Наше місто

Наше місто Contact information, map and directions, contact form, opening hours, services, ratings, photos, videos and announcements from Наше місто, Media/News Company, Novovolynsk.

16/07/2025

У народі кажуть...

У ПОТІ ЧОЛА

-Липень любить працю у поті чола.
-Вода у водоймах каламутна – буде дощ; чиста, прозора – на спеку.
-У липневу спеку і повноводне джерело висихає.
-Хоче липень холоду...
-У липні легко річку бродом перейти.
-Яким був перший медозбір (бідним чи щедрим) – таким буде наступний.
-Не попрацюєш у полі – матимеш лиха доволі.
-Перед дощем бджоли й оси стають агресивними.
-Влітку бочка меду, а восени бочка дощу.
-Хто в липні відпочиває, той взимку лиха зазнає.
-Риба пливе на мілководдя – перед дощем.
-У каламутній воді легко ловити рибу руками.
-Часто випадає роса – буде вдосталь вівса.
-Влітку не холодно – взимку не буде голодно.
-Гарно зацвів звіробій – на тепло, спеку; кволий цвіт – будуть волога, сирість, падатимуть дощі.
-Липень спекотний – осінь мокротна.
-Що липневе сонце спалить, те дощ не воскресе.
-У липні і корінчик прогорить в землі.
-Липень зужне, серпень з поля привезе, а вересень і жовтень обмолотять.
Зібрав Тарас ЛЕХМАН

Наші традиціїСВЯТО ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО15 липня відзначаємо День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Велик...
13/07/2025

Наші традиції

СВЯТО ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

15 липня відзначаємо День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого, а також День Хрещення Русі-України. З 2022 року ще йДень Української Державності.
Князь Володимир Великий був сином Святослава Ігоровича й онуком княгині Ольги, яка першою з руських правителів держави (Аскольд і Дир не були русичами, а варягами) прийняла християнство. У 988 році Володимир продовжив справу своєї бабусі й теж прийняв хрещення за грецьким обрядом, отримав ім’я Василь. Після цього Володимир Великий оголосив християнство державною релігією та охрестив киян у Дніпрі.Вважається, що цей актстосується усього населення Київської Русі. Потім він збудував Десятинну церкву й заснував Київську митрополію Константинопольського патріархату.
Ця подія посприяла бурхливому розвитку українських земель: будувалися храми, зміцнювалися міжнародні відносини, активізовувалася торгівля. Адже Київська Русь уже була «на рівних» зі своїми сусідами-євпропейцями.
Цього дня українці традиційно відвідують церкви, щоб помолитися Святому Володимиру Великому й попросити про зцілення від хвороб, зокрема, очних, про мир, злагоду і єдність в Україні.
Зі святом Володимира Великого пов’язані народні повір’я і певні перестороги. Вважається, що у цей день не слід працювати, бо «блискавка може вбити», худоба почне «падати». Також не можна виходити на роботу в полі, особливо жати хліб, бо «наступного року не вродить», допускати сварок, лихословити, ображати інших, оскільки такі дії можуть накликати на людину негаразди.
Тарас ЛЕХМАН

Родинний обов”язок    Повернення  пам”яті про  діда   Як онук з Нововолинська знайшов його могилу    Коли історія мовчит...
11/07/2025

