What are the opening hours?

Monday 09:00 - 17:00 Tuesday 09:00 - 17:00 Wednesday 09:00 - 17:00 Thursday 09:00 - 17:00 Friday 09:00 - 17:00

Вечірня Одеса, пл. Б. Деревянко, 1, Odessa (2025)

Q: What is the address?

пл. Б. Деревянко, 1

15/10/2025

На сцені Одеського Національного академічного
театру опери та балету відбувся гала-концерт Першого Міжнародного конкурсу оперних співаків RECITAR CANTANDO («Діяти співом»). У заході взяли участь лауреати та дипломанти конкурсу.

Подію відвідали перший заступник міністра культури та стратегічних комунікацій України Галина Григоренко та Надзвичайний і Повноважний Посол Італійської Республіки в Україні Карло Формоза. Учасників події у відеозверненні привітав міністр культури Італійської Республіки Алессандро Джулі.

У своєму виступі Галина Григоренко наголосила на глибоких історичних і культурних звʼязках між Україною та Італією, які століттями поєднують і взаємозбагачують обидві культури:

— Українські композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський навчались в Болоньї, а українська оперна співачка Соломія Крушельницька свого часу врятувала оперу італійського композитора Джакомо Пуччіні та стала найпрекраснішою виконавицею партії Баттерфляй. Перший міжнародний конкурс RECITAR CANTANDO в Одеській опері — ще одне свідчення стратегічного культурного партнерства наших країн.

Посадовиця подякувала італійській стороні за потужну підтримку України. Разом із генеральним партнером конкурсу, очільником будівельної компанії «Стікон» Анатолієм Рагуліним, Галина Григоренко вручила Гран-прі конкурсу солістці театру Анні Богач, яка вразила того вечора публіку еталонним виконанням арії Леонори з опери Верді «Сила долі». Анна також отримала спеціальний приз за краще виконання арії з опери італійського композитора.

Першу премію та спеціальний приз від дирекції театру отримав киянин Олександр Нікіфоров, другу премію розділили одеситка Юлія Суботіна (також вона отримала приз за краще виконання арії з опери українського композитора) та львівʼянин Михайло Малафій третю Александра Прокоповичі (Кишинів, Молдова) та одесит Ілля Марків. Дипломантами конкурсу стали перспективний одеський молодий бас Роман Арабаджі, киянка Олександра Дʼяченко та дніпрянка Тетяна Лисенко. Очікувано кращим концертмейстером визнано одесита Ігоря Параду.

У другому турі конкурсу, що відбувся на легендарній сцені Одеської опери, змагалися 35 вокалістів з України, Молдови, Польщі, Нідерландів і Швейцарії. Девʼятеро фіналістів вийшли у третій тур Перший відбірковий етап пройшов онлайн і зібрав понад 70 учасників.

Оцінювало конкурс авторитетне міжнародне журі з України, Італії, Японії та Австрії. Співголовами журі стали суперінтендант оперного театру La Fenice Нікола Колабіанкі та українська оперна зірка Людмила Монастирська Конкурс має стати міжнародною платформою для молодих оперних співаків і відкрити перед ними двері європейських театрів. Хай так і буде.

Галина МАРʼЇНА. ФОТО ВОЛОДИМИРА ЕКИМБАШЯНА.

15/10/2025

Одеса під дощем: стихія та шанс на оновлення

КОЛИ НЕБО ОБРУШИЛОСЯ НА МІСТО
30 вересня 2025 року Одеса прокинулася в іншій реальності. Після трьох місяців виснажливої спеки і пилу, коли кожен подих здавався ковтком пустельного повітря, на місто впала злива неймовірної сили. 3а одну добу — 94 мм опадів, більше ніж дві місячні норми. На кожен квадратний дециметр ніби вилили літр води.

Вулиці, ще вчора вкриті тріщинами від спеки, перетворилися на бурхливі ріки. Потоки зносили бруківку, піднімали й несли машини, наче іграшкові. Балківська, Середньофонтанська, Приморська, Французький бульвар — знайомі артерії міста стали непрохідними лиманами. У низинах рівень води сягав трьох метрів. Десять людських життів — страшна ціна цієї доби.

Кадри з телефонів одеситів нагадували кадри з апокаліптичного кіно: люди йшли по коліна у воді, громадський транспорт завмер, цілі квартали жили під знаком стихії.

