Слово Придністров'я

18/10/2024

23/09/2024

РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА ПІДТРИМКА ТИХ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ

Говорячи про війну, ми в більшості сконцентровані на героїзмі та загиблих воїнах. А що відбувається з тими, хто, слава Богу, повернувся додому не на щиті, але отримав важкі поранення, втратив кінцівки, здоров’я і не лише фізичне, а й психологічне? Хто їх зустрічає, крім рідних, хто їм допомагає реабілітовуватися і адаптовуватися?
У пошуках відповіді на це запитання я потрапила у Могилів-Подільський сервісний офіс у справах ветеранів.Тут можна отримати допомогу на місцевому рівні.
«Ми надаємо дорожну карту для військових, куди вони можуть звернутися за вирішенням своїх питань", - каже начальник відділу сервісного офісу у справах ветеранів Вікторія Піскун.
Вікторія Вікторівна розповідає як шукає реабілітаційні центри для ветеранів війни, допомагає з оформленням документів.

«Коли я прийшла у офіс, мені назустріч вийшов чоловік на милицях. У нього ампутована кінцівка. Хто це? І з чим він до вас прийшов?», - запитую я у помічника ветерана. «Це наш військовий. Він отримав важке поранення. Зараз ми домовляємося за протезування. На жаль, протез, який йому зробили за державні кошти, не підійшов. Був варіант виготовити протез за кордоном, але вирішити це питання не вдалося. Наразі знайшла в Україні реабілітаційний центр «Next Step». Вже надіслали туди необхідні документи. Чекаємо від них відповідь", - каже Вікторія Піскун.

Також до офісу ветеранів звертаються з питань отримання виплат, документів з військових частин, по психологічну підтримку. Адже, крім супроводу та консультацій, центр надає психологічну допомогу. Нещодавно тут започаткували зустрічі з родинами загиблих. Для рідних безвісти зниклих, або тих, хто в полоні, психолог проводить групову терапію.

Такі ветеранські простори згідно з Постановою Кабінету Міністрів України створюються у кожній громаді. У Могилів-Подільській він працює рік і за цей час тут багатьом допомогли.
Сьогодні для військових є кілька рівнів реабілітації. На базі шпиталів і лікарень поранені відновлюють своє фізичне здоров'я. Також військовим необхідна психологічна реабілітація, яка надається на трьох рівнях. Перший включає соціально-психологічну підтримку та надання соціальних послуг, зокрема соціального супроводу, соціальної адаптації, консультування. Другий рівень включає психологічну допомогу, яку надають психологи. На третьому рівні військові отримують комплексну медико-психологічну допомогу.
Як я вже розповіла, перший рівень допомоги можна отримати на місцевому рівні. Її надає при комунальних закладах територіальних громад фахівець із супроводу ветеранів війни.
Також на рівні громад є соціальна реабілітація, вона допомагає військовим, які повертаються додому, адаптуватися до мирного життя.
Ще один рівень - родинна реабілітація. Для цього створюються групи офлайн та онлайн, куди запрошують ветеранів з родинами.
Є ще професійна реабілітація. Це стосується тих випадків, коли військовому, що повернувся додому, важко займатися тим, чим до війни. Тому його відправляють на перепідготовку, або ж надають іншу кваліфікацію. На професійну реабілітацію з державного бюджету виділяються кошти. Головна умова - спеціальність має бути затребувана на ринку праці.
Наразі запроваджується Кабінетом Міністрів України такий вид реабілітації, як бізнес реабілітація. Це підтримка ветеранів у підприємництві. Також держава надає гранти на бізнес для сімей військовослужбовців. З цього приводу український ветеранський фонд запустив програму «Варто», в рамках якої ветерани та члени їх родин зможуть отримати кошти на реалізацію своїх бізнес проєктів.
За консультаціями ветерани війни можуть звернутися на гарячу лінію Міністерства у справах ветеранів України за телефоном: 0 800 505 217.