Родинний обов”язок

Повернення пам”яті про діда

Як онук з Нововолинська знайшов його могилу

Коли історія мовчить, настає час для людини говорити. Так і сталося з Ігорем Новосадом- засновником будівельної фірми “ Нова Аркада”. Як будівельник, він залишив і ще залишить по собі слід зведеними оригінальними житловими будинками у і місті шахтарів. Війна внесла свої корективи і його фірма, вже очолювана сином Іваном, зводить якісні укриття. Вже залишив і залишить ще слід реставрацією замків, історичних пам”яток на Волині, Хмельниччині, Львівщині і у Львові. Зібрав унікальну бібліотеку української сучасної літератури і книги, і дарує десятки книг у бібліотеки рідного села, навчальних закладів. Але ще змалечку, років з десяти, у його пам”яті засіли розповіді рідних про діда Степана Новосада, у селі його кликали на галицький манер Штефаном, сліди якого загубилися у перші дні кривавого червня 1941 року. Коли літа на осінь повернули, Ігор Іванович, озброєний спогадами, сучасними технологіями взявся за пошук. Але конкретики не було. Ні листів, ні офіційних повідомлень. Лише одна стара світлина. Почав власне розслідування — переглядав архіви, звертався до міжнародних баз даних, спілкувався з істориками. Йому пощастило — завдяки цифровізованим німецьким архівам він натрапив на згадку про радянського військовополоненого Стефана Новосада, який помер у Кайзерштайнбрусі. Так вдалося встановити місце поховання — військовий цвинтар на околиці табору, який зберігся й досі.
Уперше за десятиліття ім’я його діда — Стефана, який зник безвісти у вирі Другої світової, знову було вимовлено не лише в сімейному колі, але й закарбовано на хресті. Після тривалих пошуків, онук віднайшов місце його останнього спочинку в Австрії, у колишньому таборі для військовополонених — Кайзерштайнбрух.

Стефан Новосад родом із Сокальського району Львівської області. З початком війни був залучений командуванням Червоної Армії до перевезення кіньми з підводою поранених червоноармійців. Тоді події розгорталися швидко, не на користь срср, і Стефана взяли в полон гітлерівці. Відтоді відомостей про нього родина не мала жодних. І ось зачіпка - Нижня Австрія, концтабір. Що собою він представляв: концентраційний табір Кайзерштайнбрух (Kaisersteinbruch) знаходився в Австрії, а точніше в селі Кайзерштайнбрух, яке розташоване на кордоні між Австрією та Словаччиною. Табір був створений нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Він був одним з численних таборів, які використовувались для примусової праці, а також для утримання військовополонених та інших в'язнів. Застосовувалася примусова праця, зокрема,для будівництва та обслуговування військових об'єктів. Функціонував під час Другої світової війни, коли Австрія була анексована нацистською Німеччиною. Утримувалися військовополонені, а також інші категорії в'язнів, які використовувалися як робоча сила. Слід зазначити, що Кайзерштайнбрух був частиною системи нацистських концтаборів.

Кілька років тому, ще до війни, як ми сьогодні, мовимо, Ігор Новосад відвідав цвинтар, він - доглянутий, але багато могил — безіменні. Та на щастя, дідова — хоч і скромна, але маркована номером. Онук упорядкував ділянку, встановив хрест. Цьогоріч на свято Трійці він повернувся знову — вже не сам, а з двоюрідним братом Богдавном. Цього разу віз іще один дар — скульптуру, виготовлену з дерева викладачем коледжу з Луцька Іваном Щуром.

— У Львові є пам”ятник жорнам,- ділиться Ігор Іванович,- стоячи перед цїєю до тони вогою скульптурою з каменю, у кожного будуть свої думки: про зерно, борошно, хліб.У мене ця скульптура навіяла думки, що жорна , які крутить людина, це наш рух не по колу, а по спіралі, і що ми повинні тримати зв”язок з поколіннями, які відійшли у засвіти. Така моя філософія цього подарунка і його зрозуміла керівник місцевого музею Анна Пенекер. До речі, у цьому концтаборі, фактично, важкою працею у каменоломні були закатовані українці, румуни, французи,угорці , представники інших національностей. Їхні родичі у серпні кожного року тут збираються на поминки . Гортаючи сторінки Інтернету, натрапив на таку інформацію і почав її відразу копіювати, скріншотити, записувати, бо ця мережа через кілька хвилин вже щось нове тобі подає, а це викидає. Ось і ви ознайомтеся: для того, щоб народитися , нам потрібно: 2 батьків,4 бабусі і дідусі,8 прабабусь і дідусів,16 прапрадідусів і бабусь,32 тетра-бабусь і дідусів, 64 пента-бабусь і дідусів, 128 нexa-бабусь і дідусів,256 гепта-бабусь і дідусів, 512 окта-бабусь і дідусів, 1024 нона-бабусь і дідусів, 2048 дека-бабусь і дідусів. Всього за останні 11 поколінь потрібно 4094 предки, і все це приблизно за 300 років до того, як ми з вами народилися! Зупиніться на мить і подумайте .Скільки це доль, характерів, життєвих перемог та програшів.Ми повинні відчувати подяку і любов до всіх наших предків. Я хоча б перед одним виконав незначний обов”язок.

