15/03/2025
Тарас Кремінь - група Письменники Миколаївщини:
Видатному миколаївцю Володимиру Пучкову виповнилося б 75.
Сьогодні згадують відомого українського поета, журналіста, перекладача, головреда "Вечірнього Миколаєва", депутата Миколаївської міської ради кількох скликань, вчителя Володимира Юрійовича Пучкова, який присвятив своє життя Миколаєву та його людям. А ще він був талановитим видавцем, адже благодійний фонд "Миколаїв-2000" дав життя кільком десяткам (сотням) книжок; засновником міжнародного поетичного фестивалю "Ватерлінія"; єдиним в історії Миколаєва видавцем та автором дитячої газети "Мальок"; головою оргкомітету загальноміської програми "Людина року - Городянин року"; співавтором славня Миколаєва.
Наведу сім епізодів з величезної біографії Володимира Пучкова, які точно стануть відкриттям для багатьох його шанувальників.
- Володимир Пучков народився в українському Слов'янську, в якому завжди був дух свободи і боротьби з часів УНР та націоналістичного підпілля. А в часи радянської окупації, коли зруйнували церкви, ліквідували "Просвіту" та русифікували освіту, тут активно формувався інтелектуальний опір Слобожанщини. Такої кількості університетів, інститутів та їх філій, в яких навчали майбутніх вчителів, машинобудівників, авіаторів та хіміків, не було ніде, - хіба що в сусідніх Маріуполі чи Краматорську. До речі, він пишався, що його прізвище згадував відомий історик і мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Справа у тім, що останнім захисником і мешканцем форштадта Кінбурн був відставний солдат Пучков. Можливо, звідти була така любов до милого півострова. нині окупованого російськими злочинцями?
- Після переїзду з батьками до Варварівки, яка на тоді ось-ось, як майже стала віддаленим мікрорайоном Миколаєва, майбутній поет навчався у середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі №48 з виробничим навчанням, в якій колись директорував його батько-фронтовик Юрій Пучков. Він її закінчив 1966 року зі срібною медаллю, маючи тільки дві оцінки "добре": з алгебри та біології. Нагадав би, що Володимир Пучков мав усі шанси опинитися в спецшколі-інтернаті на Аляудах, якою колись лякали і мене. Справа у тім, що, навчаючись у старших класах, він поширив відкритого листа за співавторства зі своїм однокласником Сергієм Іванюком (у майбутньому - засновник відродженого Національного університету "Києво-Могилянська академія") на підтримку роману "Собор" Олеся Гончара, який тільки-но піддали публічній критиці за висміювання радянської дійсності. Саму ідею тоді підтримало чимало миколаївців, серед яких був і письменник Тимофій Уралов - головред багатотиражки ЧСЗ. Компартійний каток у роки першої хвилі репресій був настільки потужним, що причетних було звільнено посад та поставлено, як тоді казали, "на олівець": і впливового батька поета, і популярного тоді миколаївського письменника, і всіх тих, хто був до того причетний.
- Навчання на російському відділенні філфаку МДПІ (1966-1970) було, як мені здається, неповторним. Дух творчої свободи шістдесятництва, творчі вечори та неповторні засідання при літстудії "Вітрила", спілкування з друзями-НКІвцями, танці в яхт-клубі під музику Жеки, традиційні бійки та "біле міцне", перші публікації та збирання помідорів у Снігурівці, служба в армії та спуски кораблів, спроби вербувань місцевими стукачами у старому корпусі педінституту, будівництво гуртожитку №1 та легендарного фізмату з його обсерваторією - все це залишило великий слід у популярного покоління тодішніх студентів філфаку, фізмату та фізвоспу. Згадати хоча б знаних студентів того часу: Олександра Кремка, Олександра Митрофанова, Юрія Скибу, Олександра Топчія, В'ячеслава Качуріна, Сергія Бережного, Валентину Купцову, Валерія Мельніченка, Юрія Малишева, а з ними - кумирів покоління: боксерів, футболістів, легкоатлетів, баскетболістів, волейболістів, які формували молодіжне середовище нашого краю. 4-річна ідилія навчання закінчилася цілком очікувано і банально: Володимиру Пучкову видали диплом з відзнакою про вищу освіту, присвоїли звання учителя та направили працювати за фахом до Корчинської 8-річної школи Миколаївського району Миколаївської області.
Володимира Пучкова я знав із дитинства. Він бував у нас вдома на Південній, був гостинним у себе в квартирі на Парковій, а в редакції україномовної обласної молодіжки, в якій зійшлися долі багатьох знаних людей краю, завжди було гамірно, цікаво і творчо. Ось, наприклад, тримаю в руках випуск газети за 20 березня 1980 року (тоді поету Володимиру Пучкову ледь виповнилося 30, а Дмитру Креміню - 26), в якій - три (!) літературних сторінки. Зокрема, на першій - огляд 38-річного Валерія Бойченка "Молоді літератори" про результати проведеної обласної наради початкуючих літераторів; аналіз творчості письменників краю (автор - керівник обласної літстудії "Джерела", член СПУ Дмитро Кремінь), а також - поетичні твори відомих письменників Миколаївщини: зовсім юних Леоніда Завірюхи, Галини Могильницької, Григорія Бічкова, Валентина Коллара, Людмили Чижової, Георгія Бязирєва, Юрія Зіньковського. Окремо сказано про поетичні відкриття популярної в молодіжних колах Катерини Голубкової, а також журналіста-бороданя Володимира Пучкова, які активно друкувалися на сторінках місцевої преси та перекладали вірші сучасників. Тут же - інформаційне повідомлення про те, що миколаївський закарпатець Дмитро Кремінь став переможцем республіканського конкурсу "Вірш року" за поетичну добірку в "Молоді України".
