06/07/2025
ЩОБ ЄДНАЛИ ПАМ’ЯТЬ, ВІРА, ТРАДИЦІЇ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОГО КРАЮ
У Городківській громаді відбувся перший благодійний фестиваль рушника-оберега «Качалочкою крізь бурю. Подільський візерунок незламності». Чому така назва і не тільки про це – дочитайте до кінця…
Креативне, самобутнє, різнопланове дійство, яке відбувалося в одному з найкрасивіших місць Городківки, за задумом організаторів мало об’єднати мешканців громади і гостей з різних куточків Вінниччини - у вірі в Україну та її майбутнє, у прагненні вкотре зібрати кошти для допомоги нашим Захисникам і Захисницям, у шані до українських традицій, в яких – наша історія, наша душа, наша незламність.
Цього дня у Городківці презентували рушник-оберіг громади. Бо в найважчі часи люди шукають силу в своїх традиціях. Для України це – пісня і вишивка. З молитвою і вірою творили свій оберіг у громаді, вишиваючи полотно долі нитками любові й пам’яті – попри бурі, попри біль, попри гіркі втрати.
Хвилиною мовчання вшановують на фестивалі святу пам’ять тих, кого назавжди забрала війна. І в цій хвилині – біль і вдячність, тисячі імен, погляди зі світлин на Алеях пам’яті - найкращих українців…
А далі зі сцени розповідають про людину, без якої рушник громади не набув би свого сакрального змісту. Це – Вікторія Трохимівна Кубаль, заслужений працівник культури й легендарна вишивальниця. Її талант – в оберегових полотнах Вінниччини, колишнього Крижопільського району. А ось тепер – Городківської громади, що стала для неї рідною. Узори та схеми, в яких глибинний зміст, талант майстрині та величезний досвід – в гармонії кольорів та сенсів на рушникові.
Поруч із Вікторією Трохимівною були її учениці, адже робота потребувала не одних рук. Тепло жіночих сердець, талант, натхнення – у кожному стібкові Гижко Валентини, Горенської Інни, Горенської Галини, Загики Насті, Олени Мужилівської (саме вона подбала про все необхідне для рушника). І ниточка до ниточки, стібок до стібочка під сигнали повітряних тривог, у нескінченності тривожних новин, при гірких звістках, але з незламною вірою лягали на полотно візерунки української незламності.
Ідея створення рушника з’явилася близько року тому в етнографічному центрі «Городківка. Історична спадщина». Під керівництвом Вікторії Трохимівни та керівника центру Валентини Іванівни Гижко планували схеми, орнаменти, кольори, які є традиційними для громади. Довжина рушника – понад 4 метри.
Вікторія Кубаль, презентуючи рушник, розповідає, що на ньому – символи безкінечності, подільський інь-янь, ромби, квадрати, хрести — зі стародавньої вишивки, а також птахи - як посередники між небом і землею. А ще посередині зірка, як символ сонця.
Валентина Гижко говорить про те, що вишивальниці раді, що їхня ідея переросла у таке грандіозне дійство. «Ми вклали свою душу і найкращі сподівання в орнаменти цього рушника, які гаптувалися зі сподіваннями на добро, на мир. Нехай рушник стане символом, який згуртує нашу громаду і слугуватиме їй справжнім оберегом».
І от Вікторія Трохимівна разом зі своїми ученицями підтримує крила полотна, яке легко пливе на імпровізовану сцену під пісню, написану серцем незмінною ведучою Оленою Гончар:
На Поділлі край ріки
вишивали рушники.
Серед болю і війни
сіяли надії сни…
Ведуча представляє мистецькі колективи, які приїхали цього дня в Городківку. А їх було дуже багато – з Ямпільської, Тульчинської, Вапнярської, Піщанської, Крижопільської, Студенянської, Томашпільської громад – професійних та аматорських. І, звичайно, митці з Городківської громади.