Це — не лише акт родинної шани. Це — приклад того, як маленькі кроки звичайних людей повертають гідність тим, кого війна намагалася стерти з обличчя землі. Бо поки є хтось, хто пам’ятає — навіть у маленькому містечку, навіть через вісімдесят років — мертві не мовчать.

Ігор Лісовий

На знімку: Ігор Новосад передає копію скульптури “Жорна” Анні Пенекер.

11/07/2025

Наближаємо ПЕРЕМОГУ

Осередок допомоги, підтримки, людяності, щирості

Усі батьки по-особливому виокремлюють з усіх інших ті навчальні заклади, в яких здобували освіту діти, а що вже говорити про нас, чиї сини віддали життя в боях за Україну.

Мій син Вадим після Нововолинської гімназії продовжив навчання у ВПУ №1, сьогодні це Нововолинський центр професійної освіти. Отримані навички знадобились, адже до початку АТО він працював закордоном, пристойно заробляв. В Україну повернувся, аби стати до зброї. І став до лав Небесного Легіону...Я дуже добре пам'ятаю, коли на головному корпусі училища відкривали момеріальну дошку, присвячену моєму синові. Було холодно, але вельми людно. Працівники закладу, учні, представники місцевої влади, духовенство. А ще приїхали побратими Вадима, що було особливо щемно. Згодом воїни зізнались, що жоден з них не бачив у своїх населених пунктах (а були хлопці з різних куточків України!) такого рівня організації, такого ставлення, такої атмосфери. Це була осінь 2015 року.

З часом мене почали запрошувати на заходи в заклад, активно взаємодію із директоркою, Валентиною Іванівною Приступою, та її заступниками. Приємно відчувати, що колективу не байдуже, що вони несуть пам'ять про тих, хто вчора був учнями училища, а потім став воїном, захисником, Героєм... Згодом вийшла книга про полеглих випускників закладів профтехосвіти.
За час АТО учні та вчителі ВПУ активно взаємодіяли із волонтерами. Не один бус із печивом та варениками відбув на передову! За час АТО за Україну віддали життя 11 випускників закладу...

З початку повномасштабного вторгнення заклад сам став волонтерським осередком. Тут знайшло прихисток чимало тих, хто втікав від ракетних обстрілів. Хтось лише зупинявся перехопити подих і залишав межі країни, а чиє життя почалось заново вже тут, на Волині. Кожен напрям знайшов свою роботу. Кравці шиють одяг, підсумки, розвантажувальні жилети. Слюсарі з ремонту автомобілів відновлюють залізних коней. Кухарі готують смаколики. Майстри виробничого навчання, учні з професії електрогазозварник теж при справі - мобільні печі «Буржуйки», їжаки під колеса, буржуйки, кріплення для фар, саперні якори, підставки для окопних свічок, а ще були і цікаві замовлення для хлопців, які зіграли свою роль при евакуації поранених, розмінуванні і не тільки. Кілометри маскувальних сіток! Благодійні заходи допомогають в закритті зборів волонтерів, закупляються дрони.

Можна дуже багато розповідати про те, що зроблено, що планується, скільком бійцям надано допомога, яким підрозділам. Про все це можна почитати на сторінці закладу. Ніколи не забуду 10 травня 2023 року, коли відбулось освячення митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм Скверу пам'яті, присвяченого полеглим за Україну випускникам. Це , імовірно, єдине таке місце на всю країну! І це - результат копіткої праці адміністрації, учнівського та педагогічного колективів і всіх, хто сприяє нашому Нововолинському ЦПО. Чи багато закладів вищої освіти може похвалитись, що їх відвідав Блаженнійший, що там назавжди залишається особлива енергетика після Служби Божої, яку очолив? За рік сквер поповнився особливою інсталяцією - картою України, на якій спеціальними жетонами відзначені місця, де загинули випускники ... Це дуже особливий досвід, коли ти дивишся на таку карту, коли бачиш, що за кожним жетоном - обірване життя, трагедія для родини. На жаль, заклад серед лідерів з кількості учнів, які віддали життя за Україну. Їх справді чимало.