Оскільки потреба в допомозі ветеранам війни зростає, для держави і громад це неабиякий виклик. Не скрізь офіси ветерана якісно працюють, не завжди є кваліфіковані фахівці та замало у цій сфері досвіду. І в державі, і в громадах це розуміють, тому продовжують вдосконалювати систему надання допомоги та реабілітації військовим ветеранам. До прикладу, в Могилів-Подільській громаді міська рада нещодавно прийняла програму для військовослужбовців з інвалідністю, яка даватиме можливість проходити безкоштовну реабілітацію в міському басейні. А Могилів-Подільський медичний коледж планує в цьому році започаткувати спеціалізацію медсестер - помічник реабілітолога та помічник ерготерапевта. Заклад вже отримав ліцензію, підготував викладачів і готує матеріально -технічну базу.
Я виходила від помічника ветерана з розумінням того, що люди, які звертаються сюди по допомогу, відчувають себе захищеними і непокинутими суспільством.
Лариса ЗНАК
«Підготовлено у рамках ініціативи «Медіакордон», яку реалізує ВОГО «Вінницький прес-клуб» у рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».

21/09/2024

ПОМЕРТИ, ВТІКАЮЧИ ВІД СМЕРТІ

До ухилянтів стявляться по-різному. Хтось співчуває, хтось засуджує. Але цій категорії українців жити. В першу чергу самому собі, своїм нащадкам відповідати хто ти: герой чи зрадник країни. Окрім тих, хто намагається втекти від законів воєнного часу, є ті – хто заробляє, вигадуючи карколомні схеми незаконного перетину кордону. І виправдання цьому бізнесу на людській слабкостях знайти складно.

Під час повномасштабної війни в Україні прикордоння Вінниччини із Молдовою та Придністров’єм стало для багатьох відомим місцем, через яке ухилянти тікають від війни. Для цього вони обирають три шляхи: водний — через Дністер, сухопутний — на ділянці кордону з Придністров'ям і пункт пропуску — за допомогою підроблених документів. З перших днів війни і до сьогодні цей процес не зупиняється. Прикордонники щодня фіксують спроби незаконного перетину кордону. Різниця лише в тому, що на початку групи складали більшу кількість осіб (до 60), а зараз частіше діють поодинці, або ж групами, не більше десять осіб. Як правило, це чоловіки віком від 20 до 40 років. Ось що про це розповідає речниця 24 прикордонного загону Діана Кондратюк.
“Одні - самі шукають дорогу, по карті прокладають маршрути. А є організовані злочинні групи, які створюють закриті телеграм канали і вже там отримують інструкції. У більшості це жителі Харківської, Донецької, Київської, Хмельницької областей. Вони прибувають у Вінницю, а звідти є два варіанти: до місця добираються самі, або ж їх зустрічають водії. Доїжджаючи до прикордонної смуги, вони часто перед блок постом виходять з машини і добираються пішки через поля, лісосмуги. Був такий випадок, коли чоловіків звозили у різний час з різних кінців на околицю Могилева-Подільського в закинутий гаражний масив. Їх назбиралося більше десяти. Звідти вже мало бути централізоване переміщення через кордон із залученням іноземців з боку Молдови. Але їм це не вдалося. У нас є оперативний підрозділ, який мав інформацію про їхнє переміщення, і в потрібний момент прикордонники при взаємодії з національною поліцією та прокуратурою затримали злочинців", - розповідає речниця.

