23/08/2026
Зізнаюся, я й сам колись не розумів, звідки у Львові взялося загадкове «піти до пана Едзя». Виявляється, за цією фразою стоїть ціла міська історія — і вона пов’язана з легендарною кнайпою «Атляс» на площі Ринок.
Майже сто років тому закладом володів Едвард Тарлерський. А оскільки у Львові Едвардів традиційно називали Едзями, то господаря кнайпи швидко охрестили паном Едзьом.
Кажуть, саме він одним із перших львівських рестораторів додумався перетворити туалет на окрему платну послугу. Логіка була проста: площа Ринок завжди була людною, довкола торгували, метушилися містяни, а відвідувачів, яким терміново потрібно було скористатися вбиральнею, вистачало.
Біля входу навіть сиділа спеціальна «бабця кльозетова», яка брала плату за відвідування. А для гостей існувало правило, сформульоване по-львівськи колоритно: до бабці слід було ставитися чемно, а сам туалет був платним.
Так, за міською легендою, і народилося знамените львівське «піти до пана Едзя».
Але історія «Атляса» виявилася значно драматичнішою, ніж може здатися з цієї кумедної фрази.
Коли до Львова прийшла радянська влада, кнайпу закрили. На її місці відкрили трикотажне ательє, яке працювало тут аж до розпаду Радянського Союзу. І лише у 2011 році історичне приміщення знову повернулося до свого ресторанного життя — тут відновили «Атляс».
Та ще трагічнішою була доля самого Едварда Тарлерського.
Радянська влада конфіскувала його майно. Йому вдалося чудом втекти за кордон, зрештою він опинився аж в Австралії. Людина, яка колись володіла одним із відомих закладів у самому серці Львова, до кінця життя працювала там звичайним робітником на важкій фізичній роботі.
А сама назва «Атляс», як розповідають, походила не від Едварда, а від прізвища його тестя — заможного промисловця та монополіста, від якого родина й успадкувала цей заклад.
Ось така іронія історії: колись у самому центрі Львова вирувала знаменита кнайпа, її господар мав майно та статус, а через кілька десятиліть радянська система перекреслила все це.
Залишилася лише назва, відроджений заклад і міська фраза, яку львів’яни пам’ятають донині:
«Піти до пана Едзя».
І тепер, коли чуєш ці слова, розумієш — за ними стоїть не просто львівський жарт, а ціла сторінка історії міста.
