Занесло в село

26/07/2025

Літо. До баби в село. Пасти гуси. Гасати на ровері. Їхати в магаз по морозиво. Дивитися, чи виросли вже лелеченята в гнізді біля хати. І ловити запах, який ніколи в житті не забудеш: спеки, пилу, свіжого сіна, дощу і вимитої підлоги у старій хаті десь у суботу❤️

______________

село Берестяне, Волинь

#занесловсело
Фото Людмила Герасимюк

26/07/2025

Баба назвала б це карточкою. Я знаходжу карточку задовго після баби. Може, колись її вже бачила, та не звертала уваги. Три парубка. З гармошкою. Липень 1951 року. Бачу на звороті прізвище Шрамко. І згадую, що Шрамко — бабин двоюрідний брат.

Тут же зринають її історії про хлопців з її села. Хтось воював, хтось пішов у ліси і чинив супротив радянській владі, потім загинув чи репресований. А молодші — по війні пішли "Донбас розбудовувати". То шахти, то залізниці фактично поставали з праці дуже юних. З невеликого села на Волині. І це теж були фактично радянські репресії. Тільки — з гармошкою.

Юж. Дон. Ж. Д.

Южная донецкая железная дорога. Очевидно. Натоді Юн. Дон. Ж. Д. з'єднувала вугільні шахти Донбасу з портами Азовського моря. Дід Шрамко працював, аби вугілля везли в Маріуполь, а звідти кудись в СРСР морем.

“Напамять. Сестри Уляни от брата Василя. Уля пусть ети мертвие черти напоменають нибито что живое. Уля спомни нашу переписку во время моей служби на Юж. Дон. Ж. Д. в ваговой мастерской. 3.VII.51 года. Шрамко”.

Зберегла у цьому дописі цитату дослівно зі звороту цієї світлини. Так писали російською на світлинах додому хлопці, яким раптом сказали, що їхня українська не годиться, щоби адресувати послання. Не уявляю ні Уляни, ні Шрамка, які б так говорили. Хоча світлина — з України в Україну, зі Сходу — на Захід.

І зроблена десь там, де сьогодні тривають бої за право говорити у своїй країні своєю мовою.

_____________________

село Годомичі, Волинь

Текст і фото Олена Лівіцька

#занесловсело

24/07/2025

ноу коментс🙂

#занесловсело
Фото Людмила Герасимюк

24/07/2025

Село Деревині. Волинь. У 2023 році ветеран цієї війни Олександр Міщук на городі в Деревинях знаходить щось схоже на глиняне яйце. Бачить на ньому візерунки. Зрештою, несе у музей.

А за трошки Волинський краєзнавчий музей за підтримки Український культурний фонд робить неймовірний проєкт — окрему історію про нашу спадщину, писанка з села Деревині в ньому — головна героїня. Бо — «Давні знаки – сучасні сенси».

Будемо стежити за цим проєктом, партнеритися і розповідати. Хай і тут живе💚

#КолоЧасу

«Давні знаки – сучасні сенси»

У липні 2025 року Волинський краєзнавчий музей розпочав реалізацію надзвичайно цікавого проєкту: «Коло часу: мультимедійна подорож спадщиною у Волинському краєзнавчому музеї», що реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Це не просто виставка, це емоційне занурення в історію, яке перетворює культурну спадщину Волині на живу розповідь.

Мета проєкту – зробити локальну спадщину доступною, зрозумілою й актуальною для сучасного глядача, використовуючи інновації.

Технологія інтер’єрного мапінгу дозволить музейним предметам буквально оживати в експозиційному просторі, створюючи ефект присутності у різних історичних епохах.
Головний експонат – глиняна писанка XII століття, знайдена ветераном війни у 2023 році в селі Древині. Її вражаюча історія стала символом виставки: пам’яті та незламності.

Відкриття виставки заплановане на осінь 2025 року!

Відеоверсія експозиції буде розміщена на сайті музею, а тизер поширюватиметься у соцмережах.
Загальний бюджет проєкту – понад 2,1 млн грн, з яких 1,7 млн грн – підтримка Українського культурного фонду.
Проєкт говорить з нами мовою часу, технологій і пам’яті. Він формує міст між тим, ким ми були, ким є зараз і ким хочемо бути.
Запрошуємо усіх доторкнутися до вічного – через мистецтво, історію та силу національної ідентичності.
#запідтримкиУКФ #КолоЧасу #МистецтвоСучасності #ІнноваціїУМузеї #ВолиньОживає #ГлинянаПисанка #НаціональнаПам’ять #УкраїнськийКультурнийФонд #ВолинськийМузей

21/07/2025

— А то яка вона, Волинь? — спитав наостанок один із учасників проєкту, послухавши про хрести, хамулу, світлини з похорон і те, як ми збираємо свідчення про пережите, фіксуємо тут і пишемо тут загалом таку якусь велику і клаптикову історію про волинські села.

Волинь — це дві половинки волинської хати: чорна і біла. Біла
то — для життя, а чорна вона теж для життя, бо то комора у хаті, тільки небілена, але без неї ніяк.

А поміж тим є ще багато синього в тій Волині. Сині двері мусять бути, сині вікна. Води навколо. Ну й очерету.

І піску, звісно. Як казав недавно один із військових, який любить цей проєкт — землі, що не липне до берців.

Землі, якою легко йти.