Але ця злива — не унікальна. У 1908-му Одеса вже переживала потоп із руйнуванням колій, підвалів і тваринницьких дворів. Ще раніше, у 1877-му, за добу випало понад 78 мм опадів Минуле нагадує: це вже траплялося, але сьогодні масштаби і частота таких катастроф зростають.

КЛІМАТ ЗМІНЮЄТЬСЯ, МІСТО МУСИТЬ ЗМІНЮВАТИСЯ ТЕЖ
Науковці одностайні: Чорноморський регіон входить у зону кліматичних ризиків. Посухи стають довшими, а дощі — ряснішими й руйнівнішими. Те, що колись траплялося раз на кілька десятиліть, тепер може повторюватися кожні кілька років.

3а останнє десятиліття Одеса пережила 14 потужних злив, тоді як у минулому столітті на такий самий період припадало лише дві-три. Світлофор клімату давно загорівся червоним.

«МІСТО-ГУБКА»: РЕЦЕПТ ВІД СТИХІЇ
У світі на цей виклик відповіли створенням так званих «міст-губок». Це концепція, що зародилася в Китаї, а нині втілюється у Копенгагені, Гамбурзі, Сінгапурі. Суть проста: місто вчиться жити з водою, вбирати її, затримувати, очищувати й повертати природі.

Одеса може піти цим шляхом. Але перший крок — серйозне гідрологічне дослідження міста. НеобхІдно зрозуміти, де і як рухається вода, які вулиці та балки найбільше потерпають, де краще облаштовувати резервуари, а де — зливові сади. Без цієї карти — жодне рішення не буде повним.

ВОДА ДЛЯ МІСТА І ДЛЯ ПОЛІВ
Одеса має особливий шанс. Частину опадів можна відводити не тільки у море, а й у бік полів зрошення, які нині занепадають. Вони можуть стати основою для створення
ветланд-парку, як у Гонконзі.

Уявіть: замість пустирів і занедбаних каналів — система природних ставків і болот, що затримують воду, очищають її від міського бруду й водночас стають місцем відпочинку. Там можна гуляти, спостерігати за птахами, проводити екскурсії для школярів. Вода працюватиме і на місто, і на природу.

РОЗУМНІ РІШЕННЯ У МІСЬКОМУ ПРОСТОРІ: зелені дахи та стіни.
Зони затримують до 80% опадів, зменшують спеку й стають острівцями життя для птахів i комах. У Берліні це вже норма для новобудов. В Одесі зелені дахи могли б прикрасити школи, ТРЦ, житлові комплекси;

дощові сади та мікроболота. Замість калюж у дворах — квіткові клумби й зелені заглиблення, які збирають воду та поступово вбирають і у землю. Це красиво й функціонально;

водопроникні дороги та тротуари. Асфальт, який «дихає», плитка з дренажем, спеціальні тротуари в центрі — усе це дозволяє дощу йти вглиб, а не затоплювати низини. У Європі такі вулиці вже зменшили кількість підтоплень на третину;

інженерні ґрунти.
Суміші піску, гравію та органіки, що швидко пропускають воду й утримують вологу для рослин. Їх використовують у Копенгагені й Токіо. В Одесі вони могли б стати основою скверів і газонів;

система збору й повторного використання води. У Сінгапурі дощова вода після очищення живить фонтани, парки та навіть використовується у технічних процесах. Одеса теж може зменшити дефіцит прісної води, збираючи зливу «про запас».

ВІД ПОТОПІВ — ДО НОВОЇ ЯКОСТІ ЖИТТЯ
Модель «міста-губки» — це не тільки про безпеку. Це про інше майбутнє Одеси: прохолода влітку замість спеки; зелені зони у кожному районі; чисті вулиці без калюж; море без бруду після зливи; нові маршрути для туризму й орнітології.

09/10/2025

Жертовне кохання має змінити світ

Кожне поновлення цієї легендарної вистави сприймається, як премʼєра. Після тривалої перерви рок-опера «Ромео та Джульєтта», премʼєра якої відбулася 7 травня 2002 року, повернулася на сцену Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного.