За стільки років я навчився розрізняти, для чого, з якою метою люди роблять ті чи інші речі, організовують заходи, проводять зустрічі і таке інше. Порою це фальшиво, аж бридко бути поруч. Але частіше це настільки щиро, що очі мимоволі сльозяться, а серце стискається так особливо. Скажу чесно: Нововолинський центр професійної освіти вкладає душу у те, що робить у рамках національно-патріотичного виховання. Це не для галочки, не бо так роблять всі. Ні. Вони це роблять тому, що не можуть цього не робити. Тому, що інакше не можна. Інакше совість не пробачить. І якщо вагаєтесь, чи доцільно дитині здобувати там освіту, то скажу відверто: треба. Там знають, як навчити бути не лише фахівцем, не тільки дадуть не лише хороший рівень знань, не тільки покажуть секрети професії, а й допоможуть стати справжньою Людиною і дійсно Українцем.

Щиро дякую пані Валентині Іванівні Приступі та адміністрації, а також педагогічному та учнівському колективам і всім тим, хто допомагає Нововолинському ЦПО, за те, заклад є осередком допомоги, підтримки, людяності, щирості. А ще - пам'яті про наших Героїв.

З безмежною повагою Володимир Демчук, голова ГО "Незламні нововолинці", батько випускника Вадима Демчука, захисника Донецького аеропорту, Народного Героя України.

ЗБЕРЕГТИ МИНУВШИНУ ДЛЯ НАЩАДКІВ  У рамках відзначення Дня Конституції, що проходили на теренах Поромівської ОТГ, відбувс...
11/07/2025

ЗБЕРЕГТИ МИНУВШИНУ ДЛЯ НАЩАДКІВ
У рамках відзначення Дня Конституції, що проходили на теренах Поромівської ОТГ, відбувся цікавий захід під назвою «Краса і велич символів державних» і у Морозовичах. У фоє Будинку культури зібралися не лише мешканці громади, а сюди запросили гостей із інших сіл ОТГ та слухачів Університету вільного часу з Нововолинська. Ведучі заходу коротко зупинилися на історії творення Основного Закону України, згадали і про те, що у сьогоднішній важкий для нашої молодої держави час справжні патріоти, які стали символом гідності, а кожен з них окремо здійснює подвиг, сміливо ставши на захист незалежності рідної землі. На жаль, багато з них віддали за це найдорожче – своє життя за волю і свободу рідної землі. Їх пам'ять присутні вшанували хвилиною мовчання.
А життя триває.
Юністю наповнені по вінця,
Сповнені козацької снаги
Топчуть ряст маленькі українці,
З’єднують духовні береги.
В їх руках – держави перспектива,
Їм долати бурю грозову,
Долю будувати всім щасливу
І тримати владну булаву!
Про важкі дороги, які довелося пройти разом з побратимами, говорив ветеран російсько-української війни, вчитель Морозовичівської гімназії Іван Нечипорук.
Звучала поезія та патріотичні пісні у виконанні гостей заходу із Будятич та Цуцнова, вокальної групи вчителів Морозовичівської гімназії.
Того дня відбулася ще одна важлива подія – у сільському культосвітньому закладі з ініціативи жительки села Волиця Морозовицька, матері захисника України та активістки Тетяни Костянтинівни Дацик урочисто відкрили «Мамину світлицю». По крупинці пані Тетяна збирала сюди експонати, власноруч провела всі необхідні опоряджувальні роботи у невеличкій кімнатці, яку виділив для цього тодішній староста села, а нині заступник голови Поромівської ОТГ Микола Тюхта.
- Саме завдяки таким ентузіастам, які роблять усе для того, аби зберегти минувшину для нащадків, відкриваються невеличкі музеї старовини, - сказала, вітаючи, начальник відділу освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Поромівської ОТГ Галина Ковальчук. - Вдячна Тетяні Костянтинівні і за те, що з її ініціативи і завдяки її старанню привели до ладу фоє, де сьогодні маємо можливість зібратися. Хочеться вірити, що з часом у громаді знайдуться кошти, аби зберегти цей Будинок культури, який вкрай потребує ремонту покрівлі. Тоді буде можливість розширити й світлицю.
А ще Галина Миронівна привезла у подарунок для світлиці невелику дорожню скриню і запропонувала саме у Морозовичах відкрити музей цього в минулі часи обов’язково предмету побуту, який ще зараз можна знайти у сільських людей. Навіть у неї вдома є ще декілька різного розміру таких чудових експонатів.
Цікавими та цінними подарунками та щирими словами привітання порадували Тетяну Дацик керівник Університету вільного часу Нововолинська Лариса Жила та учитель Морозовичівської гімназії Валентина Торчило.
За давньою доброю традицією «Мамину світлицю» освятив настоятель храму села Будятичі отець Василь. Завершився захід піснею «Боже великий, єдиний» у виконанні всіх учасників.
Валентина ПЕТРОЩУК,
На фото: фрагменти тематичного заходу « Краса і велич символів державних».