Після тиші / After silence, дякуємо за цей досвід ділення💛

14/07/2025

— Дід знав польську мову і писав польською дуже добре. В тюрмі Біблії ж не дозволяли мати. А тоді була там така газета про релігію, тіко шо там релігію викривляли, але цитувалося з Біблії. Він тоє збирав. Польською мовою, але українськими словами. Букви польські, слова українські — щоб зашифрувати.

І в зробив таку свою маленьку Біблію — списаний зошит. Забрала її охранка — читати не можуть. Відправляли в Москву з Сибіру, щоб розшифрували. Бо якби польською, то щось би знайшли. Але тута якісь знайшли, перечитали те все і кажуть: тут антисовєтського нема нічого, то релігійне. І йому того зошита вернули. Він прийшов, то зошит з тими віршами ще був.
___________

Онук Івана Корчика — Микола.

Іван Корчик, засуджений у 1951 до розстрілу за участь в УПА, помилуваний, відсидів 25 літ в таборах ГУЛАГу. Разом із односельчанами захищав своє село від нападу поляків у 1943 році.

село Свійчів, Волинь

#занесловсело

12/07/2025

— Я тридцять літ виходила почтальйоном. І боса! Піском витру ногу і пашла дальше, треба йти. А газет, а партійних видань! Журнали були різниї. І "Партійна жизнь", і "Комуніст", знаєте...

А, є ше така! Співати?..

Ой дай не питай,
буде син Миколай!
Ох дала б, та боюся,
буде донечка Маруся!

Виганяй, мамо, коваля з хати,
бо коваль накує, й на животі знати

Стели, доню, постіль, ще й подушечку.
Пригортай коваля, свою душечку!

(сміється)

_______________________

Катерина Гуменюк , 1940 рн

село Берестяне, Волинь

#занесловсело
Фото Людмила Герасимюк

24/06/2025

— У каждого свої традиції. От допустім, росіяни п'ють чай, а чехи в Струмівці пили тільки каву. В каждому доміку були такі млиночки ручниї, і ото сушили жолуді та ячмінь, перемелювали на каву і пили каву з молоком. Кава з молоком — то чеський напій.

Я і тепер люблю каву, тільки з цикорієм. І з молоком. А тоді в каждого чеха у хаті був млинок.

Навесні, десь в лютому, свято Йозефа було. От вони од хати до хати ходили і грали: чеський оркестр був духовий в Струмовці. Од хати до хати поздоровляли зі святом.

Як з меї сторони, то чехи були не такі набожни, як поляки. Чехи були більш працьовити. Вони не мали коли, занімались хазяйством. У них і жінки, і чоловіки працювали. Жінка там вміла і орати, і косити, і все. Жінки чеські більш такі грубуватіші, не делікатні, більш працьовиті вони.

Готовили кнедлики... У нас вареники, а в чехів — кнедлики. Ото кнедлики зі сливками варили. Кругленькі такі. Не такі, як вареники, а бабулками. Але так само варені. Їли зі сметаною.

(про життя чехів у Струмівці на Волині до 1947, після якого більшість із них виїхали з УРСР)

________________

Георгій Янса, 1938 рн

з родини чеха із села Струмівка, Волинь.

Фото із чеської частини цвинтаря у селі Липини, де знайшли спокій багато чехів з Луцька, колонії Теремне та інших околиць. Досліджували разом з історикинею Світланою Шульгою та чешкою Оленою Бубелою.

#занесловсело
#томачі
#земляЄви

Фото Людмила Герасимюк

23/06/2025

В селі скорбота. Фотограф робить кадр.

— Похорон моєї двоюрідної сестри Мадзьопи Олі. 1951-й

_____________

з архіву Ганни Лемешко,
село Жашковичі, Волинь


#занесловсело

Фото ЛЛюдмила Герасимюк

22/06/2025

Може, у вас будуть грушки-гнилички, хай то нагадає вам про кисилицю!

При нагоді говоримо з людьми про десерти їхнього дитинства. Дитинство Галини Піскуровської припало на 30-40 роки минулого століття. Кисилицю готувала і вона, і її мама, і її баба… І якщо запитати про щось таке солодке, особливе, з літньої пори, неодмінне, то вона скаже:

— З грушок кисилицю варили! Тих во маленьких грушок. І треба, шоб вони вже прогнили трохи, бо вони такі тверді зелені. Як вони трошки прогнили, помили їх — і в баняк чи каструлю, чи чугун, шо там було, й варили їх. Потом пом’яли, чуть цукру. Мало цукру, трошки. Ше як не було цукру, то якась така була речовина, шо її по трошки кидали, і вона така солодка. Забула. Ну вопшем, хай цукор. Підсолоджували і, по-моєму, мукою білою трохи заправляли. Шоб вона була така густіша. Таке, знаєте, як куліш.
___________

Галина Піскуровська, 1933 рн
село Стенжаричі, Волинь

Смачного!😋

#томачі
#занесловсело

Фото Людмила Герасимюк

18/06/2025

завжди безмежно красива. і чиясь неповторна🌿

____________

літо
село Мельниця, Волинь

#занесловсело

Фото Людмила Герасимюк

18/06/2025

— Односельчанка Денисюк Ольга. Іде заміж. Приблизно 1959-й.
_____________

з архіву Ганни Лемешко
село Жашковичі, Волинь

#такаїхняялюбов
#занесловсело

Фото Людмила Герасимюк