Найкраща трагедія, написана ще молодим Вільямом Шекспіром, прочитана відомим одеським композитором Євгеном Лапейком, зараз лібрето переклав вже українською Олександр Хінт. Режисер-постановник та балетмейстер Георгій Ковтун ретельно повертав її до життя з новими виконавцями (а він переконаний, що грати Ромео та Джульєтту мають юні виконавці). Музичний супровід іде фонограмою, це створює специфічні умови для артистів, але навіть наймолодші учасники, діти зі зразкового хору «Забава» мистецької школи Nº3, продемонстрували винятковий професіоналізм на двох перших показах, а наступні покази відбудуться 11 та 24 жовтня.

У першому складі в ролях головних героїв на сцену вийшли артист Одеського обласного академічного драматичного театру Кирило Швець та Марія Євстафʼєва з акторської студії Дмитра Олешка «Ілюзіон». У другому складі Джульєттою стала Владислава Григоренко, Ромео зіграв Володимир Токарчук, а своєрідним відлунням їхніх образів стали музиканти в сценічних костюмах: лідер-гітарист Євген Сухенко та скрипалька Катерина Скарбовійчук.

Пристрасна акторська гра, необхідність виконувати акробатичні трюки на мобільній сценографії заслуженого художника України Станіслава Зайцева, вишукана індивідуальна пластика кожного персонажу (а вистава густонаселена).

Войовничого, на перший погляд, падре Лоренцо грає заслужений артист України Олександр Щесняк. Насправді ж священик мріє покласти край ворожнечі родин Монтеккі та Капулетті, коли вже їхні діти вирішили повінчатися... Сцену вінчання у виставі вирішено вельми екзотично, тут задіяні усі стихії, від вогню до води, італійський колорит поступається кельтському, це ж сувора історія.

Закохані у фіналі йдуть з життя, стаючи жертвою, що має спокутувати гріхи по-звірячому жорстокого суспільства, примусити оточуючих схаменутися. Давня історія, на жаль, нічиє жертовне кохання поки цей світ не врятувало. Але поки у театрах іде в різних жанрах «Ромео та Джульєтта», людство не приречене...

Марія ГУДИМА.
ФОТО ОЛЕГА ВЛАДИМИРСКОГО.

08/10/2025

Дипломатія шлюбу

Нова вистава Театру «На чайній» «Мистецтво дипломатії» за пʼєсою відомої французької письменниці Ясміни Реза «Бог різанини» має всі підстави стати хітом репертуару. Цей популярний текст режисер Євген Резніченко не переносить з Парижу до Одеси чи Києва, але він і про нас!

Інцидент між двома хлопчиками у паризькому сквері Дюнана, що відноситься до 14-го арондісману (не шикарний район, проте вельми пристойний), дипломатично залагоджується батьками обох сторін. Потерпіла сторона підкреслює ніхто не очікує такого у сквері Дюнана.

Одразу скажемо: у порівнянні з режисурою пана Євгена вам будь-яка інша інтерпретація видасться нудною. Відомо, що коли герой драми не зустрічає ніякого спротиву своїм
вчинкам та ідеям, глядач нудиться. Театр має конфліктну природу, все на сцені повинно конфліктувати одне з одним. Одноманітність на сцені пригнічує глядача. А тут хоч висхідна конфліктна подія й відбувається поза дією, розквітає цілий букет конфліктів, як подружніх, так і внутрішніх, не забуті й суспільні катаклізми.

Батько винуватця, адвокат Ален, звісно, відстоює сина, хоча, як виявляється, думав, ніби тому ще вісім років, аж дружина підказує, що вже одинадцять. Ален не цурається непарламентських виразів, спілкуючись по телефону з клієнтами (якось довелося побачити й почути актора Дениса Фалюту за кулісами його рідної музкомедії, фразу «Де мій фрак?» було збагачено дуже колоритними висловами, образ близький виконавцеві). Ален визнає владу над людством «бога різанини», тож бійка дітей не є для нього обурливою подією, він готовий сплатити рахунок за послуги дантиста і забути про інцидент, як забуває про подробиці життя своєї родини загалом.

Травмована браком уваги чоловіка дружина Алена, розкішна красуня Аннет (Марія Кабакчей), під дією збудження і трохи алкоголю нищить аргументи опонентів і заразом гідність Алена. Письменниця Веронік (Надія Сальникова) ображена за побитого сина, наполягає на зустрічі хлопчиків, на вибаченні, це має стати ще одним кроком до викорінення зла на планеті. Вона ж-бо пише книжку про конфлікт у Дарфурі (цей етнічний конфлікт між суданськими арабами та темношкірими африканцями призвів до загибелі щонайменше 300 тисяч людей, понад 2 мільйони стали біженцями). Нагадує смішний намір Бориса Акуніна писати роман про Одесу, де він жодного разу не бував, а тепер просить користувачів соцмереж робити йому підказки щодо місцевої топографії.

