02/08/2025
Пам’яті всіх, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму.
До Петра постукав юнак. Русявий, з порваним камуфляжем і порохом на щоках. Усмішка — ніби з дитинства, а очі вже бачили пекло.
— Добридень… Ви Петро?
— Я. А ти, дитино, звідки?
— Я… не знаю. Пам’ятаю тільки, що ми йшли у бій. Вони наступали — орда, суцільна темрява. Ми тримались. До останнього. А потім вибух… крик… і тиша. Холодна, чорна тиша. І я опинився тут.
Петро схилив голову.
— Ти — воїн. Українець. І ти вже не на землі.
— Тобто... я загинув?
— Ти поліг. За Україну. Але це не кінець.
Хлопець мовчки опустився на коліна. Молився. Не за себе — за побратимів, за маму, за тих, хто ще там, на передовій.
Петро обережно зайшов до Господа.
— Боже, там знову воїн. ЗСУ. Молодий. Чистий. Не просить нічого, тільки молиться.
— До раю… Їх усіх — одразу до раю. І не питай нічого. Вони вже бачили пекло. І вистояли.
— Але він ще хоче знати, чи виграли той бій.
— Скажи, що так. Бо там, на землі, кожен, хто чинить спротив, уже перемагає.
Петро повернувся.
— Іди, синку. Тобі тут раді.
— А... можна вас обійняти? Бо я не знаю, що відчувати...
— Можна.
І вони стояли так у тиші — небесний вартовий і земний воїн. Той, хто боронив людські душі, і той, хто боронив Україну.
— Скажіть ще… ми той бій виграли?
— Виграли. Бо ти зараз тут. А зло — там, де залишилась твоя зброя. І вона ще говорить.
Хлопець пішов крізь Браму. Спокійний. Усміхнений. А внизу, під небом, вибухала чергова ракета.
— Господи, як довго ще ця війна?
— Ой, Петре… Війна з темрявою ніколи не буває короткою. Росія — лише обличчя сатани. Його руки. Його рот, що сипле брехню на весь світ. Вони прийшли не просто за землею — вони прийшли вбити надію.
— А Тобі не боляче?
— З кожною смертю мені рве серце. З кожною матір’ю, що кричить на могилі, я кричу з нею.
— То чому Ти не зупиниш це?
— Я дав людям вибір. І зло скористалося цим. Але кожен українець, що бореться, — це мій меч. Кожен волонтер — мої руки. Кожна молитва — мій захист.
— То українці…
— Українці — це Воїни Світла. Вони не просто захищають Батьківщину. Вони тримають світ. Там, на полі бою, йде боротьба не за територію — а за людське серце.
— Вони вистоять?
— Вони вистоять. Бо навіть у найчорнішу ніч носять у собі світло. І кожен, хто впав, — не зник. Він став зіркою над Україною. І я бачу їх усіх. Кожного.
— А Сатана?
— Він боїться їх. Бо вони — не просто солдати. Вони — правда. А правда — це те, чого темрява не витримує.