Від Тарнополя до Тернополя

26/07/2025

26/07/2025

Інтервʼю з Тернопільськими школярами про їхні знання у художньому мистецтві (20.11.1995)

Можливо хтось себе впізнав?!

26/07/2025

"Укрзалізниця" змінює правила купівлі квитків на популярні потяги: що зміниться

Державна "Укрзалізниця" з серпня в тестовому режимі вводить верифікацію через "Дія.Підпис" для низки популярних поїздів.

26/07/2025

Як вам вірш про рідний край?

Взяв я в серце рідне Тернопілля —
Над Серетом тихим вишні білі,
І хлібів густих яристу силу,
Що мене на ноги підводила,

І вишневі молоді світанки,
Наче погляд дівчини-смуглянки,
І вітри, пропахлі свіжим травнем,
І в зеленім світлі буйні трави,

Та сліди Шевченкові глибокі
Там, де Ікви води світлоокі,
Де сьогодні на врожайнім полі
Сонцем вмита зацвітає доля.

Тож навіки, щоб горіти в ділі,
Взяв я в серце рідне Тернопілля.

1958 рік
Автор: поет Степан Будний

26/07/2025

Донька уві сні побачила, що батько в полоні: історія бійця 93-ї бригади

Боєць 93-ї бригади Олексій Куцевол вперше за два з половиною роки обійняв своїх дівчат. Увесь цей час, поки чоловік був у полоні, вони чекали і боролися за нього.

26/07/2025

❗️ДТП у Великому Ходачкові

26/07/2025

Деталі вибуху в квартирі у Тернополі: слідчі розглядають версію самогубства

У Тернополі триває розслідування вибуху, що стався 25 липня в багатоповерхівці на вулиці Володимира Винниченка. У квартирі на третьому поверсі загинули 68-річна жін....

26/07/2025

Шукають свідків трагедії на Будного — жінка загинула під ЗІЛом

У Тернополі слідчі розшукують свідків смертельної ДТП, яка трапилася 25 липня вранці.

26/07/2025

ДТП на межі Івано-Франківської та Тернопільської областей

У селі Нижнів, одразу за мостом через Дністер, сталася серйозна аварія.

26/07/2025

У Тернополі внаслідок вибуху загинули літня матір та дорослий син - розпочато розслідування

Нагадаємо, 25 липня близько 12 години на спецлінію 102 надійшло повідомлення від диспетчера управління Державної служби надзвичайних ситуацій про те, що на вулиці Вол...

26/07/2025

«Боляче!» - з такими словами і з сльозами на очах вчора повернувся мій чоловік із Алеї Героїв міського кладовища на Микулинецькій.
Він військовий, зараз перебуває на лікуванні після поранення.
Учора він пішов провідати своїх товаришів, друзів, тих, хто вже не повернеться.
Вклонитися, згадати, поговорити з тими, хто вже ніколи не відповість.
Він прийшов до хлопців, з якими ділив окоп, хліб, бувало, й останні 300 мл води, дихав порохом і стояв пліч-о-пліч.
Він прийшов із молитвою.
А побачив… біль. Замість тиші і пам’яті -жах і приниження…
На землі, просто неба, валялися хрести з могил.
Фотографії загиблих воїнів — у пилу, під сонцем, під ногами.
Таблички з іменами, датами життя і смерті — розкидані, переплутані, втоптані в пил.

Усе це — людське святе — валялося, як нікому не потрібне.
І серед усього цього стояла мама одного із загиблих Воїнів.
Плакала. Голосно. Бо під її ногами лежало фото її сина.
Так, на цвинтарі ведуться роботи з впорядкування могил.
Так, порядок — потрібен.
Але що це за порядок, який руйнує найдорожче?
Який зневажає пам’ять і ранить живих?
Що за упорядкування, в якому немає головного — ЛЮДЯНОСТІ?
Це не просто цвинтар. Це — Алея Героїв.
Це — не просто плити й таблички.
Це — чиїсь діти, чоловіки, батьки. Чийсь біль. Чиїсь сльози, які не висохнуть ніколи.
Це не просто могили, а останні місця, де живе зв’язок між матерями й синами, між подружжями, між батьками і дітьми, між побратимами й тими, кого втратили назавжди?..
Це місце, де кожен камінь має говорити про гідність, про вдячність, про любов.
А не про байдужість і недбалість.

Ці хлопці віддали життя за нас. Їхні рідні вже заплатили найвищу ціну.
І єдине, що ми можемо зробити — це зберегти гідність їхньої пам’яті.
Не топтати! Не розкидати! Не забувати!
Якщо ви маєте відношення до організації таких робіт — будь ласка, робіть їх з повагою. Якщо ви просто прочитали це — поділіться, щоб більше ніхто з матерів не побачив фото загиблого сина кинутого під ноги.
Щоб більше жоден військовий не стояв на цвинтарі з опущеними очима через сором...
Бо памʼять — це святе. І вона має жити в серці. А не валятися на землі.
Герої живуть, поки про них памʼятають. А памʼять живе, поки ми її бережемо.
Схилімо голови.
І не топчімо тих, хто, загинув, захищаючи нас, і вже не може захиститися сам.

26/07/2025

Неймовірна історія: дівчинка, яка при народжені важила 600 грамів, уже разом з мамою вдома

Настільки крихітна, що мама боялася доторкнутися до донечки. А 24 липня, після чотирьох місяців виходжування, з яких понад два дівчинка провела в реанімації, її наре....