Наші традиціїХРИСТИЯНКА І РЕФОРМАТОР11 липня – день вшанування рівноапостольної княгині Київської Ольги (християнське ім...
11/07/2025

Наші традиції

ХРИСТИЯНКА І РЕФОРМАТОР

11 липня – день вшанування рівноапостольної княгині Київської Ольги (християнське ім’я Олена; ? – 969 рр.).
Дружна князя Ігоря, по смерті якого правила державою (945-957 рр.) як ренегатка від імені малолітнього сина Святослава. Перші роки її панування пов’язані з війною з древлянами, під час якої вона помстилася за смерть Ігоря.
Літописне оповідання про цю війну переплетене легендами, так само, як і з легендами подія про хрещення Ольги, яка нібито охрестилася в Царгороді, куди вона їздила у справах своєї держави (957 р.). Однак докладніші дослідження виявляють, що вона охрестилася ще перед тим, можливо 955 року в Києві.
Княгиня Ольга намагалася виховати свого сина Святослава в дусі християнської релігії, але це їй не вдалося. Святослав уперто залишався язичником. Проте християнська громада в Києві за часів князювання Ольги значно розширилась. Відтак її внук князь Володимир Великий мав уже приготований грунт до хрещення своїх підданих.
Як володарка Київської Русі – великої держави, княгиня Ольга виявила надзвичайно високі прикмети політичного правління. Вона зміцнила й поширила значення централізованої влади київської княгині. Провела поділ своєї держави на адміністративні одиниці – погости. Визначила терени й терміни для мисливства і риболовецького промислу. Установила порядок збирання данини та її розміри.
У міжнародній політиці Ольги слід відзначити її взаємини з Візантією, які, зокрема, мали глибоку економічну основу. Вона тісно контактувала з німецьким цісарем Оттоном І. У Києві навіть було відкрите німецьке посольство. Той на її домагання послав до Києва єпископа Адальберта організувати на Русі християнську ієрархію.
Плоди праці княгині Ольги у поширенні християнства на теренах Київської Русі високо оцінила Церква, визнавши її святою.
У свято княгині Ольга в Українських церквах відправляють Богослужіння, неодмінно вітають усіх іменинниць.
Тарас ЛЕХМАН

Міжнародне співробітництво    Німецькі друзі подарували місту  пожежний автомобіль     Представники  благодійного фонду ...
10/07/2025

Міжнародне співробітництво

Німецькі друзі подарували місту пожежний автомобіль

Представники благодійного фонду із німецького міста Зелігенштадт сьогодні зранечку вже працюють у Нововолинську. Вони взяли участь у хвилині мовчання і поклали квіти до стели “Слава Україні! Героям слава!” Також у цьому скорботному місці німецькі друзі прочитали молитву. Вони передали громаді потужний пожежний автомобіль. Також зустрілися з керівниками Нововолинської громади, із духовенством, побували у лікарів, поспілкувалися із внутрішньо переміщеними особами.