Є і трагічні випадки. Діана Кондратюк коментує: «Організатори привезли на берег Дністра групу чоловіків. Частина їх вже зайшла у воду і попрямувала назустріч човну, який плив з боку Молдови. У цей момент наші прикордонники почали затримання. На очах у всіх човен розвернувся і люди, які були в воді, не встигли в нього сісти, а тих хто вже вчепився, скидали у воду. За ними поплив човен з прикордонниками, які почали витягати втікачів. На жаль, через швидку течію одного не вдалося врятувати. Він втопився", - згадує Діана.
Парадокс. Померти, втікаючи від смерті.
Цікаво, а чи передбачають втікачі можливість такого кінця свого життя? По-перше, Дністер - річка підступна, бо швидка течія. По-друге, ніхто не знає коли буде мілко, а коли спустять воду на дамбі. А по-третє, цього року від великої спеки дно Дністра почало заростати водоростями. Через це, ті хто переходить, заплутуються в них, що теж призводить до трагічних випадків. Про один із таких розповідає прикордонниця: “Крім того, що прикордонники патрулюють пішки, є патрулювання на катері та за допомогою інших засобів — квадрокоптерів. Квадрокоптер побачив людину, яка готувалася перепливати. Поки човен допливав чоловік ледве не втопився, заплутавшись у водоростях. Він після того дуже дякував за врятоване життя”.
Трапляються і парадоксальні випадки. Чоловік сміливо прийшов на пункт пропуску, бо мав відстрочку. Проте, коли прикордонники перевірили документи, то виявилося, що у нього відстрочка у зв’язку з вагітністю і пологами. Йому просто вписали не ту статтю у довідці. А ще був випадок, коли ніби то у чоловіка померла дружина, і у нього на вихованні двоє неповнолітніх дітей. Прикордонники перевірили у базі даних. Виявилося, що у свідоцтві про смерть дружини вказана дата 2021 року, а в базі даних він з нею після цієї дати літав відпочивати у Єгипет. До речі, зараз значно менше ухилянтів, які намагаються перетнути кордон за допомогою підроблених військово-облікових документів.
Речниця каже, що багато втікачів вираховують на підступах до міста, на блок постах. Вони розповідають, що їдуть в місто в гості. Але при огляді машини в багажнику знаходиться човен, матраци. Коли стало зрозуміло, що через блок пости це все вже не перевезеш, почали пересилати через Нову Пошту. Тобто проїжджають “на легке”, а потім їм сюди відправляють гідрокостюми, матраци. Але прикордонники таких утікачів теж виявляють.

Також кордон постій патрулюють пересувні блокпости. Вони переміщаються дорогами недержавного значення. На ділянці з Придністров'ям був випадок коли прикордонний наряд затримав чоловіка, який був військовослужбовцем ЗСУ. Але в ході спілкування і оперативних заходів було встановлено, що насправді це колаборант. Будучи на Сході, воював в одній з бригад і здавав наші позиції. Він втік з місця розташування, добрався сюди і намагався далі перейти у Придністров'я.
-Що відбувається з утікачами після затримання? Поширюються розмови, що ви їх тримаєтеють в казармах, а потім відправляєте на війну.
- Ні. – коментує речниця. - Більше трьох годин не маємо права затримувати. Доставляємо у підрозділ, за допомогою документів встановлюємо особу і складаємо адміністративний протокол. Матеріали справ передаємо до суду. Буває переодягаємо та напуваємо чаєм. Адже Дністер - річка холодна, і в людини може бути переохолодження. Був випадок, коли жінка вже перейшла пункт пропуску, а чоловік прогулювався Набережною з тещею, а потім швидко роздягнувся і хотів пливти. Теща мала забрати одяг. А в результаті речі разом з документами принесла зятю до нас у загін.
Як би це дивно не звучало, буває ловимо одних й тих самих по три рази.
- Це мабуть тому, що міра покарання — штраф?
- Можливо й так. Повертаючи в Україну, утікачів притягають до адміністративної відповідальності.
Є вже випадки, коли повертаються додому через пункт пропуску. Маючи гіркий досвід, вже не наважуються ризикувати життям. На сьогодні, зі слів речниці, на відрізку кордону, який охороняється Могилів-Подільським прикордонним загоном, було затримано близько півтори тисячі порушників.
- Як до цього ставляться могилівчани?
- По-різному. Хтось розуміє, інші - ні, хтось сам пробує переплисти Дністер, а дехто намагається на цьому заробити. А от кому це точно не до душі, то це прикордонникам, які пройшли бойові дії. А таких у загоні понад 80%. Звісно, ніхто не народжений, щоб іти на війну, але це наш обов’язок подбати про майбутнє дітей та країни.
Лариса ЗНАК
Підготовлено у рамках ініціативи “Медіакордон”, яку реалізує ВОГО “Вінницький прес-клуб” у рамках проєкту “Посилення стійкості медіа в Україні”. Впроваджується Фундацією “Ірондель” (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом “Швейцарська солідарність” (Swiss Solidarity).

