24/10/2024
«ВАЖЛИВО, ЯКИМ ТИ ЗАЙМАЄШСЯ ДІЙСТВОМ», –
запевняє Роксолана-Євлампія ВАТУЙЧАК – поетеса з Бистреця, музикантка, вчителька, замилувана рідним краєм гуцулочка й «донечка Габова»
Ярослава Поп’юк, "ВВ"
__________________________
Чиєсь буття – то окремий макрокосмос і щоразу нове знайомство, як політ у незвідані всесвіти, з якого щоразу вертаєшся з часточкою чогось нового, що назавжди візерунком закарбується у долі. Ніколи не знаєш, як і за яких обставин відбудеться оте відкриття і щоразу тішишся із того, що воно таки сталося. Із Роксоланою-Євлампією Ватуйчак нас познайомила втрата – загибель її батька, воїна Володимира (позивний «Габо»). Серед багатьох рядків, присвячених цій неймовірній людині, впали в око і торкнулися душі поетичні слова дочки, присвячені її «дєдеві».
Вдивляючись у світлину дівчини, згадала, що бачила в мережі відео, на якому гуцульські дівчата виконують співанку. Тоді не знала, хто це, і аж тепер зрозуміла, що одна з них – Роксолана.
«Габо» залишив нам неймовірний скарб – талановиту дитину, котра продовжує татове буття тут, і віриться, що надихає його в Засвітах.
«БУЛА ПАЦАНЧУКОМ ТАКИМ»
Перші кроки дівчинка робила гірськими стежками, бо народилася у лоні Чорногори, а відколи себе пам’ятає, музика та гуцульські співанки супроводжували її. Не лише музичний слух, а й своєрідну метафізику душі Роксолана успадкувала від тата. І кожен її день вигравав різними мелодіями гітари, дримби – саме ці музичні інструменти опановувати вчив батько. Малою навіть дебютувала на сцені місцевого клубу із гуцульською співанкою, яку пам’ятає і досі. Тато був учасником капели «Бай», до них часто в гості приїжджали музиканти, тож і мріялося дівчині, що як виросте, теж гратиме в цьому гурті.
«Я завжди казала, що хочу бути співачкою, як тато, і вчителькою – як мама. У мене було надзвичайне дитинство. Я – одна дитина в сім’ї, і всі сили, вся любов батьків була спрямована на мене. Всі, хто добре знайомий з нашою сім’єю, знають, наскільки ми близькі. Була і сином, і дочкою у своїх батьків, бо допомагала як мамі в господарстві, так і дуже любила допомогти татові у майстерні. Була пацанчуком таким, бо майстерка мені подобалася більше», – каже дівчина.
Оцими двома стежинами, подарованими батьками, прямує Роксолана в дорослому житті. За фахом вона – вчителька. Працювала в Зеленському ліцеї, а тепер викладає мистецтво та є класною керівницею в 5 класі у приватній школі «Крила» в Івано-Франківську. Частинку Бистреця Роксолана взяла із собою до міста. «Своїм учням закладаю думку про Гуцульщину, вони цим цікавляться», – каже Роксолана. Дівчині важко далося рішення про переїзд, але доволі часто їде в село. І музика теж завжди присутня в її житті.
«... НЕ СЛОВА, А СЛОВО»
Поезія покликана радше ставити суспільні запитання, а не відповідати на них, і для цього треба мати не лише літературний хист, а й внутрішню зіркість.
Віршувати Роксолана почала в десять років. Перші рими були присвячені рідній мові та природі. У років тринадцять написала вірш про Майдан. Відтоді патріотична лірика – основний лейтмотив її творчості. Інакше бути не може, адже вона виросла на повстанських та патріотичних піснях, а тато змалечку вчив, що маskаль – це ворог.
«Дєдя був учасником Революції Гідності, й коли під час розстрілу Майдану нам казали зателефонувати до нього, аби він повертався, мама відповідала: «Так, єкби вин нас послухав...». Так само було, коли почалася війна. Дєдя взєв документи та пишов записуватиси в тероборону», – згадує дівчина.
