все було незвичним. Особливо шкільна система. Там навчаються 13 років. П’ять років початкова школа. Три – середня. І ще п’ять старша. Класи невеликі. Якщо там 20 учнів, то вже багато. Багато уваги приділяється соціальній адаптації дітям з обмеженими фізичними можливостями. З нами вчився хлопчик з синдромом Дауна. То вчителі так організовували освітній процес, щоб з ним більше контактувати. Трохи важко було, бо там нема звичних для нас перерв. Але як треба вийти, то дозволяє вчитель. Урок триває годину. О восьмій ранку починається. А в дев’ять заходить другий вчитель. Тільки між 3 і 4 уроком є перерва 10 хвилин. Їдальні нема, можна купити перекус біля школи. Перші два місяці мови не розумів, сидів ніби наодинці й вслухався у незнайомі слова. Акценти робляться на усне опитування, а не на письмове.

Для дітей – це унікальний шанс
Артем додає, що живучи в певній країні значно легше вчити мову, ніж самому. Вже за чотири місяці він міг вільно спілкуватися з однокласниками. Знайшов нових друзів, грав волейбол, брав участь в скаутській організації. Разом з новою сім’єю їздив у різні міста Італії, купався в Іонічному морі. Смакував пастою й піцою, а також пригощав італійців дерунами й сирниками. «Їм дуже сподобалося», – посміхається хлопець.
– Коли їхав додому моя італійська сім’я казала приїжджати у будь-який час. Вони переживають, бо у нас війна. Часто розпитували, як мої батьки. Ми спілкувалися через відеозв’язок. Ця поїздка, це неоціненний досвід. Випробування мого характеру. Я спілкувався з підлітками з різних країн. З Парагваю, Сербії, Чилі, Хорватії, Німеччини та інших країн. Пізнавав їх культуру, традиції й ділився своїми. Представляв Україну, розповідав про війну, про волонтерство.
Оскільки Артем давно є учасником зразкового ансамблю народного танцю «Дзвіночок», то часто їздив виступати за кордон. Але цього разу батьки переживали, бо ж відпускати сина довелося майже на рік.
– Ми розуміли, що це для нього буде дуже корисно, але, водночас і переживали. Ну, як і всі батьки, – додає мама Наталія Петрівна. – Але прочитали анкету про сім’ю, яка його приймає, зрозуміли, що це хороші люди. Три рази в день спілкувалися. Бачили, що синові там подобається, то раділи за нього. Ми думали, що поїхав туди удосконалювати англійську, а вийшло, що вивчив ще й італійську. А головне, що отримав прекрасний досвід.
Тепер на хвилі приготувань та переживань батьки ковельчанина Володимира Васковця.
– Наш Володя був менш активним, а от старша донька Катя, постійно приймала участь в різних заходах. І брата підштовхувала. Потихеньку він набирався впевненості й рухався вперед, – каже його мама Людмила Петрівна. – Коли заповняв анкету казав: «Мамо, моліться за мене». Ми віримо у Бога, ходимо до церкви, а Володя з третього класу прислуговує. Поклалися на милість Божу і син був дуже щасливий, коли дізнався про перемогу. Так, не хочеться відпускати дітей від себе, але вони дорослішають. Нікуди від цього не дінешся. В Італії Володя закінчуватиме одинадцятий клас.
– Зараз збираємо документи, – спілкуємося з хлопцем напередодні від’їзду. – Звичайно, переживаю трохи. Але вірю, що знайду розуміння з моєю новою сім’єю, італійськими однокласниками. Вдома я люблю гуляти з друзями. Три рази в тиждень ходжу у спортзал, граю баскетбол. Вчу англійську, беру участь в різних заходах. Сподіваюся мої знання допоможуть презентувати Україну на найкращому рівні.
Ось так завдяки своїм старанням та активності, порадам вчителів підтримці батьків ці двоє хлопців здобули перемогу та своїм прикладом надихають інших дітей.
Руслана СУЛІК
Волинська область
Фото автора
Артем АНТОНЮК з директоркою ліцею Оленою ВАЛЬЧУК
Володимир ВАСКОВЕЦЬ з мамою