На брак уваги міг би поскаржитися чоловік Веронік, торговець побутовими приладами Мішель (Олег Симоненко). Але не в його правилах скаржитися. Він нібито терплячий та безвідмовний, але, як виявляється, його агресію скеровано проти домашніх тваринок, надлишок збудження він звик притлумлювати міцними напоями, потроху ми починаємо боятися цього ввічливого підкаблучника...

Все решта дізнаєтесь, побувавши на виставі, повірте, вона того варта.
Марія ГУДИМА.
ФОТО ОЛЕГА ВЛАДИМИРСКОГО.

03/10/2025

Міжнародний проєкт
Міст між культурами та долями

В галереї «Простір можливостей» у Варні (Болгарія) відбулося урочисте відкриття міжнародної виставки «Між простором і домом». Ця подія стала не просто демонстрацією мистецтва, а й глибоким дослідженням теми пошуку ідентичності та дому в умовах мінливого світу, обʼєднуючи талановитих українських художників, що живуть і творять у різних куточках планети.

Центральною фігурою цього проєкту є його кураторка — Олена Самойлова. Вона сьогодні є проєктною менеджеркою творчих проєктів у британській компанії Creative Union +44. Таким чином Олена пройшла шлях від біженки з України до фігури в міжнародній культурній кампанії. У Лондоні Самойлова активно залучена до культурного життя української громади, організовуючи виставки та курси академічного малювання, постійно розширюючи географію своїх міжнародних культурних, освітніх та соціальних ініціатив.

— Виставка «Між простором і домом» — це наш голос, наша розмова зі світом про біль розлуки і водночас про неймовірну силу, яка дозволяє творити, шукати нові сенси та будувати майбутнє, — зазначає Олена Самойлова. —Кожна робота — це шматочок української душі, яка знаходить дім в «просторі» своєї творчості. Ми прагнемо показати, що українське мистецтво живе, розвивається і є невідʼємною частиною світового культурного процесу. А зараз воно потребує максимальної підтримки та уваги.

Виставка представила роботи 15 українських художників, чиї долі та творчість нерозривно повʼязані з темами пошуку дому та внутрішнього простору. Серед них члени Національної спілки художників України, викладачі художніх вищих навчальних закладів, визнані майстри живопису, графіки, скульптури та фотографії. Їхні роботи це живий діалог зі світом, що відображає багатство стилів та технік: від класичного живопису до сучасної графіки, від художньої фотографії до експериментальної пластики.

Оксана ТРЕГУБОВА.

02/10/2025

Виставка
Натхненна "Тиша"

МАСШТАБНА виставка Валерія Басанця «Тиша» урочисто відкрилася у Національному художньому музеї (Софіївська, 5а). Майстер показав живопис, графіку та скульптуру, роботи світлі, часом узагальнені майже до абстракції, поетичні та медитативні. Багатолюдний вернісаж зібрав колег, друзів, студентів і просто поціновувачів таланту Валерія Лукича.
..До Одеси юний Валерій колись приїхав спеціально для вступу до «Греківки». Дитя війни, він досить несподівано для своєї родини захопився ідеєю пов'язати життя з мистецтвом. Художнє училище — альма-матер кількох поколінь художників - сприймалося абітурієнтами в контексті легенд, що існували про нього.

«Ми не питали дозволу на те, аби бути митцями, відвоювали собі право на свободу, адже базовим критерієм було визнання, що ми вільні та маємо право на власне бачення», — стверджує нонконформіст Віктор Маринюк. Ясна річ, нонконформізм не гарантує комфортного існування, скоріше навпаки. Але для людей такого штибу найдорожче зоставатися чесними у мистецтві, а відтак і у житті. В подальшому кожний з них умів сказати своє «ні!» будь-яким спробам навʼязати ззовні манеру письма, ідеологію, тематику, умів ризикувати, а своє «так!» в мистецтві промовляв лише щиро, лише від усієї душі.