Роксоланина поезія – це своєрідна її лінія оборони, яку вона тримає гідно, як і належить дочці «Габа». «Те що я пишу вірші і пісні та пишу музику до них, в цьому також є і заслуга моїх батьків: від тата мені передався музичний слух і голос, тато навчив мене грати на гітарі. А мама – римувати. У віршах звертаюся до всіх людей. Колись думала, якщо у країні війна, то всі сили мають бути спрямовані на те, щоб подолати ворога, але бачу ставлення людей до війни й розумію, що далеко не всі живуть нею, переживають і підтримують воїнів, котрі віддають усе країні», – ділиться Роксолана. Крім патріотичної лірики, в її віршах присутня релігійна тематика.
«Моя вкраїна не впаде на коліна / У моїм серці навіки ти єдина / І не завадить нам ніхто волею напитись / Як пощастило мені в Україні народитись», – читаємо у віршах Роксолани. Чимало з них вона присвятила татові Володимиру. І каже, що тепер багато спілкується з його побратимами: «Не можу повністю їх зрозуміти, бо вони там пережили своє, але саме з ними легко спілкуватися, бо є однодумцями, тоді як суспільство намагається робити вигляд, ніби війна десь далеко», – констатує нинішні реалії Роксолана.
ДЄДЕВА…
Врости у своє коріння так, щоб де ти не був, відчувався дух тієї землі, що тебе зростила. Це про Роксолану-Євлампію. Вона навіть псевдонім «Ватра» обрала, співзвучний із буттям гуцульським, хоч сама каже: «Ватра», бо саме ця стихія описує мій характер – я трошки запальна. Також це перші літери мого прізвища та ім’я. І на Гуцульщині ватра займає особливе місце, тож цей псевдонім і припав мені до душі». А її друге ім’я, Євлампія, – теж свідомий вибір дівчини. Вона народилася в день святих великомучеників Євлампія та Євлампії, тож хоч і хрещена як Роксолана, захотіла взяти собі ще одне, церковне ім’я.
Дівчина не лише знає багато гуцульських співанок, зокрема весільних, а й сама їх складає. «Мистецтво співанки вже вимирає, дес шє старші люди знают їх багато. Але ця традиція муси жити. Нас так виховували і ми маємо так дітей виховати», – каже Роксолана. Також вона любить ходити рідними горами, знимкувати їхню красу, вбиратися в гуцульський одяг. І має мрії, котрі має втілити за двох – за себе і за дєдю (так, за давнім гуцульським звичаєм, ніжно називає тата).
«В нас із татом і мамою були спільні мрії та бажання, разом ми їх не встигли виконати. Тато дуже хотів створити музей, і я це зроблю. Хотів, аби видала збірку поезій – і якраз над цим працюю. Мали записати спільний альбом, а ще дєдя хотів зробити музей-бліндаж, аби там збиралися побратими й згадували про воєнні часи. Часто згадую, як у квітні, коли наше ТрО забирали на Схід, тато лежав у лікарні з двостороннім запаленням легенів, і побратими подзвонили до нього і сказали: «Габо, ми їдемо, а ти лишайся». Він сказав, що наздожене їх ровером, якщо вони його залишать. Тому на Великдень витягнув з руки «метелик» від крапельниць і поїхав з побратимами на Донбас. Найважчі для нас з мамою були очікування дзвінків по декілька днів. До війни і навіть у час війни, коли була можливість, ми зідзвонювалися по декілька разів на день. Важко було без присутності тата, бо ми завжди були разом, а тут ніби забрали щось. На серці було неспокійно».
«А й справді, крилатим ґрунту не треба... / Крилатим потрібно безхмарне небо, / Крилатий свій шлях сам прокладає / І вільно, і легко у небі літає...», – написала Роксолана-Євлампія у вірші, присвяченому своєму дєдеві, Володимиру Габо. Але нам усім потрібна ота окриленість, щоб прокладати шлях тут, на землі. Лише не кожний це розуміє. Але поки пломенять такі особистості, як Роксолана-Євлампія «Ватра», доти не згасає надія.
На світлинах:
Гуцульська вбиря для Роксолани ВАТУЙЧАК – не лише одяг, а й часточка душі рідного краю
Габова донька…
«Батько і мати – два сонця гарячі». Роксолана-Євлампія із татом Володимиром та мамою Світланою