21/08/2025

У селі Шепель Луцького району сьогодні стартував соціальний проєкт "Іпотерапія:крок до гармонії,крок до себе".За співпраці Луцька міська рада та ГО "Антарес ",кінний клуб оздоровчої верхової їзди "Антарес" на зустріч на прекрасну локачію серед духмяних лугів запросили ветеранів ЗСУ,членів їх родин. Директорка "Антаресу",тренерка з верхової їзди,волонтерка Антоніна Гордійчук розповіла,яке важливе значення має іпотерапія- лікування кониками!Адже при верховій їзді задіюються майже всі м'язи людини. Американські науковці дослідили,що їзда верхи прирівнюється до занять спортом на 15 тренажерах;працюють м'язи спини,ніг,рук. А тепло, енергетика коней має теж лікувальний ефект. Обіймати за шию коня - особливий контакт та передача позитиву. Військові,які проходять реабілітацію, з радістю приїздять сюди,щоб забути страхіття війни,відновити сили та перезавантажитися поруч з природою.Хтось обирає катання на бричці,хтось -верхову їзду навколо прекрасного озера. В "Антаресі" завжди раді дорослим й дітям.
Коні,які живуть тут у стайнях,мають свою долю й історію. У когось спокій живе в очах,у когось-уламки від війни,бо приїхали сюди преживши страхіття ворожої навали. Антоніна проводить екскурсію й розповідає історію кожного свого вихованця.Військові,їх діти слухають розповіді й пригощають Музу, Адель шматочками цукру.Тим часом інші коні гримають копитами у вольєрі;хочуть і собі уваги."Як і ми",-порівнює хтось з ветеранів.
- Такі проекти дуже потрібні, - переконаний лучанин Ростислав Самохвалов,який воював з 2014 року. - Я міський житель, а коні допомагають перезагрузитися. На таких проєктах можна зустрітися з побратимами,поговорити.
Його син Олег Прокопчук-Самохвалов згадує,що в діда в селі не раз їздив на конях,сіно помагав заготовляти.А тут йому цікаво послухати історії коней,яких врятували з Харківської області,з Гостомеля,де окупанти розстріляли конюшню.
Малеча спочатку боязко торкалася коней,а потім й не хотіла від них відходити. Арт-терапію для дітвори провела Оксана Майборода. На природі,серед пахощів різнотрав'я й творилося їм особливо натхненно.Були змагання й призи.А ще всі гості смакували смачним козацьким кулішем. І обіцяли,що неодномінно ще будуть брати участь в заходах з іпотерапії.

09/07/2025

Цілу ніч у Луцьку відбивали атаку ворогів. Слава нашим Захисникам!!!
Президент Володимир Зеленський відреагував на масовану атаку Росії і показав наслідки. Про це написано на сторінці глави держави у мережі.

«Нова масштабна атака Росії проти наших міст. Було найбільше повітряних цілей за добу – 741 ціль: 728 дронів різних типів, із яких понад 300 – це «Шахеди», і 13 ракет – Кинджали та Іскандери. Більшість цілей було збито. Застосовувалися наші дрони-перехоплювачі – є десятки збиттів, масштабуємо технологію. Працювали й мобільні вогневі групи – теж маємо десятки збиттів. Дякую всім воїнам за влучність», – наголосив Президент.

За словами Зеленського, зараз у багатьох областях України триває ліквідація наслідків нічної російської атаки. Основний удар був по Луцьку. Пошкодження зафіксовані також у Дніпровській, Житомирській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській і Чернігівській областях.

«Це показова атака, і саме зараз, коли було стільки спроб досягти миру, припинити вогонь, і тільки Росія все відкидає. Черговий доказ, що потрібні санкції – болючі санкції проти нафти, яка вже понад три роки війни накачує військову машину Москви грошима. Вторинні санкції проти тих, хто купує цю нафту та спонсорує вбивства. Партнери знають, як натиснути так, що Росія буде змушена думати про завершення війни, а не нові удари. Кожен, хто хоче миру, повинен діяти», – наголосив глава держави.
Рятувальники ДСНС у Волинській області ліквідовували пожежі. Всі працювали ризикуючи своїм життям, щоб ми мали спокій...

05/07/2025

Пам’ятаємо, шануємо!
У липні 2014 року перестало битися серце однієї з найкращих журналісток «Вісника+К» Марії Дубук. Молодої, красивої, талановитої. Минуло одинадцять літ, та ми й досі не змирилися з цією жахливою втратою. Ніби Марійка десь поруч. То була сильна особистість.
Працювала у нас також Наталя Фещук. Теж журналістка з великої букви. Її не стало чотири роки тому.У редакції стало традицією на початку липня вшановувати дорогих нашому серцю колег. У п’ятницю поїхали ми на могили до дівчат. Терпким щемом озвався у серцях цей візит. Побували у селі Лютка та Дубечне на Старовижівщині, вклонилися світлій пам’яті цих прекрасних людей. Пом’яніть хто їх знав.
Цілу дорогу як з відра лив дощ. Ніби сама природа оплакувала нашу тяжку втрату.Царство їм небесне.