— Солодкий стан натхнення — це реванш над буденністю життя, його складністю, брутальністю, банальністю, блуканням навмання, вибухом надій і розчаруванням, проблемами, незрозумілістю сенсу життя, складністю, абсурдністю і байдужістю до цноти життя, — зізнається Валерій Басанець. — Натхнення, як ароматний туман, заповнює простір і ледве вловимі силуети реального світу буття.

Марія ГУДИМА.
ФОТО ОЛЕГА ВЛАДИМИРСКОГО.

27/09/2025

Стабільність — гарантія успіху

Стартував 34-й чемпіонат України з гандболу серед чоловічих команд. Боротьбу за нагороди поведуть вісім клубів: «Мотор» (Запоріжжя), «Одеса», «Донбас» (Донецька область), «Спартак» (Київ), «Карпати»(Ужгород), «Хмельницький»,«Динамо-Академія» (Полтава), «Авіа-Грейд-Константа» (Запорізька область).

На 1-й тур до Одеси приїхали столичні спартаківці, динамівці з Полтави та представники Запорізької області. На урочистому відкритті у спорткомплексі національного університету «Одеська політехніка» 1-й віце-президент Федерації гандболу України Євген Петрушевський, вітаючи учасників, подякував Збройним Силам країни, завдяки героїзму яких спортсмени мають можливість радувати шанувальників своєю майстерністю, і віддав належне організаторам турніру, які в наш складний час зуміли взяти на себе відповідальність за проведення матчів чемпіонату.

Перед стартовим суддівським свистком відбулася приємна подія — вшанування Олександра Южбабенка, багаторазового призера першостей України у складі ГК «Одеса», гравця збірної країни. Вручаючи йому відзнаку Федерації гандболу Одеської області, Сергій Гриневецький особливо наголосив на важливій деталі: у найскладніший момент життєдіяльності рідного клубу Олександр підставив своє надійне плече і зробив вагомий внесок у подальші перемоги «Одеси».

— Дякуємо тобі, Олександре. Віримо, що твій шлях у гандболі не завершено. Чекаємо на тебе у нашій ветеранській команді 35+ для участі у чемпіонаті Європи, — дав настанову легендарному ветерану Сергій Рафаїлович.
— Один період життя закінчився, інший починається, — філософськи прокоментував Олександр свій вихід з «великого гандболу. — Спортивну карʼєру завершено. Попереду нові виклики.
— Чи збираєшся присвятити себе тренерській роботі?
— Потрібно пробувати себе на новій ниві. Адже я закінчив Сумський педагогічний університет. Тепер постараюся застосувати свої знання та досвід на практиці.
— Тобто настрій бойовий?
— Мій девіз — «Тільки вперед».

Президент федерації гандболу Одеської області Сергій Гриневецький поділився планами на майбутнє:
— Пʼятий рік поспіль відкривати чемпіонат довірено Одесі. Вже традиція склалася. Це велика відповідальність, і ми її намагаємось виправдовувати.

Хочу сказати, що цього сезону буде дуже цікава боротьба за лідерство. Ми готуємося досягти успіху у боротьбі з багаторічним фаворитом —командою «Мотор». У турнірі беруть участь два новачки. У складі «Авіа-Грейд-Константи» вісім осіб є членами збірної команди України U-18. Полтавці свого часу ставали чемпіонами країни, сьогодні це молодий амбітний клуб, який відроджує гандбол у рідному місті. Інші учасники першості нам добре знайомі.

— Які зміни відбулися в «Одесі» у міжсезоння?

У нашій команді змін практично немає. За сімейними обставинами завершив спортивну карʼєру (втім гадаю, що, як і Южбабенко, не завершив, а взяв паузу) воротар Володимир Леонтьєв. Влилися у колектив Степан Списак зі Львова та Олександр Бєлов із Південного.

— Після успішного минулого сезону обласної федерації важливо не знижувати планку...