Наша  жорстока пам”ять    Вахтанг Кіпіані  про “Волинську трагедію-43”: зрозуміло, дохідливо, конкретно.   Його українці...
08/07/2025

Наша жорстока пам”ять

Вахтанг Кіпіані про “Волинську трагедію-43”: зрозуміло, дохідливо, конкретно.

Його українці й Україна знають давно, як журналіста, блогера, соціально-економічно-політичного оглядача, вдумливу, талановиту, об”єктивну людину , сценариста, режисера- документаліста. З початку війни він в армії- у бойових підрозділах, у бригаді другого корпусу Національної гвардії “Хартія”. Його бригада міцно стоїть на Харківщині, за спиною у них видно у мереживі вогненного повітря багатоповерхівки Харкова.
-Приходять зараз служити хлопці різного віку, не вмотивовані,тобто ті, хто йшов у ЗСУ по повістці, бо вмотивовані – вони вже давно на фронті,- ділився з перших слів свого виступу сьогодні перед нововолинцями гість міста, який відгукнувся на запрошення міської влади, дирекції централізованої бібліотечної системи, щоб перед всіма бажаючими розкрити істинні причини трагедії, яка була у нашому краї влітку 1943 року.- Вони здобували освіту хто в радянські часи, хто вже у незалежній Україні і мовлять: ми знаємо росіян, які приїжджали постійно у Харків на ринок за одягом, у наші магазини за продуктами з Білгорода, вони говорили українським суржиком, та й церква тоді була одна у нас з ними, на жаль, російська. Де в них взялася така лють, сама думка про напад на нас, ми ж ніби однакові. Ось тут мені, як спеціалісту по роботі з персоналом, і доводиться працювати з ними з чистого листа. Ні , ми не однакові. Допомагає історія і, зокрема, сторінки Волинської трагедії,-наголосив Вахтанг Кіпіані.
Лекція тривала годину, але в суцільній тиші і , здається , ця година пролетіла однією секундою. Блогер і воїн наводив цікаві факти з нових відкритих джерел по цій проблематиці. Добре орієнтується , як поляки безсоромно спекулюють на цій болючій сторінці і аналізував наші упущення і прорахунки: наша сьогоднішня реальність, обпалена війною, перегукувалася із такою ще недалекою Волинською трагедією.
Треба відстоювати своє , робити висновки, ставитися патріотично, самокритично і критично, але не отруюватися у даному випадку історією, як це зробили самі поляки у цій непростій сторінці наших взаємовідносин.

На знімках: під час зустрічі з Вахтангом Кіпіані.

Люди нашої громади   Одна справа навчання, як створити прийомну сім”ю. Інша , коли поїхали за дітьми.  Максим і Юлія Муз...
06/07/2025

Люди нашої громади

Одна справа навчання, як створити прийомну сім”ю. Інша , коли поїхали за дітьми.

Максим і Юлія Музичуки із своєю прийомною сім”єю мешкають у селищі Благодатне Нововолинської територіальної громади. У них, дуже молодих за віком батьків, семеро дітей : рідні Софія і Тетяна, прийомні Олена, Ілля, Кіра, Марк, Євген. Разом із начальником служби у справах дітей Нововолинської міської ради Іванною Думич і головним спеціалістом Оленою Стащишин спілкуємося у просторій ідальні їхнього сімейного будинку. Відчувається об”ємність будови, наповнення світлом зі всіх боків. Коли ми ступили на подвір’я родини Музичуків, у дворі стояла тиша, як у храмі. Та не гнітюча тиша, ні — спокійна, тепла, як молитва під вечірню зорю. З коридору раз у раз на секунду виглядають усміхнені зацікавлені дитячі обличчя і відразу ховаються. Можливо, якоїсь світлої наповненості додає церква “Спасіння”, приміщення якої знаходиться поряд.