04/06/2025

Родичі далеко, а могили нема кому прибирати. А в Чернівцях є спеціальна служба, яка за певну плату це робить. Чому б не запровадити таке й на Волині...
Перед Паскою та проводами люди найчастіше йдуть на кладовища, щоб навести порядок біля могил рідних. Дехто їде з іншого кінця країни, тратить купу часу й коштів, бо по-іншому ніяк. Та за деякий час могли знову заростають. Хороше рішення цієї проблеми знайшли у Чернівцях. Варто й нашим комунальним службам чи громадам до нього прислухатися.

Фото поховання надсилають до і після прибирання
Два роки тому в Чернівцях почало працювати комунальне підприємство «Муніципальна ритуальна служба». Вони відразу закріпилися на ринку послуг завдяки висвітленню своєї роботи та рекламуванню послуг через онлайн-ресурси. Якщо у родині хтось помер, одразу можна замовити все через інтернет і дізнатися офіційні ціни: скільки коштує ритуальний зал, холодильні камери й інше та самому прикинути кошторис витрат. Окремим пунктом виділили прибирання могил.
– Адже дуже часто рідні не мають змоги це зробити. Багато виїхало під час війни за кордон або в інші міста і не може прийти на цвинтар. Тому ми запровадили таку послугу, як прибирання могил, і її також можна замовити онлайн, – розповідає менеджерка зі зв’язків з громадськістю підприємства «Муніципальна ритуальна служба» Наталія Тімченко. – Потрібно тільки оформити замовлення та оплатити послугу онлайн. Разове прибирання могили з фотозвітом коштує 1022 гривні. Річний догляд – 3600 гривень, який передбачає чотири прибирання на рік. Працівники надають фотозвіт виконаних робіт: могилу фотографують до та після прибирання. До Великодня й поминальних днів послугою прибирання скористалося дуже багато людей з-за кордону та інших міст. Понад 40 % замовлень надійшли з різних регіонів України. Понад 20 % – з Великої Британії, понад 15 % – з Німеччини, понад 10 % – з Франції та близько 5 % – з Канади. Для тих, хто за кордоном, це дуже зручно, бо якщо перевести оплату на гривні вийде мізерна сума трохи більше двадцяти євро.

Кладовища обкошують, а зілля на могилах росте
А чи можна на Волині скористатися подібною послугою? Адже вона актуальна не тільки для обласних центрів, а й для селищ та сіл. Там теж є могили, до яких рідко навідуються родичі.
– Моє рідне село Михайлин, яке недалеко від Рожища, колись було велике та багате славними людьми, – пригадує редакторка газети «Між нами бабами» Раїса Козачук. – Однак за десятиліття чимало померло, діти роз’їхалися по різних куточках не тільки України, а й за кордон. Комусь виходить перед Великоднем навідатися, а комусь – ні. Тому за порядком на кладовищі у нас слідкує громада. Є людина, яка добровільно взяла на себе всі організаційні обов’язки. А колишні жителі здають, хто скільки може коштів, щоб там підтримували порядок. Звичайно, добре було б, якби був якийсь працівник, котрий за певну плату міг доглянути за могилами. Можна навіть табличку з його номером телефону десь прикріпити біля кладовища, щоб люди знали, до кого звертатися.
Директор «Луцького спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування» Василь Цетнар зауважує, що проблема прибирання актуальна для села та міста. Однак в нинішній час у його підпорядкуванні не вистачає працівників на основні роботи, пов’язані з похованнями, тому нема як говорити про прибирання могил.
– У нас в підпорядкуванні 40 кладовищ Луцької громади. Звичайно, як хтось звернеться, що треба покосити чи землю підсипати, то хлопці зроблять, – каже Василь Павлович. – Але цілеспрямовано такої реклами ми не робимо. Нічого не можу сказати про розцінки. Якщо покосити траву, то може десь 400 гривень буде, а інше завдання то дорожче.
Голова Поромівської громади Володимирського району Олег Савчук розповідає, що часто організовує толоку серед місцевих жителів, щоб прибирати сільські кладовища.
– Ми обкошуємо загальну територію, між могилами, тож проблеми в догляді я не бачу, – каже Олег Васильович.
Начальник виробничого управління житлово-комунального господарства селища Торчин Владислав Кревський пояснив, що за зверненнями старост виїжджають до понад двадцять кладовищ, щоб забрати сміття, обкошують територію, а щоб хтось конкретно, за певну офіційну плату, доглядав за могилами, то такого нема. Хоча багато людей погодяться, що ця послуга дуже зручна й потрібна. Бо хоч загальну територію кладовища покосять, а бур’яни на могилах ростуть, якщо родичі далеко. Тож приклад чернівецьких комунальників вартий наслідування. Треба тільки працівникам певних структур сісти й подумати, як його реалізувати офіційно, щоб гроші не губилися в чиїхось кишенях.
Руслана СУЛІК

28/05/2025

Ходіть босоніж – це корисно і дорослим, і дітям
На стопі є точки, які відповідають за роботу всіх органів

Наші предки ходили босоніж і рідко скаржилися на здоров’я. А зараз мало хто так робить. Лікар ортопед-травматолог КП «Луцька міська дитяча поліклініка» Володимир Гітуляр, який майже 50 років працює в ортопедії, відмітив, що за останні десятиліття побільшало дітей з проблемами стоп. Володимир Трохимович розповідає, чому важливо їх змалечку привчати ходити босоніж по пісочку, травичці та чим це корисно для дорослих.