— Так, одесити вже два роки поспіль виграють юнацьку першість. Хлопчики з Іванівки стали чемпіонами країни серед школярів, перемігши у турнірі «Пліч-о-пліч». Звісно, здавати позиції не збираємося. Думаю, що найближчим часом ми побачимо другу команду «Одеса-регіон». Вона гратиме в 1-й лізі, якщо вона відбудеться, звичайно. Є всі передумови, що турнір 1-ї ліги вдасться організувати. Крім того, «Одеса-регіон» візьме участь у розіграші Кубка України. Таким чином, боротьбу за почесний трофей поведуть дві команди з Одещини. 3-4 команди братимуть участь у юнацькій першості — кількість наших команд постійно збільшується. Стартує розіграш Кубка обласної федерації гандболу. У ньому беруть участь дві ветеранські команди (55+ та 35+), які готуються до чемпіонату Європи у Португалії, «Буревісник», колективи з Іванівки, Роздільної, Південного. Тобто те завдання, яке ми ставили перед собою, — масовість, розвиток дитячого гандболу - успішно виконується. Загалом ми стабільно йдемо до вищої мети.

Про серйозні наміри одеситів говорять уже стартові матчі. Перемоги одеситів над полтавським «Динамо вийшли більш ніж переконливими — 43:27 та 43:25. В іншій парі «Спартак» двічі обіграв «Авіа-Грейд-Константу» — 35:25 та 35:31. В Ужгороді, де зібралася друга четвірка учасників чемпіонату,«Мотор» легко взяв гору над «Донбасом» — 40:27 та 39:20, а «Хмельницький» довів свою перевагу над «Карпатами» - 37:33 та 38:28.

Після першого туру турнірну таблицю очолюють четверо – «Одеса», «Мотор», «Спартак» та «Хмельницький», які мають по 6 очок.

Тарас ВЕЧЕРУК.
ФОТО ОЛЕГА ВЛАДИМИРСЬКОГО.

24/09/2025

Обʼєднані балетом та оперою

В рамках Х Міжнародного фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» відбувся непересічний концерт артистів балету. Це був «Оксамитовий Балет-гала. United by dance» на дві дії. Диригенти, заслужений артист України Ігор Чернецький та Володимир Врублевський, вкотре довели, що неабияк володіють балетною специфікою. Балетмейстер-постановник, заслужений артист України Гаррі Севоян, знайшов хід, який дозволяв представити на одній сцені в межах певного концертного номеру одеських солістів та запрошених гостей, а балетомани шалено аплодували, наприклад, аж чотирьом Діанам та Актеонам, Кітрі та Базілям...

Грандіозний балетний гала-концерт представив калейдоскоп найпопулярніших дивертисментів класичного балету та сучасної хореографії, яскравим завершенням став гопак з опери «Запорожець за Дунаєм». Танок поєднав на славетній одеській сцені провідних солістів і артистів балету Одеської національної опери та запрошених зірок балету України: народну артистку України Тетяну Льозову та заслуженого України Ярослава Ткачука
(Національна опера України), заслужених артистів України
Олександра Омельченка та
Ярину Омельченко-Котіс (Львівська національна опера), заслужених артистів України Аліну Вєрєтіну та Дмитра Сіткевича (Дніпро-Опера) та заслужену діячку мистецтв України Олесю Шляхтич (Київ). Причому пані Олеся разом зі Станіславом Скринніком вразила сценами із власної постановки сучасного балетного перформансу за Лесею Українкою Lisova, і це були неперевершені Мавка та Лукаш...

А ще глядачі побачили балетний перформанс «Катехізіс», де Олеся Шляхтич виступила лише в якості балет-мейстера. Цьогорічний слоган фестивалю «Обʼєднані мистецтвом» втілився у «Катехізісі» напрочуд яскраво, адже в оформленні сцени були використані проєкції картин сучасних українських митців, зокрема одесита Ігоря Гусєва.

Художня керівниця фестивалю, генеральна директорка — художня керівниця театру Надія Бабіч наприкінці концерту отримала Орден мистецтва, найвищу нагороду Національної академії мистецтв України.

— У часи, коли світ проходить складні випробування, саме мистецтво здатне лікувати рани, оздоровлювати душі, відкривати серця, дарувати надію й віру, — підкреслює Надія Матвіївна. — Ми бачимо, як музика, танець, слово народжують діалог між культурами та поколіннями. Впевнена: цей фестиваль — не просто подія. Це платформа, де Україна відкривається світові, звучить гідно і яскраво в симфонії світового мистецтва.

В межах фестивалю також відбулася презентація книги-альбому «ЦИТАДЕЛЬ. Легенди і таємниці Одеської опери» про непересічну архітектуру театральної будівлі, акустику, сценічну механіку й інженерні рішення. Книга створена на основі багаторічної наукової роботи та дослідження унікальних архівних джерел, доповнена рідкісними світлинами інтерʼєрів і технічних приміщень.