20/09/2024

БАХМУТ ЗНИК. А ЛЮДИ НІ...
«Яна, повертайся додому, до дітей. Почалася війна»,- сказали на роботі. Це був Бахмут. П’ята ранку.
Зараз кожен з нас може розказати, як він зустрів цю кляту війну. Але моя розповідь про те, що відбувалося далі у житті цієї жінки.

Яна Мінаєва працювала в Бахмутському прикордонному відділі прибиральницею, саме тому так рано йшла на роботу. Не вірячи до кінця в те що сталася, швидко поверталася до сина Микити та доньки Ніколь. Вони були самі, батько незадовго до цього загинув в аварії. Її роздирали два почуття: бігти додому і бігти на роботу. Через кілька годин вона скаже начальнику, що залишається в місті і буде працювати далі. І не тому що, як дехто з тих країв, чекала «руського міра». Просто не розуміла, куди її податися з двома неповнолітніми дітьми.

Чи боялася? Я не запитувала, але думаю, ні. Це видно з її характеру та розповідей.«Дітей залишила із нянечкою і прийшла на роботу. Дивлюся, а маскувальних сіток немає. Виявляється, їх віддали на передову під Попасну. А нам до тієї передової рукою подати - за 35 кілометрів «ДНР». Я тоді зв’язалася із знайомими волонтерами з Чернівців. За кілька днів у нас знову були сітки»,- згадує Яна. Забіжу наперед: через два місяці вона сама буде плести сітки у Чернівцях.

​«Пройшло лише кілька днів і до мене зателефонував начальник,- продовжує жінка. - Яна, нас усіх відправляють на передову. Залишаєшся лише ти. Ми дуже спішимо. Я похапцем зібрав речі, але в сейфі залишив документи. Сховай їх». Це була четверта ранку. Жінка швидко зібралася і побігла в частину. Вона не встигла з ними попрощатися, лише побачила «хвіст» від колони машин. Під руки їй попався величезний мішок, який колись купила, щоб збирати листя. Туди і скидала похапцем документи і все, що вважала потрібним та цінним у кабінеті. А потім волочила його по дорозі додому, бо він був не меншим за саму жінку. Так сталося, що і наступної ночі Яна не спала. Її розбудив дзвінок військової з загону. «Яна, візьми ключі від мого кабінету і знайди дві косметички»-, почула вона в трубку. - Що з ними зробити?- все що вона змогла запитати спросоння. - Просто знайди і забери додому, сховай. Там флешки з секретною інформацією, вона не має потрапити в інші руки»,- почула у відповідь.І добре, що не чекала ранку. Підійшовши до території загону, не повірила своїм очам. Всюди світло і якісь люди. Не розуміючи, свої чи чужі, вона глибоко вдихнула і пішла до воріт. На них була форма, і Яну вони не пускали. Але жінка теж не відступала, бо розуміла цінність косметичок. «Я тут працюю і ось ключ»,- протягнула вона руку з ключем, щоб їх переконати. Зав’язався діалог:
- Що Ви тут робите?
- Підлогу мию. Прийшла забрати свої відра і швабри.
- Аааааа, за своєю утварю, - хіхікнули.
- А де ви проживаєте? Адреса?
Жінка назвала адресу, якої в Бахмуті не було. Так вона вирішила перевірити, чи це місцеві, чи ворог перевдягнутий. “Такої адреси в місті немає”, - почула у відповідь. Виправдовуючись, що вони неправильно почули, назвала справжню - розуміючи, що перед нею місцеві правоохоронці. Її нехотячи пропустили, довго супроводжуючи поглядом. Вона піднімалася з поверха на поверх і дивувалася, що відбувається: з кабінетів виносили речі, щось шукали. Один правоохоронець її догнав і запитав, чи залишилася зброя. Вона відповіла, що ні, хоча знала, де все заховано. Знайшовши косметички і переконавшись що там є флешки, швиденько пішла до виходу. «Почекайте»,- почула у спину. Вона сильніше притиснула до себе сумку. «Ми вже теж їдемо, то підвеземо вас додому», - додав чоловік.
До ранку так і не заснула, чи то від побаченого, чи то тривожили передчуття, бо це був не кінець. З самого ранку зайшла нянечка її дітей і розповіла новину про те, що територію прикордонного відділу міська рада віддає для тероборони. З цими словами у Яниних руках задзвонив телефон. «Яна. Ми повертаємося. Скажи кочегарам нехай включають опалення. Чекайте нас під вечір»,- це був начальник. Не відчуваючи землі під ногами, Яна, здається, летіла по дорозі до військової частини. Кочегари з другого кінця міста теж вже їхали. Цього разу на подвір’ї стояли у формі тероборонівці, але на жінку і уваги не звернули, бо вона була теж в камуфляжі і її прийняли за свою. «Зупиніться! Що ви робите?» - закричала вона до чоловіків, які зносили і складали на купу речі прикордонників. «А ви хто така?» - басом незадоволено до неї заговорили. Яна почала все пояснювати в надії їх зупинити. А ті їй пояснювали, що самі там мають розміститися. Тоді вона побігла по коридору і закрилася у кабінеті заступника начальника. Там і сиділа до ночі, доки не повернулися свої. Лише коли змерзла, бо кочегарів не впустили, згадала, що принесла з собою три вітродувки і, поки на поверсі була сама - швиденько вибігла і включила в кабінетах. А коли зрозуміла, що про неї забули, вискочила за ганчіркою та віником і прибирала. Керівництво вона, звісно, попередила і ті в дорозі, в телефонному режимі вирішували цю проблему. Зустріч була незабутньою. Яна вибігла до машин, які під’їжджали, а військові - їй назустріч, цілували та обіймали. З цими словами жінка показала мені фото, де на її грудях два ордена. Так оцінили її сміливість та вірність.

