18/10/2025
ГУРАМ
Він мав семеро онуків. Не давав невістці робити убортив. Я прямо в хати в їх була. В його син був шофером, то був єден син і він не гучився за врача. А путом, як батько вмер, то той син тоже гучився за врача.
Тут родичі були, вони могили його батьків доглядали. Тут же є їхні могили на старих могилках. Пудписаниї, як має бути. Його невістка, така старенька, приїжджала з онуками прибирати, то ше я з єю говорила.
Вона була проста дівчина. Було семеро дітей, і той Гурам, чуєш, не давав робити убортив.
*
Батьки Гурама жили пуд самим Лищем. Мати – Кікілія.
Вони ше кусок ліса мали, бо колись ходили на Луцьк пішки, то ше ми через той ліс навпрошки на Луцьк і ходили. Казали: Павелків ліс. То батько Гурама звався Павелко.
Ше мого Колі (сина) не було, але так вже мені робилося, шо я гобіда ни могла зварити, задихалася. Де й поїхала до його до хати, мені розказали, як доїхати….
Він мене оглянув і питає:
— А ти спати хоч чи нє?
— Ви знаєте, що буває така пора, шо йду – ни лягла б, но впала б і спала б, — кажу.
— То дуже добре, шо ти ше спати хоч. Якби ти спати не хтіла, то тобі вже все.
То я до ціх пор його вспоминаю. Приписав мені ліки, де й я лікувалася.
Його батьки жили багато. Як то за Польщі, то батьки жили не бідно. Бо якби бідно, то не вигучили б за врача. На село тоді тільки єден він і вигучився за врача. Але й то треба було для того робити на полі. Як то тяжко. Узьми-но в таку жару сіно косити, серпом жито жати… Тепер кажуть, луг не буде коситися. Кажу: того луга вже перевели. Колись ми ходили в колгосп, дитино, по 26, по 24 дні тащили сіно. Було так, шо й по воді. Та вода як бризкає, то від сорочки ніяк ни відставало. Знаїш? Така рудявина.
Вигучити за врача за Польщі, то шось стояло. Але він крепко добрий врач був.
Він годомицьких людей приймав вдома. Шось возьмеш йому: їєць, масла, смитани, такего домашнє. А моя систра пушла замож, де й родився хлопчик, а він був слабий і заболів на легке. По ньому такі боляки повиступали. Той хлопчик вмер. Вона вернулась додому, а як він лежав слабий, то що він не доїсть, те вона собі доїдала: шоб не вставатися жити. Перед паскою в пист він вмер, а вона ничо не робила до жнив. Бо вона слаба, весь час казала:
— Я вмру, я вмру.
І моя мати назбирала масла, там ше шо дала: їдь-но до Гурама. Поїхала вона до Гурама.
А ми з матирою пушли на грабки. Ячмінь косили і овес, то казали на грабки ходити, клали так радочками хуруше і накачували граблями рівнейко снупочка звідси і звідси — і снупочок, знов звідси і звідси — і снупочок. Перевесла робили з житні соломи. Брали тиї перевесла, треба було тиї снупочки пов'язати і скласти, і накрити. Де й ми пушли з матирою ячмінь накачувати.
Приїхала вона од Гурама: чось наша Гуляна з граблями йде… Чо вона йде з граблями? А вона каже:
— Ну, мене Гурам розпитав, да оглянув. І каже: ти полностю здорова, ти собі внушаєш, шо тибі тра вмирти, не тра жити. Ти приходь — і все роби, все їж, бо ти здорова. І уд того дня моя систра стала все робити!
Він приїжджав часто до своїх, до батьків на могилки. Отам де Шурка, де тепер тая церква нищасна, тиї її свекри то були родичі того Гурама. А мій хлопець довго всцикався. То вже стирежу його, як буде з могилок йти спитати, шо вже мині робити. Кличу, а він каже:
— Я зайду до хати, його побачу.
Подивився.
— Полностю здоровий. Ви йому ни дайте кілька днів пити чаю чи молока на нич. І збудіте пару раз вночі, шоб він знав, шо йому тра вставати.
І знаїш, як руками одняло. Збудила і всьо. А вже цималий був. І думали, шо слабий…
Знаїш, такий він простий дядько був, простий.
*
Батька то я ни знаю в лице. Но мати до церкви ходила його, така некрасіва була. А батько, казали, шо хороший був. І систра його тут в селі закопана.
На базарі було в Луцьку: йде офіцер такий хороший, а каля його жинка та ряба на виспу, така погана. А баби сільські, як баби: хіхіхі… А вона й обернулася.
— Шо ви смієтеся? Як красу ділили, то я спала, а як щастя ділили, то я якраз устала, — каже.
Доси мині в пом'ятку. Шо хоч здумалося, як сидиш….
_______________
Уже нема ні тієї, яка це говорила, ні Гурама.
Гурам народився десь під Павелковим лісом, вивчився “за врача” і працював у Луцьку лікарем. А лікував все своє село, доки жив. Часом, видно, просто словом.
Колись цю історію записали. Але здається, вона заслуговує бути почутою. Читайте голосом баби Ніни.
#занесловсело
Фото Олена Лівіцька