Того ж вечора на сцені театру з перервами на повітряні тривоги пройшов Оксамитовий гранд-гала «Зірки опери».

Марія ГУДИМА.
ФОТО ОЛЕГА ВЛАДИМИРСЬКОГО

23/09/2025

Євген ЧИЧВАРКІН: «Чим можемо допомогти Україні?»

Таке запитання постійно, відколи триває війна, ставить перед собою російський бізнесмен, який колись був співвласником мережі салонів стільникового зв'язку «Евросеть», мільйонер і благодійник Євген Чичваркін.

Підприємець давно розірвав стосунки зі своєю божевільною батьківщиною, живе у Лондоні, створив елітний винний бізнес, відкрив ресторан, але при цьому не залишається осторонь політичного порядку денного. Євген Чичваркін вітав Майдан, всіляко підтримував прагнення України до Європи. А коли його батьківщина розвʼязала війну, почав шукати можливості допомагати нашій країні.

Минулої суботи в Одесі відбулася зустріч із цією незвичайною людиною. «Вечірня Одеса» увійшла до числа обраних учасників. Придбавши квитки на зустріч, ми внесли свій посильний внесок у ту допомогу, яку Євген Чичваркін готує для України. Виявилося, що цього разу бізнесмен збирає кошти на придбання дороговартісного медичного обладнання для одного з київських пологових будинків. Збір коштів триватиме й за кордоном, де Євген Чичваркін виступає організатором благодійних вечер.

Ну а в Одесі бізнесмен почувався, як удома. Він відверто розповідав про свої підприємницькі злети та падіння, ділився планами, жартував, давав поради й щиро відповідав на численні запитання зали. «Вечірній Одесі» також пощастило поспілкуватися з Євгеном Чичваркіним — дивіться відео, яке ми закріпили за світлиною.

Олег СУСЛОВ.

20/09/2025

Одеса — порт

Одеський порт — ровесник нашого улюбленого міста. Все моє життя пройшло на його причалах. Уперше я прийшов сюди влітку 1945 року. Тільки-но закінчилася Друга світова війна. Порт лежав у руїнах, Воронцовський маяк був підірваний. Море сиротливо плюскотіло біля зруйнованих причалів, а посеред бухти лежало напівзатоплене судно. Його обвуглені щогли тягнулися до неба, ніби благаючи про допомогу. А далеко в морі одна за одною здіймалися білі фонтани води — то тральники на підходах до порту підривали німецькі міни.

Мені виповнилося 15 років. Я був курсантом мореходного училища. І разом зі своєю групою суднових мотористів прийшов у порт на практику. Але яка ж це була практика! У порт прибували потяги з будівельними матеріалами — ми їх розвантажували, а в очікуванні чергового потягу бігли на Платонівський мол, скидали з себе спітнілі сорочки й штани та пірнали в насичену мазутом портову воду.

Перший пароплав, який я побачив в Одеському порту, був «американець» типу Liberty. Він привіз в Одесу, згідно з планом ленд-лізу, бочки зі свинячою тушонкою, згущеним молоком та яєчним порошком. Усе це розвантажувалося під охороною міліції. За винесення з порту однієї банки тушонки передбачалося 10 років вʼязниці. У порту було три прохідні: чоловіча, жіноча та для іноземних моряків. При виході обшукували і чоловіків, і жінок. Та якимось незбагненним чином тушонка, згущене молоко та яєчний порошок продавалися з-під поли на «Привозі» та «Новому» ринку. Одеса залишалася Одесою.

В порт я приходив щодня не лише тому, що ми допомагали портовикам розвантажувати вагони, а й тому, що в порту була фабрика-кухня, куди нас водили обідати. Порт відроджувався на очах: відновлювалися причали, будувалися складські приміщення, а ті самі Liberty привозили з Америки вантажні крани типу «Вашингтон», які ще багато-багато років служили для навантаження й розвантаження суден.

Радянські керівники всіляко намагалися применшити значення американської допомоги Червоній армії в справі розгрому гітлерівської Німеччини. Але до початку «холодної війни» американці допомагали СРСР і у відновленні зруйнованого війною народного господарства. У ті роки на причалах порту можна було побачити привезене з Америки обладнання для зруйнованих війною радянських заводів.