Цього дня всі вони дарували своє пісенне та танцювальне мистецтво, презентували свої вироби на численних локаціях і стали справді окрасою заходу.
Фестиваль відвідали та привітали учасників начальник департаменту охорони здоров’я Вінницької ОВА Ольга Задорожна, заступники начальника Тульчинської РВА Володимир Скалій та Сергій Чепернатий, провідний методист обласного Центру народної творчості Наталя Римаренко, а також – представник військової частини 3028 «Червона калина» майор Андрій Пукальський, голова правління ГО «Добро не має кордонів» Павло Продан.
Городківський сільський голова Олена Резнік, звертаючись до всіх присутніх, каже про те, що цей день для громади – особливий. Бо рушник, який презентують – «це не просто тканина і нитки. У ньому - серця наших жінок, сльози матерів, любов до України та віра в Перемогу. Його вишивали у важкі хвилини, зі страхом у серці та з надією в очах. Кожна качалочка – як пульс української душі, як оберіг, який боронить і надихає. Цей фестиваль – то не лише про народну вишивку. Це про нашу силу, нашу незламність, нашу єдність. Про людей, які щодня борються. Зі зброєю. І з голкою в руках. Я дякую кожному, хто долучився до цієї події. Дякую нашим майстриням за невтомні руки і великі серця. Дякую нашим військовим за життя. Дякую кожному гостеві, кожному слову підтримки, кожному внескові у спільну добру справу. Нехай подільський рушник, вишитий крізь бурю, стане символом того, що нас не зламати. Слава Україні!».
Тим часом не великій зеленій галявині, попри спекотне сонце, усіма барвами у наметах старостинських округів, інших гостей вигравали місцеві вишивані вироби – стародавні, сучасні, заворожували прикраси з бісеру і вироби з соломи та дерева, обереги з найрізноманітніших матеріалів. Смачна домашня випічка, охолоджувальні напої – за донати у скриньки, які були біля кожної локації.
Справжній ажіотаж мала пропозиція військових в окремо відведеному місці спробувати себе у їхньому ремеслі та подивитися виставку мілітарі-засобів.
Благодійна лотерея виявила переможців – власниця білета №33 матиме змогу відпочити з родиною в одному із закладів на Вінниччині.
Свої пісні дарували глядачам Станіслав Городинський, Микола Янченко та Тетяна Денисюк.
Було цього дня дуже багато подяк – Городківській громаді, Олені Резнік – за організацію фестивалю, за постійну допомогу Силам оборони. Надзвичайно розчулив бойовий прапор від «Червоної калини».
Та найбільше слів вдячності лунало на адресу наших Захисників та Захисниць. Усіх. Приміром, військової Валентини Попової, донечка якої виносила рушник-оберіг. А мама сьогодні боронить Україну від ворога. Ярослава Колівошко виконала свою авторську пісню «Дві долі», яку вона написала брату Сергію Загиці – він повернувся з полону зовсім недавно…
На завершення дійства вручали подяки від Городківської сільської ради тим, хто у різний спосіб долучився до заходу. Бо роботи було справді дуже багато, як і хвилювань. Але всі разом – працівники сільської ради, комунальних закладів, благодійників, старостинські округи, і, звичайно, працівники культури громади – впоралися, продемонструвавши єдність, якої інколи так нам не вистачає. Бо, якщо зовсім по правді, ворог у нас – один…
Ну а техніка вишивання "качалочка" (респект тим, хто долає «багато букв» і дочитує тексти до кінця, а не просто переглядає заголовки та фото) - це техніка лічильної гладі, при якій стібки накладаються щільно один до одного, створюючи самобутній рельєфний візерунок, що нагадує качалочки. Таку техніку використовують найчастіше на Поділлі. Отож бажаємо і городківчанам, і всім українцям бути, як ота «качалочка», як стібочки на рушникові обереговому - щільно, один біля одного. Щоб вистояти. Інакше ніяк.