Максим – високий, підтягнутий , спортивного покрою. Юля – чорнява, дуже метка у діях і словах, з перших слів нашої бесіди робить все якимось сімейним, доброзичливим , довірливим. Максим і Юлія — подружжя, яке, на перший погляд, нічим не вирізняється серед інших. Вони не шукають слави, не прагнуть гучних визнань. Максим — слюсар, міцний, працьовитий. Юлія — тонка душею, музикантка, яка пише духовні пісні. І разом вони будують не лише дім, а й справжню фортецю любові для своїх семи дітей — двох рідних і п’ятьох прийомних.
Максим уродженець сусіднього села Грибовиця ,з сім”ї віруючих, де поєднувалася праця чоловіків на шахті і жінок в сільському господарстві. Знає ціну обом хлібам, після закінчення технікуму також трудився на вугільних підприємствах Нововолинська, зараз – на ТОВ “ Кроноспан.УА” . Юля- міська, має музичну освіту, грає на піаніно, пише вірші і музику до них . Спершу їх виконували у церкві і не знали, що вона автор. Коли ж попросили ноти з інших церков, тоді й відкрилося авторство. Юлія також із сім”ї віруючх, як мовила , вже в четвертому поколінні. У неї ще є сестра і три брати.
–Пам”ятаєте момент, коли вперше зародилися слова майбутніх пісень? – запитую Юлію.
–Звичайно, – відповідає із посмішкою, – працювала на ринку продавцем у підприємця, було холодно, вітер кидав листям і різні боки, а мені в думках крутяться слова, які лягають у риму і стало тепло.
– Як зародилася ідея створення будинку сімейного типу?
–Ще в шкільному віці і згодом до одруження , – ділиться Юля, –ми часто від церкви з благодійними місіями відвідували інтернат у Володимирі, і я бачила цих покинутих дітей, які хотіли батьків, їхнього тепла, уваги. Тоді собі сказала- буде у мене сім”я, то неодмінно візьму таких дітей. Максим підтримав цю ідею.
–Від церкви ми організовували християнські табори у Грибовиці, Благодатному, –приєднується Максим, –і там працювали з такими дітьми. Особливо запам”ятався хлопчик з Благодатного із неблагополучної родини, він так горнувся до нас. Вирішили розширювати сім”ю, то і почали ,при допомозі спеціалістів служби у справах дітей, конкретно працювати. Пройшли в обласному центрі курс навчання і тренінгів.

– І наступив найвідповідальніший, найтривожніший момент, – продовжує Юля, – взяти дітей у сім”ю. У інтернаті ми не змогли якось їх розподілятти, цих візьмемо, цих ні. Звичайно, прислухалися до думки вихователів, і приїхали додому із п”ятьма. Так Бог нам підказав і ми не помилися. Бо ще до сьогодні є родини, які проходили з нами навчання, але ще не взяли дітей…
Про цих п’ятеро — окрема історія. Вони прийшли з інтернату, але, здається, не лише з нього, але з іншого життя, де дитинство — це не тільки світло і добрі вихователі, але й боротьба. Вони були голодні до тепла, домашнього затишку, материнського серця. Говорили лайкою, боялися дивитися в очі, ходили зі схиленими головами, ніби світ уже виніс їм вирок.

Юлія згадує:
— Перші тижні були важкі. Вони старалися багато їсти, дуже любили солодке, боялися, що завтра вже нічого не буде. А я просто співала їм колискові, як своїм. І молилася, щоби Господь зняв із них цей тягар.
Максим не багато говорить. Але коли розповідає, як хлопці вперше самі зібрали пазл на 500 елементів — очі світяться, як у хлопчака, що щойно відкрив світ.
— А знаєте, що найважливіше? — каже він. — Коли почали обійматися самі. Без страху. Без того, щоб заслуговувати на любов. Просто — обійматися.
Тепер дівчатка вишивають, разом з хлопцями складають пазли. Візерунки ніжні, як сама надія. А хлопці з радістю чимчикують з татом у гараж, беруть в руки молотки, викрутки, саморізи- допомагають.
17 травня минулого року офіційно створено будинок сімейного типу Музичуків, а результат вражає. Діти ходять до школи, готують сценки на шкільні свята, навчилися казати "дякую" і "перепрошую", навчилися слухати музику — не ту, що гримить, а ту, що говорить до душі. Бо в цьому домі є порядок, молитва і багато сміху.