Це були різноманітні верстати, трансформатори, електродвигуни, дизельні установки і навіть паровози. Окрім американців, у цих перевезеннях почали брати участь і радянські судна, отримані як репарації від переможеної гітлерівської Німеччини. Це були теплоходи «Краснодон», «Адмірал Ушаков», пароплави «Генерал Черняховський», «Михайло Фрунзе».

Разом із портом відроджувалося Чорноморське морське пароплавство. Уже в 1946 році в Одесі швартувалися трофейні пасажирські судна: «Побєда», «Україна», «Росія», «Грузія», «Петро Великий», а згодом і «Адмірал Нахімов».

Улітку 1956 року, після багатьох років сталінської «залізної завіси», якою СРСР відгородився від усього світу, з Одеського порту пішов у перший закордонний рейс навколо Європи під командуванням капітана Івана Письменного пасажирський теплохід «Побєда». На його борту були перші радянські туристи, які виїжджали за кордон, — відомі письменники, артисти, театральні та кінорежисери.

У тому ж році з Одеси до далекої Австралії на Олімпійські ігри вирушив пасажирський теплохід «Грузія» під командуванням капітана Елізбара Гогітидзе. На цих іграх у Мельбурні збірна СРСР з футболу стала чемпіоном Олімпіади.

З причалу Одеського порту я вирушав у свої далекі плавання. Яким же святом було повернення в рідний порт, де на причалі в очікуванні завершення митного та прикордонного оглядів тебе чекали рідні та близькі — квіти, обійми, поцілунки. І під ногами знову рідний причал, і ти — вдома!

Кого тільки зі знаменитих людей я не зустрічав на причалах Одеського порту. У 1956 році, коли в Іспанію поверталися врятовані від громадянської війни діти, проводжати їх прилетіла з Москви Генеральний секретар комуністичної партії Іспанії Долорес Ібаррурі.

Тут, при посадці на пасажирський теплохід «Україна», я бачив знаменитого футбольного тренера Валерія Лобановського, класика української літератури — письменника Олеся Гончара. І вже не згадаю, в якому саме році бачив на причалах порту Фіделя Кастро, який приїздив до Одеси.

Вже працюючи механіком на судах Чорноморського пароплавства, приходячи в порт, я радів барвистому розмаїттю прапорів на суднах біля причалів, радів безперервному руху стріл портальних кранів, що опускали й підіймали в трюми суден різні вантажі. А на рейді стояли десятки суден, які чекали своєї черги стати до причалів. Радувала цілодобова робота рідного порту.

У 1991 році з розпадом Радянського Союзу Україна стала незалежною державою. І з перших днів незалежності в країні почали відбуватися незрозумілі речі: почали закриватися численні одеські заводи, а Чорноморське морське пароплавство, створене ще 1833 року, за якийсь рік було розграбоване та знищене.

І порт на очах став порожніти. Все менше й менше біля його причалів зʼявлялося іноземних суден. І ті самі портальні крани, які ще недавно були в постійному русі, стояли, як нікому не потрібні й безкорисні. І все це робилося не якимись чужоземними загарбниками, а власними високопосадовими чиновниками. Все, що створювалося впродовж багатьох років українським народом, опинилося в руках невідомо звідки взятих олігархів.

А потім сталося найстрашніше — війна. І так само, як у 1941 році Одеський порт бомбила німецька авіація, з таким самим скаженством почала обстрілювати ракетами порт путінська Росія.

Ставши пенсіонером, у порт я вже потрапити не міг. Але ось нещодавно знайомий капітан портофлоту провів мене в порт. І знову, як після Другої світової війни, я побачив зруйновані російськими ракетами причали та обвуглені після пожеж складські приміщення.

На воді сиділи чайки. І, дивлячись на них, я згадав старе морське прислівʼя: «Якщо чайки сіли на воду — чекай гарної погоди». І ця гарна погода прийде. Прийде обов'язково! Як прийшов незабутній 1945 рік.

Аркадій ХАСІН

Вечірня Одеса

15/10/2025

15/10/2025

09/10/2025

08/10/2025

03/10/2025

02/10/2025

27/09/2025

24/09/2025

23/09/2025

20/09/2025

Address

Opening Hours

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category

Monday	09:00 - 17:00
Tuesday	09:00 - 17:00
Wednesday	09:00 - 17:00
Thursday	09:00 - 17:00
Friday	09:00 - 17:00