Через плоскостопість можуть бути грижі та боліти голова
– Стопа – це не тільки орган, призначений для руху і опори, а й чутливий сегмент для зв’язку із довколишнім світом, – наголошує на початку розмови Володимир Трохимович. – Підошва ноги сприймає не тільки температуру, вологість, твердість та інші властивості поверхні, на яку ступає, а ще й має властивості особливого «вібраційного слуху». На підошвах і пальцях стоп розміщені імпульсивні точки, які відповідають за роботу всіх наших органів. Стимулюємо їх, отже покращуємо самопочуття.
– Як це робити?
– Почнемо змалечку. Важливо, щоб дитина, як тільки навчилася ходити, проводила тренування м’язів стопи. Спочатку це робиться підсвідомо за рахунок природних факторів. Дитина має бігати по пісочку, травичці, камінчиках. Тобто по поверхнях, які подразнюють підошву. Це дає покращення тонусу м’язів, які формують склепіння стоп. Таке своєрідне тренування дуже корисне. У домашніх умовах малечу варто привчати ходити по масажному килимку. Стопа у дітей до трирічного віку тільки формується, і ці вище перераховані заходи допоможуть їй формуватися правильно. Натомість проблеми зі стопою, якщо їх проігнорувати та не лікувати, в майбутньому можуть серйозно позначитися на здоров’ї.
– А які проблеми можуть бути зі стопою? Поясніть детальніше.
– Одна з найпоширеніших – плоскостопість, або, як по-простому кажуть, нема впадини на стопі. Це можна самому помітити, оглянувши ногу. Хто думає, що нічого страшного тут нема, глибоко помиляється. Негативні наслідки плоскостопості з часом проявляються на стані суглобів, відчуттях хребетного стовпа. Тому що вага тіла перерозподіляється на колінний і стегновий суглоб для підтримки стійкості людини. При цьому порушуються амортизаційні функції хребта, от і з’являються міжхребцеві грижі, тріщини. А здавлення нервових закінчень будуть супроводжуватися постійними головними болями, болями в сідницях та спині, в ногах, у внутрішніх органах. Плоскостопість здатна приводити до артрозу колінного суглоба, до остеохондрозу, сколіозу, остеопорозу.
Мобілки шкодять не тільки очам, а й… ногам
– Що ж робити для профілактики проблем зі стопою?
– Дітям треба вибирати взуття з твердим «задніком», ортопедичною устілкою. А дорослим важливо носити різне взуття, щоб нога не звикала до однакових форм. Треба чергувати різну висоту каблука, щоб зберегти еластичність м’язів склепіння стопи.
– Часто чула, що корисно ходити босоніж по росі… З якого віку варто привчати до цього дітей?
– Не треба забувати, що роса – холодна. І, говорячи про дітей, треба обережно до цього підходити. Бо якщо знижений імунітет, то можна застудитись. Починати треба десь з однієї хвилини, згодом добавляти час. Йде літо, то треба, щоб діти загартовувалися, укріпляли стопи, стрибаючи по піску, траві. Шкода, що багато теперішніх мам бояться дозволити своїй малечі такий контакт з природою і потім мають проблеми. А чому? Бо батьки всунуть дитині мобільний телефон чи увімкнуть комп’ютер – і мале сидить, дивиться, не рухається, м’язи не працюють. Я сам, коли перебуваю в сільській місцевості, не упускаю шансу походити босоніж по траві чи землі.
– А чим корисні такі прогулянки для дорослих? Бо моя 80-річна сусідка, буває, цілий день ходить босою по подвір’ї.
– І правильно робить, адже людям в старшому віці це не менш корисно, ніж дітям. Коли стопа торкається м’якої трави, відбувається природний масаж, стимуляція рефлекторних зон. І навіть якщо випадково станете на кропиву – нічого страшного, її «пощипування» теж корисне: покращує циркуляцію крові. Босі прогулянки зміцнюють імунну систему. Користі від них багато. Головне: не лінуватися і не боятися зняти взуття хоча б на пів години, щоб відчути контакт з природою.
Руслана СУЛІК
Фото автора
Лікар-ортопед Володимир ГІТУЛЯР