«Я перепрошую, але кав’ярня через три хвилини закривається»,- над нами пролунав голос баристи. Біля мене з Яною стояла непочата кава, чай і тістечко, а у вікні - темно. Півтори години тому ми сіли за цей столик і одразу «провалилися» у минуле. Півтори години тому ми побачилися вперше і були чужими, а за три хвилини до закриття кав‘ярні наші очі дивилися один на одного, ніби знайомі давним-давно. «Що робимо далі? Гуляємо по місту?» - запропонувала я, на ходу допиваючи каву. Яна лише посміхнулася і кивнула головою.

Далі ми говорили про вишивку. Нею вона займається 20 років. Набивши руку на квітах, вона взялася за портрети. Першою була мама, яка померла, а потім донька, друзі. Незадовго до війни її колекція складала понад 300 робіт. Деякі виставлялися у Франції, Канаді, Німеччині, були і персональні виставки. На жаль, уціліло лише дві: з мамою і донькою, які забрала, коли виїжджала з Бахмута. Вишивала і одяг. Вона жартує, що якби руські зайшли до її квартири, одразу б зрозуміли, хто тут живе: пів шафи камуфляжної форми (вона любила одяг в такому стилі), а друга половина - вишитого одягу. Та, на жаль, все залишилося там.

«До речі, а коли і як ти виїхала?» - нарешті почала я брати інтерв’ю. «Через два місяці, у квітні. Проросійськи налаштовані сусіди сказали, що коли прийдуть «свої», мене першу здадуть. Начальник порадив виїжджати. У цей день поверталися у Чернівці волонтери. У мене було 20 хвилин на збори. Я забігла в трикімнатну квартиру і в дві сумки скидала все, що на той момент здалося потрібним. Чесно кажучи, зараз брала б інші речі. Так з дітьми я опинилася у Чернівцях. З наступного дня ми пішли плести сітки. Через кілька місяців прикордонники з мого відділу позвали з собою у Могилів-Подільський прикордонний загін імені героя України В’ячеслава Семенова, куди їх тимчасово перевели. Поручилися за мене, що я хороший працівник. Так я опинилася у вашому місті. Нам виділили в гуртожитку житло. Коли почули, що з пожитків лише дві сумки речей, з’явилися охочі допомагти. Хто каструльку, хто тарілки, навіть диван привезли і пральну машинку. Коли мій загін поїхав далі, я залишилася і стала працювати на кухні».