–Збитки вчиняють?

–Які діти без цього, – в один голос відповідають батьки.

– Як їх наказуєте?

– О, дуже строго: читанням книг, забороною на деякий час дивитися мультфільми і чомусь “найболючіше ” для них, коли забираємо телефони.Тут вже просять конкретики: на який період забираємо.

–Який у вас робочий графік?

–Підйом о шостій ранку, приготування сніданку, спорядження разом з чоловіком дітей у школу.Максим на роботу, далі приготування обіду, займаємося з дітьми. О десятій вечора з гумором оголошую: все, кухня зачинена. У неділю відвідуємо Богослужіння, діти навчаються у недільній школі, а я маю можливість вірші покласти на музику.

Ще одна сторінка цієї сім”ї- волонтерська. До початку війни подружжя від церкви “Спасіння” надавало гуманітарну допомогу військовим і цивільним на сході держави. Зараз вже мамі доводиться мати більше клопотів.

Максим волонтерить. Їздить на фронт із допомогою, і як капелан— як він каже — з Божим Словом. Проповідує бійцям у бліндажах, не силоміць, а по-простому, як уміє. Іноді — просто сидячи біля багаття.
А ще сім”ю єднають спільні уподобання, зокрема, захоплення Максима підводною рибалкою. Мовить, що після війни хоче повезти хлопців із родини на річку, навчити пірнати. Бо той, хто навчився дихати під водою, навчиться й жити на поверхні.
У їхньому будинку завжди пахне затишком, якого прагнули ці п”ятеро, спокоєм і музикою Подумалося: може, герої — це не ті, про кого знімають фільми, а ті, хто щодня тихо, але вперто, будує храм любові в межах власного дому. Може, найбільший подвиг — це дати дитині право на дитинство. Без страху, без сорому, з поглядом прямо в очі. Музичуки не шукають вдячності. Але світ стає кращим, коли є такі родини. Ми повинні знати: справжнє добро — поруч. Просто іноді воно говорить не гучно. А шепоче. Як молитва перед сном.

Ігор Лісовий

На знімках: Максим і Юлія Музичуки: сім”я Музичуків.

Віаріка Сєргєєва- випускниця ліцею  №5, золота медалістка. Вона – призерка   мовно-літературного  конкурсу імені  Тараса...
06/07/2025

Віаріка Сєргєєва- випускниця ліцею №5, золота медалістка. Вона – призерка мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка та олімпіад з астрономії. Її мета- власна ІТ-кампанія, що змінює життя людей, роблячи складне простим, а неможливе- доступним. Юнку із життєвим успіхом вітали прабабуся Марія, бабуся Віта, мама Вероніка ( на знімку).

Відлуння свята   Найбільша подяка під час  випускного балу у місті   линула нашим ЗСУ, які  забезпечили  мирне небо  цьо...
06/07/2025

Відлуння свята

Найбільша подяка під час випускного балу у місті линула нашим ЗСУ, які забезпечили мирне небо цього червневого дня. Для медаліста Артема Данилюка( ліцей № 3) це свято запам”ятається тим, що на нього прибув із війська тато Василь, щоб привітати сина. Його батько в ЗСУ оберігає наше небо від рашистських шахедів і балістики. Дідусь Іван – дзвонар Свято- Духівського собору.Артем- активний та ініціативний випускник, голос юнака не один раз ставав окрасою загальноміських свят та мистецьких заходів, пісні у його виконанні- це завжди емоції, натхнення.
На знімку: міський голова Борис Карпус разом з Артемом Данилюком, його мамою Людмилою, татом Василем, дідусем Іваном і бабусею Валентиною, сестричкою і Дариною.

Address

Novovolynsk

Telephone

+380965245853

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Наше місто posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Наше місто:

Share