16/07/2025
#ГрецькийМіф #ЮнґіанськаЛегенда
Ехо і Нарцис: юнґіанська легенда
для тих, хто колись зникав у чужій тиші
📢 Колись жила німфа Ехо. Вона мала голос,
живий і вільний, але боги позбавили
її дару говорити від себе. Вона могла
лише повторювати чужі слова. Відлунювати.
Бути поруч — але без власної присутности.
🪞Одного дня вона побачила Нарциса.
Він не був злим. Просто не бачив нікого.
Дивився у воду — на власне відображення.
І залип там. Закохався у свій образ.
Не в себе справжнього — у те, як виглядав!
Вона тягнулась до нього.
Він милувався собою.
Вона чекала.
Він ішов повз.
Вона кликала.
А він мовчав.
Бо не чув нічого,
крім себе.
Вона ставала щораз тихішою.
І врешті — зникла. А він… так
і не дізнався, що вона взагалі була.
📖 Це міф. Але дуже схожий
на деякі стосунки.
Одна людина — у дзеркалі.
Інша — у відлунні.
Один — дивиться лише на себе,
і навіть не знає, що поряд хтось є.
А той, хто поряд — пробує заслужити увагу,
любов, жест, хоч крихту тепла. Пояснює,
розуміє, чекає. Але з часом перестає
бути собою. Залишається — тільки голос.
Але не власний…
✍️ Карл Юнґ пояснив би це так: «Той, хто бачить у іншому лише відображення себе, здатен лише до самотности».
☝️ Нарцис — це той,
хто замикається в проєкції.
Хто не бачить іншого,
бо дивиться у дзеркало, а не в очі.
Йому здається, що він самодостатній.
Насправді ж — залежний від того,
ким хоче видаватися.
☝️ Ехо — це та, що втратила голос.
Яка перестала бути собою,
намагаючись бути зручним
відлунням для когось.
Її любов — не контакт, а надія,
що її помітять.
Але відлуння — це не розмова.
І тиша — не відповідь.
🫶🫶🫶🫶🫶
Коли Ехо перестає повторювати,
вона вперше починає чути себе.
Коли Нарцис відводить погляд
від води, він має шанс побачити — світ.
Іншу людину. Себе справжнього.
Бо любов — це не роль.
І не мовчання. І не холодна гра
в «я нікому нічого не винен».
Любов — це зустріч.
Не між образом і тінню.
А між двома —
живими,
присутніми,
цілими і
цілісними.
ⓇⓈ
P. s. Для розуміння — раджу прочитати міф про Нарциса та Ехо.