Чесно кажучи, Яна не знає, де буде «пускати коріння», але вечорами почала вишивати знову в надії відтворити колекцію своїх робіт. Зустріч настільки була емоційною, що я лише під кінець збагнула, що Яна говорить українською, а не російською. «Мені сказали, що ви російськомовна і лише вчитеся говорити українською. Але я не почула жодного російського слова»,- здивовано сказала я. І Яна розповіла, що в школі у них була вчителька української мови і літератури Надія Олександрівна. Усі діти дуже любили і вчительку, і її уроки. Звідти жінка і знає українську, але спілкувалася російською. Вже коли жила у Чернівцях, захотілося себе ідентифікувати. «Сказала собі, що моя мова - українська. Спочатку було дуже складно: повільно згадувала слова, язик плутався, але сьогодні вже виходить значно краще»,- скромно зізнається. ​​​​​​​​​​​

Під світлом нічних ліхтарів переді мною стояла тендітна жінка у вишитому власноруч платті, яке закінчила лише вчора. Сильна і слабка одночасно, але головне - незламна. У цей момент вона стала для мене уособленням України.
Лариса ЗНАК
Підготовлено у рамках ініціативи “Медіакордон”, яку реалізує ВОГО “Вінницький прес-клуб” у рамках проєкту “Посилення стійкості медіа в Україні”. Впроваджується Фундацією “Ірондель” (Швейцарія) та IRMI Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом “Швейцарська солідарність” (Swiss Solidarity).

12/04/2024

🟢 11 квітня на базі Могилів-Подільського монтажно-економічного фахового коледжу відбулося обласне методичне обєднання завідувачів відділеннями.

На заході серед 55 учасників були присутніми методист базового закладу освіти Вінницької області Леся Моторна та голова методичного об’єднання Тетяна Федчишина.

Директор коледжу Володимир Заячковський привітав учасників зібрання та ознайомив з основними векторами діяльності навчального закладу.

Учасники заходу на семінарі обговорювали тенденції стратегічного управління відділеннями.

Зокрема йшла мова про науково-дослідну, гурткову роботу, впровадження інтерактивних технологій, розвиток гібридних моделей навчання, взаємозв’язок з органами студентського самоврядування, процедуру акредитації.

Методоб’єднання дало можливість отримати цінні ідеї для впровадження в своїх навчальних закладах.

29/03/2024

‼️ДО УВАГИ!

ЗВЕРНЕННЯ МІНІСТЕРСТВА ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

❗️ З огляду на безпекову ситуацію в країні та активізацію масованих ударів ворога по об’єктах енергетичної системи по всій території України, звертаємося до всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних та приватних підприємств і компаній, представників ЗМІ та експертів, а також усіх українців з проханням:

🔴 НЕ озвучуйте публічно (в ефірах телеканалів та радіоефірах, у ЗМІ, соцмережах) детальну інформацію щодо наслідків ударів.

🔴 НЕ називайте конкретні обʼєкти влучань.

🔴 НЕ надавайте деталі про конкретні об’єкти і прив’язки до місцевості, куди було або не було влучання засобів повітряного нападу.

🔴 НЕ уточнюйте кількість влучань і місця влучань.

🔴 НЕ надавайте інформації в конкретних цифрах і показниках - щодо відключень, дефіциту електроенергії тощо.

❗️ Розголошення такої інформації є дуже великою загрозою, адже ворожа розвідка активно працює за відкритими джерелами інформації.

❗️ НЕ надавайте ворогу цінної інформації, яку він обов’язково буде використовувати для подальшого координування своїх дій і планування нових атак.