- Про поета Володимира Пучкова сказано чимало, але як про перекладача - ніхто. Він із великою легкістю перекладав як українською мовою, так і російською (згадаймо лірику Дмитра Павличка, Петра Осадчука чи Миколи Луківа). Десятки поетичних збірників, антологій і добірок, які колись опишуть уважні бібліографи, неодмінно підтвердять це. Це свідчить про те, що він володів не тільки словом, але і мовами, які опанував на високому рівні. У цьому контексті згадаю не тільки книгу-трилінгва "Два береги", в якій - взаємні переклади Володимира Пучкова і Дмитра Креміня. Тут - англомовні переклади їх віршів також, які належать Григорію Краснову (сину поета), Дарині Березіній, Світлані Іщенко та Расселлу Торнтону. Саме за цю книгу друзі молодості здобули чи не найбільшу кількість літературних нагород, а також реноме майстрів слова. Додам, що вірші Володимира Пучкова також перекладав блискучий поет Ігор Римарук.
- Мені дуже хотілося б розповісти про поетичний фестиваль "Ватерлінія", яким буквально жив Володимир Пучков. Єдине, що скажу, - його треба відродити, як і відновити друк книжок наших миколаївських авторів у Миколаєві. Не може такого бути, щоб такі блискучі ініціативи, як, скажімо, видання "Соборної вулиці" та "Бузького Гарду", конкурс для молодих літераторів "Золота арфа" чи "Південну бібліотеку" було засипано піском історії. На сторінках тих видань дебютували знані тепер люди. Миколаївська міська рада має на те можливості та, безперечно, повинна видати посмертні збірки Гліба Бабіча, Наді Агафонової, Володимира Пучкова.
- Останнє, що додам, - березневу світлину 2014 року і текст першого в Україні звернення-заклику "Україна просить: захисти!" до світової спільноти, якою відомі миколаївці просили про допомогу від російської окупації. Текст, передрукований тоді багатьма національними медіа, датовано 14 березня 2014 року, а вийшов він невдовзі після проведеного на початку того місяця 11-тисячного Маршу єдності на вулиці Садовій (звідти ця світлина). Ось фрагмент того історичного документа, до написання якого долучався і я: "Події останніх днів у Криму, на Сході й Півдні України викликають велику тривогу та занепокоєння всіх громадян багатомільйонної нашої держави. В центрі Європи, в центрі глобального зіткнення планетарних інтересів опинилася наша Вітчизна, до агресивного завоювання якої приступила Росія. Наш, гірко кажучи, стратегічний партнер по знищенню України – і власними військовими силами, натренованими в конфліктах і війнах на Кавказі, й агресивними сепаратистами, які вже не тільки встановлюють російський триколор на адмінбудівлях обласних і районних центрів, а й демонстративно палять український прапор і трощать національну державну символіку, викрадають активістів українського спротиву, а подекуди вбивають їх, як це сталося вже у Донецьку... Україна у вогні! Наша Вітчизна – в небезпеці! Україна - перед загрозою вторгнення військ сусідньої держави-гіганта, тому до зброї встала Українська Армія, формується корпус Національної гвардії, мобілізується запас ЗСУ. Це абсолютно адекватні заходи, адже нелегальні військові формування з Кавказу і Криму – під прикриттям регулярних військ – уже викопали траншеї та окопи в с. Чонгар на Херсонщині, де запеклі бої громадянської та Великої Вітчизняної воєн, здавалося б, уже відійшли в історію. Проте історія має здатність повторюватися. І не тільки фарсом, а й трагедією. А загибель Української держави, проголошеної в 1991 році, трагедія світова! Багатонаціональна Миколаївщина добре розуміє: російська армія 2014 р. – це не визвольна Радянська Армія 1944 р. І тому встає на захист земель і вод, неба, а головне – майбутнього суверенної, соборної, незалежної, неподільної держави з гордим іменем – Україна. Творча інтелігенція області – повністю зі своїми земляками, які відстоюють свою державу!". Серед підписантів того історичного документа - Дмитро Кремінь, Олег Приходько, В’ячеслав Качурін, Микола Стеценко, Володимир Пучков, Олександр Іванов, Михайло Озерний, Микола Берсон, Леонід Ржепецький, Юрій Гуменний, Віра Марущак, Людмила Чижова, Тетяна Ярова, Іван Булавицький, Анатолій Маляров, Олександр Деко.
Згадуючи, дбаймо про тих, хто жив Україною та її майбутнім. Відродження "Ватерлінії" стане кращим вшануванням пам'яті Володимира Пучкова.
