11/30/2025
Колись, у важкі голодні роки, дід закопав на краю поля пляшку, доверху засипану зерном. То було його «останнє резервне поле» — на випадок, якщо зовсім не буде що сіяти й чим годувати дітей. Він запам’ятав місце “десь біля старого пня” і поклявся собі: дістане це зерно, коли стане зовсім край.
Але роки йшли. Діти худнули, хворіли, просили хліба, а він раз за разом виходив у поле й марно шукав ту пляшку. Землю переорав, кущі вирізав, сльозами заливався — а сховку так і не знаходив. Коли двох його дітей не стало, дід ще довго звинувачував себе: “Не зміг знайти те кляте зерно…”
І лише на старості, коли вже майже ніхто не говорив про ті голодні роки, він випадково натрапив ногою на щось тверде в землі. Відгорнув землю — і побачив знайому шийку скляної пляшки…
Продовження в коментарі 👇
